Туристичні ресурси Закарпаття 4 страница

У Криму збереглись пам'ятки різних періодів його історії: від архітектури грецьких полісів IV ст. до н.е., серед­ньовічних фортець і печерних міст, культових споруд різної конфесійної належності (католицькі, православні, вірмено-григоріанські, мусульманські, іудейські) до палацових ан­самблів (ХУІ-ХХ ст.).

На державному обліку перебуває 992 пам'ятки. До спи­ску міст і селищ України, що мають цінну архітектурно-культурну спадщину, включено 28 населених пунктів Кри­му: Алупка, Алушта, Балаклава, Бахчисарай, Ботанічне, Гаспра, Гурзуф, Євпаторія, Інкерман, Керч, Коктебель, Кореїз, Лівадія, Масандра, Новий Світ, Ореанда, Паркове, Севастополь, Сімеїз, Сімферополь, Старий Крим, Судак, Утьос, Форос, Феодосія, Чорноморське, Щебетівка, Ялта.

На території сучасного Сімферополя у III ст. до н.е. скіфи заснували свою столицю Неаполь. Через півтора ти­сячоліття на її місці з'явилося селище Ак-Мечеть. Після приєднання Криму до Росії тут у 1784 р. заснували місто Сімферополь.

Найдавнішою спорудою міста є мечеть Кебир-Джамі, споруджена в 1508 р. В Сімферополі зберігся будинок ко­лишньої чоловічої гімназії, де працював Д. Менделєєв, на­вчались І. Курчатов та І. Айвазовський. С.П. Перовська на­вчалася на міських фельдшерських курсах, а потім працювала в земській лікарні.

Таврійський університет пов'язаний з іменами історика Б.Д. Трекова, фізиків А.Ф. Йоффе та І.Є. Тамма, географа В.П. Обручева, ботаніка і біохіміка В.І. Палладіна та інших видатних учених.

На сцені першого радянського театру виступали Ф. Раневська, М. Царьов, В. Халатов, які пізніше стали відомими акторами.

Кримський краєзнавчий музей створений у 1923 р. на базі музею старожитностей Таврійської вченої архівної комісії (1887 р.) і природничо-історичного музею (1889). На його фондах налічується 85 тис. експонатів.

Основу експозиції Сімферопольського художнього музею склали приватні колекції, зібрані в маєтках російських вельмож на Південному березі Криму. Це зібрання було втрачене під час Великої Вітчизняної війни. Сучасний фонд включає близько 8 тис творів мистецтва, серед яких — роботи російських і українських художників першої поло­вини XV — початку XX ст. Тут представлені полотна О. Кіпренського, І. Айвазовського, І. Рєпіна, Д. Левицького, Н. Тропініна та ін.

У правління Гіреїв адміністративним і економічним центром Кримського ханства був Бахчисарай.

Головною містобудівною домінантою в старій частині Бахчисарая є ханський палацовий комплекс, розташований на лівому березі р. Сурук-Су (Чурук-Су) у скелястому каньйоні. Він включає власне палац, гарем, корпус для сви­ти (графський), бібліотеку (XIX ст.), корпус для охорони (XVIII ст.), господарські будівлі, кухню, стайні, Соколину башту (XVIII ст.), Велику мечеть (XVIII ст.), дюрбе Діля-ри-Бікеч (XVIII ст.), Північне дюрбе (XVII ст.), Південне дюрбе (XVII ст.), надгробну ротонду (XVIII ст.). До ком­плексу входять також літня альтанка, південна в'їзна баш­та, набережна з трьома мостами, сади, паркові споруди, ханське кладовище, фонтани, мури.

Будівництво палацу було розпочато в 1502 р. (за інши­ми даними — в 1532-1551 рр.) і розповсюджувалось кілька століть, розширюючись і доповнюючись іншими спорудами. В його зведенні брали участь іноземні зодчі — італієць Алівізе Нові (XVI ст.), іранець Омер (XVIII ст., автор відо­мого Фонтану сліз). Палацовий комплекс зруйнований у 1736-1737 рр., під час російсько-турецької війни, і більше не був відновлений у його початковому вигляді.

Неподалік від палацового комплексу і ханського кладо­вища знаходяться лазні «Сари-Гюзель» (1533 р.), що функціонували за своїм прямим призначенням до 1924 р.

Поблизу Бахчисарая на гірському плато розташоване укріплене печерне місто Чуфут-Кале. Місто поділяється на дві частини — старе і нове. На його території збереглась ли­ше підземна частина оборонних, господарських, житлових і культових споруд, що й закріпило за пам'яткою назву печерного міста. Поселення засноване близько VIII—IX ст. (за іншими версіями — у V—VII чи X—XI ст.). У 1299 р. містом оволоділи ногайські татари, які назвали його Кирк-Ор («сорок укріплень»).

Старе місто було резиденцією кримських ханів. На по­чаток XVI ст. тут були мури з південною брамою, монетний двір, мечеть, дюрбе Джаніке-ханум.

Назва Чуфут-Кале перекладається як «єврейська фор­теця» і поширилась на всі поселення від Нового міста, за­снованого в XIV ст. тюркомовними караїмами, за вірою іудеями. Нове місто початкове виникло як торговельно-ремісничий посад. Поступово тут були споруджені велика і мала кенаси, східний кріпосний мур із брамою, баштами. У XVIII ст. в місті з'явилася друкарня, перша на території Криму. Після включення Криму до складу Російської імперії (1783) жителі Чуфут-Кале поступово переселились у передмістя Бахчисарая, і в 1860-х роках місто обезлюдни­ло. В числі останніх його мешканців був відомий історик і археолог, гебраїст, караїм за походженням А. Фіркович, са­диба якого збереглася й донині.

З 1960-х років ведуться роботи з консервації і рестав­рації комплексу, включеного в 1990 р. до складу Бахчиса­райського історико-архітектурного заповідника.

У важкодоступних місцях внутрішньої гряди Кримсь­ких гір також розташовані печерні міста-фортеці Мангуп-Кале, Ескі-Кермен, Киз-Кермен.

На західному узбережжі півострова розташована Євпа­торія — давнє місто-фортеця. Грецьке поселення на березі Каламітської затоки виникло в кінці VI — на початку V ст. до н.е. Залишки давньогрецької Керкінітіди збереглися в центральній частині міста.

Після захоплення в 1475 р. прибережної частини Криму турками на цьому місці була споруджена фортеця Гезлев. Свою сучасну назву місто отримало вже після приєднання Криму до Росії.

На набережній зводиться мечеть Джума-Джамі, збудо­вана в середині XVI ст., в якій кримські хани одержували від Орди ярлики на правління. Текіє дервішів споруджено на рубежі XIV—XV ст. Серед пам'яток архітектури також турецька лазня (XVI ст.) і караїмські кенаси.

Євпаторія користується великою популярністю як пер­шокласний кліматичний і бальнеологічний курорт, дитяча здравниця. Тут діє близько 80 санаторно-курортних за­кладів, у т. ч. 27 санаторіїв (із них 20 — дитячі).

В південно-західній частині Кримського півострова, підпорядкованій Севастополю, збе­реглися чисельні давні пам'ятки: античні міста, середньовічні фортеці, храми.

На державному обліку перебуває 95 пам'яток архітектури і містобудування. В ме­жах Севастополя знаходяться історичні міста Балаклава та Інкерман.

Територія, на якій заснували Севастополь, називалась Ахтіар. Місто виникло навколо військового поселення і порту, закладених у 1782 р. росіянами під керівництвом Д.М. Сенявіна. Для будівництва було використано каміння з руїн Херсонесу.

В 1978 р. засновано національний заповідник «Херсо­нес Таврійський» на місці давнього грецького міста, що ви­никло тут у V ст. до н.е. За 170 років археологічних по­шуків розкопано більше третини території давнього міста. До наших днів збереглись античний театр, римська цита­дель, середньовічні християнські храми, житлові квартали, вулиці, гончарні майстерні, колодязі. Унікальними знахід­ками є присяга громадян Херсонеса, декрети, фрески, мо­заїки, шиферні ікони, численні побутові предмети. Розкоп­ки Херсонеса поповнили музейні колекції на 200 тис. експонатів.

На території Херсонеса зберігся собор Св. Володимира, закладений у 1861 р. на фундаменті більш давнього храму, який пов'язують із хрещенням тут у 988 р. київського кня­зя Володимира.

Філії заповідника — середньовічні фортеці «Каламіта» в Інкермані та «Чембало» в Балаклаві.

Балаклава розташована в невеликій затишній бухті між високими скелястими горами, непомітній ні з суші, ні з мо­ря, з яким вона з'єднується вузькою протокою. Ця місцевість була заселена з давніх часів. У VII—VI ст. до н.е. тут, за припущенням істориків, були таврські поселення, пізніше — грецькі під назвою Сюмболон. Вважають, що са­ме в цих місцях, через які пролягав шлях Одісея, герой Гомера зустрівся з велетнями-людожерами.

В середині XIV ст. місто було завойоване генуезцями і перейменоване на Чембало. В 1475 р. його захопили турки, давши поселенню назву Балик-Юве, яка пізніше трансфор­мувалася в Балаклаву.

В Інкермані на вершині Монастирської скелі зберег­лись руїни фортеці. Перше укріплення виникло тут у VI ст. В 1475 р. Каламіта була взята турками і перейменована на Інкерман.

В нижній частині скелі розташований монастир, що ви­ник у VIII-IX ст. і діяв до 1926 р.

В 1941-1942 рр. наземні будівлі монастиря були зруйно­вані. Постраждала і фортеця Каламіта. Нині функціонуван­ня монастиря відновлено, проводяться реставраційні роботи.

На Бастіонній горі в парковій зоні знаходиться панора­ма «Оборона Севастополя 1854-1855 рр.». Це ротонда без вікон, що має внутрішній діаметр 38 м, затягнута уздовж стін живописним полотном, виконаним групою художників-баталістів. Відкрита в 1905 р., в 1960 р. панорама включена до складу музею героїчної оборони і визволення Севастопо­ля. Складовими музейного комплексу є також оборонна ве­жа Малахового кургану, Володимирський собор і діорама «Штурм Сапун-гори 7 травня 1944 р.»

Володимирський собор споруджений на честь оборони міста в 1854-1855 рр. У храмі знаходиться усипальниця російських адміралів М. Лазарєва, В. Корнілова, П. Нахімова, В. Істоміна, останки яких були знищені в радянський період.

Неподалік від собору збереглась Вежа вітрів, що була частиною Морської бібліотеки. За архітектурним задумом вона відтворює давній «Храм вітрів» в Афінах (II ст. до н.е.).

Графська пристань — це парадний причал порту, спору­джений у 1787 р., який набув свого сучасного вигляду в 1846 р.

На штучному острівці в 10 м від берега скульптором А. Адамсоном на честь 50-річчя оборони Севастополя спо­руджено пам'ятник кораблям, затопленим у 1854-1855 рр.

Від мису Айя починається курортна смуга Південного берега Криму з мальовничою Ласпинською бухтою. Флора цієї місцевості включає деякі реліктові види, серед яких - суничне дерево, яловець, 20 видів орхідей та ін.

Форос — курортне селище, що входить у межі Великої Ялти

Неподалік від сучасного селища виявлено середньовічний храм і залишки оборонної стіни. Тут існувала грецька колонія, а пізніше, в середні віки — генуезька фортеця Фора.

Фороський парк — один із найкрасивіших на південно­му узбережжі; складається з трьох частин: нижньої — при­морської; середньої — «Райського куточка» з розташовани­ми каскадом шістьма мініатюрними озерами, що утворюють водоспади; верхньої — лісопарку на гірському схилі.

На околиці Фороса знаходиться відома дача «Тесселі». Поруч, на мисі Сарич — маяк у вигляді шахової тури. Цей мис є крайньою південною точкою Криму і України. В цьо­му місці Чорне море має найменшу ширину — 142 милі, що відділяють цю точку від мису Керемпе на Турецькому узбе­режжі.

На старій Севастопольській дорозі поблизу Байдарського перевалу на гірській вершині висотою 400 м стоїть церква Воскресіння Христового.

На Байдарському перевалі в 1848 р. споруджені Бай-дарські ворота на ознаменування завершення будівництва дороги Севастополь — Ялта. Спорудження цієї дороги, що пролягає через перевал південного берега, розпочато в 1824 р. В 1826 р. вона з'єднала Сімферополь з Алуштою, в 1830-х роках досягла Ялти, а в 1843 р. вийшла до Байдарської долини. В цьому місці знаходиться ресторан «Шалаш».

Гірські райони з'єднує з південним узбережжям пере­вал, розташований на висоті 578 м, який називають Чорто­вими східцями (Шайтан-Мердвен). Він дійсно нагадує гігантські сходи, що круто піднімаються вгору, роблячи на своєму кілометровому шляху 40 поворотів. Ці сходи в різний час долали О. Пушкін, О. Грибоєдов, В. Жуковсь­кий, О. Бунін, В. Брюсов, Леся Українка.

На схід від Форосу на території колишньої садиби XIX ст. Мелас розташований санаторій. Садибний парк — один із найкращих у Криму. Зберігся також палац, у якому жив О.К. Толстой. У 1910 р. Ф. Шаляпін і М. Горький спіль­но працювали тут над книгою «Сторінки мого життя» — ху­дожньою біографією Шаляпіна.

Символом курортного селища Кастрополь є скеля Іфігенії — пам'ятник природи. За припущенням, саме в око­лицях Кастрополя знаходився храм Артеміди.

Сімеїз — селище, оточене горами, серед яких домінує вершина Ат-баш (Кінська голова). На західній околиці Сімеїза піднімається гора Кішка, біля моря — скелі Лебеди­не крило, Панеда і Діва. Між мисом Ай-Панда і Дівою роз­ташований один із найкращих пляжів на Південному березі Криму. Тут лікують хворих на туберкульоз.

У приморській смузі Алупки посеред великого парку стоїть Воронцовський палац (1830-1848 рр.), споруджений як літня резиденція генерал-губернатора Новоросійського краю М. С. Воронцова, який також мав маєтки в Масандрі, Ай-Данілі, Гурзуфі. Алупка приваблювала численними підземними джерелами.

Алупкинський палацово-парковий ансамбль включає «Азіатський павільйон» (зберігся в частково переробленому вигляді), чайний будиночок на березі моря. Готель і церква, стилізована під античний храм, не збереглися.

В 1848 р. було завершено будівництво палацу, архітек­тура якого являє собою еклектичне поєднання англійської готики з художньо-декоративними елементами індійської архітектури періоду Великих Моголів.

Алупкінський музей — єдина в Україні пам'ятка, що збереглась повністю, включаючи інтер'єри і навіть умеблю­вання.

Багатий і різноманітний видовий склад паркових наса­джень, що оточують палац. Дерева і чагарники для парку завозилися з Нікітського ботанічного саду і дендропарку «Олександрія» в Білій Церкві.

З 1921 р. комплекс функціонував як музей. У 1945 р. напередодні Ялтинської конференції тут відбулась поперед­ня нарада міністрів закордонних справ трьох держав. З цьо­го часу палац використовувався як державна дача, потім - як санаторій. У 1956 р. відновлено його функціонування як музею. З 1990 р. садиба оголошена державним палацово-парковим музеєм-заповідником.

Курортне містечко Алупка, над яким підноситься вер­шина Ай-Петрі (1233 м)., простягнулось уздовж узбережжя на 4,5 км. Поселення зводилось без будь-якого плану забу­дови: вона диктувалась місцевим рельєфом, і будинки спо­руджувались уздовж гірських стежок, що є типовим для гірських селищ.

Курортні селища Гаспра, Кореї, Місхор утворюють єдиний курортний район, що простягнувся уздовж узбереж­жя на 7 кілометрів. В Місхорі на початку XX ст. встанов­лено дві скульптурні групи роботи А. Адамсона, автора пам'ятника затопленим кораблям у Севастополі: «Русалка» і фонтан «Дівчина Арзи і розбійник Алі-баба» на сюжет відомої східної легенди.

В районі збереглись палаци і вілли першої половини XIX ст., стилізовані під середньовічні феодальні замки. Це «Софіївка» в Місхорі (нині головний корпус санаторію «Комунари»); «Александрія» в Гаспрі (санаторій «Ясна по­ляна»), де в 1901 р. перебував Л. Толстой.

Дача «Ластівчине гніздо»,- що увінчує стрімку Аврорину скелю на мисі Ай-Тодор, споруджена в 1912 р. за проектом А. Шервуда на місці дерев'яної будівлі. Замок майже не по­страждав під час сильного землетрусу 1927 р. У радянський період дача використовувалась як туристична база, бібліоте­ка санаторію. В кінці 1950-х років стан будівлі визнано аварійним, що виключало можливість її експлуатації. В 1968 р. основа споруди була укріплена з використанням сейсмостійких конструкцій і матеріалів, відновлені шпилі, пошкоджені землетрусом, після чого будівля була обладна­на під кафе.

Палац «Дюльбер» у мавританському стилі збудований у 1895-1897 рр. на приморській терасі і оточений парком.

Кореїз уперше згадується у VIII ст. В селищі зберігся палац у стилі модерн, споруджений у 1904 р., що має в плані форму підкови. В лютому 1945 р. тут була резиденція делегації, що представляла радянську сторону на Ялтин­ській конференції.

На місці нинішньої Лівадії в кінці X ст. тут було грець­ке селище Ай-Ян. Наприкінці XVIII ст. місцеві греки були переселені в Приазов'я. Лівадія стала власністю Л. Потоць-кого. Графська садиба складалася з двоповерхового палацу, господарських споруд, оранжереї, навколо яких розкинувся парк.

Після смерті Л. Потоцького Лівадія була куплена Олек­сандром II для своєї хворої на туберкульоз дружини. Буди­нок Потоцького перебудовано на Великий царський палац. Католицька каплиця в 1864 р. була перебудована на Воздвиженську палацову церкву.

На початку XX ст. імператор Микола II розпорядився розібрати Великий палац, на місці якого створено новий архітектурний ансамбль. Центром його став Білий палац. Зведено також великий корпус для світи. Комплекс витри­мав найсильніший в історії Криму землетрус 1927 р., що до­сягав 8 балів за шкалою Ріхтера.

Сьогодні Лівадійський палацово-парковий ансамбль включає 53 будівлі, розташовані на території парку. В 1843 р. тут була прокладена Горизонтальна (Царська, Сонячна) стежка, що з'єднувала царську резиденцію з маєтками вели­ких князів в Ореанді, Кореїзі і Ай-Тодорі.

Дуже цінилися царські лівадійські вина, які закупову­вала, зокрема, Києво-Печерська Лавра.

В 1925 р. маєток перетворено на селянський курорт. У 1945 р. палац був резиденцією американської делегації на Ялтинській конференції, яка відбувалася в Білому залі па­лацу. В 1974 р. в парадних приміщеннях палацу розміщено музейну експозицію.

На гірському уступі біля селища Масандра розташова­ний палац Олександра III. Ця місцевість була заселена з давніх часів. Тут збереглися залишки давньогрецького храму, на фундаментах якого в 1828 р. збудовано церкву Іоанна Предтечі (зруйнована землетрусом 1927 р.). Верхньомассандрівський маєток був придбаний генерал-губернатором М. Воронцовим. Будинок графа сильно постраждав у 1878 р. від бурі, і на його місці було закладено новий палац.

Впорядкована частина прилеглого до будинку лісу дістала назву парку імператриці Марії, оскільки вона була тут частою гостею. До маєтку було прокладено нову під'їзну «государеву дорогу» з Ялти.

В 1889 р. Олександр III придбав цей маєток і добуду­вав палац у 1892 р.

В радянський період тут містився дитячий санаторій, пізніше — державна дача. Нещодавно садибу оголошено му­зеєм, що став філіалом Алупкинського заповідника.

Массандра — відомий центр виноробства, продукція якого неодноразово удостоювалась високих нагород на між­народних конкурсах і виставках.

У підземних галереях розташований унікальний музей виноробства, де зберігаються зразки колекційних вин різ­них марок і різних років виробництва, серед яких найста­ріші виготовлені в 1775 і в 1894 рр.

Ялта — найвідоміший кримський курорт. Перша згадка про місто (під назвою Джаліта) відноситься до XII ст. і належить арабському географу Аль-Ідрісі. Річки Учан-Су і Дерекой пересікають місто в його центрі. Клімат при­леглої до Ялти частини узбережжя близький до Середземноморського. На цій території кількість соняч­них годин досягає 2250 на рік.

З півночі Ялта захищена горами кілометрової висоти. На північному сході ялтинський амфітеатр обмежений Нікітською яйлою і мисом Март'ян, на заході — Могабі і мисом Ай-Тодор.

Схили Ай-Петрі придатні для гірськолижного спорту: сніг тут лежить до березня-квітня.

У 1783 р. Ялта була рибальським поселенням, де налічувалося 13 будинків. Перша кам'яна будівля Ялти — дзвіниця церкви Іоанна Златоуста на Полікуровському па­горбі. Перший фешенебельний готель — «Росія» (зараз — «Таврида») — збудовано в 1875 р. Досі приймають туристів також колишні готелі «Метрополь» (тепер «Україна»), «Маріїно», «Ореанда».

Навпроти «Ореанди» стоїть на якорі збудована в 1954 р. для кінозйомок шхуна «Еспаньйола», де тепер міститься бар. Неподалік знаходиться Ялтинська кіностудія, де зніма­лись числені фільми.

З Ялтою пов'язані імена С. Цвейга, Марка Твена, Джанні Родарі, Л. Толстого, С. Рахманінова, Ф. Шаляпіна, А. Чехова, В. Пляровського, І. Левітана, І. Буніна і бага­тьох інших видатних людей. Першим міським лікарем у Ялті був відомий український поет С. Руданський.

На околиці міста зберігся будинок, у якому А.П. Чехов провів останні роки життя. Сьогодні тут міститься музей А.П. Чехова. В місті діє театр ім. А.П. Чехова, споруджений у 1908 р. на місці старого дерев'яного театру.

Ялтинський історико-літературний музей створений у 1892 р. як природно-історичний при Ялтинському відді­ленні Кримське-Кавказького гірського клубу. Він має філію і п'ять відділів, у тому числі будинок-музей О.С. Пушкіна в Гурзуфі.

Музейне зібрання налічує понад 100 тис. одиниць експо­натів, у тому числі античний посуд із зібрання великого кня­зя О. Романова, нумізматичну колекцію, скульптурні фігур­ки, знайдені в ході розкопок біля перевалу «Гурзуфське сідло», які датуються IV ст. до н.е. — IV ст.н.е. Тут представ­лені також твори прикладного мистецтва із слонової кістки (краща в Україні колекція), порцелянові і фаянсові вироби майстрів Європи і Далекого сходу XVIII—XIX ст. та ін.

В селищі Никита знаходиться дослідний комплекс із проблем охорони геологічного середовища Криму, що вив­чає підземні води півострова і оцінює їх запаси у зв'язку з господарською діяльністю людини.

Поруч розташована Никитська розколина, що є пам'ят­кою природи.

Нікітський ботанічний сад — один із найстаріших у країні. Він закладений у 1812 р. ботаніком X. Стевеном. Сьогодні його площа сягає 1000 га. Це унікальний ланд­шафтний комплекс, у якому зібрано багато видів рослин субтропічного поясу. Він поділяється на чотири частини: Верхній, Нижній (найдавніший), Приморський парки і парк Монтедор.

У Приморському парку представлена флора Японії і Китаю, найвимогливіші до тепла і вологи середземно­морські види.

Гурзуф — невелике містечко, історія якого веде свій початок від VI ст., коли візантійський імператор Юстиніан спорудив тут фортецю Горзувіти. У XII ст. Гурзуф зга­дується арабським географом Ібн Ідрісі як квітуче при­морське місто. В XIV—XV ст. ним володіли генуезці, які пе­ребудували фортецю. Залишки її збереглися до наших днів.

На початку XIX ст. тут стали з'являтись маєтки вель­мож і дачі. В 1808 р. садибу в Гурзуфі придбав А. Рішельє. Сьогодні це — музей О.С. Пушкіна, який перебував тут у 1811 р.

Гурзуфу присвячений один із «Кримських сонетів» А. Міцкевича. Композитором М. Мусоргським під час пере­бування в Гурзуфі написана фортепіанна п'єса «Гурзуф біля Аюдагу». На мисі біля підніжжя скелі Джененевез деякий час жив і працював А.П. Чехов. Скеля Шаляпіна названа так на честь перебування тут відомого співака.

Гурзуф став першим кримським курортом, де підпри­ємцем П. Губіним було споруджено 8 комфортабельних го­телів і 10 дач.

У 1903 р. неподалік від Гурзуфа почав діяти курорт Суук-Су (територія сучасного Артека). Міжнародний дитя­чий центр «Артек», який простягнувся уздовж берега від

західного підніжжя Аюдагу до Гурзуфа на 6 км, займає пло­щу 320 гектарів і розташований на прибережному схилі гурзуфського амфітеатру. В урочищі Артек колись існувало грецьке поселення, залишки якого виявлені в 1968 р. В се­редні віки ця місцевість була густо заселена. Через перевал «Гурзуфське сідло» проходив торговельний шлях у Херсо­нес, Бахчисарай, Мангуп і далі в Європу.

Західніше від Гурзуфа розташований молодіжний центр відпочинку «Супутник».

Алупка, Гаспра, Голуба Затока, Гурзуф, Кореїз, Лівадія, Масандра, Місхор, Никита, Сімеїз і Форос входять до скла­ду курортного району «Велика Ялта», який тягнеться на 72 км від Фороса на заході до гори Аюдаг на сході. Велика Ялта має 170 санаторно-курортних закладів.

За Аюдагом розташоване селище Партеніт, від якого починається рекреаційний район «Велика Алушта», що про­стягнувся від Аю-Дага до села Привітне.

Партеніт (в перекладі з грецької — «Дівоче») мав ви­гідне розташування на березі зручної бухти в родючій до­лині, що знаходилась між двома візантійськими фортецями VI ст. — Алустоном і Горзувітами. Поруч із селищем — го­ра Аюдаг.

Джерела повідомляють про повстання готів проти ха­зар, очолене єпископом Іоанном, уродженцем Партеніта. В селищі був великий монастир.

Санаторії «Карасан» і «Утес» містяться в колишніх са­дибах вельмож і оточені парками.

В останньому, що мав назву Кучук-Ламбат, на мисі Плака були укріплення і маяк Ламбас. Неподалік від бере­га — група островів під назвою Пташині Скелі, що мають вулканічне походження. В Кучук-Ламбаті і Карасані побу­вали О. Сумароков, О. Пушкін, О. Грибоєдов, А. Міцкевич, В. Жуковський.

Кліматичний курорт Алушта розташований у родючій долині Південного узбережжя, оточеній гірськими масива­ми Кастель, Чамни-Бурун, Бабуган, Чатирдаг, Демерджі.

Історія міста налічує 1,5 тис. років. Уперше фортеця Алустон згадується в VI ст.

Західна околиця Алушти має назву «Робочий куточок», однойменну з будинком відпочинку, відкритим у 1923 р. біля підніжжя гори Кастель. Раніше ця місцевість називала­ся Професорським куточком, оскільки тут жили або відпо­чивали відомі діячі науки, зокрема, з числа професури Новоросійського університету. Серед них — фізіолог І. Сєченов, один із основоположників фізичної хімії Н. Бекетов, у будинку якого нині міститься музей.

Кастель є пам'яткою природи. На горі збереглися за­лишки фортеці.

Над Алуштою здіймається гора Демерджі, також із за­лишками давньої фортеці XII—XIV ст. Фуни. Неподалік — руїни селища з однойменною назвою.

За висновками археологів, територія Судака була засе­лена, починаючи з кам'яного віку. В ранньому Середньовіччі ця територія потрапила у сферу впливу Візантії. Наприкінці VI ст. тут уже існувало так зване Приморське укріплення, споруджене візантійцями. Розташоване тут поселення внаслідок підняття рівня моря на 3-4 м опинилось під водою.

В VII ст. Кримом заволоділи хозари. На руїнах давніх укріплень Судака ними споруджено нові укріплення.

В середині VIII ст. Крим інтенсивно заселявся греками. В місті і його околицях збереглись руїни багатьох візантій­ських храмів і монастирів.

У другій половині XII ст. тут стали з'являтись вене­ціанці і пізанці.

В 1222 р. Судак зазнав нападу війська іконійського (сельджукського) султана, що окопалось у фортеці.

В 1260-х роках Судак був включений до складу Золотої орди. В 1365 р. тут закріпилися генуезці, які в 1375-1409 рр. спорудили нову фортецю.

У 1475 р. місто було захоплене турками-османами.

Етнічний склад місцевого населення був дуже строка­тим: половці (кипчаки), вірмени, турки, татари, італійці.

Після приєднання Криму до Росії (1783) у фортеці розмістився гарнізон. Казарми для нього будувалися з ви­користанням матеріалу давніх кріпосних споруд, які пізніше розбирали для будівництва житлових будинків у сусідньому поселенні німецьких колоністів. На середину XIX ст. фортеця перетворилась на руїни. В 1867 р. вона бу­ла передана Одеському товариству історії і старожитностей, яке систематично здійснювало тут ремонтні роботи.

Судакська фортеця оголошена державним заповідником і з 1958 р. є філіалом заповідника «Софія Київська».

В межі Судака входить Новий Світ — одне з найбільш мальовничих місць у Криму.

У селищі збереглась будівля, зведена Л. Голіциним для працівників заводу шампанських вин, заснованого в 1878 р. Продукція голіцинського заводу була удостоєна вищої між­народної нагороди - Гран-прі. Сьогодні в цьому приміщенні діє музей історії заводу шампанських вин.

Коктебель із прилеглою до нього територією здавна був населеною місцевістю, про що свідчать археологічні знахідки. Відомо, що вже у VIII ст. тут існувало велике поселення, яке з часом перетворилося на приморське торговельне місто.

З Коктебелем пов'язані життя і творчість художника і поета М. Волошина. В його будинку були гостями багато видатних діячів культури: сестри М. і А. Цвєтаєви, О. Толстой, О. Грін, В. Вересаєв, М. Булгаков, В. Полєнов, Петров-Водкін, Кончаловський, М. Бенуа та ін. З 1974 р. в йо­го будинку діє музей. М.Волошин похований у Коктебелі, неподалік від мису Хамелеон.

Коктебель і Карадаг є місцем чисельних кінозйомок. Тут знімались пейзажні картини до фільму «Дон-Кіхот». Тут у 1961 р. проходили зйомки фільму «Червоні вітрила».

Феодосія, заснована греками в VI ст. до н.е., була зруйнована в IV ст. гунами. У X ст. по­селення, що виникло на цьому місці, мало назву Кафа. З XIII ст. воно перебувало під владою генуезців, які спорудили тут фортецю. Від укріплень XIV—XV ст. збереглись кам'яна вежа і частина кам'яної стіни. В найдавнішій частині фортеці — цитаделі — були резиденція головного правителя Кафи — консула, а також монетний двір. Збереглися залишки стін цитаделі висотою більше 10 метрів з баштами. Середньовічна Кафа була найбільшим містом півострова: її населення до­сягало 75-100 тис. чол.

З 1475 р. Кафа — резиденція султанського намісника в Криму. Турки називали місто Кючук-Істанбул (Малий Стамбул), або Ярим-Істанбул (Пів-Стамбула).

У XVII ст. в місті було 12 грецьких, 32 вірменських церкви і католицький костьол. До наших днів дійшли храм Іоанна Предтечі, церква Св. Стефана, Введенська церква, храм Михаїла і Гавриїла.

В Середньовіччя місто було одним із центрів рабо­торгівлі.

Давню назву міста відновлено після приєднання Криму до Росії в 1783 р. Найвідомішим із музеїв Феодосії є картин­на галерея ім. І. Айвазовського. У місті діють також краєзнав­чий музей — найдавніший серед музеїв України (1811 р.), му­зей О. Гріна, музей дельтапланеризму і планеризму.

В місті збереглись чисельні пам'ятки історії і культури - залишки генуезької фортеці, храми VII—XV ст., турецька мечеть, фонтани. Фонтан І. Айвазовського, споруджений за проектом і на кошти художника, має свою історію.

Дата добавления: 2015-05-23