Соціологічне дослідження, його організація 1 страница

Теми рефератів

Питання для самоперевірки

1. Що вивчає соціологія управління?

2. Назвіть об’єкти соціального управління.

3. Охарактеризуйте етапи розвитку соціального управління.

4. Назвіть основні напрямки управління суспільним розвитком.

5. Обґрунтуйте необхідність зростання ролі соціології управління в процесі переходу до ринку.

6. Які завдання має соціологія управління як суспільна наука?

7. Назвіть складові системи соціального управління.

8. Перелічіть основні функції управління.

9. З яких процедур складаються соціально-психологічні методи управління?

10. Чим відрізняється соціальне прогнозування від соціального планування?

11. Які специфічні методи використовує соціальне прогнозування?

12. У чому полягає сутність соціального проектування?

13. Які наукові методи використовує соціальне проектування?

14. Що є об’єктом соціального проектування?

15. У чому полягає сутність соціального планування?

16. Які методи використовує соціальне планування?

17. Визначіть роль соціальних технологій в управлінні соціальними процесами.

1. Історія соціології управління.

2. Соціологічні дослідження в управлінні персоналом.

& Використана і рекомендована література

Васильев Ю. П. Управление развитием производства: опыт США. — М., 1989.

Грейсон Дж., О’Делл К.. Американский менеджмент на пороге ХХІ века. — М., 1991.

Дворецька Г. В. Соціологія праці: Навч. посібник. — К., 2001.

Дворецкая Г. В., Махнарылов В. П. Социология труда. — К., 1990.

Кравченко А. И. Прикладная социология и менеджмент. — М., 1995.

Полторак В. А. Соціологія: Основи соціології праці та управління. — К., 1992.

Радугин А. А., Радугин К. А. Введение в менеджмент: социология организаций и управления. — Воронеж, 1995.

Слепенков И. М., Аверин Ю. П. Основы теории социального управления. — М., 1990.

Соціологія праці та управління: Термінологічний словник-довідник / Відп. ред. В. А. Полторак. — К., 1993.

Розділ ХІІІ

§ 43. Організа- ційна структура соціології в Україні

Організаційну структуру соціології в Україні репрезентовано різними соціологічними установами, які здійснюють теоретичні та прикладні дослідження соціологічних проблем, готують фахівців тощо. Перш за все треба назвати такі:

· установи Академії Наук України, що здійснюють розробку загальних теоретико-методичних і галузевих соціологічних проблем;

· центри вивчення громадської думки, що утворені на громадських засадах у деяких містах України і вивчають рейтинг політичних діячів, сприйняття трудящими політики уряду, політичну активність, розвиток неформальних рухів тощо. Результати роботи цих центрів використовуються в процесі прийняття рішень на різних рівнях управління суспільними процесами;

· установи при різних державних організаціях, міністерствах і відомствах, що ведуть соціологічні дослідження за завданнями цих організацій, розробляють теоретико-методологічні проблеми державно-політичної та відомчої роботи;

· соціологічні кафедри та лабораторії вузів, що готують спеціалістів, розробляють теоретико-методологічні проблеми, виконують замовлення підприємств і організацій на проведення прикладних досліджень;

· соціологічні служби підприємств та інших соціальних організацій, що здійснюють прикладні дослідження соціологічних проблем, розробку і впровадження соціальних технологій, соціальних програм тощо.

Координує соціологічну роботу Соціологічна асоціація України (САУ). Вона функціонує як наукова громадська організація при секції суспільних наук Президії НАНУ і об’єднує соціологів-фахівців, що ведуть науково-практичну, дослідну, пропагандистську й педагогічну діяльність. Членство в ній може бути колектив­ним та індивідуальним. Мета й завдання асоціації чітко визначені в її статуті (див. додаток 3).

Провідним центром соціологічної роботи є Інститут соціології НАН України, який ставить своїм завданням виявлення закономірностей розвитку соціальних процесів як взаємодії багатьох соціальних груп і верств у різних сферах життєдіяльності суспільства.

Досягнення цієї мети реалізується в таких напрямах досліджень:

¨ історія, теорія і методологія вітчизняної та зарубіжної соціо­логічної думки;

¨ особливості соціальної структури суспільства за умов становлення ринкової економіки: тенденції та механізми соціальної диференціації та стратифікації;

¨ динаміка масової свідомості та соціального самопочуття населення. Ціннісні орієнтації, потреби, інтереси та мотиви поведінки різних соціальних груп;

¨ розробка системи соціологічних показників та проведення моніторингових досліджень, що характеризують стан і динаміку суспільства. Соціодіагностика;

¨ соціальні умови формування ринкової економіки та підприємницької діяльності. Трудова мотивація за різних форм власності;

¨ соціальні та психологічні чинники ідентифікації й адаптації особистості за умов суспільної кризи;

¨ соціологія культури і масової комунікації;

¨ особливості життєдіяльності сім’ї на етапі трансформації українського суспільства;

¨ причини виникнення й механізми подолання соціальних конфліктів;

¨ соціально-психологічні чинники й механізми ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Соціальна політика за умов подолання наслідків великомасштабних аварій. Соціологія відтворення природного середовища;

¨ українська етнічність у сучасному світі. Етносоціологія та етнополітика;

¨ соціологія політики. Формування та реалізація сучасної соціальної політики в Україні;

¨ методологія та методика соціальної експертизи національних та регіональних програм і проектів.

Академічна програма інституту виконується в таких наукових відділах:

· соціальних структур;

· економічної соціології;

· соціальної психології;

· історії та теорії соціології;

· соціальної експертизи;

· методології та методів соціологічних досліджень;

· соціально-політичних процесів;

· соціології культури та масової комунікації.

В Інституті працює багато висококваліфікованих соціологів, фахівців у різних галузях соціології.

Нині Інститут є провідним центром України з підготовки аспірантів та докторантів, проведення теоретичних та емпіричних досліджень, поширення соціологічної інформації.

На базі Інституту діє спеціалізована Вчена рада з присудження наукових ступенів доктора й кандидата соціологічних наук за трьома спеціалізаціями: історія, теорія й методологія соціології; економічна соціологія; соціальна структура, соціальні інститути та соціальні відносини.

Розв’язання завдань, зв’язаних з виходом із соціально-еконо­мічної кризи, потребує повної мобілізації внутрішніх резервів, посилення соціального управління економікою, що неможливо без активного дослідного пошуку і своєчасного усвідомлення суті соціально-економічних процесів, які відбуваються у сфері виробництва.
У зв’язку з цим виникає необхідність удосконалення управління соціальними процесами, підвищення рівня роботи у сфері соціального розвитку трудових колективів. Важливу роль у цьому мають відігравати соціологічні служби, або, як їх називають, служби соціального розвитку самих трудових колективів, підприємств, організацій.

Соціологічна служба підприємства проводить соціологічні дослідження на підприємстві і на підставі всебічного вивчення соціально-психологічних проблем праці, побуту і відпочинку трудящих розробляє й реалізує заходи для виявлення і використання соціальних резервів зростання обсягів та ефективності виробництва, удосконалення управління соціальними процесами. Вона організовує роботу з управління соціальним розвитком трудових колективів, методичного забезпечення цього розвитку, координує розробку й реалізацію комплексних соціальних програм і технологій.

Соціологічна служба підприємства є незалежним підрозділом, підпорядкованим його керівникові чи першому заступнику керів­ника, а на підприємствах з великою кількістю працівників — головному соціологу, права і обов’язки якого встановлюються на рівні інших головних спеціалістів підприємства.

Структуру і штати служби затверджує керівник підприємства залежно від загальної кількості працівників підприємства, функцій і обсягу виконуваних соціологічною службою робіт (див. табл.). До її складу можуть входити соціологи, психологи, спеціалісти з проф-
орієнтації, організації та управління виробництвом та інші фахівці.

Таблиця

ТИПОВА СТРУКТУРА СОЦІОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ
ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА (ОБ’ЄДНАННЯ)

Загальна кількість праців- ників, тис. осіб	Обсяг і характер соціологічної роботи
Несистематичні дослідження, розробка рекомендацій з окремих питань	Систематичні дослідження, розробка плану соціального розвитку підприємства	Систематичні дослідження, розробка планів соціального розвитку підприємства і окремих підрозділів, розв’я­зання окремих проблем
Вид і кількість працівників соціологічної служби
До 1	1 штатний соціо­лог у складі іншого структурного підрозділу	Соціологічна група: 2—3 штатні соціологи у складі іншого структурного підрозділу
1—3	Соціологічна група: 2—3 штатні соціологи у складі іншого структурного підрозділу	3—4	5—6
Соціологічне бюро: 3—6 штатних соціологів у складі іншого структурного підрозділу
3—5	Соціологічне бюро: 3—4 штатні соціо- логи у складі іншого структур­ного підрозділу	5—6	7—8
Самостійна лабораторія: 5—8 штатних соціологів у складі іншого структурного підрозділу
5—10	Соціологічне бюро: 4—5 штатних соціологів у складі іншого структур­ного підрозділу	6—7	8—10
Самостійна соціологічна лабораторія: 6—10 штатних соціологів
Понад 10	Самостійна соціо­логічна лабораторія: 5—7 штатних соціологів	10—12	12—15
Самостійний соціологічний відділ: 10—15 штатних соціологів

На практиці соціологів найчастіше включають у структури відділів кадрів, організації праці та заробітної плати, планово-вироб­ничий відділ, АСУ, бюро технічної інформації тощо. Утворення таких служб значною мірою залежить від керівника підприємства, розуміння ним важливості соціальних завдань. Проте ефективніше ці служби працюють тоді, коли діють автономно. У складі інших підрозділів вони, як правило, виконують ще роботу, що не відповідає їхнім функціям. Якщо взяти за критерій оцінки ефективності роботи соціологічної служби кількість проведених досліджень і запроваджених заходів, то найбільш ефективним, як свідчить практика, є її підпорядкування заступнику директора з кадрів.

Права, обов’язки і функції окремих працівників служби закріп­люються посадовими інструкціями, які відбивають специфіку соціологічної роботи на кожному конкретному підприємстві.

Призначення соціолога як фахівця реалізуються в його функціях, котрі зв’язані з функціями соціології. Вони конкретизують загальні абстрактні уявлення про функції соціології як науки. Детальний розгляд їх сприятиме ліпшому усвідомленню змісту роботи соціолога на підприємстві.

Робота соціолога має здебільшого теоретико-пізнавальну спрямованість і є досить складною, оскільки зв’язана з усвідомленням сутності соціальних процесів, людського буття. Вона є творчою, оскільки зв’язана з пошуком нового, раніше невідомого. Основна мета соціологічної діяльності — пізнання за допомогою загальних наукових та суто соціологічних методів соціальних явищ, процесів та визначення засобів управління їхнім розвитком. Тому теоретико-пізнавальна робота соціолога завжди так чи так поєднана з прак­тичною, управлінською діяльністю. Без зв’язку з практикою соціо­логічна робота втрачає сенс. Кінцевим підтвердженням її значу­щості та доцільності є досягнуті практичні результати.

Як і будь-яка інша інтелектуальна праця, праця соціолога розпочинається з пізнання. Тому найголовнішою функцією є пізнавальна. Її спрямовано на вивчення та аналіз соціальної дійсності, що стоїть за певним фактом чи їх множиною. Що масштабнішим за цілями та проблемами є дослідження, то ймовірнішим є те, що соціолог матиме справу з багатьма складними соціальними фа-
ктами. У процесі реалізації цієї функції завдання соціолога полягає у виявленні зв’язків між соціальними фактами, притаманних їм тенденцій і закономірностей.

Реалізація пізнавальної функції розпочинається з вивчення відповідної літератури. Це можуть бути фундаментальні публікації про результати науково-дослідних робіт, публіцистичні статті. Може статися і так, що літератури, яка стосується безпосередньо цієї теми, взагалі нема. Але будь-яка тема зв’язана з іншими, і соціолог повинен спрямувати свої зусилля на пошуки розробок, певною мірою наближених до досліджуваної тематики. Отже, пізнавальна функція праці соціолога передбачає цілеспрямований пошук існуючих досліджень та публікацій.

У пізнавальному процесі соціолога однаково прийнятний як теоретичний, так і емпіричний аналіз соціальної реальності з використання найрізноманітніших способів збирання інформації. Це дуже важливо враховувати, щоб не ототожнювати пізнавальну функцію лише з теоретичним пошуком.

Пізнавальна функція реалізується в розробці соціальних карт працівників і соціальних паспортів колективів, а також програми дослідження: формулювання проблеми, завдань, цілей, визначення об’єкта і предмета дослідження, розробка гіпотез, вибір способів та засобів вивчення проблеми.

Виконання цієї функції потребує глибокого знання методики, техніки й організації соціологічних досліджень.

Пізнавальна функція знаходить своє органічне продовження в прогностичній функції. Вивчаючи соціальну дійсність, її супереч­ності та шукаючи шляхи їх розв’язання, соціолог має прогнозувати перспективи розвитку подій, кінцевий результат усіх змін.

Прогнозування має надзвичайно важливе значення в роботі соціо­лога. Обмеження констатацією фактів, у ліпшому разі аналізом поточних процесів без вивчення тенденцій майбутнього їхнього розвит­ку свідчить про неповне використання професійних можливостей соціолога, низьку ефективність його професійної діяльності.

Конкретизується прогностична функція через соціальне планування, проектування і конструювання. Вона межує з моделюванням перебігу соціального процесу в майбутньому.

Соціальне планування — це передусім розробка цільових комплексних програм розвитку окремих сфер функціонування трудового колективу, планів соціального розвитку підприємства в цілому та окремих його підрозділів. Соціальне проектування передбачає розробку конкретної моделі технології соціального процесу чи соціальної системи з параметрами, специфікою функціонування. Це чітко (кількісно та якісно) виражений прогноз. Соціальне конструювання порівняно з проектуванням не має конкретного характеру, а є загальною умоглядною моделлю соціального об’єкта безвідносно до конкретно заданих параметрів.

Слід зауважити, що ні соціальне планування, ні соціальне проектування, ні соціальне конструювання не є суто соціологічними функціями. Вони тісно зв’язані з функціями економістів, плановиків, математиків тощо.

Як свідчить практика, соціологи на підприємствах інколи, захопившись дослідженням суті явища, не приділяють потрібної уваги пошуку варіантів його вдосконалення, управління його розвитком.

Управлінська функція полягає в тім, що рекомендації, пропозиції, оцінки стану соціального об’єкта, зроблені соціологами, стають основою для прийняття рішень з управління розвитком об’єкта, його використання чи реорганізації. Управлінська функція може матеріалізуватися в соціальній технології, яка містить і програму, і перелік операцій для виконання її з метою змінити ситуацію.

Соціологи на підприємствах мають виконувати й таку специфічну функцію, як соціологічне обґрунтування та соціальна оцінка управлінських рішень, що передбачає врахування соціологічних чинників, оцінку соціальних наслідків різних нововведень. Інакше кажучи, соціологи мають відповісти на запитання про те, що, наприклад, зміниться в умовах і змісті праці, у ставленні до праці, у структурі інтересів людей у разі, скажімо, переходу на виробництво нової продукції, зміни технології, реконструкції виробництва, запровадження нової форми оплати праці тощо.

У завдання соціологів уходить контроль соціальних параметрів розвитку колективу. При цьому слід ураховувати, що економічний ефект не завжди збігається із соціальним. Інколи нововведення спричиняють негативні соціальні наслідки.

У зв’язку з цим реалізація управлінської функції передбачає:

· обов’язкове узгодження із соціологами певних планових, нор­мативних і директивних документів. Це плани соціального розвитку колективу, роботи з кадрами, поліпшення умов праці, оплати і стимулювання її, організації дозвілля, плани організаційно-технічних заходів, реконструкцій цехів, створення нових підприємств;

· участь соціологів разом з фахівцями інших служб підприємства в розв’язанні проблем, які не входять безпосередньо до сфери їхньої функціональної діяльності. Це групи представників різних підрозділів, у тім числі соціологів, утворені для діагностики, вироблення рішень та їхньої реалізації. Це ради і комісії з питань соціального розвитку, використання кадрів, організації побуту і дозвілля, молодіжних проблем, технічні ради, комісії з питань охорони праці та оздоровлення;

· висування відповідних вимог до інших служб, підрозділів і громадських організацій підприємства через:

— технічні завдання на розробку проектів і конструкцій;

— положення про підрозділи й посадові інструкції;

— стандарти підприємств;

— накази, розпорядження, постанови адміністрації та громадських організацій підприємства, які розробляються з урахуванням результатів роботи соціологічної служби.

Нині особливої актуальності набуває функція соціологічної просвіти. Завданням соціології є організація соціологічного навчання кадрів, поширення соціологічних знань та вивчення основ виробничої педагогіки, переконання в необхідності використання цих знань у практичній діяльності, формування в керівників різних рангів соціологічного мислення. Соціологічні служби мають довести необхідність соціологічних знань для підвищення ефективності виробничої діяльності.

Зміст функції соціологічної просвіти полягає в такому:

· організація вивчення керівниками і спеціалістами основ соціологічних знань, зокрема, соціології праці, соціології управління, соціології організацій тощо;

· масова пропаганда соціологічних знань серед працівників підприємства, виступи соціологів з лекціями, доповідями тощо;

· регулярне інформування колективу про результати соціологічних досліджень, про хід розв’язання соціальних проблем, виконання планів соціального розвитку;

· консультування працівників інших служб з питань розв’я-
зання соціальних проблем, трудових конфліктів тощо.

Слід зауважити, що виконання функцій соціолога передбачає спілкування з людьми, правильне, точне, коректне тлумачення їхньої думки. А це зумовлює необхідність додержання вимог морального характеру.

Соціолог має бути професійно чесним і компетентним, забезпечувати максимальну вірогідність і надійність соціологічної інформації. У відносинах з респондентами він повинен суворо дотри­муватися принципу конфіденційності та нерозголошування зібраних даних, якщо вони можуть зашкодити людині. Забороняється застосовувати методи та процедури, що порушують права опитуваних чи принижують їхню гідність. Соціолог має бути об’єктивним і прагнути до науковості, несумісної з ідеологізацією, тенденційністю і намаганням «впливати» на наукову істину. Важливо, щоб соціолог мав чітку громадянську й моральну позицію. Непорушною засадою діяльності соціолога має бути повага до чужих ідей та поглядів. Головний принцип діяльності соціолога — «Істина над усе».

Ефективність зв’язку соціології з життям визначається можливостями використання результатів соціологічних досліджень, висновків та рекомендацій соціологів у практиці. Для цього со-
ціологія має стати надійним науковим інструментом пізнання та зміни соціальної реальності, глибше інтегруватися в структуру суспільних відносин.

§ 44. Соціологічне дослідження, його види

Ефективна організація соціального управління передбачає наявність певної, об’єктивної, диференційованої щодо окремих груп індивідів інформації про ті процеси, які відбуваються навколо. Така соціальна інформація є в різних джерелах: документах, матеріалах зборів, нарад, у пам’яті людей, але вона не відбиває всієї сукупності соціальних фактів, не завжди є репрезентативною й об’єктивною. Тому для всебічного вивчення певного об’єкта слід провести соціологічне дослідження.

Соціологічні дослідження спрямовані на вивчення поведінки людей, груп, відносин, процесів соціальної взаємодії у різних сферах життєдіяльності суспільства та отримання нової інформації, виявлення закономірностей соціальних змін на основі соціологічних теорій, методів і процедур.

Соціологічне дослідження — це вид систематичної пізна­вальної діяльності, що складається з логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур, спрямованих на глибоке вивчення, аналіз і систематизацію соціальних фактів, виявлення зв’язків, залежностей між соціальними явищами і процесами, формування на основі зібраної інформації нових знань та розробку заходів щодо управління досліджуваним об’єктом, забезпечення його прогресивного розвитку.

Процедура — це послідовність пізнавальних та організаційних дій з метою розв’язання завдання дослідження.

Соціологічні дослідження проводять з метою розв’язання перш за все таких завдань:

· опис певної соціальної реальності;

· пояснення суперечностей чи особливостей функціонування окремих соціальних спільнот чи процесів (соціальних конфліктів, безробіття, напруженості відносин у трудовому колек­тиві тощо);

· прогнозування тенденцій розвитку соціальних процесів (зміни у ставленні до праці, у виробничих стосунках, динаміці безробіття тощо);

· практичне перетворення соціальної реальності (запровадження соціальних технологій, проектів, планів тощо).

Одиницями вивчення при цьому стають люди, їх дії, речі, думки, тексти, властивості яких потрібно зафіксувати, обчислити й проаналізувати.

Інструментом виявлення стійких властивостей є закон великих чисел, який застосовується в усіх статистичних розрахунках. Він гласить, що сукупна дія великої кількості випадкових фактів (причин, умов) приводить до результату, що майже не залежить від випадку.

На законі великих чисел будується процедура вибіркового обстеження (її принцип — про багатьох судити на підставі знання про небагатьох).

Спеціально організоване масове обстеження дає типові зведені числові характеристики соціального явища. Їх називають статистичними фактами. Соціологія описує окремі фрагменти реальності соціальними фактами — поодинокими чи сукупними суспільно значимими подіями, що є типовими для тої чи тої сфери соціального життя або притаманними для певних соціальних процесів. Це опис подій, що мають числові характеристики, лише в термінах соціологічної теорії з відтворенням специфіки соціальної ситуації, в якій вони відбуваються. Слід наголосити, що для соціології соціальним фактом є не тільки конкретний учинок, а й певні думки, оцінки, судження. Вони є вихідними моментами соціологічного аналізу і можуть характеризувати поведінку індивіда чи соціальної групи, стан їх свідомості, їхні настрої або прагнення. Такими фактами є також характеристики стану предметно-речового середовища (брак транспортних засобів, екологічні негаразди, нерозвиненість сфери обслуговування тощо).

У соціологічній роботі факти є переконливими лише тоді, коли їх використовують комплексно, у взаємозв’язку, а не «висми­кують» тільки те, що підтверджує думку дослідника, як це часто буває на практиці. Це — неодмінна умова методології соціологіч­них досліджень.

Методологією називають систему принципів дослідження, які використовуються в даній науці. У соціології вони визначені діалектичним підходом до об’єкта, що вивчається. А діалектика передбачає розгляд властивостей і характеристик об’єкта в їх різноманітних зв’язках і відносинах з іншими об’єктами, у розвитку та змінах. Принципи методології реалізуються за допомогою конкретних методик соціологічних досліджень.

Методика — сукупність технічних заходів, зв’язаних з методами дослідження, у тім числі система (сукупність, послідовність, взаємозв’язок) операцій, процедур, прийомів уста­новлення соціальних фактів, їх систематизації й аналізу. Сюди входять:

· методи збору первинної інформації;

· правила здійснення вибіркових досліджень;

· способи побудови соціологічних показників, а також методи, що розробляються іншими науками і використовуються в соціології.

Техніка соціологічного дослідження — це сукупність організаційно-методичних прийомів для ефективного використання пев­них методів та способів збору, обробки й аналізу даних (мистец­тво формуліровки питань, побудова шкал, компонування інстру­ментарію — анкети тощо).

Скажімо, проводячи опитування на вулиці, можна задавати запитання в усній формі, а можна користуватися карткою, на якій їх записано. Під час збирання інформації багато залежить від делікатності дослідника, його вміння контактувати з людьми, його винахідливості, кмітливості, фантазії, вдумливості, творчої інтуїції тощо.

Н. Смелзер зазначає, що соціологічний метод — це правила та способи, за допомоги яких установлюється зв’язок між фактами, гіпотезами та теоріями, а І. Попова трактує соціологічний метод як сукупність способів збирання, обробки й аналізу соціологічної інформації.

У соціологічному енциклопедичному словнику за ред. Г. Осі­пова методи соціологічних досліджень визначаються як способи побудови і обґрунтування соціологічного знання; сукупність прийомів, процедур і операцій емпіричного і теоретичного пізнання соціальної дійсності. До них належать:

· методи збору інформації (аналіз документів, спостереження, опитування, експеримент тощо);

· методи обробки й аналізу даних (факторний, латентно-структурний, кореляційний, регресивний, дисперсний, ранжирування, шкалування, індексування тощо);

· методи побудови теорії (дедуктивний, індуктивний, порівняльний, причинний, структурно-функціональний, генетичний тощо).

Наприклад, вивчаючи мотиви порушення трудової дисципліни, соціолог використовує як метод збирання соціологічної інформації анкетне опитування. При цьому частину питань з методичних міркувань він вирішив сформулювати у відкритій формі, а частину — у закритій. Ці два способи формулювання питань визначають техніку цього анкетного опитування; анкетний листок та інструкція щодо анкетування — його методику.

Залежно від загальної спрямованості соціологічне дослідження умовно поділяють на емпіричне (конкретне, прикладне) і теоретичне (фундаментальне). Соціологи, розв’язуючи конкретні проблеми, проводять емпіричні прикладні дослідження, мета яких — установлення та узагальнення характерних для досліджуваних соціальних явищ, процесів фактів через пряму чи опосередковану їх реєстрацію, з використанням спеціальних соціологічних методів та методик. Наукові працівники у своїх тео­ретичних фундаментальних дослідженнях виявляють і аналізують загальні соціальні закономірності, тенденції розвитку процесів у різних сферах соціальної діяльності, розв’язують методологічні проблеми.

Визначальною ознакою теоретичних досліджень є віддзеркалення дійсності через ідеалізацію її логічної конструкції. Вони спрямовані на вдосконалення й розвиток концептуальних засобів науки, побудову теорії. Прикладні емпіричні дослідження, спираючись на конкретні кількісні дані, отримані різними способами (опитуванням, спостереженням тощо), лише прикладають до об’єктивної дійсності вже готові розумові концепції. Вони спрямовані на конкретний об’єкт.

Між практично і теоретично орієнтованими дослідженнями є багато спільного. Будь-яке дослідження передбачає чітке відмежовування відомого від невідомого, спрямування дослідження на виявлення ще невідомого. Практичні та теоретичні дослідження орієнтовано на відтворення цілісної картини досліджуваного процесу. Однак, якщо в теоретичному дослідженні факти зв’язані насамперед з теоретичним усвідомленням їх, то в практичному — виявляється тенденція до формулювання практичних завдань відповідної організації на основі проаналізованих фактів.

Теоретичне і практичне дослідження тісно взаємозв’язане. Так, теоретичне дослідження на основі методологічного розв’я­зання питань, використання одержаного матеріалу дає можливість розробляти конкретні рекомендації. У практичному дослідженні проблему не завжди можна розв’язати в межах наявних знань про предмет чи явище. Її розв’язання може потребувати поглиблення цих знань, тобто проведення теоретичних досліджень. Вивчаючи практичні й теоретичні аспекти проблеми, соціологічні дослідження набирають комплексного, теоретико-прикладного характеру. Отже, існують дві основні функції соціологічних досліджень:

Дата добавления: 2015-05-23