Види тестів, їх призначення в соціологічних дослідженнях

Назва тесту	Зміст
Вербальний	побудований на використанні мовного завдання, виконання якого потребує не здійснення дії, а описання її словами
Емпіричний	оснований на емпіричних даних і використовується для перевірки гіпотетичних висновків, коли дослідник в них сумнівається
Досягнень	стандартизовані завдання, що конструюються на навчальному матеріалі, призначені для оцінки рівня опанування навчальними знаннями і навичками. Створюються стосовно конкретного рівня навчання і навчальних предметів, зазвичай, з розрахунку на групову поведінку (в навчальній групі). Їх використовують на іспитах, в професійному доборі тощо.
Інтелекта	психо-діагностичні прийоми, що використовуються для дослідження і якісної оцінки (вимірювання) рівня інтелектуального розвитку. Завдання адресуються здебільшого словесно-логічному мисленню, проте деякі з них спрямовані і на оцінку розвитку наглядно-образного і наглядно-дієвого мислення. Окрім того, вони дозволяють в певній мірі характеризувати пам’ять, увагу, просторову орієнтацію, вербальний розвиток тощо.
Особистості	психо-діагностичні прийоми, спрямовані на оцінку емоційно-вольових компонентів психічної діяльності — відносин (в т.ч. міжособистісних), мотивації, інтересів, емоцій, а також особливостей поведінки індивіда в певних, описаних в завданнях, соціальних ситуаціях. Тести особистості включають проективні тести, особистісні опитувальники і тести діяльності (ситуаційні).
Проективний	методики показані для діагностики особистості, в яких респондентам пропонується реагувати на невизначену (багатозначну) ситуацію
Здібностей	показаний для оцінки можливостей індивіда в опануванні знаннями, уміннями і навичками, що мають загальний і специфічний характер
«ТАТ» (тест аперцепційний тематичний	проективна техніка дослідження особистості. Респонденту пропонують скласти оповідання до кожної серії картинок з досить неясним сюжетом. Аналіз кожного з цих оповідань використовується для вивчення установок, цінностей, ролевих конфліктів і орієнтацій, якими респондент переймався чи переймається в реальних соціальних взаємодіях і які він чи не бажає, чи не може обговорювати безпосередньо.
«Кана»	проективна техніка для отримання психологічної інформації. Тестованому показують різні символи (зірка, прапор, стріла тощо), просять розмістити їх в будь-якій послідовності і пояснити яке значення вони мають для нього.
«Амтхауера»	досліджуючий структуру інтелекта високого рівня, показаний для визначення здатності до абстрактного мислення, комбінаційної пам’яті, просторової уяви, мовного чуття, математичного мислення, утворення судження (думки) тощо
«Розенцвейга»	проективна техніка вивчення поведінки особистості в складних конфліктних ситуації з метою визначення її спрямованості (агресивності чи відповідальності)
«Роршаха»	проективна техніка для вивчення особистості способом тлумачення, наприклад, чорнильних клякс як індикатора визначення рис його особистості.

Перша вимога до тесту — його стандартизація, наявність взірця, норми.

Друга вимога полягає в тім, що кожний тест має забезпечувати всім особам, що випробуються, однакові можливості для виявлення власних соціально-психологічних якостей.

Третю вимогу зумовлено тим, що тести — разове випробування і не можна за їх результатами будувати прогнози щодо майбутнього розвитку тестованого, його перспектив.

У соціологічних дослідженнях використовуються різні види тестів (табл.)

· проективні, що дають змогу визначити наявність певних соціально-психологічних якостей у певної людини. Вони складаються з певних стимулів, реагуючи на які, людина виявляє притаманні їй якості (наприклад, пропонується розтлумачити якусь ситуацію, явище);

· оцінні, що забезпечують відносні виміри здатностей, рівня розвитку необхідних соціально-психологічних властивостей (пам’яті, мислення) для успішної трудової діяльності;

· професійні, що виявляють ступінь готовності до певного виду професійної діяльності (рівень засвоєння необхідних знань і навичок).

· загальні особистісні тести, за допомогою яких фіксують певну цілісність психічних якостей особи;

· спеціальні особистісні тести, призначені для діагностики тієї чи тієї риси, характеристики, властивості суб’єкта (наприклад, розумового розвитку, професійних здібностей, рівня загальної відповідальності, самоконтролю тощо);

· групові, які забезпечують діагностику групових психологічних процесів — рівня згуртованості груп і колективів, особливостей групового соціально-психологічного клімату, міжособистісного сприйняття.

Особливості психологічного тесту визначаються предметом вивчення і специфікою техніки, що використовується. Наприклад, загальні особистісні тести містять низку взаємоконтрольованих суджень про різні вияви певних властивостей, рис, особливостей поведінки з пропозицією фіксувати наявність чи брак таких (так, один з індикаторів темпераменту формулюється так: «Якщо Вам указують на помилку, чи здатні Ви виправити її до кінця?»). Для діагностики уваги використовують тести «З олівцем і папером» — викреслювання певних літер з тексту («коректорський тест»), для діагностики властивостей інтелекту — знаходження оптимального виходу з лабіринту чи якусь іншу головоломку.

Особливістю тестової методики є багаторазовий контроль інформації відносно вимірюваної характеристики. Інакше кажучи, тест передбачає проведення серії випробувань, за сукупністю виконання яких визначають ступінь вияву цієї властивості.

Тестові показники завжди відносні. Вимірювання тієї чи тієї властивості конкретного суб’єкта завжди співвідноситься з базовими точками відліку, визначеними на підставі численних досліджень.

Користуючись тестами, слід мати на увазі, що це допоміжний інструмент вивчення психологічних властивостей особи, колективу, і дослідження не може бути успішним без аналізу конкретної соціальної діяльності.

Особливо широко в соціологічних дослідженнях використовують групові тести, до яких можна віднести соціометрію. Соціометрія як різновид психологічного тесту грунтується на опитуванні та є своєрідним методом діагностики, кількісного вимірювання й аналізу взаємовідносин невеликих, повністю сформованих соціальних груп.

Вивчення характеру взаємовідносин членів малих груп трудового колективу є одним з найактуальніших завдань соціології. Соціометрія дає змогу виміряти ступінь згуртованості (роз’єднання) групи; визначити «соціометричні позиції», тобто порівняльний авторитет членів групи за ознаками симпатії (антипатії), де на крайніх полюсах знаходяться лідер і той, ким нехтують; зафіксувати угруповання, на чолі яких можуть бути свої неформальні лідери. За допомогою цього методу можна виявити неконфліктні та конфліктні (напружені) ділянки, що має велике значення в соціальному управлінні.

Проте слід зауважити, що соціометрія може застосовуватися для дослідження лише невеликої (контактної) групи. Вона грунтується на вивченні вибору членами групи партнерів для спільної роботи, навчання, відпочинку тощо. У заданій реципієнтом конкретній ситуації фіксується установка респондента на взаємодію (чи відмову від взаємодії) з іншими членами групи.

Процедура соціометричного дослідження складається з вибору соціометричних критеріїв, визначення кількості критеріїв, опитування, опрацювання даних соціометричних вимірювань.

Соціометричні критерії, або, як їх іще називають, критерії вибору — це питання, які проектують різні ситуації взаємодії членів колективу, коли вони (згідно з процедурою дослідження) мають вибрати партнера.

Вираження членом групи позитивного чи негативного ставлення до іншого члена групи називається соціометричним вибором.

Слід особливо наголосити, що йдеться не про загальну оцінку когось (подобається — не подобається), а про ставлення респондента до інших членів групи за різними критеріями, наприклад, щодо спільної роботи, участі у вирішенні виробничих проблем, проведення дозвілля тощо. Такі питання включають до соціокарти, яка є різновидом анкети.

Соціометричні критерії вибирають відповідно з завданням дослідження. Соціометричний критерій може бути комунікативним, призначеним для відображення взаємин у групі (соціометричний тест) і гностичним, що відображає усвідомлення членами групи своїх взаємовідносин з іншими членами групи (тест соціальної перцепції). Комунікативний критерій дає уявлення про те, кого і для якої діяльності має вибрати респондент, а гностичний — про те, хто, на його думку, вибере його самого в такій самій ситуації.

Залежно від того, для якої сфери вибирають партнера взаємодії, критерії вибору поділяють на виробничі (формальні, офіційні) та невиробничі (неформальні, неофіційні).

За виробничими критеріями вибирають партнера для вирішення певних виробничих завдань колективного характеру. Ці критерії дають змогу виявити характер міжособистісних відносин у сфері виробничої діяльності. Наприклад вибір партнера для роботи на один наряд, для виконання тієї чи тієї виробничої операції. У цьому разі вибір визначається функціональною цінністю працівника в системі формальних ділових зв’язків членів групи.

За невиробничими критеріями вибирають партнера для невиробничих видів діяльності, наприклад, для відпочинку, спільної туристичної поїздки. При цьому вибір обумовлюється зазвичай особистісними характеристиками. Ситуація взаємодії, що передбачається невиробничими критеріями, є психологічною за своїм характером, оскільки відносини членів групи у цьому разі розподіляються за принципом взаємної симпатії.

Визначаючи кількість соціометричних критеріїв, слід ураховувати таке: що менше організовані і що напруженіші взаємини у групі, то менше критеріїв потребується. Доцільно також брати до уваги демографічні показники групи — рід занять її членів, час існування групи тощо.

Якщо кількість виборів, котрі може зробити респондент, не обмежена (він має право заносити до соціометричної карти всіх, крім себе), то таку процедуру дослідження називають непараметричною. Вона дає змогу виявити структуру міжособистісних відносин у групі в цілому й емоційну експансивність окремих членів групи, але водночас створює більшу можливість для випадкового вибору через те, що адекватність вибору обмежена психологічними можливостями людини. Параметрична процедура характеризується обмеженістю кількості виборів. Вона значно зменшує ймовірність випадкового вибору. Наприклад, для групи з 20—25 осіб оптимальна кількість вибору — 4—5 партнерів.

Ефективність дослідження багато в чому залежить від якості оформлення соціометричної карти й уміння реципієнта психологічно підготувати групу до опитування, зацікавити її, забезпечити анонімність, викликати довіру до себе.

Дані соціометричного опитування подають у вигляді соціоматриці та соціограми.

Соціоматриця — це таблиця у формі матриці, в якій кількість рядків і стовпців дорівнює кількості членів групи. По горизонталі роблять позначки щодо ставлення індивіда до інших членів групи, а по вертикалі — інших членів групи до цього індивіда. При цьому позитивні вибори позначаються знаком «+», негативні «–», взаємний вибір обводять кружком, у випадку байдужого ставлення індивідів один до одного клітинка залишається незаповненою. Оскільки самовибори не враховуються, то клітинку по діагоналі заштриховують.

З даних матриці можна зробити висновок про місце кожного члена групи в міжособистісних відносинах (лідер, ізольований, один із ліпших), його популярність чи непопулярність, стабільність зв’язків у групі.

Задоволення індивіда системою міжособистісних відносин, його емоційна благополучність визначається тим, наскільки він «популярний», скільки членів групи претендує на ділові та особисті контакти з ним. Слід зазначити, що повне емоційне благополуччя визначається взаємним вибором.

Згідно соціодинамічного закону Дж. Морено завжди мають лишок переваг, що надаються їх іншими, тоді як переваги, що надаються іншим, є так чи інакше обмеженими

Становище людини в структурі міжособистісних відносин визначається її характером і особливостями поведінки. Комфортному становищу сприяють такі риси характеру, як доброзичливість, товариськість, толерантність, ініціативність, шляхетність, упевненість у собі. Такі люди вміють налагоджувати контакти з колегами, розуміти їхній стан, співчувати, допомагати іншому. Їм притаманна професійна компетенція, загальна ерудиція, сумлінне ставлення до своїх обов’язків. Неабияке значення для формування симпатій оточуючих має фізичний фактор: охайність, приваблива зовнішність, чарівність жінок і фізична сила, мужність чоловіків.

Перевагу, як правило, віддають тим членам групи, яким притаманні сумлінність, високий інтелект, емоційна культура.

«Непопулярність» (ізольованість, відторгнення) може зумовлюватися поганим характером, неохайним зовнішнім виглядом, невмінням бути цікавим у спілкуванні, байдужістю до оточуючих, до виробничих справ, егоїзмом тощо.

Проте не тільки особисті якості та поведінка людини забезпечують належне становище в групі. Багато що залежить від рівня і характеру тих вимог, які група висуває до окремої особи. Іноді популярним стає член групи із сумнівною поведінкою й негативними особистими якостями, якщо вони імпонують інтересам більшості членів групи.

Результати соціометричного дослідження можна тлумачити графічно й кількісно (соціометричні індекси, статистичний аналіз, факторний аналіз). Соціометричну матрицю використовують при цьому як крок до побудови графічного відтворення і розрахунку кількісних показників.

Графічне відтворення міжособистісних відносин у групі, коли кожного члена групи позначають якоюсь умовною плоскою фігурою, а зв’язок — лінією, що поєднує ці фігури, утворює соціограму.

Зв’язки-симпатії можна позначити суцільними лініями з стрілками від однієї до іншої особи, а зв’язки-антипатії — переривистими лініями. Якщо А симпатизує В, але В не симпатизує А, то у соціограмі записують А В. Відсутність вибору не позначають.

Соціограма дає наочне уявлення про структуру взаємовідносин індивідів у групі, про неформального лідера, ядро групи, типи комунікативних зв’язків, кількість позитивних і негативних зв’язків, а також ізольованих індивідів.

З методів кількісної інтерпретації найбільшого поширення набули розрахунки індивідуальних і групових соціометричних індексів, які характеризують усю структуру взаємовідносин між членами групи, деякі властивості кожного члена окремо всієї групи в цілому. Так, індекс соціометричного статусу St_i індивіда визначають як кількість отриманих ним виборів (

— позитивних,

— негативних), поділену на максимально можливу кількість таких виборів

Максимально можлива кількість виборів, яку може отримати кожний член групи з урахуванням того, що він не може вибрати сам себе, дорівнює N — 1, де N — кількість членів у групі. Інтерпретація індекса-статусу залежить від змісту запитань, за відповідями на які було побудовано матрицю. Так, якщо йшлося про симпатію, то член групи з найвищим статусом — неформальний лідер, і навпаки.

Індекс обсягу взаємодії V_i визначають як кількість отриманих і зроблених виборів і -го члена групи, поділену на максимально можливу кількість виборів R_i:

З групових індексів найчастіше використовується індекс групової згуртованості І. Його можна обчислювати як відношення різниці між загальною кількістю членів групи і кількістю членів групи, що не отримали й не зробили жодного вибору (ізольованих), до загальної кількості членів групи:

Групову згуртованість аналізують з урахуванням індивідуальних індексів, зокрема соціометричного статусу, за допомогою якого можна визначити становище в групі кожного її члена. Так, якщо St = 0, то це ізольований член групи, якщо 0 < St £ 0,25, то цього індивіда прийнято до групи, якщо 0,25 < St £ 0,5, то цьому індивідові група віддає перевагу, якщо 0,5 < St £ 0,75, то це — лідер групи; а якщо 0,75 < St £ 1,0, то такого члена групи називають «зіркою».

Сумарний індекс єдності групи можна визначити, оцінюючи поведінку її членів за комплексом таких показників, як дисциплінованість, ініціативність, сумлінність, ретельність, шанобливість, колективізм, взаємодопомога, інформованість.

Результати багатьох соціологічних досліджень свідчать про наявність прямої залежності між згуртованістю групи й ефективністю результатів її спільної діяльності. Безпосередньо корелюється з характером і змістом групових міжособистісних стосунків також творчий потенціал групи.

Вірогідність інформації, отриманої розглянутим методом, залежить насамперед від правильного вибору соціометричних критеріїв, що диктується програмою дослідження і попереднім ознайомленням зі специфікою групи. Стійкість даних визначається повторним соціометричним опитуванням, а їх обгрунтування — спостереженнями за реальними відносинами в групі. Дуже важливо гарантувати кожному члену обстежуваної групи анонімність опитування.

5. Опрацювання та аналіз первинної соціологічної інформації

Мета опрацювання й аналізу зібраної первинної соціологічної інформації полягає в кількісній оцінці впливу різних чинників на розвиток соціальних процесів у різни сферах суспільства. Первинну соціологічну інформацію можна опрацьовувати вручну і за допомогою ЕОМ з використанням різних методів економіко-математичної статистики: простих і комбінаційних групувань, розрахунків середніх величин, регресивного, кореляційного і факторного аналізу. Опрацьована інформація може бути подана в таблицях, графіках, діаграмах, рисунках, схемах, які дають змогу інтерпретувати зібрані дані, аналізувати й виявляти певні залежності, робити висновки, розробляти рекомендації.

Однак статистичне опрацювання можливе лише за умови кількісного вимірювання ознак досліджуваного явища. У більшості ж соціальних явищ, за винятком таких ознак, як вік, стаж роботи, кваліфікаційний розряд, величина заробітної плати, рівень виконання норм тощо, кількісна визначеність відсутня. Наприклад, як виміряти сумлінність, ініціативність, відповідальність, ентузіазм, задоволення? Адже соціологу важливо знати не тільки про наявність чи брак таких, а й про інтенсивність їх вияву. Для цього використовують соціологічне вимірювання.

Соціологічне вимірювання — це процедура, за допомогою якої якісні ознаки соціального явища чи об’єкта, що вивчається, порівнюють з певним еталоном і отримують числовий вираз у певному масштабі.

Еталоном виміру є шкала, яку створює сам соціолог у процесі дослідження.

Шкала — це інструмент для виміру оцінок соціологічної інформації, що збирається в процесі аналізу документів, спостереження, опитування. Шкала складається із системи індикаторів конкретно-емпіричного вияву соціальних ознак і кількісних індексів, за допомогою яких досягається перетворення цих ознак на числові показники. Надання кількісної визначеності якісним ознакам, що вивчаються, називають шкалуванням. За допомогою шкалування якісно різнорідні соціальні ознаки приводять до порівнянних кількісних показників. Шкала при цьому виконує роль еталона. З її допомогою можна вимірювати будь-які явища.

Залежно від форми шкали поділяють на вербальні (словесні), числові та графічні. У вербальних шкалах позиції шкали подані різними словесними твердженнями, у числових — балами. Графічні шкали являють собою пряму лінію, 9 — 15 см завдовжки, поділену на частини з позначками. Респондент має вибрати позначку на шкалі відповідно до свого вибору.

Шкалування як вимірювальна процедура здійснюється вже на початковому етапі дослідження під час розробки його інструментарію. Питання, поставлене в анкеті у закритій формі, — це не що інше, як шкала.

У процесі шкалування спочатку виявляють зовнішні ознаки досліджуваного явища (об’єкта), тобто ті властивості й характеристики, які підлягають спостереженню й вимірюванню.

Кожна ознака характеризується певною сукупністю змінних, що відображують варіювання її за конкретних умов. Наприклад, трудова активність як одна з ознак сумлінного ставлення до праці характеризується такими змінними: перевиконання норм виробітку, поліпшення якості продукції, участь у раціоналізаторстві та винахідництві тощо. Показники варіювання кожної з цих змінних є індикаторами ставлення до праці.

Індикатор — (від лат. indicator — покажчик) — доступна для спостереження й вимірювання характеристика, її стан, зміна цього стану, ступінь цієї зміни об’єкта, що вивчається, позволяюча робити висновок щодо інших його характеристик, недоступних безпосередньому досліюдженню.

Для того щоб вибрати індикатор, слід попередньо здійснити інтерпретацію та операціоналізацію досліджуваного явища. Якщо інтерпретація дає змогу визначити напрям аналізу, за яким має здійснюватися збирання кількісної інформації, а операціоналізація — види цієї інформації, то визначення індикаторів допомагає вибрати способи й форми її збирання. Крім того, індикатори дають можливість правильно сформулювати інструментарій дослідження, визначити структури відповідей на поставлені запитання.

Деякі операціональні поняття (стать, вік, стаж роботи, кваліфікація) самі можуть бути індикаторами. Більшість же операціональних понять потребує використання не одного, а кількох індикаторів, які відображають умови їх формування. Це, наприклад, задоволення змістом праці, її нормуванням, оплатою, організацією, умовами, за яких вона здійснюється, соціально-психологічним кліматом у колективі тощо.

Кожний індикатор має певні характеристики, які в інструментарії є варіантами відповідей на запитання. Розміщені у певній послідовності, вони утворюють шкалу вимірювання.

Комбінація кількох індикаторів утворює індекс (від лат. index — показник) — інструмент класифікації, порівняння і вимірювання (табл.). Індекс можна виразити за допомогою простої або зваженої середньої арифметичної значень кожного варіанта відповідей у шкалі чи з допомогою різниці між високими і низькими, позитивними й негативними виявами ознаки, наприклад, між задоволенням і незадоволенням працею.