Основні індекси соціологічного вимірювання

Назва індексу	Зміст
Статусних характеристик	за В. Л. Уорнером — багатомірний показник рангових диференціацій соціальних статусів, що є сумою чотирьох допоміжних індексів: професії, джерела доходів, типа будинку і місця помешкання
Соціальної позиції	за А. Хоменгехеду і Дж. Майерсом — показник місця індивіда в локальній соціальній системі, що визначається його професією, освітою і місцем помешкання
Класової позиції	за Р. Елісом, показник місця індивіда в класовій системі, що визначається його класовою ідентифікацією і професією
Верств (множинний)	показник розподілу населення по різних соціальних прошарках на основі сукупності їх статусних характеристик
«Беніні»	вид індексу мобільності, що показує силу взаємного тяжіння в процесі мобільності соціальних груп, обраховується співвідношенням різниці між фактичною і вірогідною мобільністю і різниці між можливою і вірогідною мобільністю.
Вартості життя	відносний показник зміни вартості товару і послуг, що входять до споживчого бюджету окремих груп населення
Рівня життя	показник відносних змін ступеня матеріального добробуту, соціальних та культурних умов життя певних груп населення
Мобільності	показник виміру соціальної мобільності, що базується на порівнянні фактичної (що спостерігається) і вірогідної (очікуваної) мобільності
Аналітичний	показник, за допомогою якого результат загального (синтетичного) виміру складного явища розглядають відповідно з окремими компонентами цього явища чи його чинниками
Цитування	показник авторитетності і популярності автора, що вимірюється частотою цитування його праць

Шкалування в сукупності з індексацією утворюють процедуру, що називається в соціології квантифікацією.

Квантифікація — це процедура вимірювання і кількісного вираження якісних ознак і відносин соціальних об’єктів. Наприклад, вимір у балах задоволення роботою, що виконується, задоволення населення політикою, що проводиться в країні, оцінка певних властивостей державного діяча тощо.

Щоб побудувати шкалу вимірювання, спочатку знаходять діапазон судження, тобто визначають скрайні значення вияву певної ознаки (максимум і мінімум), які називають встановленням його континууму (тривалості). Так, за вивчення задоволення виконуваною роботою відповідь «Робота дуже подобається» — початок, а «Робота зовсім не подобається» — кінець відліку шкали. Потім континуум розбивають на частини. Це процедура встановлення дрібності, чи градуювання шкали. Словесне формулювання здогадних (можливих) відповідей на запитання є лише точками на безперервній шкалі суджень.

Припустімо, що в результаті операціоналізації виділено поняття «кваліфікація». Йому відповідає такий об’єктивний індикатор, як «рівень кваліфікації». Його характеристики (брак кваліфікації, низька, середня, висока кваліфікація) є позиціями шкали вимірювання.

Якщо вимірюється ознака явища, відображена операціональним поняттям «задоволення», то позиціями шкали вимірювання можуть бути характеристики такого суб’єктивного індикатора, як «міра задоволення»: «частково задоволений», «більше задоволений, ніж незадоволений», «зовсім незадоволений», «скоріше незадоволений, ніж задоволений», «незадоволений».

Як бачимо, у першому прикладі (з об’єктивним індикатором) шкала вимірювання жорстко зв’язана з ознаками явища, а у другому (із суб’єктивним індикатором) — не зв’язана зовсім і може бути використана для вимірювання цієї ознаки («задоволення») щодо інших явищ.

Кількість градацій визначає так звану чутливість шкали — здатність її виявляти ставлення респондента до різних аспектів досліджуваного соціального явища з відповідною мірою диференціації.

Шкали бувають трьох-, п’яти- і семизначними.

Так, під час вивчення думки респондентів про певні сторони трудової ситуації та вимірювання інтенсивності прояву їх найбільшу точність забезпечує семизначна шкала.

Отже, завдяки шкалуванню з’являється можливість не тільки фіксувати наявність або брак якісної ознаки, а й виміряти її, тобто оцінити ступінь її вияву.

Усі опитувальні шкали, що містяться в анкетах чи якомусь іншому інструменті опитування, — це оцінні запитання з розгорнутою системою підказок. У процесі наступного опрацювання отримана в такий спосіб інформація впорядковується, і цей порядок закріплюється певними (довільними) балами, що забезпечує перехід від більш низького до більш високого рівня вимірювання.

Відтак шкалування виконує три функції: класифікації, ранжирування і запровадження метрики — вимірювання інтенсивності вияву соціальних ознак, що вивчаються, визначення різниці такої інтенсивності. У зв’язку з цим утворюються три види шкал.

1. Номінальна, або неупорядкована, або шкала класифікації назв. Вона містить перелік характеристик об’єкта чи явища, що інколи взаємно виключають одна одну. За допомогою цих шкал вимірюють такі об’єктивні ознаки, як стать, національність, сімейний стан, вік, стаж роботи, кваліфікація, а також суб’єктивне ставлення респондентів до певних аспектів соціального явища, процесу: мотиви трудової поведінки, судження і твердження з різних питань, ціннісні орієнтації, інтереси, установки.

Наприклад, номінальна шкала для вимірювання спонукальних мотивів звільнення («Якщо у Вас є бажання перейти працювати на інше підприємство, то чому саме?») може мати такий вигляд:

1) незадоволення роботою чи спеціальністю;

2) брак перспективи для підвищення кваліфікації чи дальшого навчання;

3) недоліки в організації праці;

4) незадоволення умовами праці;

5) незадоволення оплатою праці;

6) незадоволення житловими та побутовими умовами;

7) брак дошкільних дитячих закладів;

8) незадоволення роботою громадського транспорту;

9) незадовільний стан здоров’я;

10) погані стосунки з безпосереднім керівництвом;

11) погані стосунки з підлеглими;

12) інші мотиви.

Перелічені варіанти відповідей не впорядковані, їх «інтенсив­ність» не можна порівняти.

2. Рангова шкала, або шкала порядку, утворюється за допомогою кумуляції (додавання, накопичення) на підставі упорядкування шкали назв. І якщо номери, надані кожній ознаці, у шкалі назв використовуються лише як порядкові, тобто не мають кількісного значення, то в ранговій шкалі число, надане кожній характеристиці ознаки, відповідає місцю цієї характеристики в загальному порядку, встановленому відносно ознаки, що вивчається. На відміну від шкал назв у рангових шкалах ознаки впорядковані одна щодо одної, тобто проранжировані. Рангові шкали дають змогу впорядковувати, сказати б, «шикувати за ранжиром» властивості, що вивчаються, від найбільш до найменш значущої чи навпаки.

Отже, вимірювання, здійснювані за допомогою рангових шкал, мають усі властивості вимірювань, що проводяться на рівні номінальних шкал. Крім того, вони дають можливість встановити співвідношення порядку та еквівалента.

Рангова шкала у загальному вигляді може бути подана так:

максимально заперечна (негативна) відповідь;

заперечна відповідь;

радше заперечна, ніж ствердна (позитивна) відповідь;

нейтральна відповідь;

радше ствердна, ніж заперечна відповідь;

ствердна відповідь;

максимально ствердна відповідь.

За допомогою рангових шкал найчастіше вивчають думки, установки, оцінки, ставлення респондентів до тих чи тих елементів ситуації, що вивчається.

Більшість закритих запитань з різних анкет, є, по суті, ранговими шкалами, наприклад, «Чи задовольняє Вас порядок розподілу колек­тивних премій?»;

1) зовсім не задовольняє;

2) радше не задовольняє, ніж задовольняє;

3) важко відповісти;

4) радше задовольняє, ніж не задовольняє;

5) повністю задовольняє.

Номери варіантів відповідей у таких випадках є рангами. Причому друга позиція має переваги щодо першої, третя — щодо другої і т. д. Але це аж ніяк не слід розуміти так, що у другому випадку ця перевага вдвічі більша, ніж у першому.

3. Інтервальна (метрична) шкала утворюється на основі рангової наданням певної кількості балів кожній позиції. Наведений приклад рангової шкали «Чи задовольняє Вас порядок розподілу колективних премій?» можна подати у вигляді такої інтервальної шкали:

зовсім не задовольняє (– 1);

радше не задовольняє, ніж задовольняє (– 0,5);

важко відповісти (0);

радше задовольняє, ніж не задовольняє (+ 0,5);

повністю задовольняє (+1).

На відміну від рангової, інтервальна шкала дає змогу не тільки впорядкувати вияви властивості, що вивчається, а й розрахувати різницю між окремими позиціями шкали, тобто визначити інтервали.

Шкала вимірювання має бути валідною, повною, надійною, чутливою.

Валідність шкали полягає в тім, що вона вимірює саме ті соціальні якості явища, які й передбачалося вимірювати. Валідність залежить від правильності вибору індикаторів. Повнота шкали вимірювання означає, що у варіантах відповідей на запитання враховано всі значення індикатора. Надійність шкали характеризується ступенем подібності результатів досліджень, здійснених за однакових умов, і забезпечується вилученням впливу випадкових чинників. Чутливість шкали означає здатність її диференціювати вияви ознаки, що вивчається, і відображається кількістю позицій шкали. Що їх більше, то шкала чутливіша.

Отже, опрацювання й аналіз первинної соціологічної інформації грунтуються на наданні згідно з певними правилами числових значень якісним характеристикам явищ, процесів і об’єктів, що досліджуються. Ця операція здійснюється на підставі встановленої (внаслідок інтерпретації та операціоналізації) системи показників у вигляді емпіричних індикаторів і математичних індексів. Вона і дістала назву соціологічного вимірювання. Якісні й кількісні характеристики, що використовуються при цьому, відтворюють структуру й динаміку досліджуваних соціальних явищ, процесів і об’єктів, утворюють складну систему соціальних показників. Вони складаються з індикаторів, що фіксують якісні сторони (наявність чи відсутність ознаки), та індексів чи коефіцієнтів, які фіксують кількісні сторони (інтенсивність вияву ознаки).

Ефективність дослідження залежить не від обсягу зібраної інформації, а від глибини та всебічності аналізу. Аналіз розпочинається з перевірки інструментарію на точність, повноту та якість заповнення. Перевірка на точність заповнення передбачає виявлення помилок у відповідях та їх корекцію. Перевіряючи повноту заповнення одразу вилучають анкети, опитувальні листки, заповнені менше ніж на третину. Перевірка якості заповнення передбачає контролювання чіткості й адекватності відповідей, правильного позначення цифрових кодів.

Після того як проведено перевірку інструментарію і ту частину його, що не відповідає названим критеріям, вилучено, проводиться кодування інформації, тобто її формалізація. Процедура кодування полягає у наданні кожному варіанту відповідей певних умовних чисел — кодів. Унаслідок кодування вся інформація перетворюється на числову систему. Кодування розпочинається ще на початку дослідження, коли певні коди надаються варіантам відповідей, що їх закладено в самому інструменті у закритих та напівзакритих питаннях.

Кодування відповідей на відкриті питання відбувається після опитування. Для цього виписуються всі відповіді, визначається частота повторення відповідей певного змісту, проводиться їх класифікація, тобто відповіді зводять у певні смислові групи, варіанти і розробляють їх формалізований список — кодифікатор, за допомогою якого кодуються різні варіанти відповідей. При цьому використовується дві системи кодування:

1) порядкова з наскрізною нумерацією всіх позицій.

2) позиційна з нумерацією варіантів лише в межах одного запитання.

Узагальнення інформації розпочинається з групування респондентів за одним вибраним показником. Отримані таким чином однорідні за складом групи стають об’єктом аналізу.

Використання комбінаційного групування (розподіл респондентів за двома і більше показниками) дає змогу поглибити аналіз. Залежно від завдань дослідження таке групування може бути структурним, типологічним або аналітичним.

Структурне групування — це класифікація за певним показником, що об’єктивно властивий усій сукупності даних; типологічне — за показником, створеним самим дослідником, або суб’єктив­ним за своєю природою, аналітичне — має місце, коли групування проводиться за двома чи більше показниками з метою визначення їхньої взаємодії.

Ряд чисел, що одержують у процесі групування, називають рядом розподілу. Ті ряди, що утворені якісними показниками, називаються атрибутивними, кількісними — варіаційними. Варіаційні ряди розподілу, у свою чергу, поділяються на дискретні (переривчасті) та неперервні.

Ряди розподілу не тільки з числовими, а й з текстовими характеристиками відображаються за допомогою таблиць. Табличне відображення може доповнюватися графіками: полігонами — для відображення дискретних рядів і гістограмами — для відображення неперервних рядів.

Більш глибоке узагальнення інформації можливе за використання спеціальних статистичних величин — середньої арифметичної, дисперсії, коефіцієнта кореляції, що передбачає виконання таких робіт:

· розшифровка цифрової інформації таблиць, тобто переведення закодованих запитань і відповідей анкети у змістові характеристики;

· аналіз відсоткового розподілу за структурою таблиці, визначення частки конкретних варіантів відповідей;

· аналіз середніх величин;

· графічний аналіз розподілу;

· аналіз кореляційної залежності кількісних і якісних ознак;

· змістова інтерпретація даних, визначення залежностей причинно-наслідкових зв’язків за даними перелічених раніше видів аналізу.

Для аналізу статистичних таблиць соціологу необхідно знати суть і зміст основних статистичних процедур, властивості кількісних показників, отриманих у процесі опрацювання соціологічної інформації.

За даними статистичних таблиць встановлюють наявність чи відсутність зв’язків між чинниками і результативними ознаками, описують виявлені зв’язки і дістають відповідні кількісні характеристики:

— середні (середню арифметичну);

— відхилення від середніх (середнє квадратичне відхилення);

— коефіцієнт варіації;

— коефіцієнт кореляції, кореляційне відношення;

— коефіцієнт спряженості (сполученості) Пірсона, Чупрова та ін.

Середня арифметична () — це частка від ділення суми всіх варіантів на їхню кількість. Середню арифметичну визначають за формулою

,

де х ₁, х ₂,..., х_n — варіанти (відповіді); — сума варіантів (відповідей); n — кількість спостережень.

Показник середньої арифметичної нескладний за змістом, властивостями і способами отримання.

У буденному житті часто використовуються такі середні арифметичні, як середній вік, середня заробітна плата, середня продуктивність праці, середній рівень виконання норм тощо.

Для якісних ознак (наприклад стать, сімейний стан) звичайно визначають частку ознаки у вибірковій сукупності.

Середнє квадратичне (стандартне) відхилення s — це корінь квадратний з середнього квадрату відхилень окремих значень ознаки від середньої арифметичної:

,

де х — варіанти (відповіді); — середня арифметична; n — кількість спостережень.

Величину називають дисперсією. Вона характеризує абсолютну величину варіації рівнів ознаки, яка вивчається.

Середня арифметична не дає повного уявлення про сукупність. Наприклад, у двох сукупностях з однаковим середнім арифметичним розходженням між максимальним і мінімальним значеннями ознаки можуть бути різними. Тому середню арифметичну величину слід доповнювати середнім квадратичним (стандартним) відхи-
ленням. Воно показує, наскільки у середньому кожний варіант (відповідь) відхиляється від середньої арифметичної. Наприклад, наскільки рівень виконання норми виробітку кожним працівником бригади відхиляється від середнього показника в цілому по бригаді.

Середнє квадратичне відхилення подають у тих самих одиницях вимірювання, що й середнє арифметичне.

Коефіцієнт варіації V — це відношення середнього квадратичного відхилення s до середньої арифметичної . Цей показник виражається у відсотках.

.

Якщо в аналізі даних таблиці коефіцієнти ознак перевищуватимуть 50%, це означатиме, що ці ознаки мають найбільший розмах коливань, тобто вони більш розвинені.

Середні величини статистичного ряду, упорядкованого за допомогою групувань, визначають з урахуванням ваги груп, тобто їхньої кількості або частот.

Середня зважена, чи зважена середня арифметична згрупованого ряду, дорівнює сумі добутків кожної варіанти на її частоту (чисельність), поділену на суму частот.

,

де х ₁, х ₂, х ₃,..., х_n — варіанти; р ₁, р ₂, р ₃,..., р_n — частоти варіантів; S хр — сума добутків варіантів, помножених на їхню частоту; S р — сума частот.

Середні зважені величини використовують як різні індекси, які дають змогу класифікувати, вимірювати й порівнювати соціальні характеристики.

Індекс І розраховують як суму добутків кожного значення ознаки та її частки, поділену на добуток максимального значення ознаки і суми часток.

.

У процесі опрацювання й аналізу первинної соціологічної інформації інтегральної шкали індекси є показниками інтенсивності вияву ознаки чи рівня розвитку процесу, що визначаються за певною шкалою.

Середнє квадратичне відхилення для дискретних варіаційних рядів розраховують за формулою

.

Кореляційна залежність — це взаємозв’язок між двома ознаками, який полягає в тім, що залежно від змін однієї ознаки змінюється середня величина значень інших ознак. На відміну від функціональної залежності тут в окремих випадках під час обчислення значення одної ознаки інші ознаки набувають різних значень.

У процесі вивчення статистичних зв’язків соціолог натрапляє на різні співвідношення між фактором і результативною ознакою. Однак дуже рідко можна виділити причину, що цікавить дослідника, і наслідок, а також простежити їхню взаємодію в «чистому» вигляді.

В основі кореляційного аналізу лежить уявлення про тип, форму, щільність як властивості зв’язку. За типом кореляційні зв’язки можна поділити на прямі та зворотні. За прямого зв’язку зі збільшенням (зменшенням) значень однієї ознаки середні значення іншої також зростають (зменшуються). За зворотного зв’язку збільшення (зменшення) однієї ознаки зумовлює зменшення (збільшення) іншої.

Прикладом прямого кореляційного зв’язку може бути зв’язок між кваліфікацією працівника і якістю виконання ним роботи, зворотного — між кваліфікацією працівника і кількістю браку, який він допускає в роботі.

Важливим поняттям теорії кореляції є щільність зв’язку, під якою розуміють ступінь сполученості (зв’язаності) двох явищ, ознак, величин. Зв’язок є більш щільним у тому разі, коли кожному значенню однієї ознаки відповідають близькі значення іншої.

Тип, форму і щільність зв’язку виявляють за допомогою статистичних характеристик. Для кількісних показників — це коефіцієнт кореляції, коефіцієнт детермінації, кореляційне відношення, для якісних (стать, сімейний стан) — коефіцієнти сполученості Пірсона, Чупрова.

Коефіцієнти рангової кореляції r розраховують за коефіцієнтами Спірмена і Кенделла. Вони дають змогу виміряти залежність двох ознак, виходячи з наявності чи браку функціональних зв’язків у двох рядах ознак, виміряних за упорядкованими номінальними шкалами.

,

де d = i – k_i — різниця між парами рангів; l — кількість порівнюваних пар рангів.

Величина r може змінюватися від +1, коли два ряди ранжовано
у прямому порядку, до –1 — у зворотному. Коли r дорівнює + 1 чи –1, існує функціональний (прямий чи зворотний) зв’язок.

За безладного розміщення рангів r дорівнює 0, що означає брак зв’язку.

Коефіцієнт рангової кореляції Кенделла використовують для вимірювання взаємозв’язку між якісними ознаками, що характеризують об’єкти того самого роду і ранжировані за однаковим критерієм. Для цього застосовують формулу

,

де F — різниця між загальною кількістю збігу та інверсій, тобто і

Коефіцієнт детермінації r ² забезпечує оцінку щільності зв’язку, але він є лише частиною загальної зміни одного показника, що зумовлена зміною іншої змінної. Так, якщо дію багатьох інших факторів узяти за 100%, то величина r ² показує частку тих змін, які в цьому явищі залежать від фактора, що вивчається.

Коефіцієнт відношення використовують за криволінійної форми зв’язку. Наприклад, якщо значення коефіцієнта кореляції невисоке чи близьке до 0, це не означає, що між фактором і результативною ознакою немає зв’язку або зв’язок надто слабкий. Між ними може спостерігатися криволінійна форма зв’язку, яку не може зафіксувати коефіцієнт кореляції.

Зв’язок уважають нещільним, коли кореляційне відношення більше за коефіцієнт кореляції.

Коефіцієнт взаємної сполученості розраховують для аналізу порівняння розподілу за двома ознаками. Для цього застосовують коефіцієнт спряженості Пірсона Р і конкордації W

,

де S — сума квадратичних відхилень сумарних значень рангів за рядком від середнього для всієї сукупності; R — кількість змінних; m — кількість рангових об’єктів.

Коефіцієнт конкордації (узгодження) визначають для оцінювання зв’язку між довільною кількістю рангових змінних.

Інтенсивний розвиток соціологічної науки потребує розширення методичного та інформаційного забезпечення соціологічних досліджень, а насамперед створення інформаційного банку, який містить кілька підсистем. Ядро банку — підсистема архіву даних емпіричних соціологічних досліджень, основне призначення якого — забезпечувати повторний і порівняльний аналіз соціологічної інформації. В архіві мають бути масиви вихідних даних, тобто певної неопрацьованої соціологічної інформації.

Зберігання результатів дослідження в такому вигляді, а не в формі табуляграм, графіків дає можливість отримати будь-яку потенційно закладену в це дослідження інформацію. У банку зібрано інформацію і про те, як ці дані були отримані, коли і де проводилося дослідження, якими методами збиралася інформація, як будувалася вибірка тощо. Ці відомості фіксуються в паспорті соціологічного дослідження, який обов’язково заповнюється для кожного дослідження і зберігається в архіві.

Однією з підсистем інформаційного банку є традиційні інформаційні матеріали — інформація вітчизняних і зарубіжних соціологічних центрів, бібліографічна інформація, відомості про вчених-соціологів тощо.

Дата добавления: 2015-05-23