Київська область

розташована на Півночі України в басейні середньої течії Дніпра, в межах лісової і лісостепової ге­ографічних зон. Площа її стано­вить 28,1 тис. кв. км (близько 4,8% те­риторії країни). Річки, що пересікають сучасну Київщину, належать до басейну Дніпра, який тече в межах області на протязі 246 км. Всього в області 177 річок, серед яких — Прип'ять, Тетерів, Ірпінь, Стугна, Рось. На її території 55 водосховищ (найбільші з них Київське, більша частина Канівського), 2383 ставки. Річкові заплави утворюють понад 750 невели­ких озер.

В області налічується 85 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в т.ч. дендрологічний парк Олександ­рія і пам'ятки садово-паркового мистецтва — Згурівський і Кагарлицький парки.

Сприятливі кліматичні умови, наявність численних водних об'єктів визначають роль Київської області як важ­ливого рекреаційного регіону, де функціонують санаторії, будинки і бази відпочинку, дитячі табори. Серед курортів найважливіші — Біла Церква, Ворзель, Ірпінь, Конча-Заспа, Миронівка. Рекреаційно-оздоровче значення мають також курортні місцевості — Пірнове, Лютіж, Клавдієво-Тарасове, Буча. В області є 3О готелів.

В області функціонують 16 музеїв, у тому числі три за­повідники — історико-етнографічний «Переяслав», музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 р.» у с. Нові Петрівці, історико-культурний заповідник у місті Вишгороді.

Цікавий і цінний матеріал зібраний у Білоцерківському і Фастівському краєзнавчих, Яготинському історичному музеях. У с. Мар'янівка створено музей-садиба видатного співака І.С. Козловського.

211 нерухомих пам'яток області внесено до Державного реєстру національного культурного надбання. Багато насе­лених пунктів Київщини мають давню історію, насичену подіями.

Біла Церква є спадкоємницею міста Юріїв, заснованого Ярославом Мудрим у 1032 р. В 1050 р. було збудовано Георгіївську церкву. Серед археологічних пам'яток міста — городи­ще ХІ-ХІІІ ст.

Фортеця неодноразово зруйновувалась і відбудовувалась. Після татаро-монгольської на­вали вона довгий час лежала в руїнах. У XIV ст. почи­нається відродження міста. Перша документальна згадка про його нову назву — Біла Церква, пов'язану можливо з руїнами давньої церкви, датується 1331 роком. У середині XVI ст. воєводою Ф. Пронським тут побудований замок. Стимулюючи заселення цього важливого опорного пункту боротьби з татарами, польські королі надають міщанам пільги, звільнивши їх від податків. Натомість на них покла­даються витрати на утримання замку і обов'язок польової варти. В 1589 р. місто здобуло Магдебурзьке право.

В період Паліївщини Біла Церква була фактично дру­гою столицею Гетьманщини (1704-1711). У 1706 р. І. Мазе­пою та К. Мокієвським тут закладено Миколаївську церк­ву, що збереглася до наших часів.

У 1774 р. Біла Церква була подарована королем Стані­славом Августом Понятовським коронному гетьману Польщі Ф. Браницькому. В 1793-99 рр. Олександра Браницька на місці діброви на лівому березі р. Рось заклала ландшафтний парк, який здобув назву «Олександрія». Він створений за проектом і під безпосереднім керівництвом італійця Д. Ботані. В паркових композиціях природні пей­зажі органічно поєднуються з архітектурними спорудами -павільйонами, альтанками, колонадами, містками, побудованими в романтичному стилі. Деякі з них збереглися до наших днів. Це — колонада «Відлуння», «колона печалі», водоспад «Руїни», а також інші численні ставки з водоспа­дами, каскадами і фонтанами. Флора парку представлена місцевими та екзотичними видами.

На кошти Браницьких протягом XVIII—XIX ст. спору­джені зимовий і літній палаци, будинок дворянського зібрання, торговельні ряди (Гостиний двір із 85 крамниця­ми), поштова станція, костьол Св. Іоанна Предтечі на Зам­ковій горі (1789-1812), Преображенський собор (1833-1839), церква Св. Марії-Магдалини (1843). Все це приваблює ту­ристів.

Перша письмова згадка про Білогородку (колишній Білгород), володіння князя Володимира, датована 980 ро­ком. Вона була однією з найбільш укріплених фортець у руських землях і входила до числа найбільших міст, пере­вищивши за чисельністю населення Чернігів, Переяслав, Рязань. Могутня фортеця, розміщена на підступах до сто­лиці, не раз вирішувала долю Києва в битвах з ворогом. Після татаро-монгольської навали втратила своє колишнє значення і перетворилася на село. Від давнього Білгорода залишилось велике городище, що охороняється як архео­логічна пам'ятка.

Васильків заснований Володимиром у 988 р. і названий на честь Святого Василія. Першу згадку про Василів містить літопис 996 р. у зв'язку з описом битви з печенігами, в якій князь Володимир зазнав поразки. Він дав обітницю побудувати церкву, якщо врятується. Через рік у Василеві була зведена Преображенська церква, яка, на жаль, не збереглася. В 1157 р. місто було перейме­новано у зв'язку із зміною володаря, яким став син Юрія Долгорукого князь Василько.

Історики висловлюють припущення, що у Василькові народився Феодосій Печерський (близько 1036-1074). У 1756-1758 рр. С. Ковнір спорудив у місті Собор Св. Антонія і Феодосія.

Вишгород був одним із найбільших і найважливіших за своїм політико-економічним значенням міст Київської Русі. Він уперше згадується в літописах від 946 р. як «Ольжин град», резиденція київської княгині Ольги. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний називає Вишгород у ряду таких руських міст, як Київ, Чернігів, Новгород, Псков. У період між 946 і 1314 рр. літописи 38 разів згаду­ють місто у зв'язку з різними політичними подіями.

У Вишгороді в 1054 р. помер Ярослав Мудрий, похова­ний у Борисоглібському соборі (пізніше його прах був пе­ренесений у Київ до Софійського собору).

До найстаріших міст Київської області на­лежить Переяслав-Хмельницький (до 1943 р. - Переяслав). Його назва вперше письмово зафіксована в договорі між Руссю і Візантією від 907 р. Там він згадується в числі трьох найбільших міст-фортець Київської держави. У ХІ-ХІІ ст. Переяслав був столицею великого кня­зівства, що межувало на півночі і заході з Чернігівським і Київським князівствами, очолюваного в різний час Володи­миром Мономахом, Юрієм Долгоруким.

У ході археологічних розкопок на території міста вияв­лено Переяславський дитинець, оточений валами (висотою 17-18 і шириною — 18 м) і кріпосними ровами. Знайдено також залишки кількох церков (зокрема, храму Св. Михаїла), князівських палаців й помешкань простого люду.

У ХУІІ-ХУШ ст. місто було центром Переяславського полку. В цей період (1646-1666 рр.) було збудовано церкву Св. Михаїла, що збереглася до наших днів. Споруджено та­кож ансамбль Вознесенського монастиря, від якого уціліли Вознесенський собор (1695-1700), побудований на кошти І. Мазепи, колегіум (1753-1757) і дзвіниця (1760-і рр.). Збе­реглось також Борисоглібська церква, споруджена в 1839 р. В колегіумі, відкритому в Переяславі в 1738 р., викла­дав Г. Сковорода. В місто двічі приїздив Т. Шевченко, і в один із цих приїздів ним був написаний «Заповіт».

У Переяславі-Хмельницькому діє національний історико-етнографічний заповідник, до складу якого входять Му­зей народної архітектури і побуту і Музей Трипільської культури (в с. Халеп'я). Функціонують також історичний і кілька меморіальних музеїв — Г.Сковороди, Т.Шевченка, Шолом Алейхема та ін.

Період заснування і походження назви міста Фастів не встановлено. Перша документальна згадка про нього відно­ситься до 1390 р.

У XVI ст. Андрій Івашенцевич - Макаревич, що во­лодів фастівськими землями (головний його маєток був розташований у Макарові), заповів Фастів київському біскупу (римо-католицькому єпископу). Відтоді Фастів пе­ретворився на офіційну резиденцію єпископів. Тут було за­сновано католицьку друкарню, побудовано костьол. У місті діяли єзуїтський колегіум (1612 р.), монастир бернардинців (1638 р.).

Внаслідок подій Визвольної війни і Руїни містечко бу­ло спустошене. Відродження в ньому економічного і полі­тичного життя наприкінці XVII ст. пов'язане з ім'ям Семе­на Палія.

Після Паліївщини місто знов спорожніло, і для заохочен­ня переселенців польський уряд впровадив для них ряд пільг.

У місті збереглись Покровська церква (1779-1781) і Костьол (1903-1911).

У селі Пархомівка в 1903-1906 рр. була споруджена Покровська церква, мозаїка якої виконана за ескізами М. Реріха.

3.1.2. Черкаська область розташована в центральній час­тині України, її площа — 20,9 тис. кв. км (3,4% території країни).

Черкащина лежить у лісосте­повій зоні. Тут зберігся останній великий суцільний лісовий масив українського лісостепу площею 40 тис. га — реліктовий Черкаський бір, що є пам'яткою природи. Його територія включає заповідник «Мошногір'я».

Всього в області налічується 381 територія і об'єкт при­родно-заповідного фонду, в т.ч. Канівський заповідник, ден­дропарк Софіївка, Черкаський зоопарк, а також 6 парків, що є пам'ятками садово-паркового мистецтва (в місті Корсунь-Шевченківському, Тальному, Кам'янці, в с. Козацько­му, Великій Буримці, Синицях).

У Канівському заповіднику, розташованому неподалік від Канева, природні об'єкти поєднуються з пам'ятками історії, археології, геології, палеонтології.

В області досить густа річкова мережа, яку складає 181 річка. Тут також понад 650 заплавних озер і ставків, 33 во­досховища. Найважливішою водною артерією є Дніпро, в який у межах області вливаються притоки Рось, Вільшанка, Тясмин та ін. Річки, що пересікають західну частину Чер­кащини — Гірський Тікич і Гнилий Тікич, — належать до басейну Південного Бугу.

Рекреаційні ресурси області визначаються м'яким кліматом, мальовничими пейзажами на прирічкових ділян­ках, наявністю радонових і гідрокарбонатних натрієво-магнієво-кальцієвих вод. Основні курортні місцевості — Прохорівка і Сокирна. В області діють 27 готелів.

На Черкащині 25 музеїв, серед яких 6 історико-культур-них заповідників: національний заповідник «Чигирин», Шевченківський національний заповідник у м. Каневі, історико-культурний заповідник у м. Корсунь-Шевченківському, історико-культурний заповідник «Трахтемирів», історико-культурний заповідник у м. Кам'янка, історико-культурний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка».

Дата добавления: 2015-05-23