Лекція 1. Мистецтво палеоліту, неоліту та епохи міді-бронзи

Мистецтво палеоліту, неоліту та епохи міді-бронзи

Тема 1

ВСТУП

Пам’ятки мистецтва репрезентують тисячолітній досвід історії людства, допомагають наблизитись до розуміння культури, життя та світогляду минулих епох.

Навчальна дисципліна “Історія українського мистецтва”розвиває вміння сприймати естетичну і духовну сутність мистецьких творів, здатність вживатися в епоху їх творення, сприяє вихованню національної самосвідомості нової генерації фахівців незалежної України.

Предметом навчальної дисципліни “Історія українського мистецтва”є вивчення світоглядних основ образотворчого мистецтва України та історико-культурного матеріалу на ґрунті мистецької практики формотворення.

Метою вивчення дисципліни “Історія українського мистецтва” є ознайомлення студентів з безперервним українським мистецьким процесом, закономірностями еволюції та стилевої модифікації у контексті розвитку світового мистецтва, особливостями формування художньо-образної системи; розвиток навиків використання надбання українського і світового мистецтва у власному творчому процесі та професійній діяльності.

Завданням навчальної дисципліни “Історія українського мистецтва” є розвиток професійного інтелекту майбутнього дизайнера, формування його як спеціаліста з високим рівнем художньо-образної культури, підготовка до самостійної творчої роботи.

До основних завдань курсу належить вивчення

– ключових мистецтвознавчих термінів та категорій;

– процесів стилістичного та іконографічного розвитку;

– шедеврів світового та українського мистецтва;

– творчих біографій визначних митців (архітекторів, живописців, скульпторів, графіків);

– соціального та комунікативного значення українського мистецтва в історичному контексті;

– методів аналізу форми та змісту творів образотворчого мистецтва та архітектури.

Здобуті знання збагатять інтелектуальне підґрунтя студентів, розширять їхній світогляд, науковий та творчий потенціал.

У конспекті лекцій розглянуто властиві українській художній традиції феноменальні мистецькі явища, що становлять шедеври світового значення: мистецтво Трипілля, золотарство Скіфії, духовні здобутки тавро-русів, архітектуру, мозаїки і фрески Київської Русі, мистецтво українського Ренесансу, бароко, рококо, класицизму і романтизму, яскравий український авангард, з яким суттєво пов’язано художнє мислення XX століття, творчість митців українського зарубіжжя.

1.1. Палеолітичне мистецтво (мізинська к-ра).

1.2. Неолітичне мистецтво (трипільська к-ра).

1.3. Культура епохи міді-бронзи.

1.1. Палеолітичне мистецтво (мізинська к-ра).

Археологічні знахідки доводять, що в період палеоліту одними з перших були заселені Закарпаття, Крим і Середнє Подніпров’я. У 70-х рр. ХХ ст. біля сіл Королеве та Молодове Чернівецької обл. на Закарпатті, біля с. Мізин на Десні Чернігівської обл. та ін. були знайдені стоянки первісної людини часів палеоліту. Носії цієї культури виготовляли примітивні крем’яні та кістяні знаряддя праці (наконечники, різці, рубила, вістря, відщепи, скребки); будували житла з дерева, кісток, покритих шкурою тварин; займалися збиральництвом та полюванням; виготовляли прикраси з орнаментом (намиста, браслети), фігурки тварин, людей, зокрема жінок («первісні венери», образи матері-прародительки). У с. Мізин був знайдений унікальний набір 16 кістяних музичних інструментів. У цей період з’являються не лише зачатки мистецтва, а й релігійних уявлень (анімізм, тотемізм, фетишизм, магія). У добу мезоліту на теренах України продовжує існувати мисливський привласнювальний тип господарювання; використовується лук і стріли, розвивається рибальство; приручено собаку; започатковуються форми первісної племінної організації; основою суспільного устрою стає матріархат; для обробки дерева використовується кам’яне долото, сокира, тесло; виготовляються нові знаряддя – ножі, кинджали, списи з ріжучими кам’яними пластинами; з’являються зооморфні й антропоморфні зображення.

Пізній палеоліт в Україні (35-10 тис. р. до н.е.) характеризується зростанням населення й розвитком будівництва житла.

Початки будівництва пізнього палеоліту. Житлові споруди пізньопалеолітичної людини досліджені археологами на теренах України в Мізині (Чернігівщина, поблизу м. Новгород-Сіверський), Межиріччі (середня течія р.Дніпро), Добраничівці (притока Дніпра р.Супой), Пушкарях (басейн р.Десна) та інших місцях.

Основним будівельним матеріалом слугували величезні кістки і бивні мамонта; довжина їх досягала 3,5-4 м. Цоколь і основа стін житла зводилися із вкопаних у землю крупно габаритних кісток. Вони водночас були опорою для конструкційних жердин і бивнів мамонта, з яких монтувався каркас покрівлі.

До характерних зразків первісного будівництва належить збережене і прекрасно реконструйоване житло з найвідомішої пізньопалеолітичної стоянки Мізин. Розмалювання кісток мамонта пов’язане з культовими ритуалами мисливської магії.

Пам’ятки зі стоянки Мізин становлять об’єкти світового значення. Тут вперше зафіксовано високий художній рівень предметів побуту. Загальна архітектоніка жител свідчить про відповідний художній розвиток тогочасної людини, здатність надати споруді не тільки функціональних форм, а також естетичного вигляду.

Пластика палеоліту. Згідно з археологічними дослідженнями, розвиток пластики на землях сучасної України та суміжних з нею районах датується періодом близько 30-10 тис. років до н.е. Високий художній рівень пізньопалеолітичної скульптури засвідчує, що творчість для тогочасної людини вже стала органічною необхідністю. Найбільш рання й особливо поширена тема мистецької творчості людини періоду пізнього палеоліту пов’язана з первісною мисливською магією. Для скульптури, як і інших сфер творчості, характерне втілення монументальних анімалістичних образів.

Яскравим прикладом художньої творчості палеолітичної людини є Кам’яна Могила – найдавніше зі збережених святилищ на терені Східної Європи, насичене культово-іконографічним матеріалом, виконувало сакральні функції вже в період пізнього палеоліту.

Цикл петрогліфів створювався впродовж тисячоліть, постійно доповнюючись різними етносами, які проживали на цих землях. На стінах Кам’яної Могили, крім зображень періоду пізнього палеоліту, збереглися петрогліфи мезоліту, енеоліту, епох міді, бронзи, заліза – хронологічно від 20 тис. років до н.е. до середини І тис. н.е.

Серед петрогліфів Кам’яної Могили привертають увагу рельєфні композиції на стелі приміщення, відомого під назвою Грот Мамонта, що мають умовні назви, а саме: група із чотирьох биків, група трьох биків, рельєф із зображенням Мамонто-Бика, група із зображенням так званого Чаклуна.

У композиціях стелі Грота Мамонта домінує поліморфне зображення Мамонто-Бика, оточеного биками та іншими тваринами. Зображення тварин відповідає тогочасним зоологічним видам, що засвідчує пізньопалеолітичне виникнення цих рельєфів.

Завдяки археологічним дослідженням виявлено оригінальні пам’ятки дрібної пластики, серед яких поширений характерний мотив оголеної жінки. Палеолітичні “Венери” – невеличкі статуетки, переважно вирізьблені з мамонтової кістки. Вони виконані за певним іконографічним зразком – жіночі торси із гіпертрофованими формами масивних грудей, живота і таза. Мистецтво пізнього палеоліту, зокрема скульптура, є типово онтологічним, символічним, знаковим. Пізньопалеолітична скульптура виражає духовні, містично-магічні уявлення тогочасної людини, її прагнення задовольнити естетичні та художні потреби. Образ жінки, зверифікований до образу божества, зумовлений ідеологією матріархату.

До круглої пізньопалеолітичної пластики Східної Європи належать жіночі та анімалістичні статуетки із місцевостей Костенки, Гагаріно, Авдєєве, Мізин.

У світовому мистецтві чільне місце посідають статуетки і декоративні предмети зі стоянки Мізин, що унікальні за декором. Численні вироби з кістки прикрашені оригінальним “мізинським” орнаментом, у якому вперше в Європі використовується мотив меандру. Пізніше у період міді-бронзи мотив меандру простежуватиметься в оформленні кам’яних саркофагів, і, починаючи від періоду ранніх слов’ян, розвиватиметься в українському народному ткацтві та вишивці.

Скульптура пізнього палеоліту не раз вдається до засобів крайніх узагальнень або максимального спрощення зображувальної форми, внаслідок чого твір зовсім позбавляється чинників візуальності й перетворюється в онтологічно-символічний знак.

У період пізнього палеоліту власне і зароджуються духовне життя людини, первісні філософські та релігійні уявлення, мистецтво, художні образи, які впродовж всієї історії супутні духовним ідеям. Збережені на півдні Східної Європи пам’ятки палеолітичного мистецтва засвідчують, що пластика цих земель належить до типологічно цілісного культурного явища, яким є європейська культура.

1.2. Неолітичне мистецтво (трипільська к-ра).

Архаїчні культури на території України. У добу мезолітуна теренах України продовжує існувати мисливський привласнювальний тип господарювання; використовується лук і стріли, розвивається рибальство; започатковуються форми первісної племінної організації; основою суспільного устрою стає матріархат; для обробки дерева використовується кам’яне долото, сокира, тесло; виготовляються нові знаряддя – ножі, кинджали, списи з ріжучими кам’яними пластинами; з’являються зооморфні й антропоморфні зображення. У середині ХХ ст. були виявлені кілька стоянок доби неоліту в басейні річок Південний Буг, Дністр, Дунай (буго-дністровська та дунайська культури). У цей період відбувається перехід людей до відтворювального типу господарства (хліборобства, скотарства), з’являється перший штучний матеріал – кераміка. На Закарпаття приходить культура так званої мережаної кераміки, на Волинь – лінійно-стрічкової кераміки, а в лісову та лісостепову зону Лівобережної України – ямково-гребінцева.

Нова кам’яна доба (від грец. Νέος - новий і λίθος - камінь) – новий кам’яний вік (X-поч. III тис. до н.е.), що заступив палеоліт і мезоліт та передував мідному віку. Саме з неолітом пов’язаний початок переходу від привласнюючих форм господарства до відтворювальних, створення культурно-історичних областей, в межах яких розповсюджувалися такі інновації, як відтворювальне господарство, кераміка, відтискна техніка розщеплення, шліфування, свердління, різноманітні елементи духовної культури.

Найдавнішою неолітичною пам’яткою на території України є Кам’яна могила, де вперше відзначені сліди відтворюючого господарства на території України (7500 до н.е.). Протягом першої половини VII тис. до н.е. неоліт починає розвиватися на всій території степової і лісостепової України, а також у Криму. Період розвитку неоліту України з середини VIII до середини VII тис. до н.е. називається докерамічним. Основні археологічні культури: кукрецька в Запорізькій обл. (Кам’яна могила І), в’язівоцька на Полтавщині (В’язівок IV), буго-дністровська в басейнах Південного Бугу та Дністра (Заньківці), Таш-Аїр в Гірському і степовому Криму (Таш-Аїр, Фронтове IV) та платовоставська на Луганщині (Зимівники-1-3, Должик, Мурзіна балка). Загальною рисою всіх без винятку докерамічних неолітичних культур України є використання відтискної техніки розщеплення кременю, виробництво складних знарядь. Незважаючи на початок розвитку землеробства і скотарства, мисливство та рибальство залишаються провідними формами господарства.

В середині VII тис. до н.е. починається розвиток керамічної фази неоліту. Кераміка протягом 200-300 років розповсюджується на території всієї степової і лісостепової України, а також в гірському Криму. Керамічний неоліт можна розділити на три етапи: ранній (6500-6000 рр. до н.е.), середній (6000-5500 рр. до н.е.) та пізній (5500-3900 рр. до н.е.).

Яскравим явищем в розвитку неолітичної культури є могильники маріупольського типу, знахідки яких пов’язані з басейнами Дніпра, Сіверського Дінця, а також з територією Північного Приазов’я. Аналіз поховань дає матеріали для реконструкції матеріальної та духовної культури неолітичного населення (наявність довготривалих родових могильників, культ черепу).

Будівництво Трипілля. Однією зі складових частин індоєвропейської культури, що сформувалася близько другої половини VI тисячоліття до н.ч., є трипільська археологічна культура.

Розташовані поселення переважно у лісостеповій смузі, поміж східними межами Румунських Карпат, у басейні р.Серет на заході та Південним Бугом на сході, де густозаселеним було Середнє Подністров’я. Із цих поселень найвідоміші Лука-Врублівецька, Берново, Окопи та ін.

Трипільські поселення розташовувались здебільшого недалеко від водних артерій, різнилися за топографічними характеристиками. Переважно ці поселення об’єднували десять жител, розміщені одним або декількома рядами над річкою. Таке поселення могло займати площу 1-2 га і було дуже компактним. Вже згадане поселення Лука-Врублівецька складалося із семи напівземлянок, що розташувалися рядочком над берегом Дністра. В Олександрівні наземних жител виявлено 13, але вони були розташовані трьома рядами вздовж схилу балки. Оригінальним за планом було відоме поселення Бернашівка на Дністрі, яке вміщувало шість жител, розташованих навколо сьомого у центрі. Ймовірно, якраз це кругове планування згодом знайшло продовження у трипільських поселеннях.

На ранніх поселеннях Трипілля (4000-3600 pp. до н.е.) простежуються два види жител: землянки і напівземлянки та наземні, глинобитні будинки. Зафіксовано також існування легких, наземних споруд, що виконували різноманітні допоміжні господарські функції.

На середньому етапі розвитку трипільської культури (середина IV тис. до н.е.) трипільські племена значно розширили територію побутування, зокрема у Верхньому Подністров’ї та Буго-Дніпровському межиріччі, а наприкінці IV тис. вийшли на праві притоки Дніпра та його берег. Збільшилися площі поселень, чимало з яких укріплювались валами та ровами. Величина поселень у Подністров’ї становила 40-50 га, в Буго-Дністровському межиріччі та деяких об’єктах – 90-150 га.

У конструкції й формі напівземлянок використовувались переважно ранньотрипільські будівельні матеріали – дерево і глина. В прямокутних у плані наземних житлах, оформленні їх інтер’єрів простежувалися зображення традицій першого етапу культури Трипілля.

Однак з часом житла стають монументальнішими. Вони складаються з декількох кімнат, що мають печі та спеціально визначені місця для відправлення культових функцій. У Придністров’ї в окремих випадках для спорудження жител використовували камінь.

До кінця середнього – на початку пізнього етапу Трипілля належать крупні поселення, виявлені у межиріччі Дніпра та Південного Бугу. Вони займають площу близько 400 га, налічують 1000 і більше жител. Це поселення Майданецьке, Доброводи, Тальянки та ін.

На мисах високого плато над лиманом або на високій терасі над річкою і розташовувались поселення Усатове, Маяки, Стойкань, Градениці, Паланка, Слободзея. Маяки і Фолтешть оточували укріплення із валів та глибоких ровів. Для цих поселень характерні землянки і наземні житла. Винятково цікавими спорудами для Усатового є вирубані в материковому камені-вапняку прямокутні коридори та монументальні споруди культового характеру. Їх пов’язують із культами богині-матері, сонця і бика.

Паралельно із культурою Трипілля на просторах Південної України, а особливо у Тавриді, розвиваються культури Михайлівського зразка та Кемі-Оба, що зазнали впливів Трипілля. У III тис. до н.е. в степах Східної Європи з’являються племена ямної культури. Серед них набуває широкого розповсюдження обряд курганних поховань.

Окремий феномен культури Трипілля становлять керамічні моделі споруд трипільського житла. Вони викликають особливий інтерес дослідників як одне із найдостовірніших іконографічних джерел трипільського житлобудівництва і можливість осмислення духовних уявлень енеолітичного населення України.

Живопис Трипілля пов’язаний з архітектурою й окремими видами декоративної кераміки та керамічної фігуративної пластики.

Про настінний живопис трипільців відомо завдяки рідкісним археологічним фрагментам, виявленим на моделях “відкритих” трипільських жител, де документально зображені елементи інтер’єру, характер яких майже ідентичний витонченому декоративному оздобленню трипільської кераміки.

Розписна трипільська кераміка – єдиний добре збережений вид трипільського живопису, котрий становить водночас органічний елемент стінопису інтер’єрів. Функція трипільського живопису не лише декоративна, а передусім ідеологічно-магічна, що виявляється як консолідуючий духовний чинник трипільської етнічної спільноти. Глибокий смисл мають форми чотирикутних домашніх вівтарів, виконаних у формі хреста або квадрата, розвернутого за сторонами світу. Відповідні символіко-магічні побудови зумовлені практикою і реаліями життя, в кольоровій гамі домінують три яскраві контрастні співвідношення: червоне-чорне-біле.

Кераміку раннього періоду Трипілля вирізняє тонкий рельєфний орнаментальний декор; тут домінують елементи трипільських спіралей, іноді при моделюванні рельєфів застосовується сіра та біла глина. Проте червоний та білий кольори застосовуються лише на середній стадії, що засвідчує перехід від початкового до середнього етапу культури Трипілля. Домінування в керамічному малярстві трипільців мотиву спіралі засвідчують виявлені при розкопках елементи декорації печей і стін кольорами червоним, білим та чорним. Аналогічні розписи властиві мистецькому ансамблю інтер’єрів. Зокрема, під час розкопок у Володимирівці виявлено модель будинку, де стінні розписи виконано за допомогою значно вигнутих смуг, кругле вікно обрамлено щільно зафарбованими трикутниками, що повторюється в оформленні входу до приміщення; червоними фестонами розмальована також підлога приміщення.

Кераміка. Кераміка є однією з найколоритніших сторінок трипільської культури. За формою посуду, сировиною, технологією виготовлення, способами та видами оздоблення визначають час та місце виробництва посуду, його ареал. Племена мисливців і рибалок виготовляли господарський посуд, оздоблений штампованим орнаментом, а трипільські племена землеробів і скотарів — плоскодонний зі спірально-меандровим орнаментом.

Спершу переважала ліпна кераміка, що пояснює значну товщину стінок посуду. Глиняну стрічку сплющували і накручували по спіралі на завчасно виготовлене денце, згладжуючи і затираючи нерівності рукою або дерев’яною паличкою. Глиняна маса була примітивною, згодом трипільці виготовляли начиння із знаменитої мульчованої глиняної маси: до глини додавали полову, кінський послід, товчені мушлі молюсків тощо.

Посуд виготовлявся трьох типів: господарський, кухонний і культовий. Звичайно, трипільська культура знала локальні способи орнаментації посуду. Трипільський кольоровий розпис кераміки – явище унікальне, яке практично не повторюється в інших культурах. На думку багатьох дослідників, трипільська орнаментика мала релігійно-магічне навантаження і використовувалась як своєрідний запис світоглядної інформації.

Самі за себе промовляють обшири, на яких знайдена антропо- та зооморфна пластика: Лука-Врубловецька на Дністрі, Сушківка на Уманщині, Усатове на Одещині, Гренівка на Кіровоградщині, Шипинці на Буковині, Троянів на Житомирщині, Гребені на Київщині, Кошилівці на Тернопіллі, Озаринці на Вінниччині.

На особливу увагу заслуговують теракотові жіночі статуетки з підкреслено жіночими формами тіла, а також фігурки жінок із немовлям – так звані трипільські мадонни. Відомі також статуетки, що зображають жінку з чашею на колінах. Позаяк знайдена така антропоморфна пластика на жертовниках у помешканнях та родових святилищах, вважають, що мала вона сакральне, магічно-культове призначення. Цікавість викликають і теракотові моделі житла, які доволі точно копіюють справжнє трипільське помешкання.

Антропоморфні стели індоєвропейців. До найдавніших мистецьких досягнень належать антропоморфні стели. Час побутування антропоморфних стел – V-III тис. до н.е.

Антропоморфні стели пов’язані з похованнями курганного характеру. Це переважно видовжені прямокутні плити із каменів вапняку, пісковику чи граніту, інших місцевих кам’яних порід. Стели вишукані за іконографією, композиційним вирішенням та пластичними засобами образної мови. Верхній зріз цих плит закомпонований із невеликим виступом, який умовно означав голову.

Навантаження стел відрізняється зображувальним матеріалом та іконографічним декором. Широковідомі стели із с.Наталівка на Дніпропетровщині, с.Білогрудівка на Уманщині, із Новочеркаська на Дону, с.Казанків у Криму, особливо стели із с.Федорівка на Полтавщині та Керносівський ідол з Дніпропетровщини. Антропоморфні стели періоду міді-бронзи започатковують новий вид степової монументальної пластики, що використовуватиметься впродовж декількох майбутніх тисячоліть. Це меморіальні степові скульптури кіммерійців, скіфів, сарматів, пізніше причорноморських греків, слов’ян та інших кочових і осілих етносів, котрі проживали на наших землях.

Як художні твори антропоморфні стели не мають прямих аналогів у світовій пластиці. Це явище унікальне. Найбільше їх збереглося в регіоні України між пониззям правого берега Дніпра і пониззям ріки Буг. Найраніше відкрита стела із с.Наталівка (1863 р.). У 1915 р.було знайдено декілька стел на Умані. Особливо знаменита стела із с Білогрудівка. Стели – це лише частина поховального ансамблю, де об’єднані курган і випосаджена складним за символікою поховальним інвентарем внутрішня гробниця чи камера.

Керносівській ідол має старанно промодельований виступ голови, дуже високо підняті плечі. Притиснуті до тулуба руки несиметричні — ліва рука ідола вища від правої.

Отже, поступово у антропоморфній пластиці проходить еволюція пошуку монументального молитовного жесту, який на українських землях матиме завершення лише у статуї Збруцького ідола (X ст. н.е.). Бокові площини статуї покриті геометрично-символічним орнаментом. Символіка зображень Керносівського ідола становить предмет подальших наукових досліджень.

Спільні ознаки із Керносівським ідолом має антропоморфна стела зі с.Федорівка на Полтавщині. Стела дуже пошкоджена, позбавлена голови і плечового пояса, має два пояси, майже вся заповнена символічними зображеннями. Руки постаті молитовно складені. Долоня лівої перекриває долоню правої, яка тримає предмет, що нагадує повернутий вістрям спис.

Вся група антропоморфних стел індоєвропейців створена з низкою регіональних різновидів, але спільними іконографічними елементами, технічними засобами виконання. Це зумовлено спільною ідеологічною підосновою і сакральною функцією.

Антропоморфна пластика Трипілля. Паралельно із збереженими пам’ятками кам’яної скульптури збереглися пам’ятки дрібної керамічної пластики племен культури Трипілля.

У період V-III тис. до н.е. скульптурні твори виконувались переважно із дерева. Мистецькими якостями вони могли впливати на кам’яну чи керамічну пластику, однак у зв’язку з нетривкістю матеріалу просто не збереглися.

Матеріалом пластики Трипілля переважно була обпалена керамічна глина-теракота, хоча на ранньому етапі розвитку трипільської культури рідко траплялися антропоморфні статуетки із кості, міді чи каменя. Однак вони маловиразні та схематичні.

Пам’ятки трипільської пластики збереглися лише в фрагментарному вигляді. Фрагментарність статуеток пояснюється їх обрядовими функціями. Антропоморфні статуетки здебільшого зображають жінок (90%). Окрім антропоморфних сюжетів трапляються сюжети зооморфні. Деякі фігурки зображають різні предмети. Наприклад, моделі глиняних вівтарів, жител, модель крісла і столика, антропоморфні посудини та ручки від ковшів, різні амулети тощо.

Виявлені пам’ятки антропоморфної пластики Трипілля дають змогу групувати матеріал за стилевими ознаками, визначити еволюцію його стилевого розвитку тощо. Серед міфологічних вірувань і культів трипільців простежується віра в жіноче божество, богиню Праматір і божество у постаті бога Бика, постаті, аналогічні головним культовим персонажам культури Чатал-Гуюк та багатьом іншим культурам близькосхідного і середньоморського середовища. Антропоморфну пластику Трипілля раннього періоду характеризує зв’язок з пластичними традиціями й формами виконуваних у техніці мамонтової кості фігурок “Венер” пізнього палеоліту.

Керамічна пластика Трипілля збагачена орнаментальними графемами магічної символіки, винятково високого мистецького рівня.

Для середнього етапу Трипілля характерне зменшення кількості статуеток. Навіть усі розкопані житлові об’єкти чи поховання цього етапу мають збережену антропоморфну кераміку. Графеми орнаментальних декорів уже не так органічно згармонізовані з об’ємами пластики. На кінцевій стадії другого етапу статуетки стають схематичнішими, є намагання творити їх з елементами шаржу.

Кошиловецьке поселення дало одну з найбільших колекцій трипільської пластики (пізній етап). Серед антропоморфних зображень кількісно переважають жіночі статуетки. Вони старанно вимодельовані, нерідко розмальовані фарбами. Розпис передає деталі одягу, взуття, прикрас. Жіночі статуетки різняться розмірами і типами, поділяються на більш реалістичні та схематизовані. Виявлено безліч антропоморфних зображень: бик, кінь, свиня, баран, собака, птах тощо.

На пізньому етапі трипільські поселення розширюють регіони побутування. Вони з’являються на Волині, у Північно-Західному При-Чорномор’ї та лівобережжі Середнього Дніпра. Пластика дедалі стає схематичнішою, майже зникають символічні графеми, що починають імітувати форми натурального одягу, прикрас.

Усатівська стелла. Усатівське поселення та комплекс курганних поховань виявили величезну кількість археологічних матеріалів, завдяки яким вчені по-іншому розглядають культурно-мистецьке надбання теренів Північно-Західного Причорномор’я. Із пам’яток скульптури, крім дрібної пластики, тут знайдено скульптурні об’єкти, які не мають аналогів серед кам’яної пластики III тис. до н.е. у Північному Причорномор’ї. Усатівська стела характеризує синкретизаційні процеси мігруючих і осілих племен, взаємопроникнення етнокультурних традицій, образотворчих іконографічно-онтологічних знакових мотивів світового мистецтва.

Катакомбна культура, жителі якої були творцями згаданих антропоморфних стел на початку II тис. до н.е., демонструє у XVIII-XVII ст. до н.е. новий поховальний феномен – перші спроби творення портрета людини на модельованих черепах. Тобто череп померлої людини очищався від покривних анатомічних нашарувань, і на його кістяну основу за допомогою глиняної маси наносились форми очей, носа, рота, надаючи промодельованому черепові портретних рис померлої людини.

Культ черепів без ознак портретного моделювання зафіксований у Південній Анатолії (Чатал-Гуюк). Тут у VII археологічному прошарку знайшли декорований розписами і рельєфами храм. Розписи зображали культ померлих. Монументальний розпис змальовував коршунів-ягнятників, що кружляли над обезголовленими тілами людей. Перед зображеннями стояли глиняні лавки із людськими черепами. Найбільше згущення могильників із “портретними черепами” зафіксовано поблизу сучасного Токмака на Приазов’ї. Тут виявлено одне з найсильніших племенних об’єднань катакомбної культури: с.Заможне (44 модельовані черепи), та біля с.Виноградне недалеко від святилища Кам’яної Могили. Як відомо, у давніх суспільствах культові центри чи святилища і місця поховання знаті розташовувались поруч.

Модельовані черепи із ознаками початкових спроб творення портретних зображень є проявом започаткування культу предків на наших землях.

Дата добавления: 2015-05-23