Проблеми освіти, школи та педагогічної думки в творчій спадщині І.Я.Франка

Іван Якович Франка (1856 — 1916) — філософ, публіцист, поет, письменник, драматург, літературний критик, етнограф, перекладач, громадський діяч, представник передової педагогічної думки України кінця XIX — початку XX ст.

Ще в дитинстві Іван Франко втратив батьків і зазнав тяжкої сирітської долі. Жорстоке поводження деяких учителів з селянськими дітьми зародило в ньому паростки бунту проти будь-якого насильства. Згодом він описав ці знущання в оповіданні «Отець гуморист». У гімназії Іван Франко зачитувався «Кобзарем» і скоро вивчив його напам'ять. Іван Франко залишив величезну творчу спадщину з питань літературознавства, філософії, політики, економіки, а також понад сто наукових, публіцистичних та художніх творів на теми виховання дітей і молоді. Писав українською, російською, польською, німецькою мовами.

Іван Франко звертався до питань освіти, тому що розумів її роль у формуванні особистості. Австро-Угорська монархія за «Політичним шкільним законом» 1805 р. спрямовувала початкові школи Галичини на виховання доброчесних християн. Вона не прагнула розвивати в дітей селян нахил до вченості, бо їй потрібно було багато робочих рук. Закон ставив завдання виховувати з учнів досвідчених і працьовитих ремісників, які були б покірними підданими австро-угорського монарха. У школах вивчали християнську науку, сільськогосподарську справу, діти мали знати свої обов'язки перед монархом, попом чи начальником, бути морально готовими вірно і по-геройськи, чесно служити у війську і, нарешті, вміти писати, читати, рахувати.

В своїх творах Іван Франко гнівно засуджував соціальну і національну дискримінацію в галузі освіти і виховання, відірваність навчання від життя, догматизм, релігійне одурманювання, муштру та фізичні покарання учнів.

Обстоюючи демократичну школу, Іван Франко часто виступав перед робітниками, селянами і вчителями з критикою реакційної політики в галузі освіти. Для популяризації розробленої ним соціалістичної програми народної освіти і школи Іван Франко видав брошуру «Чого хоче Галицька робітнича громада?», в якій, зокрема, зазначав: «Науку подають в теперішніх школах не для того, щоб образовувати й навчити робітника потрібному і людському знанню, але тільки на те, щоб виховати з нього підданого, щоб виховати в нього покірність теперішнім несправедливім порядкам і утвердити його в темності».

Обстоюючи прагнення трудящих до знань та науки, Іван Франко зазначав, що стара школа зовсім не задовольняла вимог часу, прогресивної педагогіки та самого народу. Як письменник і громадський діяч І. Франко переймався проблемою вивчення української мови в школі. Брав участь у створенні підруч-ників. У 1892 р. написав статтю, де критикував тодішні підручники за їхню церковну спрямованість, зокрема буквар, що фактично являв собою підручник з релігії. У шкільних читанках зовсім не згадувалося ім'я Тараса Шевченка. Навіть його вірші, які потрапили туди, не були підписані. Не було там ні казок, ні народних загадок чи приказок.

Яскраві картинки з життя тодішньої школи постають у творах Івана Франка на освітянські теми. В оповіданнях «Малий Миром», «Отець гуморист» та інших він показав огидне обличчя вчителів — садистів, які знущалися з беззахисних учнів, нівечили фізичне і духовне здоров'я дітей. В оповіданнях йдеться про труднощі навчання й виховання за відсутності педагогічних методик, без урахування дитячої психології та індивідуальних здібностей дітей. В оповіданні «Олівень» Іван Франко описує муки маленького хлопчика на уроках каліграфії: діти писали переважно гусячими перами, і лише деякі — олівцями. В оповіданні «Малий Мирон» йдеться про проблеми хлопчика, який змалку не може трафаретно мислити. Оповідання «Красне писання» — про антипедагогічну поведінку учителя, який наводив жах на учнів.

І. Франко справедливо критикував навчальні плани, програми, методи навчання в середній школі. Зокрема за прихильність до вивчення старослов'янської мови, староруського письма, давньої літератури. Наполягав на переважному вивченні живої української мови, творів вітчизняних авторів.

Метою виховання Іван Франко вважав всебічно розвинену особистість, для якої властиві готовність як до розумової, так і до фізичної праці. Він мріяв про той час, «коли наука і праця зіллються для неї воєдино».

Завдання і зміст виховання й освіти, на його думку, полягають у тому, щоб через школу забезпечити розумовий, фізичний і моральний розвиток дітей, навчити їх самостійно мислити. А це можливе лише в тому разі, якщо навчання проводиться рідною мовою, змалку зрозумілою дитині. Рідна мова сприяє кращому засвоєнню інформації та знань.

Іван Франко боровся за створення шкіл, які були б тісно пов'язані з життям та інтересами народу, поєднували навчання з працею, давали широку освіту, що ґрунтується на матеріалістичному світогляді, використанні всього найкращого, що виробило людство протягом свого існування, й забезпечували всебічний розвиток мислення та інших психічних процесів. Важливим засобом такого виховання дітей є народна творчість і художня література.

На переконання Івана Франка, дитина повинна розвиватися і духовно, й фізично. Він говорив, що дітям треба займатися гімнастикою, ходити в туристичні походи. їм треба розвивати грацію в рухах. Для досягнення успіху в навчально-виховному процесі необхідно поєднувати фізичне і трудове виховання, навчання з працею. Прищеплення працелюбності — одне із завдань морального виховання.

У процесі естетичного виховання мають формуватися художні смаки і почуття прекрасного, виявлятися і розвиватися творчі здібності. Роль літератури у естетичному вихованні — першочергова. Вона вчить розрізняти добро і зло, впливає на розум, переконання і почуття. Особлива роль тут поезії, музики. Іван Франко виступав за свідоме, послідовне й систематичне навчання. Наголошував на необхідності виховання пошани до людини та на вирішальній ролі особистого прикладу вихователя і його переконань.

У педагогічних і публіцистичних працях Іван Франко приділяв велику увагу проблемі вчителя («Наші народні школи і їх потреби», «Емерик Турчинський», «Борис Граб», «Учитель»). Він розповідає про тяжке матеріально-правове становище галицьких учителів, їхню роботу в переповнених класах і непристосованих приміщеннях, необґрунтовані звільнення. З повагою ставиться Іван Франко до народних учителів, які працюють на освітянській ниві за покликанням, високо оці нює їхню роль у культурному розвитку народу. Але трапляються й такі, що хочуть бути вчителем, не маючи нічого спільного з педагогікою. Такий учитель незабаром стає слухняним провідником тих завдань, які ставлять перед ним панівні класи, чиновники і духовенство.

На думку Івана Франка, особливо велика роль у сімейному вихованні належить матері. У статті «Жінка — мати» він писав, що мати безпосередньо відповідає перед суспільством за виховання дітей; вона по-винна створити всі умови, в яких би діти росли здоровими й одержували правильне моральне виховання. Але не можна покладатися тільки на жінок — матерів, чоловіки — батьки теж повинні дбати про дітей у сім'ї: «Між батьками і дітьми мають бути правильні стосунки». Особливо важливий вплив батьків на дітей у ранньому віці, але мало буде користі, якщо дорослі обмежуватимуться тільки спостереженнями, милуванням пустощами дітей. Батьки повинні наполегливо і мудро формувати моральні засади й норми поведінки, розвивати у дітей прагнення до пізнання природи й життя.

Велику увагу приділяв Іван Франко виховному значенню дитячої літератури. Кожна книжка для дітей повинна бути не тільки цікавою, а й прищеплювати найкращі почуття, виробляти позитивні риси людського характеру.

Дата добавления: 2015-05-24