Формування материка африка й основны етапи розвитку природи

У минулому Африка відокремилася від Аравійського півострова Євразія потужним тектонічним розломом (грабеном), протяжність якого становила приблизно 2000 км, а глибина — 1000 км. Саме в цьому грабені утворилося Червоне море, береги якого поступово розширюються, бо материки повільно розходяться.

Майже вся Африка, за винятком її північно-західної і південних гірських окраїн, являє собою єдину літосферну плиту, що входила до складу Гондвани і є її найбільш великою стабільною і древньою ділянкою.

У тріасі єдиний «надматерик» Пангея почав розділятися на дві частини: Північну — Лавразію і Південну — Гондвану. Процес цей відбувався шляхом поступового розкриття Тетіса зі сходу на захід.

Потім почалося розпадання Гондвани і формування сучасних південних материків і океанів між ними. Але багато особливостей геологічної будови і рис рельєфу Африки, як і інших «гондванських» материків, визначилися ще тоді, коли вони складали одне ціле. Так, на території Африки намітились різні тенденції розвитку північної і південної частин. Менша, північна частина з початку палеозою була в основному областю морського, а в мезозої — континентального нагромадження відкладів (Сахарська плита). Велика, південна і східна частини протягом усієї постпротерозойскої історії зазнавала переважно піднімання. Максимальне поширення моря в північній частині Африки було в першій половині палеозою. Із середини карбону відбувається регресія моря і поширення аридних умов, що супроводжувалися нагромадженням червоноколірних товщ. У південній частині Африки в цей час переважало підняття. Прогинання й осадконакопичення були характерні тільки для Капськой зони, де формувалася потужна континентальна капська формація.

Наприкінці палеозою відбулося загальне підняття Гондвани, що співпадало із періодом заледеніння. Льодовикові і водно-льодовикові відклади утворили серію Двейка, що досягає місцями потужності 300 м.Одночасно на півдні відбулося зминання в складки і підняття товщ Капської формації й утворення Капської гірської системи. Верхній тріас і початок юри ознаменувалися тектонічною діяльністю, що завершилася інтенсивним вулканізмом на півдні, сході і північному-заході Африки.

Протягом юри і початку крейди велика частина Африки зазнавала підняття. В западинах накопичувалися континентальні відклади. У цей же час формувалися сучасні контури Африки і відбувалося утворення спочатку Індійського, а потім Атлантичного океанів. На півночі залягав перикратонний прогин при переході до Тетісу.

В другій половині крейди й у еоцені Сахарська плита знову охоплена трансгресіями, у результаті яких море Тетіс з'єдналося з Гвінейською затокою. Море поширилося також до окраїн Нубійсько-Аравійського щита і захопило широку смугу Індоокеанського узбережжя на материку і Мадагаскарі.

Серед морських утворень цього часу переважають карбонатні терригенні відклади. В внутрішніх районах материка, з кінця крейди відбувалися підняття і посилення вулканічної активності.

В другій половині крейдового періоду і на початку кайнозою для Африки характерні умови вологого і жаркого тропічного клімату, сприятливі для поширення багатої деревної тропічної флори і тропічної фауни хребетних тварин. На поверхні суші формувалися гідроморфні червоноколірні кори вивітрювання. Ці умови поширювалися не тільки на центральні, але і на північні і південні райони материка. На формування видового складу органічного світу вплинули раніше існуючі зв'язки між Африкою, Мадагаскаром, Австралією, що розірвалися ще в крейдовому періоді, зв'язок з Південною Америкою продовжувався, і остаточно був розірваний тільки на початку кайнозою. Вплив інших ділянок суші особливо проявився у формуванні флори. Фауна Африки починаючи з палеогену і до наших днів відрізняється набагато більшою різноманітністю.

Наприкінці еоцену і початку олігоцену майже вся Африка, особливо її південна і східна частини, була охоплена інтенсивною тектонічною діяльністю. Це стало початком останнього і найважливішого з погляду формування сучасних природних умов етапу розвитку материка. Інтенсивні підняття, вулканізм, утворення розломів кінця еоцену і початку олігоцену проявлялися в різних частинах Африки, але особливо на сході. Одночасно з цим почалася поступова аридизація клімату нетропічних районів, відступ тропічного органічного світу до екватора, зменшення гідрофітів і поширення сухолюбивих рослин і тварин, поширення карбонатної кори, що прийшла на зміну червоній гідроморфній корі вивітрювання.

Періоди тектонічної активності змінювалися періодами відносного спокою, протягом яких йшло вирівнювання, нагромадження відкладів у западинах і трансгресіях моря на окраїнах материка.

Одночасно відбувалися опускання западин Атлантичного і Тихого океанів.

Обводнювання великих внутрішніх западин і опускання в океані супроводжувалися посиленням річкової ерозії, врізанням рік і утворенням великих водоспадів. Збільшення водності, що особливо різко проявилося в найбільш посушливих районах, було пов'язана з загальним зволоженням клімату, що співпало з початком покривного заледеніння Євразії. У горах Африки розвилися потужні льодовики, причому снігова границя лежала на висоті приблизно 3000 м. Надалі, протягом усієї першої половини антропогену, в Африці відбувалося чергування щодо вологих і сухих епох відповідно до змін льодовикового і міжльодовикового періодів. Наприкінці плейстоцену в зв'язку з загальним підвищенням рівня океанів відбулося затоплення гирл рік, утворення лагун і естуаріїв. Кліматичні умови екваторіальних районів не зазнали істотних змін.

Протягом плейстоцену тектонічна і вулканічна активність зменшилася. Тільки на сході Африки вона зберігається дотепер у вигляді вивержень деяких вулканів і часто повторюваних землетрусів. У післяльодовиковий час на території Африки сформувалися сучасні кліматичні умови, причому на півночі і півдні материка вони значно сухіші, ніж у попередній відрізок часу.

Фауна Африки починаючи з палеогену характеризувалася великою своєрідністю. У її склад ввійшли архаїчні форми, що вимерли в Євразії ще на початку кайнозою. У першій половині палеогену фауна Африки збагатилася представниками приматів, серед яких в олігоцені виділилися вузьконосі мавпи, що широко розселилися по материку в міоцені. Зі Східною Африкою, на думку деяких дослідників, пов'язана і поява найдавнішої людини, вік знайдених залишків —2—2,5 млн. років. Спираючись на ці факти, деякі дослідники розглядають Африку як можливу прабатьківщину людини.

Дата добавления: 2015-05-24