Соціально-педагогічні ідеї Лесі Українки та їх роль у розвитку прогресивної суспільної думки

Леся Українка (Косач-Квітка Лариса Петрівна; 1871 — 1913) — полум'яний борець за народну освіту і пропагандист передових педагогічних ідей. Видатна громадська діячка, талановита поетеса і драматург, прозаїк, перекладач і публіцист, літературний критик, фольклорист. Мати її — українська письменниця Олена Пчілка, сестра М. Драгоманова. Дитячі роки Лесі Українки пройшли в с. Колодяжному, де вона вперше глибоко пізнала життя, побут і звичаї українського села. Вона виховувалась у колі передової української інтелігенції — родин Михайла Старицького, Миколи Лисенка.

Світогляд Лесі формувався під впливом матері і дядька — Михайла Драгоманова. Вона називала його «духовним дядьком». Свій псевдонім Леся Українка дібрала під впливом псевдоніма Михайла Драгоманова — Українець.

Олена Пчілка була патріоткою України. Вся її діяльність спрямована на поширення національної освіти. Вона не захотіла віддавати своїх дітей до російської гімназії, тому всі вони виховувалися й навчалися в сім'ї. У домашніх умовах Леся Українка отримала ґрунтовну освіту і протягом усього життя не припиняла самоосвіти. Володіла десятьма мовами (німецькою, французькою, англійською, італійською, грецькою, латинською, польською, болгарською та іншими). Глибоко знала історію, світову літературу, філософію, добре грала на фортепіано, мала гарний голос, захоплювалася живописом. Перебуваючи на лікуванні в Криму, на Кавказі, в Австрії, Німеччині, Італії, Єгипті, Леся Українка збагачувалася враженнями, вивчала життя людей різних країн.

З Лесею Українкою асоціюється образ ніжний і чистий, рідше — веселий, частіше — в задумі і смутку. Не слід уявляти Лесю Українку, вважає Олесь Гончар, кутою із суцільної криці, такою, що не знала вагань, сумнівів, тяжких хвилин душевного сум'яття і відчаю.

Гуманістичні і демократичні погляди Лесі Українки на національно-патріотичні та інтернаціональні проблеми. В умовах соціального і національного гноблення вона оспівувала красу рідного краю, високі душевні риси співвітчизників, художньо- естетичними засобами обстоювала національну гідність свого народу і його права, зокрема право на національну освіту.

Л. Українка чутливо ставилася до всіх суспільно-педагогічних і культурно-освітніх проблем, що хвилювали тогочасну прогресивну громадськість. І хоча вона не залишила розгорнутого систематизованого викладу своїх педагогічних поглядів, однак у багатьох віршованих творах, публіцистичних статтях, у листах, щоденниках зосереджено чимало цінних ідей. Надзвичайно багато зусиль віддавала Л. Українка боротьбі проти адміністративних утисків української літературної мови. Ще в дитинстві Леся Українка почала розуміти важливість навчання народу рідною мовою. Разом із братом Михайлом у 1884 р. вона здійснила переклад українською мовою «Вечеров на хуторе близ Диканьки» Миколи Гоголя.

Попри офіційні заборонні акти Леся Українка домоглася відкриття українських часописів. З її ініціативи було надіслано міністрові народної освіти записку «Нужды украинской школы», в якій ішлося про необхідність запровадження в народних школах навчання українською мовою. Поетеса розуміла, що національна мова сприяє повноцінному засвоєнню народом його живої історії, культури, формуванню самосвідомості і гідності. Глибокою вірою в краще майбутнє сповнені її поезії, зокрема цикл віршів «Сім струп», «Другові на пам'ять» та ін. У поемах «Давня казка», «Роберт Брюс, король шотландський», «Місячна легенда», в драматичних творах «Одержима», «Касандра» Леся Українка піднімає питання соціального та національного визволення.

Леся Українка дуже рано виступила зі своїми ліричними поезіями. Перший вірш «Ні долі, ні волі у мене нема, зосталася тільки надія одна...» вона написала у дванадцятирічному віці. У ньому йдеться про долю Лесиної тітки — Олени Косач, яка у той час відбувала покарання за участь у революційному русі. В 1892 р. з'явилася перша збірка — «На крилах пісень», сповнена патріотичних, громадянських мотивів. У ліричних поезіях Леся Українка торкалася особистих переживань і переживань цілого народу. Вона гостро критикувала систему народної освіти в царській Росії, де діти трудящих не мали змоги вчитися. У статті «Голос однієї російської ув'язненої», характеризуючи Російську імперію, вона писала, що ця країна нагадує необмежену розмірами Кастилію для тих, хто любить волю, батьківщину і народ. У ній панують «...голод, неосвіченість, злодійство, лицемірство, тиранія без кінця». Ці думки породила тодішня дійсність. Так, у 1897 р. серед сільського населення Волинської губернії, де жила Леся Українка, грамотних було тільки 17,2 %. Початкова освіта перебувала тут у повному занепаді.

Для письменниці освіта слугувала могутньою зброєю, з допомогою якої люди усвідомлюють свої сили, мету і завдання свого життя. «Коли хто хоче жити вільно, але не свавільно, то мусить учитися і думати про те, що таке воля».

Леся Українка написала багато віршів, поем, повістей, оповідань, п'єс, публіцистичних статей, які мають велике пізнавальне й виховне значення. У багатьох творах вона гостро критикувала тих, хто перешкоджав розвитку народної освіти, правильному навчанню й вихованню дітей і молоді, оспівувала щастя людей у вільній країні, гуманні почуття, дружбу. «Коли б я могла, я б віником вимела все сміття в яму, хай там би лежало і не забивало людям голови».

У своїй творчості письменниця порушувала важливі соціальні й педагогічні проблеми. У драматичному творі «В катакомбах» йдеться про соціальну нерівність, висловлюється протест проти експлуатації праці дітей; у творах «Адвокат Мартін», «Грішниця» вона критикувала релігію, церкву і спосіб життя представників духівництва.

В журналі «Народ» за 1895 р. Леся Українка опублікувала нарис «Школа», в якому яскраво описала відсталість церковнопарафіяльних шкіл в Україні, показала злиденне життя народних учителів, які залежали від духівництва та багатіїв. Серед учнів є дуже здібні, талановиті, які б могли продовжити навчання, вони — гордість учительки. Але попові треба лише, аби було кому «бидло пасти». Вона пише про безпідставні заборони використовувати в церковноприходських школах сучасні прогресивні підручники: «Рідне слово» К. Ушинського, книги для читання Й. Паульсона та ін.

Леся Українка гостро критикувала і сучасні їй середні школи, в яких процвітали муштра і зубріння. Це поетеса бачила на прикладі свого брата Михайла, який вчився в Київській класичній гімназії. За словами Лесі Українки, учні гімназії одержували поверхову освіту. Сучасних іноземних мов вони не знали навіть настільки, щоб читати зі словником. Історію вивчали за підручником, який пояснював минуле з позиції «православ'я, самодержавства і народності». їх учили вести беззмістовні словесні дискусії з приводу різних дрібниць, виголошувати пишні промови і водночас вони виявляли безпорадність у найпростіших життєвих справах.

Леся Українка вітала рух протесту учнівської молоді проти ненависної системи муштри, зубріння, проти безправ'я, що панували в середніх школах.

Критикуючи систему виховання і навчання в школах Росії, Леся Українка в той же час підкреслювала, що знання учнів великою мірою залежать від учителя, вихователя. Вона привертала увагу громадськості до долі народних учителів, боролась за поліпшення їхніх суспільних прав і матеріально-побутових умов. Народним учителям вона відводила важливу роль у суспільстві і тому висувала до них високі вимоги. Учитель повинен добре знати свій предмет, орієнтуватися в інших науках, у літературі й мистецтві, вивчати психологію дитини, застосовувати раціональні методи навчання й виховання. «Якщо вчитель... добрий, освічений, то й учні знають те, що потрібно знати...», — зазначала Леся Українка. А в листі учительці А. С. Макаровій, з якою активно листувалась, вона писала: «уже одне те, що в школі людина не лиха, не черства педантка і притім чесна, — єсть уже велика користь для дітей».

Ідеал учителя вона втілила в образі героя — патріота Антея («Оргія»), Він говорив своїм учням, що після закінчення школи треба ще багато вчитися, читати книжки, пробивати собі шлях у науку, ніколи не зазнаватися, не зупинятися на досягнутих успіхах, самовдосконалюватися.

Лариса Петрівна і сама виступала у ролі вчительки. До своїх учнів вона ставилася з надзвичайною любов'ю і увагою. Організовуючи для дітей шевченківські вечори, добивалася серйозного ставлення до участі в них, вчила з дітьми вірші, допомагала старшим дітям складати «виступи про життя Шевченка». Людина з добрим, чутливим серцем, непримиренна до зла, розумний і вдумливий наставник, вона зарекомендувала себе справжнім майстром педагогічної справи.

Леся Українка цікавилася навчально-педагогічною літературою, сама створила підручник «Стародавня історія східних народів», уклала збірник «Дитячі ігри», видала пісні та казки Ковельського, Луцького і Новгород-Волинського повітів Волинської губернії (1902), підготувала збірку «Народні мелодії з голосу Лесі Українки» (видана 1917 — 1918). Підручник «Стародавня історія східних народів» Л. Українка написала в 19 років. За ним вона збиралася навчати свою молодшу сестру Ольгу. У підручнику висвітлено історичний процес творення українського народу. Історія трактується як засіб для усвідомлення процесу розвитку людського суспільства. Леся Українка намагалася показати справжню сутність стародавніх цивілізацій, несправедливий характер походів Дарія, тяжке становище поневолених народів. Усі ці положення авторка викладала просто і доступно, уникаючи безапеляційного тону, намагаючись наштовхнути читача на самостійні роздуми над історичними фактами. З цією метою вона висловлювала сумніви щодо достовірності тих або інших джерел, закликала до зіставлення причин і закономірностей історичних подій. Підручник опубліковано після смерті письменниці в 1918 році без змін і виправлень.

Мету сімейного виховання Леся Українка вбачала у формуванні громадянина — борця. В оповіданні «Помилка» вона пише, що для до сягнення цієї мети треба розвивати природні задатки дитини. Надаючи великого виховного і розвивального значення дитячому читанню, висувала високі вимоги до підготовки книг для дітей як з боку літературного змісту, так і з боку поліграфічного оформлення.

Праця і трудове виховання також привертали увагу Лесі Українки. Сама поетеса була взірцем невтомного працівника. Переборюючи хворобу, вона до останніх днів не переставала працювати, все її життя було невпинною працею і боротьбою. Усвідомлюючи вирішальну роль праці в житті людського суспільства, вона з повагою ставилася до простих трудівників, розповідала у своїх творах про тяжку долю народних мас, про їхню непосильну, каторжну працю. У повістях «Жаль» і «Над морем», в оповіданні «Дружба» Леся Українка показала, що із незаможних сімей, в яких діти брали посильну участь у праці, як правило, виходили чесні, духовно багаті, працелюбні люди, а в багатих сім'ях не дбали про трудове виховання, тому нерідко там виростали гультяї і нікчеми.

В оповіданні «Дружба» і в статті «Нові перспективи і старі тіні» Леся Українка ставить питання про жінку — матір, про необхідність го-тувати її до оборони своїх людських і суспільних прав. Як широкоосвічена людина вона також виступає за освіту дорослих, організацію колективних читань для народу.

Велику увагу приділяла Леся Українка вихованню дітей дошкільного віку. Вона писала високохудожні твори для дітей і про дітей, в яких виявила глибоке знання дитячої психології. Поетеса мріяла про всебічне виховання дітей з народу в умовах нового, справедливого суспільного ладу. Публікувала твори для дітей у журналах «Дзвінок», «Молода Україна». Леся Українка писала поезії для дітей, які тісно пов'язані з природою і в яких перемагає життєрадісний, життєстверджувальний настрій.

Твори Лесі Українки, які увійшли до скарбниці української дитячої літератури, водночас є виховним засобом. Так, у поезії «Вишеньки» вона показує, як нерозсудливих дітей вчить сама природа, яка вимагає витримки й терпіння. В основі сюжету поезії «На зеленому горбочку» — мотив чекання хатинки — дитинки на матір — сонце. Образ матері, як сонце — теплий, ласкавий, жаданий. У поезії «Мамо, іде вже зима» перемагає життєстверджувальний, оптимістичний погляд. У діалозі між матір'ю і сином з'ясовується, як житимуть тварини в холодну зиму. Зразком дітям служить оптимізм маленької пташки, яка не боїться холоду, негоди. Серед творів Лесі Українки є казки. Фантастична форма, вигадка пом'якшує повчальний зміст творів. Головний герой казки «Біда навчить» — легковажний, безтурботний горобчик, якому крук дає пораду: «Розум, молодче, по дорозі не валяється, не так-то легко знайти!., поки біди не знатимеш, то її розуму не матимеш. От тобі моя наука...» На прикладі поневірянь нерозсудливого горобчика діти вчаться дослухатися порад старших, досвідчених людей. «Лелія» опо-відає про хворого хлопчика Павлуся і царицю ельфів — Лелію, яка знайомить його з людьми, з життям. Цікава поетична казка невимушено вчить дітей добру, вмінню спілкуватися.

Важливою педагогічною проблемою вважала Леся Українка брак літератури для дитячого читання. Надто мало було книг українською мовою, майже не перекладались російські твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка. На початку 90-х років вона добирає і редагує твори наддніпрянських письменників для журналу «Дзвінок»: «...діти повинні одержувати високохудожні твори на сучасні й історичні теми, які 6 сприяли формуванню їхніх моральних понять, громадянських почуттів, естетичних смаків». Але відчувши протидію громадських діячів, які визначали спрямування «Дзвінка», поетеса відмовилася від участі в журналі.

З метою поширення освіти серед дорослих вона склала каталог, в якому особливе місце відводилось популярним брошурам. У цих брошурах правдиво висвітлено вітчизняну і світову історію, подано істинні уявлення про найважливіші суспільні проблеми.

Спадщина Лесі Українки є цінним внеском у скарбницю української та світової літератури, прогресивної педагогічної думки. її філософські, соціальні й естетичні погляди відіграли велику роль у боротьбі за розвиток національної освіти.

Дата добавления: 2015-05-24