Методичні вказівки до вивчення тем курсу 2 страница

1. За методом заліку:

Критм = сума фактичного виконання без урахування зверхпланових показників / планове завдання.

Методи вивчення взаємозв’язків між показниками

1. Прийом групування. Статистичні групування є невід’ємною

частиною будь-якого економічного дослідження. За їх допомогою встановлюються типи вивчаємих процесів (типологічні групування), вивчається склад та структура сукупності (структурні групування), вивчаються зв’язки і залежності між показниками (аналітичні групування).

Суть прийому групування полягає у відокремленні в складі вивчаємих явищ і процесів груп з тими чи іншими характерними ознаками, які допомагають систематизувати матеріали аналізу, розкривають зміст результатів і вплив на них окремих факторів.

При складенні структурних і факторних групувань важливу роль відіграє визначення інтервалів групування. Вони можуть бути закритими (визначається нижня і верхня межа) і відкритими (визначається одна межа).

При визначенні кількості, характеру і розміру інтервалів групування необхідно дотримуватися наступних правил:

1. Для зручності аналітичного узагальнення кількість інтервалів не повинна бути великою (оптимальним вважається 7 – 10 інтервалів).
2. Перший і останній інтервали можуть бути відкритими, всі інші – повинні бути закритими.
3. Групи доцільно розташовувати за зростаючим значенням ознаки.

1. Балансовий метод. Широко використовується в тому випадку,

коли звязок між показниками функціональний, тобто одному значенню ознаки-фактора відповідає певне значення ознаки-наслідку.

У практиці оцінки діяльності підприємств цей прийом

застосовують для складення товарних балансів, балансів руху робочої сили, балансів використання робочого часу й т.і.

За допомогою балансового методу вирішуються такі завдання:

1. Взаємопов’язуються прибуткова й видаткова частини балансу.
2. Розраховується відсутній показник.
3. Розраховується вплиа ознак-факторів на результативний показник.

Наприклад, використовуючи балансовий метод і формулу товарного балансу, можна розрахувати вплив на обсяг реалізації продукції таких факторів, як стан запасів на початок і кінець пероду, надходження товарів й іншого вибуття товарів.

Для розрахунку впливу факторів на показники господарської діяльності використовують прийоми елімінування. Елімінування – логічний прийом, за допомогою якого виключається дія всіх факторів, крім одного. Це завдання вирішується різноманітними способами: інтегральний метод, індексний метод, метод ланцюгових підстановок, прийом дольової участі і т.д.

3.Інтегральний метод використовується в тому випадку, коли між показниками існує функціональний зв’язок. Наприклад, за допомогою цього методу можна встановити вплив на обсяг реалізації продукції змін кількості реалізованих одиниць товару й ціни одиниці товару. У цьому випадку обсяг реалізації представляється як добуток кількості одиниць продукції на її ціну:

pq = p * q

Dpq = Spф qф - Spпл qпл

Dpq = Spq(q) + Spq(p)

4.Індексний метод дозволяє вирішувати завдання:

1. Визначати показники в співставимих цінах
2. Визначати вплив кількісного та якісного фактору на зміну об’ємного показника шляхом побудови індексної системи в агрегатній формі.
3. Визначати вплив структурних зрущень у сукупності на зміну середнього рівня якісної ознаки.

Для побудови агрегатної форми індексів слід керуватися наступним:

1. Щоб побудувати індекс якісного показника, стикаємий з ним кількісний показник береться на рівні звітного періоду.
2. При побудові індексу кількісного показника стикаємий з ним якісний показник береться на рівні базового періоду.

Класичним прикладом побудови індексів у агрегатній формі є розкладання індексу динаміки реалізації за рахунок зміни цін і кількості одиниць реалізованої продукції.

pq = p * q

Ipq = Ip * Iq – індексна система в загальному вигляді

У агрегатній формі вона має вигляд:

Sp1q1 / Spoqo = Sp1q1 / Spoq1 * Spoq1 / Spoqo

Це відносне розкладення індексів.

Відносне розкладення індексів доповнюється абсолютним – це різниця між чисельником і знаменником кожного індексу

Sp1q1 - Spoqo = (Sp1q1 - Spoq1) +(Spoq1 - Spoqo),

тобто зміни обсягу реалізації можна представити:

Dзй = q1(p1 – po) + po (q1 – qo)

5.Метод ланцюгових підстановок використовується для

розрахунку впливу факторів на р47, 74, 73, 48езультативний показник, коли зв’язок між ними функціональний і виступає у вигляді прямої чи зворотної залежності. Для визначення розміру впливу факторів слід:

1. на підставі логічного аналізу встановити зв’язок між показниками і визначити розрахункову формулу. Зв’язок може бути мультиплікативним (фоп = ч * СЗ), кратним (Пп = В / ч), адитивним (П = Н – ВО).
2. Послідовно змінюємо планове значення на його фактичну величину, якщо йде порівняння з планом, чи кожного показника минулого року на показник звітного року, коли йде порівняння в динаміці.
3. Для розрахунку ступеня впливу факторів необхідно з кожного наступного розрахунку відняти попередній.

Використовуючи метод ланцюгових підстановок, слід звертати увагу на послідовність підстановки: спочатку підставляються кількісні фактори, а потім – якісні.

Спосіб ланцюгової підстановки доцільно використовувати при наявності між показниками кратної або адитивної залежності.

Якщо ж форма зв’язку мільтиплікативна, то краще використовувати спосіб абсолютних різниць. При цьому: щоб визначити вплив кількісного фактора, слід різницю між його фактичною й базовою величиною помножити на якісний фактор за базовим рівнем. Для розрахунку впливу якісного фактора слід різницю між його фактичною й базовою величиною помножити на кількісний фактор на фактичному рівні.

6.Прийом дольової участі використовується для розрахунку міри впливу факторів на результативний показник, коли необхідно встановити взаємну залежність факторів.

Послідовність розрахунків:

1. Розраховується відсоток виконання плану або відносна величина динаміки з усіх показників, що входять у розрахункову формулу.
2. Визначаються відносні зміни показників (різниця між відсотком виконання плану чи показником динаміки й 100%)
3. Розраховується абсолютний зміст 1% змін (планове значення результативного показника / 100 або базисне значення результативного показника / 100)
4. Для розрахунку абсолютного впливу відповідного фактору відносна його зміна множиться на абсолютний зміст 1% змін.

Економіко-математичні методи визначення взаємозв’язків між показниками

Одним з найбільш поширених методів аналізу цієї групи є кореляційно-регресійний аналіз, в основу якого покладається економічна сутність показника, тобто, насамперед, логічним шляхом досліджуються показники і встановлюється наявність зв’язку між ними. Використовуючи цей аналіз, слід сформулювати завдання, сформувати вихідні дані, правильно розмежувати ознаку-фактор і ознаку-наслідок.

При цьому, загальний принцип економічного аналізу стверджує, що чим більше вихідних даних, тим краще. Чисельність спостережень залежить від кількості факторів, надійності математичної моделі одержаного рівняння регресії, наявності інформації про вид взаємозв’язку, величини іетервалу вар’ювання факторів.

Вибір виду рівняння регресії здійснюється за показниками адекватності. При цьому кращим є те рівняння, де одержано найбільше значення коефіцієнту кореляції або каєфіцієнту детермінації.

За допомогою кореляційного аналізу у взаємозв’язку вирішуються наступні завдання:

1. Аналітичне відображення зв’язку у вигляді тієї чи іншої математичної функції і встановлення механізму взаємодії показників
2. Вимірюють тісноту зв’язку
3. На підставі регресійного рівняння комплексно вивчають і вимірюють дію фактора на результативний показник.

Коефіцієнти рівняння регресії мають відповідний економічний зміст. В рівнянні прямої: ао – умова використання даного виду залежності; а1 – характеризує, наскільки зміниться результативний показник при зміні ознаки-фактора на 1.

Практичне значення кореляційного аналізу полягає в тому, що рівняння регресії є основою перспективного планування.

Економічні явища і процеси господарської діяльності підприємств залежать від великої кількості факторів. Комплексне вивчення факторів дозволяє провести багатофакторний кореляційний аналіз, який складається з декількох етапів:

1. На першому етапі визначаються фактори, які впливають на результативний показник, і відбирають найбільш суттєві з них.
2. На другому етапі – збираться й оцінюється інформація, необхідна для аналізу.
3. На третьому етапі – вивчається характер і моделюється зв’язок між факторами і результативним показником, тобто відбирається й обгрунтовується математичне рівняння, яке найбільш точно відображає сутність досліджуваної залежності.
4. На четвертому етапі – проводиться розрахунок основних показників зв’язку кореляційного аналізу
5. На п’ятому етапі дається статистична оцінка результатів кореляційного аналізу та практичного їх використання.

Важливим моментом для кореляційного аналізу є відбір чинників. При цьому слід дотримуватися наступних правил:

1. При відбиранні чинників в першу чергу слід враховувати причинно-наслідковий зв’язок між показниками, тому що тільки вони розкривають сутність вивчаємих явищ.
2. При створенні багатофакторної кореляційної моделі необхідно відбирати найбільш значущі фактори, які здійснюють найсуттєвіший вплив на результативний показник. Фактори, які за критерієм надійності Стюдента менші табличного не рекомендується брати до розрахунку.
3. Всі чинники повинні бути кількісно виміряні і подаватися за досить тривалий період часу.
4. Не рекомендується залучати до кореляційної моделі взаємопов’язані чинники. Якщо парний коефіцієнт кореляції між двома чинниками більший за 0.85, то за правилами один з них слід виключити, тому що збереження обох факторів приведе до перекручування підсумків аналізу.
5. Не можна залучати до кореляційної моделі фактори, які мають з результативним показником функціональну залежність.

У рівнянні багатофакторної регресії коефіцієнти також мають свій економічний сенс: ао – умова використання зв’язку; а1, а2... – коефіцієнти еластичності, які характеризують кількісний вплив кожного фактора на результативний показник при незмінності інших.

Одним з методів багатовимірного аналізу є кластерний аналіз, який використовується для групування сукупності, елементи якої характеризуються багатьма ознаками. Значення кожної з ознак слугує координатами вивчаємої сукупності у багатовимірному просторі ознак, а кожне спостереження подається як точка у просторі цих показників (наприклад, побудова багатокутника конкурентоспроможності).

В економічному аналізі широко застосовуються методи теорії прийняття рішень.

Метод побудови дерева цілей входить до системи методів ситуаційного аналізу і використовується у випадках, коли прогнозована ситуація може бути структуризована таким чином, що відокремлюються ключові моменти, у яких чи треба приймати рішення з певною імовірністю, чи також з певною імовірністю настає певна подія.

Методи лінійного програмування застосовуються в економічному аналізі для вирішення багатьох екстремальних завдань: наприклад, аналізу оптимальності загального виробництва машин, агрегатів, поточних ліній; оцінки раціональності витрат матеріалів; прикріплення постачальників до споживачів тощо. При цьому, всі економічні задачі, які вирішуються методом лінійного програмування передбачають вибір оптимальних варіантів з багатьох альтернативних, які неможливо вирішити іншими методами.

За допомогою методів динамічного програмування в економічному аналізі можна, наприклад, оцінити ефективність виробництва, зміни собівартості чи витрат при відповідних умовах.

Математична теорія ігор дає можливість оцінити найвигідніші виробничі ситуації у системі наукових або господарських експериментів, організацію статистичного контролю, господарські звязки між підприємствами. Теорію ігор можна застосовувати, наприклад, для оцінки раціональності створення на підприємстві запасів сировини, матеріалів; в питаннях якості продукції та ін.

Математична теорія масового обслуговування дає можливість оцінити оптимальну кількість торговельних підприємств, кількість продавців в них, навність відповідних фондів, частоту завезення товарів і т.д. При цьому, така оцінка дається з урахуванням якості обслуговування, мінімізаціх витрат.

Тема 3. Інформаційне забезпечення економічного аналізу

Основні питання:

1. Система економічної інформації
2. Джерела економічного аналізу
3. Система показників

1. Система економічної інформації

Економічний аналіз базується на системі економічної інформації,

яка лежить в основі оптимальних управлінських рішень. Інформаційне забезпечення економічного аналізу – це система даних і способи їх обробки, що дають змогу виявити реальну діяльність керівного об’єкту, дію факторів, що його визначають, а також можливості здійснення необхідних керівних дій.

Створення раціонального потоку інформації повинно опиратися на наступні принципи:

- виявлення інформаційних потреб та способів найбільш ефективного їх задоволення;

- об’єктивність висвітлення процесів виробництва, обігу, розподілу та споживання, використання природних, трудових, матеріальних та фінансових ресурсів;

- єдність інформації, яка надходить з різноманітних джерел (бухгалтерського, статистичного та оперативного обліку), а також планових даних;

- оперативність інформації;

- всебічна розробка первинної інформації на ЕОМ з виведенням на її основі необхідних виробничих показників;

- підвищення коефіцієнту використання інформації;

- розробка програм використання і аналізу первинної інформації для потреб планування та управління.

Єдність інформації облікових та планових позицій витікає з вимог єдності економіки. Це забезпечується через єдність форм бухгалтерської звітності, які наближені до міжнародних стандартів, загальні принципи рахівництва.

Взаємозв’язок економічного аналізу та інформації полягає в тому, що в процесі аналізу здійснюється контроль за самою інформацією, яка, в свою чергу, є вихідною базою для проведення аналізу.

Систему економічної інформації сучасного підприємства можна охарактеризувати наступним чином:

Економічна інформація дуже неоднорідна; схема взаємозвязку окремих видів інформації відрізняється певною складністю, при тому помітна тенденція до її ускладнення. З одного боку, зростає обсяг інформації, що призводить до надміру інформації, а з іншого боку – відчувається недостатність окремих видів інформації для прийняття управлінських рішень. Тому виникає необхідність вивчення інформаційного потоку, стримання збільшення його обсягів і ліквідація інформаційної недостатньості за рахунок усунення надлишкових даних.

2. Джерела економічного аналізу

Джерела економічного аналізу діляться на облікові та позаоблікові.

До облікових джерел аналізу належать:

а) бухгалтерський облік та звітність;

б) статистичний облік і звітність;

в) оперативний облік і звітність;

г) вибіркові облікові дані.

За даними бухгалтерського обліку та звітності досягається об’єктивна оцінка різноманітних господарських операцій, узагальнена характеристика всієї сукупності господарських коштів за складом і розміщенням, за джерелами утворення й цільовим призначенням. Своєчасний і повний аналіз бухгалтерської звітності дає можливість приймати необхідні заходи з покращення виконання місячних, квартальних і річних планів.

Статистичний облік та звітність відображає сукупність масових явищ і процесів і характеризує їх з кількісного боку, дає можливість виявити певні економічні закономірності.

Оперативний облік і звітність використовуються на деяких ділянках господарської діяльності підприємств і забезпечують швидше в порівнянні зі статистикою та бухгалтерією одержання відповідної інформації.

Вибіркові облікові дані допомагають поглибити й деталізувати показники звітності.

До позаоблікових джерел інформації належать: а) матеріали внутрішньовідомчої та позавідомчої ревізій; б) матеріали лабораторного та лікарняно-санітарного контролю; в) матеріали перевірок податкової служби; г) матеріали постійно діючих виробничих нарад; д) матеріали зборів трудових колективів; є) матеріали преси; ж) пояснювальні та доповідні записки, листування з вищестоячими організаціями, з фінансовими та кредитними органами; з) матеріали, одержані в результаті особистих контактів з виконавцями.

Для проведення економічного аналізу залучаються також відповідні планово-нормативні дані, як виробничо-фінансові, торговельно-фінансові плани, норми та нормативи, паспорти, договори, замовлення, довідники та ін.

3. Система показників

В процесі економічного аналізу використовується широка

система показників, які можна розподілити: а) за виміром – на вартісні та натуральні; б) за характеристикою сторін явищ та операцій – на кількісні та якісні; в) залежно від застосування окремо взятих показників чи співвідношень – на об’ємні та питомі.

Найбільш поширеними в економічному аналізі є вартісні

показники, використання яких витікає з наявності товарного виробництва, товарного обігу, товарно-грошових відносин і дії закону вартості в умовах ринку.

До числа найважливіших вартісних показників належать:

реалізована продукція; товарна продукція; оптовий та роздрібний товарообіг; прибуток; фінансовий стан та ін.

Для характеристики матеріально-речового стану показника

залежно від його фізичних властивостей використовуються різноманітні натуральні показники, як кількість пар взуття, кг, т, погонні та квадратні метри, декалітри та ін.

Поряд з натуральними показниками в економічному аналізі

використовується й їхній різновид – умовно-натуральні показники, які слугують для аналізу діяльності підприємств, які виробляють продукцію різноманітного асортименту, з метою узагальнення характеристики обсягу виробництва й т.і. До таких показників належать: умовні пари, туби, кормові одиниці, тонно-місяць, умовна страва й т.д.

Кількісні показники використовуються для відображення

абсолютних і відносних величин, які характеризують обсяг виробництва і реалізацію продукції, його структуру та інші сторони діяльності підприємства. Вони можуть відображатися як у вартісних, так і в натуральних вимірювачах. Основні кількісні показники: обсяг реалізованої продукції, виконання виробничої програми, чисельність працівників і т.д.

Якісні показники використовуються для оцінки економічної

ефективності трудових, матеріальних і грошових витрат, оцінки відповідності випуску чи реалізації продукції встановленим вимогам і т.п. Наприклад: сортність продукції, урожайність, продуктивність, ритмічність виробництва, рівень обслуговування споживачів і т.п.

Питомі показники є вторинними, похідними від відповідних

О б’ємних показників. Наприклад, випуск продукції і чисельність працівників – об’ємні показники, а відношення першого показника до другого, тобто виробництво продукції на 1-го працівника – питомий показник. Питомі показники: випуск продукції на 1 верстат, пропускна спроможність 1 кв. м площі, урожайність з 1 га, товарні запаси в днях обігу, рівень витрат обігу в відсотках, рентабельність і т.і.

Кожний з розглянутих показників має свій певний зміст і своє

значення для контролю та аналізу. Якщо їх розглядати окремо, то виявиться, що деякі з них страждають певним обмеженням. Проте економічний аналіз передбачає комплексне, системне використання показників, що дозволяє оцінити роботу підприємства всебічно й об’єктивно.

Тема 4. Аналіз фінансового стану підприємства

Основні питання:

1. Завдання та джерела аналізу фінансового стану
2. Оцінка платоспроможності підприємства
3. Аналіз обігових засобів
4. Розрахунок показників ліквідності, їх аналіз

1. Завдання та джерела аналізу фінансового стану

Методика проведення аналізу фінансового стану передбачає

розв’язання наступних блоків завдань: загальна оцінка фінансового стану й його змін за аналізований період; аналіз фінансової стійкості підприємства; аналіз ліквідності балансу; аналіз ділової активності та платоспроможності підприємства.

Основними завданнями цього аналізу є:

- загальна оцінка фінансового стану та факторів його змін;

- вивчення відповідності між коштами та джерелами, раціональності їх розміщання та ефективності використання;

- дотримання фінансової, розрахункової та кредитної дисципліни;

- визначення ліквідності та фінансової стійкості підприємства;

- довгострокове та короткострокове прогнозування стійкості фінансового стану.

Для вирішення перелічених завдань в ході аналізу вивчаються:

- наявність, склад та структура коштів підприємства; причини та наслідки їхньої зміни; наявність, склад і структура джерел коштів підприємства; причини і наслідки їх змін;

- стан, структура і зміни довгострокових активів;

- наявність, структура поточних активів, причини та наслідки їх змін;

- ліквідність і якість дебіторської заборгованості;

- наявність, склад і структура джерел коштів, причини та наслідки їх змін;

- платоспроможність та фінансова гнучкість;

- ефективність використання активів та окупність інвестицій.

Основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану є бухгалтерський баланс. Використовуються також форми балансової звітності: “Звіт про прибутки та збитки”, “Додаток до бухгалтерського балансу”, дані поточного бухгалтерського обліку.

Використовуваний зараз бухгалтерський баланс підприємства за своїм змістом наближений до умов ринкової економіки та міжнародних стандартів, тому що активі підприємства відображені в ньому як вартість майна та боргових прав, якими ропоряджається підприємство на звітну дату, а пасиви – джерела фінансових ресурсів і зобов’язання підприємства з позичок та кредиторської заборгованості. Інформація, яка міститься в балансі подається в зручному вигляді для проведення аналізу й може використовуватися керівниками підприємства, економічними службами, інвесторами, кредиторами, податковою службою, банком та ін.

Попереднім етапом аналізу фінансового стану є побудова порівняльного аналітичного балансу шляхом доповнення його показниками структури, динаміки, структурної динаміки вкладень та джерел коштів за звітний період. Тобто при побудові аналітичного балансу беруться вихідні дані із статей бухгалтерського балансу на початок і на кінець періоду, питома вага статей балансу в його валюті, зміни в абсолютному та відносному виразі, питомій вазі.

За даними аналітичного балансу одержують найважливіші характеристики фінансового стану:

1. Загальна вартість майна підприємства = валюті чи підсумку балансу;
2. Вартість імобілізованих активів = підсумку 1 розділу активу балансу;
3. Вартість обігових засобів = підсумку 2 розділу пасиву балансу;
4. Розмір дебіторської заборгованості = стр. 199-260 розділу 3 активу балансу;
5. Сума вільних грошових коштів = стр. 270-310 3 розділу активу балансу;
6. Вартість власного капіталу = 1 розділ пасиву + стр. 725-750 2 розділу пасиву;
7. Розмір позичкового капіталу = підсумок 2 розділу пасиву – стр. 725-750.

Необхідність побудови аналітичного балансу пов’язана також з

тим, що окремі показники в балансі не відображають реальної вартості майна, тому що баланс утримує декілька регулюючих статей і тому попередньо він вивільняється від них, а після цього проводиться аналіз. Це стосується, наприклад, вартості запасів і витрат. У пасиві до власних джерел залучають статті, які до них повністю не належать (Резерви майбутніх видатків та платежів, спецфонди). Тому бухгалтерський баланс перед проведенням аналізу і підлягає спеціальній аналітичній обробці.

2. Оцінка платоспроможності підприємства

Під платоспроможністю підприємства розуміють його здатність

своєчасно здійснювати платежі зі своїх термінових зобов’язань. В процесі аналізу вивчається поточна та перспективна платоспроможність. Поточна платоспроможність за звітний період може бути визначена за даними бухгалтерського балансу шляхом порівняння суми його платіжних коштів з терміновими зобов’язаннями. До суми платіжних коштів відносять грошові кошти, короткострокові цінні папери, частину дебіторської заборгованості, з якої є впевненість щодо її надходження. Термінові зобов’язання утримують короткострокові кредити банку, кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги; бюджету й т.і.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо сума поточних активів більша або дорівнює його терміновій заборгованості.

Для оцінки довгострокової платоспроможності найважливіше значення мають прибуток та здатність заробляти. Під здатністю заробляти розуміють здатність підприємства постійно одержувати прибуток від своєї діяльності в майбутньому. Для оцінки цієї здатності аналізуються коефіцієнти достатності грошових коштів та їхня капіталізація.

Коефіцієнт достатності грошових коштів відображає здатність підприємства їх заробляти для покриття капітальних видатків, приросту обігових засобів та сплати дивідендів. Розрахунок проводиться за формулою

Кн = виторг від реалізації / (капітальні видатки + сплачені дивіденди + приріст обігових засобів)

Якщо цей коефіцієнт дорівнює 1, то це підкреслює, що підприємство здатне функціонувати, не залучаючи зовнішнього фінансування. Якщо цей коефіцієнти менший 1, то підприємство не здатне за рахунок результатів своєї діяльності підтримувати сплату дивідендів та досягнутий рівень господарювання.

Коефіцієнт капіталізації грошових коштів використовується для визначення рівня інвестицій в активи підприємства. Він розраховується за формулою

Кк = (виторг від реалізації – сплачені дивіденди) / (основні засоби за первинною вартістю + інвестиції + інші активи + чистий обіг капіталу)

Рівень капіталізації грошових коштів вважається достатнім в межах 8-10%.

Наступним етапом аналізу є побудова балансу неплатоспроможності, який містить у собі наступні групи показників:

1. Загальний розмір неплатежів:

- прострочена заборгованість із кредитів банку;

- прострочена заборгованість із розрахункових документів постачальників;

- недовнесення до бюджету;

- інші неплатежі, в т.ч. з заробітної плати.

1. Причини неплатежів:

– нестаток власних коштів;

- понадпланові запаси ТМЦ;

- товари, відвантажені, не сплачені покупцями у встановлений термін;

- товари на відповідальному зберіганні у покупця;

- іммобілізація обігових засобів у капітальне будівництво, у видатки, які не фінансуються коштами спеціальних фондів та цільового фінансування.

1. Джерела, які послаблюють фінансову напругу:

- тимчасово вільні власні кошти (ФЕС, фінансові резерви і т.п.);

- залучені кошти (перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською, кредити банку на тимчасове поповнення обігових засобів).

При повному обліку загального розміру неплатежів та джерел, що послаблюють фінансову напругу, підсумок з групи 2 повинен дорівнювати сумі підсумків з груп 1 та 3. Аналіз перелічених даних рекомендується проводити в динаміці (наприклад, щоквартально).

Для оцінки платоспроможності використовують низку коефіцієнтів:

1) Коефіцієнт автономії – питома вага джерел коштів у загальному підсумку балансу. Нормальне мінімальне значення цього коефіцієнту оцінюється на рівні 0.5. Зростання коефіцієнту свідчить про зростання фінансової незалежності підприємства, зниження ризику фінансових ускладнень у майбутньому.

2) Коефіцієнт співвідношення запозичених та власних коштів, який дорівнює віждношенню розміру зобов’язань з запозичених коштів до суми власних коштів. Він вказує, скільки запозичених коштів припадає на 1 грн вкладених в активи власних коштів підприємства. Якщо значення цього коефіцієнта більше 1, то це вказує на те, що автономність та фінансова стійкість підприємства досягає критичного розміру.

3) Коефіцієнт маневровості власних коштів характеризує ступінь мобільності використання власних коштів підприємства. Він визначається як відношення власних обігових засобів до суми джерел власних коштів.

Узагальнюючим показником платоспроможності є загальний коефіцієнт покриття, це відношення усіх обігових засобів підприємства до суми короткострокових зобов’язань. Теоретичне значення цього коефіцієнта коливається в межах 2-2.5.

Важливе значення має майбутнє надходження прибутку.

Коефіцієнт чистого прибутку = (сума амортизації + чистий прибуток) / валовий дохід від реалізації.

Він характеризує розмір залишкової грошової готівки в валовому доході підприємства. Цей показник може використовуватися для прогнозування вільних фінансових ресурсів у майбутньому.

При аналізі необхідно також вивчити запас фінансової стійкості підприємства, під яким розуміють той обсяг реалізації продукції, який забезпечує підприємству певну стійкість фінансового стану. Для вивчення цього показника використовують співвідношення “витрати-обсяги-прибуток”. Запас фінансової стійкості підприємства дорівнює колу безпеки, тобто він являє собою різницю між обсягом реалізації та точкою окупності.

Дата добавления: 2015-05-24