Фізико-географічне районування

Країну поділяють на 5 фізико-географічних областей: 1) Західну Сьєрру-Мадре; 2) Східну Сьєрру-Мадре; 3) Північну Месу; 4) Центральну Месу і Вулканічну Сьєрру; 5) Каліфорнійський півострів.

1. Західна Сьєрра-Мадре – це гірський масив висотою до 3150 м. Північна частина характеризується виключною сухістю. На узбережжі панують ландшафти піщаних пустель. На схилах переважають ксерофітні чагарники(ксерофіти – рослини, які в пустелях в основному, вони видозмінилися и почали пристосовуватися до палючого сонця). В південній частині з’являються жорстколисті і широколисті ліси.

2. Східна Сьєрра-Мадре – це гірський хребет, який добре виражений лише зі сходу. На заході він лише місцями піднімається над внутрішніми частинами нагір’я. Схили гір на півночі вкриті ксерофітними чагарниками, на півдні – пишними тропічними лісами із дуба, мірта, лавра, магнолій і юкк.

3. Північна Меса (з ісп. меса – стіл) – це плоске плато, що лежить на висоті 1500 м. Клімат посушливий, континентальний. Влітку температура часто піднімається вище + 40 С, але взимку трапляються заморозки. Річна сума опадів, які випадають переважно взимку, місцями не перевищує 100 мм. На скелетних грунтах переважає розріджений рослинний покрив з кактусів, агав і юкк. Кактусів нараховують близько 500 видів від малюсіньких кулеподібних до гігантських стовпчастих. Агав 140 видів. Вони мають великі і широкі м’ясисті листя і ніжні квіти на тонкому стеблі.

4. Центральна Меса не така плоска, які Північна, і лежить вище, на висоті 2000 м. На ній з’являються великі постійні водостоки, які глибоко розчленовують нагір’я. Її південну частину займають молоді гори Вулканічна Сьєрра, що простягнулися з заходу на схід смугою в 50-100 км. Вони характеризуються широким розвитком активного вулканізму і частими землетрусами. Старі, згаслі вулкани, що мають форму масивів, чергуються з геометрично правильними конусами молодих діючих вулканів. Саме там знаходяться відомі вулкани Попокатепетль та Орісаба. Лавові потоки, що спускаються з гір, заповнюють міжгірні зниження і підгачують річки, утворюючі озера. Клімат Центральної Меси більш вологий, ніж Північної. Там випадає 1500-2000 мм опадів на рік. Середня температура найхолоднішого місяця +13...+14С, найтеплішого + 20С. Рослинний покрив представлений злаковою саваною із розрідженим деревним покривом із дубів і сосен та сукулентами.

5. Каліфорнійський півострів утворений групою коротких гірських хребтів висотою до 3000 м. Кількість опадів не перевищує 250 мм. Переважають ландшафти західних при океанічних пустель тропічного поясу.

52. Центральноамериканська напівострівна (вулканічна) фізико-географічна країна.

ФГП. Центральноамериканська напівострівна країна займає сильно розчленований Центральноамериканський перешийок довжиною близько 1850 км і шириною від 48 км на Панамському перешийку до 960 км в районі півострова Юкатан. Берегова лінія ускладнена рядом півостровів (Юкатан, Асуеро) і заток (Кампече, Теуантепек, Гондураська, Москитос, Панамська). На півострові Асуеро знаходиться крайня південна точка Північної Америки – мис Мар’ято. Вздовж узбережжя з обох боків розкидані дрібні острови.

Рельєф. Для рельєфу країни характерне поєднання гірських хребтів і масивів з прибережними низовинами. Гори Центральноамериканського перешийку є продовженням гірського поясу Кордильєр і носять назву Кордильєр Центральної Америки. Найвищою точкою цієї гірської системи є діючий вулкан Тахумулько з висотою 4217 м. Вулканізм є відмінною рисою цих гір. Крім Тахумулько, у межах Кордильєр Центральної Америки є багато інших діючих і згаслих вулканів. Найбільші низовини країни простягнулися вздовж північного узбережжя перешийку: низовина півострова Юкатан, Табаско (на узбережжі затоки Кампече), Москітовий берег. Низовини часто заболочені. Особливо великою заболоченістю відзначається Москітовий берег. Низовина Юкатану, що складена неогеновими вапняками, характеризується широким розвитком карстових процесів. На території півострову багато карстових печер, більша частина яких непомітна з поверхні із-за багатої тропічної рослинності.

Клімат. Характерними рисами клімату є великий приток сонячного тепла, пов’язаний з положенням субконтиненту в низьких широтах, і переважання пасатної циркуляції повітряних мас. Середні температури найхолоднішого місяця + 21С на півночі і + 26С на півдні, найтеплішого – відповідно + 27С і + 28С. Проте атмосферні опади розподіляються по території країни дуже нерівномірно. Опади на перешийок приносять північно-східні пасати з Атлантичного океану. Вони дмуть протягом всього року і приносить велику кількість вологі на навітряні карибські схили гір Центральної Америки. На підвітряних, тихоокеанських схилах гір, що знаходяться в “дощовій тіні“ (вітри, що дмуть з океану, залишають велику частину вологи на звернених до океану схилах, в результаті чого за горами залишається "дощова тінь"), в цей час панує засуха. В результаті постійно вологим є карибське узбережжя, де на навітряних схилах гір випадає 1000-2000 мм та більше опадів на рік. Тихоокеанське узбережжя, крім крайнього півдня, є перемінно-вологим і річна сума опадів не перевищує 500 мм, а тривалість сухого сезону дорівнює 6-7 місяцям. Посушливими є і приморські рівнини північного Юкатану, де із-за відсутності орографічних бар’єрів випадає не більше 500 мм опадів на рік. Пасати, що дмуть із швидкістю до 40 м/с, не тільки не дають опадів, але і здійснюють посушливий ефект. Восени над Антильськими островами виникають тропічні циклони, які носять там назву ураганів. Вони володіють жахливою руйнівною силою і приносять зливові опади.

Внутрішні води. Річки Центральної Америки, у зв’язку з незначними розмірами суходолу, відрізняються малою довжиною. Гористий рельєф обумовлює бурхливий характер їх течії і значні запаси гідроенергії, які майже не використовуються. Річки Атлантичного басейну повноводні протягом всього року. Річки Тихоокеанського басейну характеризуються різкими коливаннями витрат в сухий зимовий і вологий літній сезони. Низовинні райони півострова Юкатан характеризуються поширенням карстових форм рельєфу і майже позбавлені поверхневого стоку.

Серед озер країни виділяються озера тектонічного походження Нікарагуа і Манагуа, що займають тектонічні западини. Колись вони були єдиним басейном і мали стік в Тихий океан, потім, внаслідок активної вулканічної діяльності, розділилися. Манагуа лежить вище за гіпсометричним положенням, ніж Нікарагуа, і частину своїх вод віддає озеру Нікарагуа, із якого в Карибське море витікає річка Сан-Хуан. Площа озера Нікарагуа складає 8430 км2, найбільша глибина – 70 м. Озеро Манагуа уступає озеру Нікарагуа за площею (1490 км2), проте перевищує його за глибиною (80 м).

Грунтово-рослинний покрив по основним кліматичним поясам:

1) Він підпорядкований рельєфу і змінюється як з висотою, так і в залежності від експозиції схилів. На навітряному атлантичному узбережжі в нижньому жаркому поясі (тьєрра кальєнта) до висоти 800 м рослинність представлена тропічними і субекваторіальними постійно вологими лісами на латеритних опідзолених грунтах. Ці ліси мало чим відрізняються від вологих екваторіальних гілей. В них багато пальм, дерев з цінною червоною, рожевою, синьою або чорною деревиною, численні ліани та епіфіти. На Москітовому березі великі території зайняті заболоченими лісами і болотами. Для узбережжя типові мангрові ліси. Значні площі розчищені під плантації бананів, какао та інших тропічних сільськогосподарських культур. Лише в північній частині півострова Юкатан панують ксерофітні рідколісся і чагарники. Цікавою особливістю цих територій є плантації сукулентів-агав, які вирощують для отримання волокна.

2) В наступному помірному поясі (тьєрра темплада) на висотах 800-1700 м температури повітря знижуються до 17-220, теплолюбні рослини зникають, а в густих гірських лісах домінують деревоподібні папороті.

3) Ще вище, в холодному поясі (тьєрра фріа), на висотах 1700-3200 м середні місячні температури коливаються від + 10 до + 170С. На цій висоті поширені мішані ліси із різних видів вічнозелених дубів, магнолій, хвойних, які обліплені мохами, папоротями, лишайниками та епіфітами, які змінюються вересовими заростями і високогірними луками – парамос, типовими для Анд. Ці луки піднімаються і в верхній, морозний пояс (тьєрра елада).

Тваринний світ Центральної Америки ближче до південноамериканського, ніж до північноамериканського тваринного світу. У вологих тропічних і субекваторіальних лісах зустрічаються представники південноамериканських тварин: широконосі мавпи, ягуар, броненосець та ін. Там же проживають і деякі представники північноамериканських тварин: рись, єнот, індійка тощо. Фауна Антильських островів носить різко острівний, збіднений та ендемічний характер. Із ссавців багато лише кажанів. Інші наземні ссавці представлені дрібними гризунами. Багато птахів, з яких 25 % є ендеміками. Багато представлені ящірки та змії, зустрічаються крокодили і черепахи.

Розділ 4. ПІВДЕННА АМЕРИКА

53.Фізико-географічне положення, історія дослідження, тектонічна структура і рельєф Південної Америки

Південна Америка – це один з двох материків, які історично, за традицією, поєднують в одну частину світу, що має назву “Америка”. Межу між ними умовно проводять по Панамському перешийку. Від інших материків Південна Америка віддалена значними просторами океанів. Ця ізольованість сильно вплинула на характер розвитку природи Південної Америки, тому її флора і фауна відрізняються значним ендемізмом. Іноді Південну Америку називають Латинською Америкою. Це пояснюється тим, що основними язиками країн Південної Америки є іспанський і португальський, які відносяться до латинської групи язиків.

Південна Америка – четвертий за розмірами материк земної кулі, після Євразії, Африки і Північної Америки. Його площа, разом з островами, складає 18,3 млн. км². За обрисами материк схожий на трикутник, що звужується на південь. Довжина материка 7150 км, ширина – 5150 км. Крайніми точками материка є мис Гальїнас на півночі, мис Фроуерд на півдні, мис Паріньяс – на заході і мис Кабу-Бранку – на сході. Іноді крайньою південною точкою материка називають мис Горн. Проте мис Горн є крайньою точкою не материка, а острова Вогняна Земля.

Екватор перетинає Північну Америку у північній частині, тому більша частина материка лежить у Південній півкулі. Материк розташований переважно в екваторіальних, субекваторіальних і тропічних широтах, тобто в межах жаркого теплового поясу. В межах помірного теплового поясу і, відповідно, більш низьких температур, знаходиться лише вузька південна окраїна материка.

Берегова лінія Північної Америки переважно рівна, почленована слабо, не відрізняється великою кількістю півостровів, заток і проток, за виключенням її південно-західного узбережжя. Найбільшими півостровами є Гуахіра і Парагуана на півночі материка, півострів Вальдес – на південному сході, півострів Тайтао – на південному заході. Найбільшими затоками є Дар’єнська і Венесуельська на півночі, Ла-Плата, Баїя-Бланка (Ель-Рінкон), Сан-Матіас, Сан-Хорхе і Баїя-Гранде – на сході, Гуаякіль – на заході. Найбільші протоки розміщуються на півдні материка: це Магелланова протока, що роз’єднує материк і острів Вогняна Земля і з’єднує Атлантичний океан з Тихим, і протока Дрейка між островом Вогняна Земля і Антарктидою.

Більша частина островів, що зараховують до Південної Америки, має материкове походження. Найвідомішими серед них є острови Трінідад і Тобаго на півночі, Маражо – на північному сході, Фолклендські (Мальвінські) острови на південному сході, Вогняна Земля – на півдні, Чілое – на південному заході. Із океанічних островів до Південної Америки відносять острови Хуан-Фернандес і Галапагос. Острови Хуан-Фернандес складаються з двох островів –Александр-Селькірк і Робінзон-Крузо. Саме там потерпів аварію корабель Александра Селькірка, і ця подія була покладена в основу книги Даніеля Дефо “Робінзон Крузо”.

Береги Південної Америки омивають води двох океанів: Тихого і Атлантичного. Їх води в тих широтах, де лежить материк, протягом всього року мають високі температури. За виключенням південного узбережжя материка, що знаходиться в безпосередній близькості від Антарктиди і омивається холодними водами течії Західних вітрів і Фолклендської течії. Більшу частину тихоокеанського узбережжя материка омивають води холодної Перуанської течії. Атлантичне узбережжя материка омивають теплі води Гвіанської і Бразильської течій. Тому води Тихого океану біля західних узбереж материка значно холодніші за води Атлантичного океану біля західних узбереж материка.

Дата добавления: 2015-05-24