Тема 3. Суспільство як цілісна система 3 страница

По-перше, організація розглядається як раціональна система, всі елементи якої спрямовані на досягнення цілі. Відповідно до теорії К. Барнарда організація - це такий вид кооперації людей, який відрізняється від інших соціальних груп свідомістю, передбачуваністю і цілеспрямованістю.

По-друге, з точки зору Д. Марча і Г. Саймона, організація - це співтовариство взаємодіючих особистостей. Близькі позиції особистостей і координація дій усередині організації відрізняють її від дифузійних і неупорядкованих зв'язків у випадкових спільнотах. Усе це робить організацію схожою на окремий складний біологічний механізм.

По-третє, П. Блау і У.Скотт представляють думку, що організація для досягнення специфічних цілей повинна бути формалізована, це - формальна структура, яка є набором ієрархічних статусів з розписаною системою прав та обов’язків.

У четвертих, на думку А. Етціоні, організації - це соціальні об'єднання, свідомо сконструйовані для специфічних цілей. Основна увага тут приділяється свідомому членству в організації і свідомій дії її членів, в основі яких лежить ідейний консенсус.

Аналізуючи всі ці підходи до визначення поняття "організація", можна виділити дві специфічні риси, які відрізняють організацію від інших видів соціальних груп.

Організації - це соціальні групи, орієнтовані на досягнення взаємозалежних і специфічних цілей. Кожна організація має сенс тоді, коли дії її членів певним чином скоординовані для досягнення результату в відповідній сфері людської діяльності. Так, підприємство існує для забезпечення випуску конкретної продукції, політична партія - для реалізації політичної програми, навчальні заклади - для підготовки спеціалістів.

Крім того, організації - це такі групи, яким властивий високий ступінь формалізації. Їхня внутрішня структура високо формалізована, тобто правила, регламенти, розпорядок охоплюють практично всю сферу поведінки її членів - усі ролі та рольові зв'язки, розписують рольові дії незалежно від особистісних якостей індивідів, що займають певні позиції в структурі організації. Директор, його помічники чи рядові виконавці - усі вони підпорядковуються правилам, які визначають їхні обов'язки, взаємини на службі й субординацію, незалежно від їхніх особистісних якостей.

Будь-яка організація має власну структуру, що, як правило, складається із загальних для всіх елементів. Центральним елементом організації є соціальна структура, що являє собою нормативну базу, ієрархію статусів і ролей, а також відносин влади і підпорядкування (нормативна база - це цінності, рольові очікування й узагальнені правила поведінки).

Основним елементом структури є члени організацій. Це сукупність особистостей, кожна з яких повинна мати необхідний набір професійних якостей і навичок, що дозволяють їй займати відповідну позицію в соціальній структурі організації.

Третім елементом організації є технологія - процес організації роботи. Зазвичай під технологією розуміють:

1) систему фізичних об'єктів (верстати, матеріали, схема виробництва і інше);

2) фізичний об'єкт, який втілює в собі досягнення людської думки;

3). сукупність знань людей про процеси, які протікають у даній сфері діяльності. Технологія в такому розумінні - це систематизоване знання корисних і найбільш раціональних практичних дій (ноу-хау).

Четвертим елементом структури організації виступають цілі. Вони особливо важливі, тому що заради їхнього досягнення і здійснюється вся організаційна діяльність людей. Мета розглядається як бажаний результат. Спільна ціль діяльності породжує в людях спільну соціальну діяльність, яка обумовлює єдині норми поведінки і породжує необхідність наступної діяльності. На думку А.И. Пригожина, існують три взаємозалежних види організаційних цілей: цілі-завдання, цілі-орієнтації і цілі-системи. Названі цілі організації є базовими. Для їхнього досягнення організація ставить перед собою безліч проміжних, вторинних, похідних цілей: зміцнення дисципліни, стимулювання працівників, реорганізації, поліпшення якості роботи та інше.

Організація не може співіснувати без взаємодії зі своїм оточенням - фізичним, соціокультурним, політичним. Поле діяльності або середовище є останнім елементом і умовою існування організації. Якщо організація прагне ізолювати себе від впливу інших, така модель поведінки називається буферною або ізоляціоністською, якщо вона прагне до розширення свого впливу - це експансіоністська політика. Як різновид останньої виступає стратегія дифузії, тобто повільного просочування. Дуже часто ці моделі поведінки пристосовуються до діяльності такої організації як держава.

За родом діяльності організації розрізняються відповідно до основних сфер життєдіяльності суспільства. Більшість з них включають якісно різні підсистеми. Так, у виробничій організації, як правило, є технічна, економічна, управлінська, соціальна підсистеми. Соціальна організація поєднує своїх членів загальними інтересами, цілями, цінностями, нормами, тому вимагає від своїх членів певної лояльності. У свою чергу, кожна особистість має до організації свої особисті вимоги, такі як захист її соціального стану, її професійного і статусного зростання, саморозвитку свідомості. Від взаємодії цих двох тенденцій залежить соціальна ефективність організації.

Ми знаємо, що організації можуть виникати у два способи – в результаті відповідного політичного чи адміністративного рішення (формальна організація), або шляхом добровільного поєднання зацікавлених особистостей (неформальна організація). Головними критеріями такого поділу служить ступінь формалізації зв'язків, статусів і норм, що існують у системах.

Формальна організація, як правило, виникає, якщо існує потреба у вирішенні соціально – політичної проблеми. В її основі лежить поділ праці, їй притаманна глибока спеціалізація, діяльність такої організації чітко регламентована, обумовлена юридичними нормами. Поділ праці виступає як ієрархія (система статусів) посад, а кожна з них наділена певними функціями. У такій організації строго упорядковуються посадові статуси за однорідністю діяльності, створюється ієрархія у вигляді керівник - підлеглі.

Для успішного функціонування формальної організації необхідна ділова інформація. Як правило, формальна організація орієнтується не на якусь конкретну особу, а на ціль і розрахована на робітників, підготовлених для виконання конкретних функцій. Між суб'єктами не передбачаються жодні інші відносини, крім службових, які регламентовані адміністративними правилами внутрішнього розпорядку і наказами. В основі діяльності лежить принцип доцільності.

Одним з перших ввів у соціологію категорію формальної організації німецький вчений М. Вебер. Він же висловив вірне припущення, що формальна організація, як правило, прагне перетворитися в бюрократичну систему. Він досить високо оцінював роль бюрократії, стверджуючи, що без неї неможливий технічний, технологічний, організаційний процес. Вебер сформулював основні риси бюрократії ідеального типу. Цьому типу притаманні такі властивості: управлінська діяльність відбувається постійно; існує межа відповідальності й прав, влади і компетенції на кожному рівні керування; керівник здійснює контроль за підлеглим чиновником, який відділений від власності на засоби керування, а посада відділена від суб'єкта, який виконує адміністративні функції; управлінська робота стає особливою професією; існує система підготовки чиновників, управлінські функції документуються; головним у керуванні є принцип безособовості. В той же час неконтрольована бюрократія прагне перетворити будь-яку організацію на інструмент задоволення своїх потреб.

На противагу формальним організаціям виникають і функціонують неформальні організації. Вони являють собою спонтанно сформовані системи соціальних зв'язків, взаємодій, норм міжособистісного і міжгрупового спілкування. Неформальні організації виникають там, де неспроможність формальної організації викликає порушення важливих для життєдіяльності всього соціального організму функцій. Головний принцип існування – це компенсаційність порушень за рахунок спрямованої самоорганізації і саморегуляції. В основі механізму такої компенсації лежить спільність інтересів організації і її членів та добровільність об’єднання.

Особистість зберігає відносну автономію стосовно організації. Завдяки цій автономії працівник одержує право вибору конкретних форм службової поведінки і взаємодії з іншими членами організації. Неформальна організація як безпосередня спонтанна спільність людей, заснована на особистому виборі зв'язків і асоціацій між собою, припускає особистісні неформалізовані службові відносини, вирішення організаційних задач способами, відмінними від формальних розпоряджень та інше. Спонтанна взаємодія людей додає гнучкості організаційній поведінці. Якщо формальна організація спирається на тверду структуру влади, зафіксовану в ієрархії посадових функціональних позицій, то в неформальній організації подібна структура носить ситуативний характер. Неформальна організація створює великі можливості для творчої, продуктивної діяльності, розробки і впровадження нововведень.

Розглянувши видові характеристики організацій, необхідно здійснити їх класифікацію за характером діяльності. Виділяються такі види соціальних організацій:

1. Ділові організації - фірми й установи, що виникають для вирішення комерційно-виробничих задач чи є підсистемами більш широких соціальних інститутів. Цілі працівників не завжди пов'язані з цілями власників і участь у їхній роботі є способом одержання засобів до існування. Основа внутрішнього регулювання - адміністративний розпорядок, принципи єдиноначальності, призначення, комерційної, наукової й іншої доцільності.

2. Громадські союзи, масові організації, цілі яких виробляються «зсередини» і являють собою узагальнення індивідуальних цілей учасників. Регулювання забезпечується спільно прийнятим статутом, принципом виборності, тобто залежністю керівництва від керованих. Членство в них дає задоволення політичних, соціальних, економічних, особистих потреб.

3. Існують проміжні види організацій, наприклад, кооперативні (сільськогосподарські, рибальські, старательські артілі), що поєднують у собі основні ознаки союзів, але виконують підприємницькі функції. Їх варто відрізняти від споживчих кооперативних організацій (споживспілки, житлокооперативи і т.п.).

4. Ще один організаційний вид являють собою асоціативні організації -родина, наукова школа, неформальна група. У них помітна певна автономія від середовища, відносна стабільність складу, ієрархія (верховенство, лідерство), порівняно стійкий розподіл учасників (за ролями, престижем), прийняття спільних рішень. Регулятивні функції здійснюються спонтанно. Ступінь їхньої формалізації незначний. Вони будуються за принципом взаємного задоволення інтересів, коли не загальна ціль є чинником об'єднання, а цілі одне одного, тобто мета одного учасника служить засобом досягнення цілі іншого. Загальні цілі співпадають з індивідуальними.

5. Подібні організаційні ознаки має і такий тип спільності як громада. Спочатку люди селяться разом, щоб через сусідські зв'язки використовувати індивідуальні здатності один одного, підкоряючись при цьому доцільності (дотримуючись планування вулиць, форм і розмірів житла, структури спеціалізації). По мірі урбанізації фактор цілісності зростає і організація перероджується у формальну.

Очевидно, що всі зазначені організаційні форми взаємозалежні й взаємопов’язані.

Масові, союзні організації - політичні асоціації (не партії), творчі, аматорські об'єднання тощо - це різновид громадської організації, яка являє собою добровільний союз різних категорій населення, що поєднуються навколо конкретних суспільних і групових цілей і діючих на основі спільно прийнятого статуту, програм, виборності керівництва. Масові організації є важливою формою суспільної самодіяльності і самоврядування, фактором громадянського суспільства.

За своїми задачами вони поділяються на політичні, професійні, наукові, творчі. За типом членства масові організації поділяються на організації з тільки індивідуальним членством (партія, профспілки), з колективним членством (асоціації міст і підприємств), зі змішаним членством (наукові суспільства), без членства (жінради, суспільні рухи). По суспільній ролі виділяються масові організації, орієнтовані на справи всього суспільства і переважно на потреби, інтереси своїх членів. До першого типу належать партії, які претендують на керівництво суспільством та найважливішими його сферами, і добровільні співтовариства, орієнтовані на вирішення якоїсь окремої суспільної проблеми, не пов'язаної прямо з потребами їхніх членів (охорона природи, пам'ятки історії і культури, порятунок на воді). До другого типу належить споживча кооперація, співтовариства рибалок, мисливців, колекціонерів тощо., а також організації, створені для людей з обмеженою діяльністю (співтовариства сліпих і глухонімих).

Становлення громадянського суспільства потребує зростання як чисельності, так і видів соціальних організацій. Перехід до місцевого самоврядування дасть новий поштовх до зростання їхнього авторитету.

Запитання для повторення

1. Як ви розумієте терміни «соціальний інститут», «соціальна організація»?

2. Що називається процесом інституціоналізації?

3. Назвіть види соціальних інститутів, їхні ознаки і функції.

4. Яке місце в структурі соціальних інститутів посідають статуси, ролі та норми?

5. Назвіть основні елементи соціальної організації.

6. Які ви знаєте взаємозалежні властивості й ознаки організацій?

7. Охарактеризуйте основні форми організацій.

8. Назвіть переваги і недоліки бюрократії як способу існування формальних організацій.

Дата добавления: 2015-05-23