Девіантна поведінка дітей та молоді як прояв соціальної дезадаптації 1 страница

Тема 9

9.1. Поняття девіантної поведінки

Пояснення

Дєвіантна поведінка людини - це система вчинків чи окремі вчинки, які суперечать прийнятим в суспільстві нормам і проявляються у вигляді незбалансованих психічних процесів, неадаптованості, порушенні процесів самоактуалізації та ухиленні від морального та етичного контролю особистості над власною поведінкою.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників не існує єдиної точки зору на термін "дєвіантна поведінка". Одні вважають, що мова має йти про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм, інші пропонують включати в це поняття тільки порушення правових норм, треті - різні види соціальної патології (алкоголізм, наркотизм, вбивства).

Дєвіантна поведінка завжди пов'язана з певною невідповідністю людських вчинків, дій, способів діяльності поширеним в суспільстві чи групах нормам, правилам, стереотипам, очікуванням, цінностям. При цьому дєвіантна поведінка може виступати в якості засобу досягнення мети, як спосіб психологічного розвантаження, як самоціль, що задовольняє потреби людини в самореалізаціїта самоствердженні.

Кожне суспільство має свою певну систему норм (цінностей), які містять вимоги до поведінки та обов'язків членів цього суспільства. Норма - це явище групової свідомості у вигляді уявлень, які схвалює група, та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки людей з урахуванням їх соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють, та відображаючи, формують його (К.К.Платонов). Аналізуючи поняття норми, її можна розглядати як: приписи чи заборони; Ідеал, що відповідає вимогам соціального середовища, в якому живе людина; діапазон варіативности поведінки. Деякі з норм мають абсолютні та однозначні критерії, розписані в законах та правилах, інші - транслюються у вигляді традицій, вірувань чи сімейних, професійних, суспільних регламентацій. Соціальні, норми в суспільстві виконують орієнтаційну, регулюючу, інформаційну, корекційну, виховну функції. В них закладені певні способи дій, у відповідності з якими індивіди будують та оцінюють свою діяльність, спрямовують та регулюють поведінку.

В теорії девіантної поведінки виокремлюють кілька підходів до оцінки поведінкової норми і девіацій. Соціальний підхід базується на уявленні про суспільну небезпеку чи безпеку поведінки людини. У відповідності з цим до девіантної поведінки відносять поведінку, яка може бути потенційно небезпечною для суспільства чи оточуючих людей.

Психологічний підхід, на відміну від соціального, розглядає девіантну поведінку у зв'язку з конфліктом, деструкцією та саморуйнівною поведінкою особистості. ДевІант, у відповідності з цим підходом, свідомо чи неусвідомлено прагне зруйнувати власну самоцінність, не дозволити собі реалізувати свої нахили.

В межах психіатричного підходу девіантні форми поведінки розглядаються як дохворобливі особливості особистості, що сприяють формуванню психічних розладів та захворювань. Під девіацією в цьому підході розуміють психічні розлади, які не в повній мірі досягли психопатологічних якостей.

Етнокультурний підхід еизначає, що девіації доцільно розглядати з урахуванням традицій певного суспільства. Вважається, що норми поведінки, прийняті в одному соціокультурному середовищі, можуть значно відрізнятися від норм інших груп людей. Тому дуже важливим є врахування етнічних, національних, расових, конфесійних характеристик людини.

Віковий підхід розглядає девіації поведінки з позиції вікових особливостей та норм. Поведінка, що не відповідає віковим стандартам, може бути визнана як дєвіантна.

9.2. Теорії девіації

Назва теорії	Представник теорії	Основні положення теорії
Біологічні	Ч. Ломбразо У.Шелдон У.Пірс	Особливості анатомічної будови тіла є причиною девіації Існує зв'язок між фізіологічними особливостями організму та формами поведінки людини Наявність зайвої ігрек-хромосоми у чоловіків обумовлює схильність до кримінальної поведінки
Психологічні та психіатричні	3. Фрейд Ж.Пінатель Креслі Шуеслер К.Хор ні Г. Салліван А. Адлер М.Герберт	Конфліктність особистості, що є результатом боротьби між свідо­мим та підсвідомим, викликає девіації Егоцентризм, агресивність, афек-тивність - центральний стрижень кримінальної здатності Наявність психологічних компле­ксів є причиною девіації Причини відхилень в поведінці особистості -дефіцит емоційного контакту, спілкування з матір'ю в перші роки життя дитини Відхилення в поведінці є резуль­татом нездатності індивіда встановити адекватний контакт з оточуючим сєредовищем Невпевненість в собі та низька самооцінка є джерелом соціальної дезадаптації

Соціологічні
1. Теорія соціаль-	Е.Дюркгейм	Деякий рівень девіації завжди
ного контролю		притаманний суспільству, як температура людського тіла;
		треба попереджувати лише "сплес-
		ки", ріст різних форм девіантної
		поведінки
2. Теорія аномії	Р.Мертон	Девіантна поведінка обумовлена
		розбіжністю між виголошеними
		данною культурою цілями та
		соціально схваленими способами
		їх досягнення
3. Теорія соціаліза-	Коуем	Девіантній поведінці люди навча-
ції	Сазерленд	ються в процесі засвоєння культу-
		ри певної групи
		Причиною девіації є конфлікти
4. Культуро логічні	С.Селлін	між нормами субкультури та офі-
теорії	О.Турк	ційної культури на основі того,
		що індивіди одночасно входять в
		різні етнічні, соціальні, політичні
		та інші групи, цінності яких не
		співпадають чи суперечать між
		собою
5.Теорія стигма-	Г. Беккср	ДевіантнІсть не властивість, що
тизації (клейміння)	І.Гофман	притаманна певній соціальній
	Ф.Танненбаум	поведінці, а наслідок соціальної
		оцінки (стигмації, "клейміння")
		певної поведінки як девіантпої;
		девіація обумовлена здатністю
		впливових груп суспільства
		ставити "клеймо" на поведінку
		малозахищених груп чи окремої
		особи. ------------------------------------------

9.3. Характеристики девіантної поведінки

Класифікаційна ознака	Види девіантної поведінки
За тривалістю	Тимчасова Постійна Стійка Нестійка
За рівнем організації	Стихійна Спланована Структурована Неструктурована
За спрямованістю на себе та інших	Егоїстична Альтруїстична Експансивна Неекспансивна
За рівнем усвідомлення	Усвідомлена Неусвідомлена
За кількістю осіб	Індивідуальна Групова

Пояснення

Девіантна поведінка має різноманітні динамічні характеристики, може бути ічіикою чи нестійкою, мати різну спрямованість та соціальну значимість. Девіантні фицми поведінки поділяються на тимчасові і постійні, стійкі та нестійкі. Для іимчасових девіацій характерна обмежена тривалість поведінки, що суперечить іичіним нормам. Наприклад, підлітки можуть проявляти девіантні форми поведінки пише під час перебування в таборі відпочинку, бути агресивними пише в певній групі ницо. До постійних девіацій відносять такі форми асоціальної поведінки, які мають іинденціга до повторення. Стійкими називають девіації, для яких притаманний лише один вид асоціальної поведінки (наркоманія, дромоманія тощо). При нестійких дкніаціях відмічається схильність до проявів різних видів девіантної поведінки (іінкоголізм з агресією до ближніх тощо).

Виокремлюють стихійні і сплановані, структуровані (організовані) та піїструктуровані (слабоорганізовані) різновиди девіантної поведінки. Стихійні девіації характеризуються спонтанністю та хаотичністю. Вони виникають під впливом юпнішніх обставин і характеризуються тимчасовим характером. їх причиною, як правило, є емоційний стан індивіда та збіг обставин. Найбільш типовими стихійними девіаціями для підлітків є вербальна, фізична агресії, спроби самогубства тощо. Сплановані девіації мають характер регламентованості та чіткої спрямованості. Людина завчасно готується до їх реалізації, нерідко переживає радісне і водночас іривожне очікування певного виду діяльності (наприклад, стан комп'ютерної залежності у підлітків). Структурована девіація - це групова форма поведінки в межах якої чітко розподілені ролі всіх її учасників. Для неструктур ованої різновидності групової девіантної поведінки характерна відсутність ієрархічних изаємостосунків, регламентація вчинків.

Девіантні форми поведінки по своїй спрямованості на себе та Інших бувають експансивні, неекспансивні, егоїстичні та альтруїстичні. Експансивні девіації на підміну від неекспансивних характеризуються вторгненням в сфери життя і діяльності оточуючих, здійснення щодо них різних форм фізичного, психічного та сексуального насильства. При неекспансивних девіаціях індивід своєю поведінкою не:іачіпає Інтереси Інших (наприклад, нервова анорексія - стурбованість вагою свого гілз, постійне обмеження себе в їжі). Егоїстичні девіації відрізніться спрямованістю на отримання задоволення чи особистого зиску. Альтруїстичні девіації спрямовані на задоволення Інтересів інших людей, нерідко поєднуються з схильністю до самопожертви та самознищення. Альтруїстичні цілі може переслідувати самогубець, якщо він прощається з життям заради порятунку інших.

По рівню усвідомлюваності та критичності поведінки розрізняють усвідомлені та неусвідомлені девіації. Усвідомлені девіації - це такий вид поведінки, при якій людина усвідомлює, що її вчинки суперечать певним нормам і по відношенню до яких вона може переживати негативні емоції, бажає змінити свою поведінку. Неусвідомлені девіації, як правило, притаманні людям з психічними розпадами, які переконані, що їх поведінка носить адекватний характер в порівнянні з вчинками оточуючих, в них відсутнє бажання змінити що-небудь у своїй поведінці.

Розрізняють також первинну та вторинну девіації. Первинна девіація - це власне ненормативна поведінка, яка має різні причини ("бунт" підлітка проти авторитарності дорослих; бажання до самовираження, яке за певних причин не може здійснитися в межах "нормативної" поведінки). Вторинні девіації виникають в результаті свідомого чи неусвідомленого девіантом прагнення діяти відповідно того ярлика, яким оточуючі відмітили його поведінку, що мала місце раніше.

9.4. Причини девіантної поведінки дітей та молоді

Групи причин	Різновиди причин
Соціально-економічні	Зниження життєвого рівня населення Майнове розшарування суспільства Обмеження можливостей соціально схвалених форм заробітку Безробіття Доступність алкоголю та тютюну для неповнолітніх Широка реклама пенхоактпвннх речовий Зниження рівня соціальної безпеки
Соціально-педагогічні	Криза інституту сім'ї Виховання в неповній сім'ї Завищені вимоги батьків до дитини Ворожість та конфлікти між батьками Критицизм підлітка по відношенню до школи, сім'ї, відчуженість від них Низький статус підлітка у класному колективі Слабка система позашкільної зайнятості дітей та молоді
Соціально- культурні	Колапс офіційної ідеології Зниження морально-етичного рівня населення Поширення кримінальної субкультури Негативний вплив засобів масової інформації Лібералізація статевої моралі Домінування серед молоді культу сили

—■ -Психологічні

Прагнення бути незалежним від дорослих Бажання бути визнаним в групі однолітків Потяг до самоствердження Несформована система моральних цінностей Бажання виглядати дорослим Гедоністичні мотивації Потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації Підвищена тривожність, низька самооцінка Інфантилізм Підвищений, в порівнянні з однолітками, рівень конформізму Акцентуації характеру, психопатії Психопатологічні синдроми (депресія, паранойя, мстивість тощо) Негативні риси характеру (заздрість, лінощі, жадібність)

Біологічні

Порушення роботи ферментативної та гормо­нальної систем організму Наслідки спадковості Вплив різноманітних факторів природного середовища (рівень радіації, хімічний склад повітря)

9.5. Види девіантної поведінки дітей та молоді

Пояснення

Делінквентна поведінка - це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може накладатися покарання згідно статей цивільного та кримінального кодексів.

До протиправних дій відносять проступки (провини), правопорушення та злочини. Серед типових проступків неповнолітніх виокремлюють лихослів'я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування (наприклад, жбурляння з балкону в перехожих різних предметів; дзвінки по телефону до незнайомих осіб тощо). Правопорушення - це порушення адміністративних та правових норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, викрадення автотранспортних засобів, хуліганство. Злочин - протиправне, суспільно-небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права {зґвалтування, вбивство, нанесення значних тілесних пошкоджень),

Передумовою делінквентної поведінки є важковиховуваність. Термін "важкий учень", "важковиховуваний" характеризує дітей з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки. З точки зору медичної психології' відхилення у ловедінці неповнолітніх поділяють на патологічні (хворобливі) і непатологічні. Важковиховуваними в непатологічному плані є в цілому повноцінні діти з деякими відхиленнями у фізичному здоров'ї, дещо розладнаною чи ослабленою нервовою системою внаслідок дій психотравмуючих факторів. В їхній поведінці можуть спостерігатися неадекватні реакції, надмірна агресивність, лицемірство, розбещеність, озлобленість, заздрість. Найбільш характерними проявами важковиховуваності дітей є ледарство, схильність до безцільного проведення часу, безвідповідальність, неорганізованість, неуважність, емоційна нестійкість, слабка спроможність до опору негативному впливу інших.

Психологи виокремлюють такі групи делінквентних осіб: 1) індивіди, які здійснюють правопорушення під впливом певних обставин чи оточуючих людей; 2) особи з достатнім рівнем правосвідомості, але пасивним ставленням до інших порушників

правових норм; 3) люди, що випадково здійснюють правопорушення; 4) особи, що свідомо порушують правові норми.

Адиктивна поведінка - це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійній фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. В результаті такої поведінки людина існує у своєрідному "віртуальному" світі. Вона не тільки не вирішує своїх проблем, але й зупиняється в особистісному розвитку, а в окремих випадках навіть деградує.

Розрязняють три групи різновидів адиктивної поведінки:

- нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг),
комп'ютерна адикція, трудоголізм);

- проміжні форми адикції (анорексія - відмова від їжі, булімія -прагнення до
постійного споживання їжі):

- хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну,
алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).

Адиктивну поведінку неповнолітніх визначають ще як поведінку, яка передує формуванню патологічної залежності від наркогенних речовин. При цій формі поведінки негативна пристрасть людини до хімічних речовин ще не досягла стадій психічної та фізичної залежностей, тобто захворювання на наркоманію, алкоголізм та токсикоманію.

Розрізняють два шляхи розвитку адиктивної поведінки підлітків: полісубстантний та моносубстантний. При полісубстантній адиктивній поведінці підлітки пробують на собі дію різних речовин. Це етап так званого пошукового "полінаркотизму", коли вживаються і алкоголь, і токсичні речовини, і окремі наркотики. Поступово підліток починає надавати перевагу певній хімічній речовині, що означає перехід до етапу фонового "полінаркотизму". При моносубстантній адиктивній поведінці підлітки зловживають лише однією речовиною. Найчастіше це обумовлено доступністю для підлітків певного наркогенного засобу.

Психопатологічний тип девіантної поведінки базується на психопатологічних симптомах і синдромах, які є проявами певних психічних розладів та захворювань. Серед найбільш типових для дітей та молоді видів такої поведінки вчені виокремлюють аутоагресивну поведінку, дисморфоманічну поведінку, гебоїдну поведінку, дромоманію, патологічну сором'язливість.

Аутоагресивна поведінка проявляється в двух формах: самогубство (суїцид) та самотравмування (парасуїцид). Розрізняють три типи суїцидальної поведінки: 1)"аномічний", пов'язаний з кризовими ситуаціями в житті людини, особистими трагедіями; 2) "альтруїстичний", який здійснюється заради блага інших людей; 3) "егоїстичний", обумовлений конфліктом внаслідок неприйняття індивідом соціальних вимог та норм поведінки.

Суїцидальною поведінкою є внутрішні і зовнішні форми психічних актів, які спрямовуються уявленням позбавлення себе життя. Внутрішні форми суїцидальної поведінки включають суїцидальні думки, уявлення, переживання, суїцидальні тенденції, які діляться на задуми і наміри. До зовнішніх форм прояву суїцидальної поведінки відносять суїцидальні спроби і завершені суїциди. Під суїцидальною спробою розуміють цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, яке не скінчилося смертю.

Самогубство розглядається як процес, що включає в себе: сприймання людиною значення життя І смерті; відсутність психологічних та соціальних ресурсів; сімейні

ти фі нічім оі)і:і,інини, які роблять акт самодеструкції можливим. Відносно категорії мені і їм ірі імяниь: справжні самогубства, спроби та тенденції', метою яких є м<> ііі.іпмі-міш інДіе життя; демонстративно-шантажна суїцидальна поведінка - мета ним і і. пише демонстрування цього наміру; самотравмування, які зовсім не і.цн.унмьі;н уявлення щодо смерті.

Ки;юифікація мотивів суїцидальної поведінки В.О.Тихоненка грунтується на кі) іегорії особистісного смислу І складається з 5 мотивів:

1. Протест, помста. Суб'єкт намагається негативно вплинути на ворожу та агресивну
до нього об'єктивну складову конфліктно/ ситуації. Вербально це може виражатися у
фразах на зразок: "ніхто мене не розуміє", "усі проти мене", "справедливості немає",
"більш нема сил боротися".

2. Заклик. Вербальні показники такої поведінки: "я нікому не потрібен", "за що ви
мене так мучите". Мотивація - "коли ж ви звернете на мене увагу?!", "я благаю
допомоги".

3. Суїцидальні "ухилення" виникають при загрозі особистісному або біологічному
існуванню, якому протидіє висока самоцінність. Людина не може витримати таку
загрозу та обирає самоусунення: "далі буде ще гірше", "діватися нема куди", "мені не
витримати цієї ганьби".

4. "Самопокарання" відбувається при внутрішньому конфлікті двох ролей: "Я -
суддя" та "Я - підсудний". Причому самогубство може бути як з точки зору "судді"
(знищення ворога у собі), так і з боку "підсудного" (покутування провини), як то "ніколи
не пробачу собі".

5. При самогубстві "відмова" ціль та мотив суїциду наближуються, бо мотивом є
відмова від існування, а ціллю - позбавлення себе життя. Вербально це може
висловлюватися як "ніколи не повернути минулого", "все втрачено", "це - кінець".

Найбільш поширеними мотивами суїцидальної поведінки дітей та молоді є: переживання образи, одинокості, відчуженості, неможливості бути зрозумілим Іншими; переживання втрати батьківської любові, або неподільне кохання, ревнощі; переживання, пов'язані зі смертю, розлученням, залишенням родини кимось з батьків; почуття провини, сором, зневажене самолюбство, незадоволення собою; страх ганьби, глузування, приниження, покарання; любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність; почуття помсти, протесту; бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття, уникнути неприємних наслідків, відійти від важкої ситуації.

Виділяють 4 типи підліткових аутоагресій: суїцидальна поведінка; суїцидальні еквіваленти (алкоголізація та наркотизація підлітків, підпорядкована бажанням забутися, відійти від неприємностей); аутодеструкції - неусвідомлена реалізація наміру причини ушкодження фізичному та психічному здоров'ю (наприклад ризиковані вчинки, ігри, види спорту); несуїцидальні агресивні прояви і різноманітні форми самотравмувань (самопорізи, самоопіки хімічними речовинами, сигаретами тощо).

Суїцидальну активність підлітків умовно можна поділити на три фази. Перша фаза - це фаза роздумів, народження свідомої ідеї щодо здійснення самогубства. З часом ці роздуми виходять з під контролю і стають імпульсивними, тобто з'являються спонтанно, поза волею людини. У першій фазі підліток стає замкненим; не цікавиться справами родини; роздає друзям (або навіть мало знайомим людям) дорогі йому речі; його більше не лриваблють заняття, які захоплювали раніше, раптово змінює свої міжособистісні стосунки (їх характер або коло друзів); стає агресивним, схильним до бійки; відокремлюється від однолітків та ізолює себе. Змінюється зовнішній вигляд: підліток, який завжди ретельно підбирав одяг, слідкував за собою, втрачає інтерес до цього і, навіть, стає неохайним; змінюється маса тіла (через переїдання, або

навпаки, анорексію); змінюється форма поведінки, яка нагадує "втечу" (іноді підліток дійсно тікає з дому); неповнолітній стає неуважним, тому з ним може трапитись нещасний випадок.

Якщо до переліченого додаються додаткові стресові зовнішні фактори, настає друга фаза - фаза амбівалентності. Підліток може висловлювати конкретні загрози або ділитися своїми намірами з кимось із найближчого оточення, але цей "крик про допомогу" не завжди чують І не завжди розуміють. Для другої фази характерні такі висловлювання: "Я вже не дуже довго буду з вами; вам вже недовго мною опікуватись; життя того не варте; життя таке паршиве; я не можу більше нічому дати ради; тобі не треба буде про мене дбати; скоро ви будете вільні; я б хотів заснути і ніколи не прокидатися; я б хотів убити себе, і тоді мої батьки пожалкують, про те, що..."

Діти, підлітки надзвичайно амбівалентні і якщо саме протягом цієї фази надати їм своєчасну адекватну допомогу, фатальний хід подій можна перервати. Але, на жаль, таку допомогу отримує далеко не кожен потенційний суїцидент. Настає час третьої фази суїциду - фази спроби. Відомо, що смерть можна вважати самогубством, якщо вона має принаймі дві ознаки: по-перше - скоєна своїми руками, по-друге - наміри передують спробі. У більшості випадків людина намагається якимось чином повідомити про свої наміри тих, хто її оточує.

Описаний розвиток подій є найбільш характерним саме для молодих людей. Проте, це лише основні тенденції, певна типологія. А індивідуальні особливості у кожному випадку унікальні. Для підлітків характерним є дуже швидке "проходження" другої фази і перехід до третьої. Тому суїцидальна спроба здійснюється досить швидко, на противагу тому, як це відбувається у випадках алкогольної та наркотичної залежності у більш зрілому віці, коли третя фаза (фаза спроби) може бути розтягнута на роки. Більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковують і здійснюють суїцид у термін від 1 до 2 тижнів. Але підлітковий період - це період імпульсивних дій. Тому Іноді тривалість 8Сіх трьох фаз може бути дуже короткою, навіть дорівнювати одній годині.

Дисморфоманія базується на хибній впевненості підлітка про наявність у нього фізичних недоліків. Психічний стан таких підлітків характеризується комплексом неповноцінності, прагненням кардинально змінити свою зовнішність за допомогою радикальних засобів (пластична операція, постійне голодування, надмірні фізичні навантаження тощо). В поведінці таких підлітків спостерігається різке обмеження кола спілкування, занурення у власну проблему, постійний аналіз своєї зовнішності.

Гебоїдна поведінка підлітків характеризується Інфантильним егоцентризмом, надмірним прагненням до самоствердження з грубою опозицією до оточуючих, повним Ігноруванням моральних норм та цінностей, схильністю до Імпульсивної агресії, відсутністю відповідальності, інтересу до продуктивної позитивної діяльності при посиленому патологічному прагненні до всього, що пов'язано з насильством, знущанням, терористичними актами.

Дромоманія характеризується втечами дитини з дому чи школи, поїздками в інші райони міста або населені пункти, прагненням до подорожування, бродяжництва.

Одним з типових для підліткового віку явища є гіперсором'язлива поведінка. Вона проявляється несміливістю, страхом перед спілкуванням, нездатністю ефективно діяти в присутності незнайомих осіб, відмові від знайомства з новими людьми, страхом бути незрозумілим іншими.

Дата добавления: 2015-05-23