Типологія країн світу

Типи зернових господарств. Їх географія.

Зернові культури є найпоширенішими з усіх, вирощуваних людиною рослин. Під ними зайнято близько половини оброблювальних земель (ріллі). Призначення зернових культур різноманітне. Насамперед їх використовують як продовольчу сировину для населення і як корми для худоби.

Найбільш поширені хлібні зернові, які називають хлібами людства: пшениця (дає понад 30% зерна), рис (майже 28%), кукурудза (майже 25%).

Посіви пшениці зосереджені, переважно, в помірному та субтропічному поясах північної півкулі, де достатня кількість тепла та вологи. Вирощують тут переважно озиму та яру пшеницю. Озима пшениця має врожайність значно вищу, ніж яра, оскільки одержує багато вологи навесні від танення снігу і має довший період вегетації. Озима пшениця культивується значно частіше, ніж яра, але в холодні безсніжні зими вона часто вимерзає, що викликає необхідність пересівання весною ярими сортами. Найбільші виробники пшениці представлені на карті. Головними експортерами зерна на світовий ринок є США, Канада, Франція, Австралія, Аргентина, Південна Африка. Великий потенціал у постачанні на світовий ринок пшениці має Україна. З пшениці виробляють високоякісні сорти борошна, круп’яні, макаронні та кондитерські вироби, крохмаль, спирт.

Рис є головною продовольчою культурою майже для половини людства. Це культура тропічного та субтропічного поясу з тривалим і теплим літом. Її вирощують, переважно, на зрошуваних (затоплюваних) землях в Азії, Латинській Америці, Африці. У більшості країн одержують два врожаї на рік, тому при значно меншій площі, ніж під пшеницею, рису збирають майже таку ж кількість. Найбільшого розвитку рисосіяння набуло в Азії (⁹/₁₀ світового виробництва). Серед країн найбільшими виробниками рису є Китай, Індія, Індонезія, В’єтнам, Бангладеш, Японія, Таїланд.

Кукурудза (маїс) займає традиційно високе місце в зерновому балансі країн Західної півкулі, яка є її батьківщиною, значного поширення культура набула також на півдні Європи, в Китаї та Південній Африці. З кукурудзи виробляють борошно, крупи, крохмаль, олію, глюкозу, спирт тощо. Широко використовується вона як кормова культура (зерно і зелена маса). Майже половина обсягів вирощування та експорту кукурудзи припадає на США. Досить багато вирощується кукурудзи в Аргентині, Бразилії, Мексиці, Китаї.

Кожна країна світу має свої неповторні особливості, але наявність рис, спільних з іншими державами є підставою для виділення певних типів країн.

Тип країни - об’єктивно сформований і відносно стійкий комплекс властивих їй умов і особливостей розвитку, що характеризує її роль і місце у світовому співтоваристві на певному етапі розвитку.

Тип країни формує сукупність умов і особливостей розвитку, які у будь-яких істотних (вирішальних) типологічних рисах, з одного боку, споріднюють її з подібними до неї країнами, а з іншого – вирізняють з-поміж інших. Існування типів країн, їх історична еволюція є наслідком того, що країни розвиваються різними темпами, в різних умовах і різними напрямами.

Науково коректна типологія потребує максимально можливого диференціювання показників і пошуку їх унікальних поєднань. Завдання полягає у з’ясуванні подібного і типового для конкретної групи країн з-поміж інших. При цьому диференціювання країн може не обмежуватися головними типовими ознаками, а тривати далі з метою з’ясування причин наявності цих ознак.

Існують різні типології, які враховують багато показників, що характеризують рівень економічного й соціального розвитку країн, а також історичні й політичні аспекти. Залежно від ознаки, покладеної в основу типології, виділяють такі основні класифікації країн:

- за площею - за нею виділяють

· країни-гіганти площею понад 3 млн км² (7 країн Росія, Канада, США),

· великі від 1 млн до 3 млн км² (21 країна Алжир, Ангола, Аргентина),

· значні від 500 тис. до 1 млн км² (21 країна: Афганістан, Ботсвана, Венесуела, Єгипет, Україна),

· середні від 100 тис. до 500 тис. км² (56 країн: Бангладеш, Бенін, Білорусь, Болгарія),,

· малі від 10 тис. до 100 тис. км² (56 країн: Австрія, Азербайджан, Албанія, Багамські Острови),

· невеликі країни від 1 до 10 тис. км² (8 країн: Бруней, Кіпр, Люксембург)

· мікро держави менше 1 тис. км² (24 країни: Андорра, Антигуа й Барбуда, Барбадос).

- за чисельністю населення

· Найбільші країни (чисельність населення – понад 100 млн. осіб) – 10 держав: Китай, Індія США.

· Значні країни (40 млн. – 100 млн. осіб) – 17 держав: Велика Британія, В’єтнам,Єгипет.

· Середні країни (20 млн. – 40 млн. осіб) – 21 держава: Алжир, Аргентина, Афганістан,

· Невеликі країни (1,5 млн. – 20 млн. осіб) – 96 держав: Австралія, Австрія, Азербайджан,

· Дрібні країни (менше 1,5 млн. осіб) – 49 держав: Андорра, Ватикан,

- за формою правління

Республіка – форма правління, за якої суверенні права на владу належать або всім дієздатним громадянам, або їхній більшості.

Парламентська республіка – верховенство має парламент, перед яким уряд несе колективну відповідальність за свої дії, роль президента у державному управлінні поступається ролі парламенту, а уряд очолює прем’єр-міністр. Уряд залишається при владі, доки має підтримку більшості в парламенті. За її відсутності уряд іде у відставку або голова держави розпускає парламент. До такого типу республік належать ФРН, Італія, Індія та інші.

Президентська республіка – в руках президента поєднані повноваження глави держави і голови уряду (США, Бразилія, Аргентина тощо).

Президентсько-парламентська республіка – роль президента і парламенту урівноважена (Росія, Україна тощо).

Монархія – форма правління, за якої верховна державна влада формально (цілком або частково) зосереджена в руках одноосібного керівника держави – монарха.

Монархії різняться за своєю формою:

Абсолютна (необмежена) монархія – форма правління, за якої глава держави – монарх є головним джерелом законодавчої та виконавчої влади (здійснюється залежним від монарха апаратом). Монарх здебільшого встановлює податки і розпоряджається фінансами. Парламент або взагалі відсутній, або є дорадчим органом.

Абсолютних монархій у світі 5:

Конституційна (обмежена) монархія – форма правління, за якої влада монарха обмежена конституцією, законодавчі функції передані парламенту, а виконавчі – уряду. Монарх юридично є верховним главою виконавчої влади, главою судової системи, формально призначає уряд, замінює міністрів, розпоряджається військами, може скасувати прийняті парламентом закони і розпустити парламент. Але фактично ці повноваження належать уряду.

Конституційних монархій у світі 23

Теократична монархія – форма правління, за якої політична і духовна влада перебувають у руках церкви.

Теократичних монархій у світі 2 – Ватикан і Саудівська Аравія.

Держави у складі Співдружності. До них належать 14 країн – колишніх колоній Великої Британії, в яких формально главою держави є Британська королева, представлена в країні генерал-губернатором (обов’язково її уродженцем). Такі країни мають свій парламент і уряд. Це Канада, Австралія, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Тувалу, Антигуа й Барбуда, Співдружність Багамських Островів, Барбадос, Беліз, Гренада, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Ямайка.

Джамахірія – форма правління, за якої відсутні традиційні інститути влади; вважається, що всі державні рішення приймаються усім народом.

Таку форму правління у світі має лише 1 держава – Лівія (Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія).

- за формою державного устрою;

Форма державного устрою – територіально-організаційна структура держави, що встановлює порядок поділу країни на частини та взаємовідносини центральних і місцевих органів влади.

Унітарна держава – форма державного устрою, за якої територія держави не має у своєму складі федеративних одиниць (штатів, земель тощо), а поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (департаменти, області, райони).

Унітарна держава має такі ознаки: єдина для всієї країни конституція, єдина система органів влади, суспільні процеси керуються централізовано.

Цю форму правління має 171 країна світу.

Федеративна держава – форма державного устрою, за якої декілька державних утворень, що юридично мають певну самостійність, об’єднані в єдину союзну державу.

Конфедеративна держава – постійний союз суверенних держав, створений для досягнення політичних або військових цілей.

Нині формально у світі існує одна конфедерація – Швейцарія, яка у XIX ст. фактично стала федерацією.

- за ідеологічною орієнтацією

Плюралізм – ідейно-регулятивний принцип суспільно-політичного і соціального розвитку, що виходить з існування кількох (чи багатьох) незалежних засад політичних знань і розуміння буття; система влади, заснована на взаємодії політичних партій і громадсько-політичних організацій.

Плюралістичні держави мають такі ознаки: відсутність переваги будь-якої церкви (конфесії), визнання релігії приватною справою громадян, право людей будь-яких віросповідань обіймати державні посади, не відзначання релігійних свят держави.

Клерикалізм – суспільно-політично практика здійснення церквою, релігійними політичними партіями та іншими релігійними організаціями системи заходів на конфесійній ідеологічній основі, спрямований на досягнення домінуючої ролі релігії й церкви в різних сферах суспільного життя.

- Скандинавські країни (лютеранство),Велика Британія (англіканство, пресвітеріанство);Ватикан, Ірландія, Аргентина, Парагвай, Болівія, Перу, Еквадор, Коста-Ріка, Гаїті, Екваторіальна Гвінея (католицизм);

- за формою державного режиму

Форма державного режиму – сукупність засобів і методів здійснення влади державою.

Державний режим – найважливіша складова політичного режиму, що існує в суспільстві й є сукупністю характерних для певного типу держави політичних відносин, наявних стосунків між державною владою і суспільством, домінуючих форм ідеології, стану політичної культури.

Існують демократичні та антидемократичні режими.

Демократія – форма державно-політичного устрою суспільства, заснована на визнанні народу як джерела влади, його права брати участь у вирішенні державних справ.

Антидемократичні (тоталітарні, авторитарні, расистські тощо) режими.

Тоталітаризм – одна з форм держави (тоталітарна держава), яка характеризується її повним (тотальним) контролем над усіма сферами життя суспільства, фактичною ліквідацією конституційних прав і свобод, репресіями щодо опозиції та інакомислячих.

Диктатура – термін, який характеризує систему здійснення нічим не обмеженої влади особи, класу чи інших соціальних груп у державі, регіоні, що спирається на силу. Означає, з одного боку, сутність державної влади, що забезпечує політичне панування визначеному класу, а з іншого – засіб здійснення державної влади, політичний режим, наприклад особиста диктатура.

Авторитаризм – політична концепція і політична практика, в основу яких покладено зосередження монопольної чи більшості влади в руках однієї особи чи групи осіб; політичний режим, встановлений або нав’язаний такою формою влади, що занижує або виключає роль представницьких інститутів влади.

Апартеїд – крайня форма расової дискримінації, яка означає позбавлення певних груп населення залежно від їх расової приналежності політичних, соціально-економічних і цивільних прав, аж до територіальної ізоляції.

Геноцид – один із найзначніших злочинів проти людства, що припускає знищування окремих груп населення за расовими, національними, етнічними або релігійними ознаками, а також навмисне створення життєвих умов, розрахованих на повне або часткове фізичне знищення цих груп.

- за політичною структурою;

Однопартійні країни. Такі держави мають неконкурентний тип партійної системи, що складається з представників або членів однієї політичної партії. Вони характерні для китайського, православного і мусульманського світу: Китай, Північна Корея (КНДР), В’єтнам, Лаос, Куба, Іран, Ірак, Сирія, Лівія, Алжир. Однопартійні режими часто перероджуються у диктатуру.

Багатопартійні країни. Їх політична система є багатопартійною і формується на основі усталених зв’язків між партіями, які різняться програмними настановами, тактикою, внутрішньою структурою.

- за рівнем розвитку науки і техніки

Країни з високорозвинутою наукою й технікою. Вони в широких масштабах впроваджують досягнення науки в господарство (США, Японія, країни Західної Європи). Саме в цих країнах (особливо в США).

Країни з розвинутими наукою й технікою. Вони повільно впроваджують у господарство наукові відкриття і технічні винаходи (Україна, Росія, країни Балтії, Чехія тощо).

Країни з нерозвинутими наукою й технікою. Такі країни інтенсивно засвоюють імпортні науково-технічні досягнення (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Сянгану, Бразилія).

Відсталі в науково-технічному відношенні країни. До них належать більшість країн, що розвивається. Їх загальна соціально-економічна відсталість і є причиною нерозвинутої науково-технічної бази.

- за рівнем соціально-економічного розвитку.

Крім наведених основних типологій, існують класифікації за віддаленістю від моря, природно-ресурсним потенціалом, типом відтворення населення, рівнем урбанізації, національним складом населення тощо.

Дата добавления: 2015-05-24