Визначення образотворчого мистецтва та його види

Види образотворчого мистецтва

Образотворче мистецтво (від фр. art figurative) — розділ пластичних мистецтв, що виникли на основі зорового сприйнят­тя і відтворюють світ на площині та у просторі:

— графіка;

— живопис;

— скульптура;

— архітектура;

— декоративно-прикладне мистецтво.

Графіка (від гр. grapho — пишу, малюю, шкрябаю) — вид об­разотворчого мистецтва, у якому використовуються інструмен­ти, якими можна писати, шкрябати, креслити, малювати і де го­ловними зображувальними засобами є контурна лінія, штрих, пляма, а також тон аркуша. (Малюнок (рисунок) і друкована графіка (гравюра)).

Живопис – вид образотворчого мистецтва, яке розгортається в двох вимірах, але прагне отримати третій вимір, створити ілюзію простору, глибини. На відміну від графіки, головним засобом виразності є сполучення кольорів, а не ліній.

Скульптура (вирізаю, висікаю) – це вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об’єм і тривимірну форму, що розміщена в реальному просторі.

3. Історія і технологія виробництва папіру.

Головним матеріалом для рисунка був і залишається папір — багатокомпонентний матеріал, що складається з воло­кон рослинного походження, мінеральних наповнювачів та клейких речовин. Історія його винайдення починається в Китаї у II ст. Папір виготовляли з деревного лубу, він був крихкий і лам­кий. У І тис. н. є. важливим центром паперового виробництва був Самарканд. Через Середню Азію папір потрапляє у Західну Євро­пу, де його виготовляли з лляного ганчір'я спочатку у Франції та Іспанії. У Московській державі перший паперовий млин з'явив­ся у XVI ст., і хоча за часів Петра І в Російській імперії будували­ся паперові фабрики, до XIX ст. в Росії здебільшого користували­ся іноземним папером.

Технологія виробництва паперу. Найдавніша ручна техно­логія виготовлення паперового аркуша складалася з таких опе­рацій: сировину сортували, мили, розмелювали й варили з дода­ванням клею та води для отримання однорідної маси. Потім по­чинався процес черпання: масу, що зварилася, вичерпували спе­ціальною формою (чотирикутною дерев'яною рамою із сітковим дном) і перекидали на гладку, добре відполіровану поверхню. Паперовий аркуш пресували, сушили і розгладжували. Розміри аркуша визначалися розмірами черпальної форми, а якість і щільність залежали від сировини і технології виробництва. Так, якщо черпальна форма неглибоко занурювалася в паперову масу, то папір, який отримували, був особливо тонким і красивим.

До кінця XVIII ст. в Європі виробництво паперу здійснювало­ся ручним способом переважно з бавовняного та лляного ган­чір'я; деревина як нова сировина для виготовлення паперу поча­ла використовуватися з 1800 р. Машину для виробництва паперу було винайдено у 1799 p., а у 1804 р. в Англії вперше був застосо­ваний машинний відлив паперу, масштаби якого розширилися у 1845 р. з винаходом спеціальної машини для розмелювання дере­вини в однорідну волокнисту масу. З цього часу машинний спосіб і стає головним. Історія і технологія виготовлення паперу.

Матеріали для малювання включають основу (площину, на якій його зроблено) та інструменти для малювання. Основним варіантом матеріалу для малювання став папір. Винайдений в Китаї (ІI ст.до.н.е.). Його виготовляли лубу, який був рихлий та крихкий. Через Середню Азію папер потрапив в Західну Європу. З X ст. н.е. Самаркадан став центром виготовлення паперу в Європі.. В Європі папір виготовляли з лляних ганчірок. Історію виготовлення паперу в Європі можна визначити по так званим «водяним знакам». З кінця XIII ст. водяні знаки відіграють роль фабричної марки.

Художники почали використовувати папір з XIV ст, його ґрунтували і проклеювали. З XV ст. папір стає міцнішим, але з неприємним жовтуватим або коричневим відтінком. До XVI ст. його ґрунтували і підсвічували з одного боку. З кінця XV ст. з’явився блакитний папір. Блакитний папір використовували головним чином для світлових ефектів. В XVI–XVIII ст. з’являється кольоровий папір (синій, сірий, світло-коричневий, рожевий). При цьому слід підкреслити, що рисування на білому папері відрізняється принципово іншим характером, ніж на кольоровому папері: на білому папері світло виникає пасивно (завдяки просвічуванню білого фона паперу скрізь рисунок), на кольоровому же світлий колір виникає завдяки активним діям – шляхом накладання білої фарби.

4. Технологія виробництва гравюри на дереві (ксилографії): дошка, інструменти, друкарська фарба, друкування.

Випукла гравюра

Цей тип гравюри виготовляється шляхом вирізання чи видов­бування з поверхні дошки тих частин зображення, що мають за­лишитися білими на папері. Друкарська фарба залишається на випуклому рельєфі, тому гравюра і має назву випукла.

До випуклої гравюри належать:

— ксилографія;

— ліногравюра.

Ксилографія (від. гр. хуlоп — дерево, grapho — пишу) — гра­вюра на дереві, може бути поздовжня чи торцева (залежно від напрямку розпилювання дошки).

Поздовжня гравюра, що виготовляється на дереві м'яких по­рід (груша, вишня), виникла у Китаї у VI ст. Волокна на дошках для такого виду гравюри розташовані зверху вниз у напрямку, в якому легко вирізати зображення, що перед цим ху­дожник малює за допомогою олівця чи пера на покритій крейдою поверхні дошки.

Рельєфне зображення на поздовжній гравюрі виготовляється за допомогою ножів різної форми, стамесок та долота.

Торцева гравюра виготовляється на дошках поперечного розпилювання твердих порід деревини (бук, пальма, самшит). Оскільки площа торцевої дошки менша за площу поздовжньої, для виготовлення торцевої гравюри не­обхідно склеїти декілька дощок, які спеціально добирають за відповідною щільністю, розміром та шириною шарів.

Для гравірування на торцевій дошці використовуються штихелі різного ви­ду — вузькі сталеві стрижні, схожі на ті, що використовуються для виготов­лення різцевої гравюри.

На відтиску зображення буде зворотним (віддзеркаленим) від­носно зображення на малюнку: те, що на малюнку знаходилося справа, на відтиску буде зліва і навпаки.

Ксилографія друкується на папері за допомогою звичайної типографської фарби та друкарського преса, тому на дотик поверх­ня паперу буде рельєфною, а фарба іноді може змазатися на від­тиску такої гравюри.

Перевагою ксилографії порівняно з іншими видами гравюр є те, що з однієї дошки можна виготовити кілька тисяч чітких відтисків, тому і дошка становить культурну цінність.

Ліногравюра- гравюра на лінолеумі.

5. Заглиблена гравюра: варіанти і історія розвитку.

Цей вид гравюри виконується на металі. Заглиблена гравюра відрізняється від випуклої тим, що друкарська фарба зали­шається у заглиблених частинах дошки, а вільні від фарби части­ни знаходяться вище тих ділянок, які несуть фарбу.

Заглиблену гравюру створюють двома способами:

— механічним;

— хімічним.

Механічним способом- виготовляються різцева гравюра, суха голка, мецо-тинто.

Різцева гравюра — один з найдавніших різновидів заглибле­ної гравюри; виготовляється на мідній дошці, куди за допомогою різця або штихеля наноситься малюнок. Лінія у різцевій гравюрі більш витончена порівняно з ксилографією, а штрихування, яке створює рисунок, має форму, паралельну формам зображуваль­ного об'єкта. З XIX ст. для різцевої гравюри почали використову­вати сталеву дошку.

Фарба у різцевій гравюрі на­носиться тампоном на розігріту дошку, а потім витирається з гладких частин дошки, які на зображенні залишаються біли­ми. Оскільки фарба наноситься і стирається для виготовлення кожного відтиску, сама дошка поступово стирається і перші відтиски є кращими за наступ­ні. З однієї дошки можна виго­товити такою технікою до 300 відтисків.

Суха голка — варіант різце­вої гравюри, яка виконується на м'якій міді голкою зі стриж­нем, зігнутим під прямим ку­том. При нанесенні рисунка на поверхні дошки з'являються за­дирки, так звані барби, в яких накопичується багато фарби, що створює товстий, оксамитовий штрих на відтиску.

Користуючись цією технікою, можна отримати лише 15 —3 0 якіс­них відтисків.

Мецо-тинто — виготовляється на дошці з м'якої міді за допомо­гою качалки, якою зернять по­верхню дошки, шабера та гладилки. Якісними вважаються перші 100 відтисків. Основою і для сухої голки, і для мецо-тинто є м'який папір середньої щільності.

Хімічним способом- виготовля­ються офорт, акватинта, для яких вирізані на дошці лінії заглиблю­ються за допомогою хімічного травлення.

Офорт (від фр. eau-forte — міц­на вода, азотна кислота). Техно­логія виготовлення така: на піді­гріту мідну або цинкову дошку наноситься кислотостійкий лак — суміш воску, смоли, асфальту; після цього дошку коптять і сталевою голкою вишкрябують ри­сунок, який потім протравлюють азотною кислотою. Фарба зали­шається лише у витравлених частинах поверхні. Різновидом офорта є м'який лак, коли до звичайного офортного ґрунту дода­ють сало, що робить отримане зображення дуже схожим на рису­нок олівцем.

Акватинта (від іт. aqua — вода і tinta — пофарбована) — різ­новид офорта, що виконується на мідній, цинковій або латунній дошці, яку протравлюють через шар каніфолі.

Мистецтво офорта виникло у Західній Європі на початку XVI ст. Серед найвидатніших майстрів акватинти та офорта слід назвати Ф. Гойю з його "Капрічос". В українській графіці провідне місце належить Т. Шевченкові, який у 1859 р. за офорти з творів Рем-брандта ("Притча про робітників на винограднику") та І. Соко­лова ("У корчмі (Приятелі)") здобув звання "призначеного в академіки", а 1860 р. за офорти з творів К. Брюллова ("Вірсавія") та автопортрети — академіка гравюри.

6. Техніка літографії і її різновиди.

Літографія (від. гр. lithos — камінь і grapho — пишу) — гра­вюра, виготовлена плоским друком на камені. Для виготовлення друкарської форми використовуються вапняк (літографський камінь), листи цинку або алюмінію. Новий спосіб виготовлення гравюри було винайдено в Мюнхені в 1796 р. Алоїзом Зенефельдером, який шукав дешевшої технології для тиражування нот (бо сам він був не тільки художником, а й актором та автором музич­них комедій).

Технологія виготовлення літографії менш трудомістка, ніж дереворит і мідьорит, що сприяло швидкому розвитку цієї тех­ніки. Зображення наноситься на плоску поверхню каменя жир­ним літографським олівцем або жирною тушшю (суміш воску, нутряного жиру барана, каніфолі та сухого пігменту чорного ко­льору) за допомогою пензля чи пера. Потім поверхня дошки про­травлюється розчином гуміарабіку та азотної кислоти. Після на­несення типографської фарби гравюра друкується на спеціально­му станку.

Різновидом літографії є хромолітографія (від гр. chromos — колір і lithos — камінь, grapho — пишу) — кольоровий друк з декількох дощок.

Вишкрябування по асфальту — різновид літографської тех­ніки, за якої рисунок виконується на літографському камені гос­трим лезом ножа, шабером або граверною голкою по висохлому шару так званого сирійського асфальту (чорного кольору), нане­сеного на зернисту поверхню літографського каменя. Вишкрябу­вання асфальтового ґрунту відповідає висвітленню плям на від­битку. Закінчена робота травиться хімічними засобами і підго­товляється до друку.

Гравюра на камені — рідковживаний різновид літографської техніки, що полягає у тому, що рисунок виконується на протрав­леному камені спеціальною літографською голкою.

У XX ст. літографія витісняється офсетом. Офсет (від англ. offset — відгалуження) — спосіб переважно плоского друку, при якому фарба з друкованої форми передається на проміжну гумо-тканеву пластину, а з неї — на папір або інший матеріал. Вико­ристовується для виготовлення плакатів, географічних карт, ди­тячих книжок.

Дата добавления: 2015-05-24