Виникнення і ранній розвиток міста. 5 страница

В Києві проходила І Всеросійська олімпіада 1913 р., в якій взяли участь близько 580 спортсменів з Петербурга, Москви, Варшави, Самари та інших міст. Змагання прово­дилися з 14 видів спорту. Київські спортсмени успішно ви­ступили і на II (що стала останньою всеросійською) олім­піаді в Ризі у червні 1914 р.

В 1917 р. було обрано Українську Центральну Раду (засідання якої проводилися спочатку в будинку по вул. Володимирській, 42, а згодом — у приміщенні Педагогічно­го музею).

Після жовтневого перевороту 1917 р. в Петербурзі звідти перебралось до Києва багато людей, серед яких -банкіри, підприємці, міністри, генерали, артисти.

8 лютого 1918 р. більшовицькі війська на чолі з Муравйовим при підтримці міських повстанців зайняли Київ. Протягом 3 тижнів у місті загинуло понад 5 тис. чол.

1 березня 1918 р. Київ був взятий військами Централь­ної Ради та її союзниками — німцями. З 29 квітня до 14 грудня 1918 р. місто було столицею Української гетьмансь­кої держави. В цей період почали діяти українські Академія Наук, Національна бібліотека, гімназія.

7 лютого 1919 р. Київ знову перейшов до рук більшо­виків. У результаті загинуло ще кілька тисяч киян. У цей період цілодобово працювала ЧК в будинку по вул. Яро­славів вал.

7 травня 1919 р. було видано декрет «Про знесення з площ і вулиць пам'ятників, споруджених царям і царським слугам».

Натомість на Думській площі було встановлено бюст К. Маркса. На Софійській площі (в 1920 р. — площа Чер­воних героїв Перекопу) поруч з пам'ятником Б. Хмельниць­кому з'явився дерев'яний обеліск, присвячений перемозі Жовтневої революції, і бюст Леніна. На Караваївській пло­щі встановлено колону на честь вождів революції, на Троїцькій — бюсти Ф. Енгельса і Л. Троцького, на Контрак­товій — бюст Р. Люксембург. На перехресті Микільської (Січневого повстання, І. Мазепи) і Московської вулиць з'явився бюст Я. Свердлова. Перед оперним театром зведе­но пам'ятник К. Лібкнехту, а театрові присвоєно його ім'я. Театр Соловцова став носити ім'я В.І. Леніна. У приміщен­ні театру Бєргоньє діяв театр Червоної армії, а в кафешан­тані «Аполло» — клуб Першого комуністичного червоно-армійського полку.

30-31 серпня 1919 р. до міста з двох боків майже одно­часно увійшли українська (від Поста Волинського) і денікінська (від Дарниці) армії. Під натиском денікінців ук­раїнські війська відступили до Василькова.

16 грудня 1919 р. місто знову захопили більшовики, хо­ча вже 7 травня 1920 р. вони були вибиті з Києва україн­ською армією і союзними польськими військами.

12 червня 1920 р. місто черговий раз перейшло під вла­ду більшовиків. Чисельність міського населення значно зменшилось: частина його була перебита, частина залишила місто. В 1920 р. у Києві було 376 тис. жителів.

Київ втратив статус столичного міста: з 1917 по 1934 рр. столицею радянської України був Харків.

12 жовтня 1923 р. площа міста розширилась майже удвічі за рахунок включення в межі Києва 20 прилеглих на­селених пунктів: Дарниці, Микільської слобідки, Біличів, Совок та інших передмість.

У 1920-і роки торгівля втратила свою провідну роль в економіці міста, натомість почала розвиватися промисловість.

У 1920 р. було закрито університет і створено інститут народної освіти, що готував учителів для загальноосвітніх і професійних шкіл. Діяльність університету була відновлена лише в 1933 році.

29 вересня 1926 р. Києво-Печерська Лавра була оголо­шена Всеукраїнським музейним містечком, метою діяль­ності якого була атеїстична пропаганда. Його філіалом став Володимирський собор, оголошений антирелігійним музеєм. У приміщенні лютеранської кірхи, побудованої в 1857 р., у 30-і роки діяв клуб войовничих атеїстів.

Конфісковані у церкви і окремих громадян цінності продавались, на європейських аукціонах (1920-1923, 1928-НШ), а на виручені гроші здійснювалась закупівля продо­вольства, верстатів, машин.

У середині 1930-х років у зв'язку з поверненням Києву статусу столиці радянської України було знищено багато церков. Для щ.оі'0 висукались найбезглуздіші причини: на­приклад, залізна церква Іоанна Златоуста на Галицькій площі (площа Перемоги) нібито заважала рухові трамваїв.

На Печерську під виглядом «соціалістичної реконст­рукції» були знищені особняки, що мали архітектурну цінність, а на їх місці зведені безликі сірі коробки житло­вих будинків для урядових чиновників. У 1938 р. було спо­руджено десятиповерховий будинок Раднаркому УРСР, що на той час був найбільшим у місті. В 1939 р. поруч з Маріїнським палацом було споруджено будівлю Верховної Ради, що закрила собою палацово-парковий ансамбль з бо­ку вул. Грушевського. Неподалік від цього місця було зни­щено Олександре-Невську церкву (тепер на ЇЇ місці стоїть пам'ятник Н. Ватутіну).

Кілька старих будинків, на сусідній вул. Банковій були надбудовані і об'єднані новим фасадом з ордерним членуван­ням і карнизом, що підкреслював головний вхід. Тут розміщувався штаб Київського військового округу, пізніше — ЦК КПУ. Сьогодні тут міститься адміністрація президента.

На Подолі зруйновані Богоявленська церква Братсько­го монастиря, церква Успенія Богородиці (Пирогоща).

Наприкінці 20 — початку 30-х років комунальне госпо­дарство міста не піддавалось реконструкції. Вулиці в бага­тьох районах залишалися немощеними, слабо освітленими в нічний час. Зношеними і перевантаженими були водопровід і електромережа. Міській транспорт не забезпечував потреб пасажирів. Не було постійного транспортного зв'язку з Чоколівкою, Шулявкою, Дарницею. Тільки з поверненням Києву статусу столичного міста питанням його розвитку стали приділяти увагу. В 1935 р. було створено спеціальну комісію, в компетенцію якої входили питання розширення житлового будівництва, спорудження таких об'єктів, як но­вий водопровід, нові трамвайні і тролейбусні лінії, набереж­ної Дніпра, стадіонів, Центрального універмагу, адміністра­тивних будинків тощо.

В 1936 р. був споруджений стадіон «Динамо», а в на­ступному році розпочалось будівництво республіканського стадіону.

В 1937-1938 рр. побудовано гранітну набережну довжи­ною 3 км з широкими кам'яними сходами і масивними па­рапетами з граніту і чавуна.

В 1936 р. по Хрещатику був пущений перший тролейбус.

У 1939 р. стала до ладу система центрального опалення будинків.

В 1933 р. почав діяти аеропорт, було відкрито регуляр­ний поштово-пасажирський рух на повітряній лінії Київ-Харків. Незабаром з'явились і нові лінії.

Ще в 1927 р. розпочалось будівництво найбільшої в Ра­дянському Союзі кінофабрики (з 1936 — Київська кіностудія художніх фільмів) площею понад 20 га. З кінця 1926 р. існу­вав мультиплікаційний кабінет. З кінця 1939 р. діє Київська студія хронікально-документальних фільмів.

Значних руйнувань зазнало місто під час Великої Віт­чизняної війни. З наближенням ворожих військ почали ви­возити у східні райони країни устаткування промислових підприємств та інші матеріально-культурні цінності. Люди працювали цілодобово, протягом кількох днів, а то й тижнів не виходячи з цехів підприємств. До вересня було евакуйовано 197 великих підприємств, 32 вищих і середніх навчаль­них заклади, ряд науково-дослідних інститутів. З Києва виї­хало 335 тис. чол. із загального числа 846 тис.

Оборона Києва тривала 71 день. 19 вересня 1941 р. ра­дянська армія залишила місто. Фашистська окупація про­довжувалася 778-днів.

24 вересня 1941 р. деякі житлові будинки і будівлі гро­мадського призначення були підірвані мінами, закладеними радянськими підпільниками. Величезна пожежа охопила Хрещатик і прилеглі вулиці, знищивши довкола майже всі будинки. В листопаді 1941 р. був зруйнований Успенський собор у Лаврі. Залишаючи місто, радянські війська знищили всі мости через Дніпро, електростанції, залізничні віадуки.

Після окупації Києва німцями було зроблено спробу відродити українське життя. Проте взимку 1941-1942 рр. цей рух був придушений. Уже в 1941 р. німці розстріляли близько 100 тисяч чоловік, серед яких було чимало україн­ських націоналістів.

Німецька окупація Києва тривала більше двох років. Залишаючи місто, німці спалили багато будівель, у тому числі будинок університету, зруйнували мости, вивезли му­зейні і бібліотечні зібрання, інше цінне майно.

За роки війни було зруйновано 940 державних і гро­мадських будівель, 1742 комунальних і 3,6 тис. приватних житлових будинків загальною площею понад 2,5 тис. кв. метрів, тобто майже половина довоєнного житлового фонду міста.

Після звільнення Києва в листопаді 1943 р. населення міста складало 305 тис. чол. (проти 846 тис у 1939 році).

В основному Київ був відбудований до початку 1950-х років. У 1948 р. в квартири киян було підведено газ. У 1951 р. в місті став до ладу телевізійний центр. У 1960 р. здано першу чергу (п'ять станцій) київського метрополітену, від «Вокзальної» до «Дніпра», довжиною 5,2 км. У 1961 р., вперше у країні, в Києві було створено бюро добрих послуг (з 1966 р. — фірма побутових послуг «Світанок»). Згодом такі фірми відкрились у Москві, Ленінграді. В 1967 р. відкрився найбільший в Україні торговельний заклад — універмаг «Україна». В 1970-і роки збудовані готелі «Либідь», «Славутич», «Київ», у 1980-і — «Київська Русь», «Хрещатик», «Салют».

У 70-і роки розпочато забудову Борщагівки, Воскресенки, Оболоні, Русанівки, Березняків, Теремків, у 80-і — Вигурівщини, Троєщини, Новобіличів, Харківського масиву, в 90-і — Осокорків, Лозняків та інших районів.

Екскурсійні бюро і культурні установи столиці здатні за­безпечити щорічне обслуговування більше як 2 млн. чол. В Києві діють понад ЗО театрів, цирк, Національна філармонія, палац «Україна», Міжнародний центр культури і мистецтв.

У Києві діє 35 музеїв, що мають 21 філіал і відділ і во­лодіють фондами, які перевищують 900 тис. одиниць зберігання. Найвідоміші серед них — Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник (заснований 1926 р.), Національний заповідник «Софія Київська» (засно­ваний 1934 р.) з філіалами — музеями «Золоті ворота», «Кирилівська церква», «Андріївська церква».

Національний музей історії і Національний художній музей належать до числа найстаріших в Україні і діють з мо­менту заснування в 1899 р. міського музею старожитностей і мистецтв, який у 1936 р. було поділено на два окремих музеї.

Зібрання історичного музею налічує понад 600 тис. ек­спонатів - від археологічних знахідок, що відносяться до первісного суспільства, предметів матеріальної трипільської культури, скіфських і ранньослов'янських племен, пам'яток періоду Київської Русі до матеріалів кінця 20 ст.

Музей історичних коштовностей України — філіал НМІ, створений у 1963 р. В ньому зберігаються і експону­ються художні вироби з дорогоцінних металів і коштовного каміння, що дозволяють простежити історію ювелірного ми­стецтва упродовж майже трьох тисячоліть і включають ше­деври світового значення. Такою є, зокрема, пектораль із кургану Товста могила (II половина IV ст. до н.е.). Значну історичну і художню цінність має колекція єврейського культового срібла (XVIII—XX ст.).

Зібрання Художнього музею налічує понад 20 тис. творів мистецтва. В його експозиції досить широко представлений український іконопис, де однією з найстаріших є ікона «Свя­тий Георгій з житієм» (XII ст.). Тут експонуються також кар­тини відомих живописців — М. Пимоненка, О. Мурашка, К. Малевича, А. Маневича та ін.

Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років» заснований у 1974 р. Він включає споруду власне музею, над якою підно­ситься монумент висоток) 62 м, а також скульптурну галерею на честь героїв фронту і тилу, «Вогонь Слави» (чаша діаме­тром 16 м), алею міст-героїв і виставку військової техніки.

Музей історії міста Києва відкрито у 1982 р. у Кловському палаці, що є пам'яткою архітектури XVIII ст. Його відділ, Літературно-меморіальний музей М. Булгакова, функціонує з 1991 р. у відреставрованому будинку, в якому в період між 1906 і 1919 рр. наїздами жив відомий письмен­ник. Саме тут відбувається дія роману «Біла гвардія» і п'єси «Дні Турбіних». Основу експозиції склали особисті речі письменника, подаровані музею його рідними та ко­лекціонерами.

Музей російського мистецтва заснований у 1922 р. як картинна галерея, в якій експонувалися твори з приватних зібрань. Музей розміщений в особняку відомого цукрозаводчика і мецената Ф. Терещенка. Його фонди складають 12 тис. творів живопису, графіки, скульптури, прикладного мистецтва, датованих у межах історичного відрізку від часів Київської Русі до наших днів. Тут, зокрема, зберігається од­на з найдавніших пам'яток вітчизняного іконопису — ікона «Борис і Гліб» (XII ст.). В музеї представлені картини Д. Левицького, В. Боровиковського, В. Тропініна, О. Кіпренського, І. Айвазовського, В. Перова, М. Врубеля, М. Ге, В. Верещагіна, І. Рєпіна, І. Крамського, І. Шишкіна, М. Реріха, Б. Кустодієва, скульптурні твори В. Мухіної та ін.

Київський музей Т.Г. Шевченка заснований відразу після звільнення Києва від німецької окупації в 1943 р. Він розмістився в іншому особняку сім'ї Терещенків і налічує близько 70 тис. експонатів, що висвітлюють життєвий і творчий шлях поета і художника. Тут зібраний майже весь його живописний доробок, а також прижиттєві видання йо­го поетичних творів, архівні документи.

Музей має філіал — літературно-меморіальний буди-нок-музей (пров. Шевченка, 8-а) — і відділ — меморіальний будинок Т. Шевченка (вул. Вишгородська, 5).

Музей видатних діячів української культури (створе­ний у 1987 р.) об'єднує 4 меморіальні будинки-музеї, пов'язані з іменами Лесі Українки, М. Лисенка, П. Сакса-ганського, М. Старицького. Тут представлено понад 40 тис. експонатів, що містять біографічні свідчення або знамену­ють віхи їх творчого шляху.

Музей народної архітектури і побуту України засно­ваний у 1969 р. Він розмістився на площі у 150 га, де в ма­льовничі ландшафти природно вписуються понад 300 па­м'яток народного зодчества. В експозиції — предмети побуту, знаряддя праці, одяг, зразки прикладного мистецтва загальним числом близько 80 тис. одиниць. Експозиція му­зею згрупована у відповідності з історико-етнографічним поділом: Середня Наддніпрянщина, Південь, Полтавщина, Слобожанщина, Полісся, Поділля, Карпати.

Контрольні питання

Яка площа зеленої зони Києва?

Назвіть кількість київських парків.

Який п'ятизірковий готель функціонує у Києві?

В який частині сучасного міста був розташований град Кия?

Яку територію охоплювало місто Володимира?

Які ще назви мала Десятинна церква?

Де проходить межа історичного міста Ярослава?

Де було побудовано перший Михайлівський храм у Києві?

Яка роль належить ученим Києво-Могилянської ака­демії в розвитку освіти в Російській імперії?

Назви яких київських вулиць пов'язані з перебуванням у місті російських військ у другій половині XVII ст.?

Які архітектурні споруди XVII ст. збереглися в Києві? Які назви мали ворота Київської фортеці XVIII ст.?

Коли започатковано проведення в Києві Контрактово­го ярмарку?

Які архітектурні пам'ятки XVIII ст. збереглися в Києві?

Які споруди Печерської фортеці, зведені в XIX ст., дійшли до наших днів?

Які архітектурні пам'ятки XIX ст. збереглися в Києві?

Які готелі діяли в місті в XIX ст.?

Де знаходився «Шато де Флер»?

Де пролягав маршрут першого електричного трамваю?

Хто автор проекту «будинку з химерами» і що вам про нього відомо?

В якому приміщенні відбувались перші кіносеанси?

Коли кияни познайомилися з футболом?

Теми рефератів

Туристична індустрія Києва.

Історико-архітектурна спадщина Києва як основа роз­витку пізнавального туризму.

Ресурсний потенціал паломницького туризму в Києві. Можливості розвитку в Києві ділового туризму.

РОЗДІЛ Ш ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ

Назва «Правобережна Україна» бере свій початок від поділу українських земель у XVII ст. між Росією і Поль­щею. Після включення регіону наприкінці XVIII ст. до складу Російської імперії він називався Південне-Західним краєм.

Правобережна Україна включає такі історико-географічні краї: Київщина, Волинь і Поділля.

Дата добавления: 2015-05-23