Туристичні ресурси історичної Волині

Теми рефератів

Контрольні питання

Назвіть курорти і курортні місцевості Київської об­ласті.

Яка перша назва міста Біла Церква?

Ким засноване місто Васильків?

Назвіть найбільш згадуване в літописах місто Київщини?

Хто автор проекту собору Св. Антонія і Феодосія у Ва­силькові?

Ким заснова парк «Олександрія»?

В якому храмі збереглася мозаїка за ескізами М. Реріха?

Які козацькі столиці знаходилися на Черкащини?

Скільки історико-культурних заповідників функціонує на Черкащині?

Де знаходиться «Зелений будиночок» - музей О.С. Пуш­кіна і П.І. Чайковського?

В якому місті діє музей хліборобства?

Назвіть об'єкти релігійного паломництва на Черкащині.

Ким заснований парк «Софіївка»?

Туристичні ресурси міста Переяслав-Хмельницького.

Місто Біла Церква, її туристичний потенціал.

Історико-культурні заповідники Черкащини.

Об'єкти релігійного паломництва на Черкащині.

Велика Волинь — історико-географічний край у північно-західній частині України, що охоплює територію трьох об­ластей: Волинської, Житомирської, Рівненської.

За уявленням Геродота, саме в цих краях береги Свято­го озера в селі Тур на Ратнівщині, Світязя, озер Веліхов і Пульма у III-II тис. до н.е. населяло войовниче жіноче плем'я — легендарні амазонки.

У IX ст. Західна Волинь перебувала під впливом Вели­кої Моравії, в X ст. - під владою Києва. У 1018-1031 роках волинські землі були захоплені польським князем Болесла­вом Хоробрим, з дочкою якого був одружений київський князь Святополк Володимирович, що здобув київський пре­стол завдяки військовій допомозі тестя. Київські князі змогли повернути Волинь лише після смерті Болеслава.

Східна Волинь — нинішня Житомирщина — була насе­лена древлянами, підкореними наприкінці IX ст. київським князем Олегом. У період правління Ігоря вони намагалися відстояти свою незалежність. Центром древлянської землі був Іскоростень, знищений княгинею Ольгою, після чого древлянською столицею став Вручій — теперішній Овруч.

У середині XII ст., за Мстислава Ізяславича, Волинь вийшла з-під влади Києва, перетворившись на самостійне князівство. Воно ще більше зміцніло в період правління князя Романа (Бориса) Великого (бл. 1152-1205). Посадже­ний на князівство в Новгороді в 1168 p., після смерті бать­ка Мстислава Ізяславича в 1170 р. він зайняв володимирсь-кий престол, де княжив до 1205 р. З 1199 р. Роман - князь галицький. У Візантії Романа іменували «igemon», тобто князь, тоді як його тестя київського князя Рюрика Ростиславича називали «diepon», тобто правитель.

Син Романа князь Данило-Іоанн (1202-1264) просла­вився передусім своєю впертою боротьбою з татаро-монго­лами. Протягом п'яти років він не визнавав влади Орди. І хоча в 1246 р. йому все ж довелось їхати до Орди за яр­ликом, він і після цього не припинив боротьби. В пошуку союзників він зав'язав стосунки з володимиро-суздальським князем Андрієм Ярославичем (братом Олександра Іжевсько­го), закріплені в подальшому шлюбом Андрія Ярославича з дочкою князя Данила Дубравкою. Проводячи політику, спрямовану на організацію антимонгольської коаліції, він встановив зв'язки з римським папою, з рук якого одержав королівську корону. Коронація Данила Романовича відбу­лася в 1253 р. в Дорогочині.

У 1259 році монгольське військо на чолі з Бурундаєм здійснило новий похід на західноруські землі, примусивши Данила знищити укріплення всіх волинських і галицьких міст. Свою столицю Данило переніс у Холм, збудований ним у 1237 р. Тут він і був похований.

Один із синів Данила, Роман, у 1252 р. одружився з Гертрудою Бабенберг, племінницею австрійського герцога. Сестра герцога Маргарита Бабенберг вийшла заміж за ко­роля Чехії Пшемисла II. Після смерті герцога і Роман, і Пшемисл заявили про свої претензії на австрійській пре­стол. Волинський князь зазнав у цій боротьбі поразки і зму­шений був залишити Австрію.

Ще один син Данила Галицького, Шварн, одружений з дочкою литовського князя Міндовга, протягом 1264-1269 pp. був великим литовським князем. На честь іншого сина Да­нила, Лева, названо місто Львів.

На Волині, коли Данило Романович став на чолі знов об'єднаної Галицько-Волинської держави, безпосередньо правив його рідний брат Василько (бл. 1205-1269), якого замінив син Володимир (1269-1288). Літописи називають Володимира філософом, книжником, будівничим. Після смерті бездітного Володимира князівство перейшло до сина Данила Галицького Мстислава, потім до його онука — Юрія Львовича, короля Русі і князя Лодомерії, як було записано на його печатці. Після Юрія правили його сини Андрій І і Лев II. На жаль, ми не знаємо точних дат життя і князю­вання багатьох волинських князів. Як правили Юрійовичі, як і коли померли чи загинули, не з'ясовано. Після їх смерті закінчилася династія Рюриковичів в Галицько-Волинській землі. Престол посів їх племінник, син сестри Марії Юріївни і мазовецького князя Тройдена Болеслав — Юрій II. Але в 1340 р. він був отруєний, і волинський престол пе­рейшов до князя Любарта-Дмитра Гедиміновича (1340-1386), одруженого з представницею галицько-волинського князівського роду. Його правління супроводжувалось без­перервними війнами з польськими правителями. Врешті поляки таки захопили західні землі князівства — Холм, Белз (1377 p.).

У 1399 р. Волинь перейшла під владу князя Вітовта, який частину підвладних йому земель (Кременець, Стожок) передав у володіння князю Свидригайлу.

Після смерті Вітовта в 1431 р. поляки повторили спробу захопити Волинь. Вони оволоділи Володимиром, намагалися взяти Луцьк та інші волинські міста. Боротьбу з поляками очолив князь Свидригайло. Угода 1443 р. між польським ко­ролем Казимиром Ягайловичем і князем Свидригайлом закріплювала Волинь за Литвою.

Свидригайло був останнім волинським князем. Після його смерті в 1452 р. князівство було скасовано, здобувши статус Волинського воєводства з Володимирським, Луць­ким, Кременецьким староствами у складі Литовсько-Русь-кого князівства. Східні волинські землі (Житомирське, Ов­руцьке староства) були включені до Київського князівства (з 1471 р. — воєводства).

Після Люблінської унії (1596 р.) уся Волинь опинилася під владою Польщі. В роки визвольної війни 1648-1654 pp. тут точилися жорстокі бої. Наприкінці 1648 р. загін Макси­ма Кривоноса зайняв Збараж. У середині 1649 р. місто зно­ву стало ареною військового протистояння. Бойові дії відбу­валися під Зборовом. Але найбільша за масштабом битва відбулася в 1651 р. під Берестечком.

Напередодні першої світової війни на місці битви під Берестечком було споруджено величний храм-пам'ятник «Козацькі могили».

Національно-визвольна війна завершилась закріплен­ням над волинськими землями влади Польщі. Над краєм пройшла хвиля репресій. Українська шляхта втратила свою політичну роль.

Після другого поділу Польщі (1793) Східна Волинь увійшла до складу Росії як Ізяславське намісництво. Його центром був проголошений Ізяслав, проте адміністрація квартирувала в Житомирі за браком відповідних приміщень.

Після третього поділу Польщі (1795) до Росії була приєднана і Західна Волинь. Головним ЇЇ містом став давній Звягель (Возвягля), викуплений казною у його власників князів Любомирських і перейменований на Новоград-Волинський. Хоча адміністрація з тієї ж причини залишилась у Житомирі.

Після приєднання Волині Катерина II видала указ про скасування унії і литовських статутів. Після 1796 р. Павлом І була відновлена дія місцевих законів і легалізована релігія, що укорінилася в краї. Олександр І також не чинив утисків стосовно місцевих порядків. І лише Микола І після польського повстання 1830-1831 pp. остаточно скасував унію і литовські статути, започаткувавши процес ру­сифікації краю. Були впроваджені російські закони, закриті польські школи. Після поразки Росії в Кримській війні 1853-1855 pp. сталися деякі послаблення, хоча після польсь­кого повстання 1863 р. русифікаційні тенденції посилились. Усе це вилучило Волинь із процесів українського націо­нального відродження. Тут до 1911 р. не існувало навіть земств, які в інших губерніях підтримували український культурний і національний рух.

Після революційних подій 1917 р. окреслились перші прояви національного відродження: в краї з'явились ук­раїнські школи, кооперативи, відділення товариства «Просвіта». В 1918 р. в Житомирі діяла Центральна Рада. Саме тут нею були затверджені державний герб, нова гро­шова одиниця (шаги, гривні, карбованці), впроваджено но­вий календар.

В 1920 р. Західна Волинь була окупована поляками і за Ризьким миром (1921 р.) відійшла до Польщі. В результаті цілеспрямованої деукраїнізації: з 443 українських народних шкіл у 1922 р. на 1939 р. їх залишилося всього 8 проти 1459 польських. Державних середніх українських шкіл не було взагалі (не рахуючи трьох приватних). Така політика польського уряду спричинилась до виникнення руху опору. В результаті у 1930-і роки на Волині почала діяти ОУН.

На підставі пакту Рібентропа-Молотова у вересні 1939 р. Західна Волинь була приєднана до радянської України.

З початком гітлерівської окупації Волині тут була зроб­лена спроба відновити дорадянські порядки: організувати цивільну владу, налагодити функціонування церкви. Але з початком німецького терору восени 1941 р. на Волині ак­тивізувався український опір. Після звільнення від німець­кої окупації навесні 1944 р. цей рух був спрямований про­ти радянської влади.

Східна Волинь (Житомирщина) увійшла до складу ра­дянської України.

Західні волинські землі - Підляшшя і Холмщина — ле­жать за межами української держави, у Польщі. Це Берес­тейсько-Дорогочинська земля, як вона іменувалася в Серед­ньовіччя, де відбувалась коронація князя Данила Галицького (місто Дорогочин). Місцеве українське населення зберегло мову, традиції, фольклор, віру предків.

Історико-етнографічні особливості Волинського краю завжди були предметом інтересу науковців і краєзнавців. Його досліджували В. Антонович, М. Грушевський, М. Ко­стомаров, М. Максимович, О. Цинкаловський та ін. Цент­ром краєзнавчого вивчення Східної Волині став у середині XIX ст. Житомир. Тут діяв створений при Волинському гу­бернському статистичному комітеті краєзнавчий осередок, діяльність якого пов'язана з іменами відомих людей, у числі яких — П. Косач, батько Лесі Українки. На кінець XIX ст. вивчення краю зосередилось навколо Волинського єпархі­ального сховища старожитностей і Волинського церковно-археологічного товариства. В 1900 р. в Житомирі створено Товариство дослідників Волині, у складі природничої, етно­графічної, економічної та історичної секцій. Його силами організовано видання наукових праць, яких вийшло 14 томів. Товариство підтримувало зв'язки із 104 науковими установами.

У відання товариства передано музей, що функціонував при публічній бібліотеці. Згодом Центральний волинський музей, колекція якого налічувала 8292 експонати, здобув статус самостійної установи.

Товариство припинило своє функціонування у 1920 р. і відновило його лише в 1949 р., на цей раз у Нью-Йорку. Його філії були створені у Клівленді, Буффало, Торонто, Вінніпегу. Найбільшою активністю відзначалась діяльність останньої. В цьому канадському місті в 1951 році було ство­рено Інститут дослідження Волині і товариство «Волинь», видано перший науково-популярний збірник «Літопис». Через 50 років ці організації припинили свою діяльність, яку продовжили Волинський державний університет і Житомирське науково-краєзнавче товариство дослідників Волині, створені в 1990 р. Це останнє регулярно організо­вує наукові всеукраїнські і міжнародні краєзнавчі конфе­ренції, видає наукові збірники.

У Луцьку з кінця 1920-х років дослідження Західної Во­лині проводилося членами Краєзнавчого товариства Волині, що мало свій друкований орган «Земля Волинська». За йо­го сприяння відкрито музей Волині. Товариство функціону­вало до його злиття в 1932 р. з аналогічним польським. На­томість у Луцьку створюється Товариство «Друзів музеїв». Діяло також Волинське товариство прихильників наук, яке видавало у Рівному «Волинський щорічник».

3.2.1. Волинська область

розташована на північному заході України, в лісовій і лісостеповій зонах. Площа — 20,2 тис. кв. км (3,3% території України). Ліси займають 649,1 тис. га —- третину території області. 130 річок, які протікають по Волині, належать до басейнів Дніпра (Прип'ять, Турія, Стохід, Стир) і Західного Бугу.

В області налічується 209 природно-заповідних тери­торій і об'єктів. Природа краю, різноманітність його флори і фауни створюють умови для відпочинку і оздоровлення, розвитку індустрії туризму.

Особливою привабливістю для туристів відзначається південно-західна частина Волині — край лісів і озер. Різно­манітністю ландшафтів характеризується створений у 1983 р. Шацький національний природний парк, територія якого простягається на 20 км з півночі на південь, і на 29 км — із заходу на схід. В межах парку розташовані 22 унікальних озера карстового походження, які мають здатність до само­очищення. В їх числі — найбільше і найглибше в Україні озеро Світязь, площею 24,4 км², середня глибина якого складає 7 м, а максимальна — 58,4 м. У парку 9 озер з од­наковою назвою — Святе. Озерна фауна налічує 31 вид риб, серед яких найціннішим є європейський вугор.

Флора парку представлена 825 видами рослин, з них 28 занесено до Червоної книги.

У тваринному світі переважають типові поліські види: лось, дикий кабан, заєць, козуля, білка. З хижаків зустріча­ються вовк, куниця, єнотовидний собака, лисиця. Видра, борсук, горностай занесені до Червоної книги.

Район Шацьких озер відзначається різноманітністю видів водоплавних птахів. Це «транзитний» пункт на шля­ху сезонних міграцій пернатих. Відомо, що у XV ст. перед Грюнвальдською битвою польський король відрядив спеціальні загони для заготівлі дичини і риби саме в ці краї.

Парк володіє унікальними ресурсами завдяки поєднан­ню лісових, лугових і озерних екосистем, які забезпечують необхідні умови для відпочинку. Сприятливим фактором є також віддаленість рекреаційних зон від джерел техноген­ного навантаження. Кліматичні умови краю дозволяють продовжити сезон літнього відпочинку до 120-140 днів. Крім того, в регіоні добре розвинена транспортна мережа.

У парку виділяється кілька функціональних зон: за­повідна, господарська, регульованої і стаціонарної рекреації. До заповідної зони входять озера Кримне і Мошне з прилег­лими лісами, а також лісові масиви навколо заплави Західно­го Бугу. Зона відкрита лише для наукових досліджень.

Зона регульованої рекреації призначена для нетривало­го відпочинку (переважно у вихідні і святкові дні). Тут відведені стаціонарні ділянки під намети, прокладено дві туристські стежки — «Світязанка» та «Лісова пісня», ство­рено рекреаційні пункти — «Перемут» і «Турист».

Зона стаціонарної рекреації в центральній частині парку і частково включає приозерну територію біля Світязя і Піщаного озера. Тут розташовані бази відпочинку, санаторій «Лісова пісня», спортивні та дитячі табори. Тут проводить­ся міжнародний пісенний фестиваль «На хвилях Світязя».

Сприятливі кліматичні умови, великі лісові масиви, чи­сельні водні об'єкти, мінеральні джерела, запаси лікуваль­них грязей є факторами, що стимулюють розвиток турис­тичної сфери.

Крім того, в регіоні перехрещуються важливі транс­портні шляхи, що з'єднують Східну Європу з Центральною і Західною. Все це обумовлює активізацію міжнародного співробітництва, зокрема, в галузі туризму.

Область підтримує добросусідські зв'язки з прикордон­ними воєводствами Польщі. Тут діє транскордонне об'єд­нання «Єврорегіон «Буг».

В області діє 14 готелів. Кращі готелі — «Лучеськ», «Ук­раїна», «Світязь». найпопулярніші ресторани — «Старий за­мок», «Едем», «Версаль», «Золотий дракон», «Корона Вітов-та» та ін., розташовані в Луцьку.

Історія сучасної Волині сягає в глибоку давнину. Перші поселення навколо південних приток Прип'яті і у верхів'ях Західного Бугу виникли ще в період пізнього палеоліту. В ході розкопок виявлено понад 160 археологічних пам'яток епохи палеоліту і мезоліту. Науковий інтерес являють за­лишки давніх городищ VI—VII ст. у с Зимне, IX—XII ст. в м. Устилуг, X—XIII ст. в м. Володимир-Волинський, XI— ХНІ ст. в м. Любомль, с Білосток, Затурці, Старий Чарто-рийськ.

Область має значний історико-культурний потенціал: загальна кількість пам'яток історії, археології, містобудуван­ня і архітектури, монументального мистецтва складає 2,6 тис. До державного реєстру національного культурного надбан­ня внесено 468 пам'яток архітектури.

В області діє 6 державних музеїв і заповідників. Крає­знавчий музей, зібрання якого налічує понад 120 тис експонатів функціонує з 1923 р. у приміщенні колишнього Во­линського окружного земельного управління. У фондах му­зею — Качинський скарб срібних виробів IV—V ст., давньо­руський скарб срібних прикрас XI—XII ст. з с Городище Луцького району, рукописи і стародруки XVI—XVII ст. Му­зей має багату етнографічну колекцію: ткацькі вироби, ви­шивки, зразки волинських народних костюмів, плетені виро­би з соломки, коріння і лози, гончарні вироби, писанки.

На території Луцького замку в Шляхетському будинку (XVIII ст.) розміщена картинна галерея. Найбільшу цінність у її зібранні мають колекції Радзивілів з Олицько-го замку. В експозиції — твори живопису, графіки, скульп­тури вітчизняних і зарубіжних майстрів XVIII—XX ст.

У 1993 р. в Луцьку на основі колекції сакрального мис­тецтва краєзнавчого музею було відкрито музей волинської ікони. Експозиція дає уявлення про розвиток і специфічні особливості іконопису Волині XVI—XVIII ст. Найдавнішою в ряду цих пам'яток є ікона «Спас у славі», що відноситься до першої половини XVI ст. Колекція музею налічує понад 500 ікон і поповнюється новими експонатами.

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки відкри­тий у 1949 р. в садибі родини Косачів у с. Колодяжне, де в період з 1882 по 1907 р. з перервами жила поетеса. Основ­на експозиція розміщена в двох меморіальних будинках: так званому «сірому», батьківському, і «білому», її власному. Крім того, у приміщенні літературного музею представлені документальні матеріали про життя і творчість членів роди­ни Косачів. В фондах музею налічується близько 6 тис ек­спонатів, у тому числі особисті речі Лесі. Музейний ком­плекс включає лісопарк, закладений на честь 100-річчя від дня народження Лесі Українки.

З ім'ям поетеси пов'язують також мальовниче урочище Нечимне в лісовому масиві, що належить до Скулинського лісництва, яке нібито надихнуло її на створення «Лісової пісні». На березі й досі стоїть дуб дядька Лева, тільки тепер його називають Лесиним дубом.

У старовинному місті Устилуг, перша згадка про яке підноситься до 1150 p., виявлено давнє городище XI—XII ст.

З ним пов'язані також життя і творчість видатного компо­зитора І.Ф. Стравінського, на честь якого тут відкрито мемориальний музей. Його дядько мав у цих краях маєток, а в 1906 р. композитор спорудив новий будинок на березі Лу­ги, де бував щоліта упродовж кількох років — аж до 1914 р. Саме тут він приступив до створення балету «Весна священ­на», поставленого в 1913 р. в Парижі. Лібрето написане ком­позитором у співавторстві з Миколою Реріхом.

На території області чимало міст і сіл, що мають давню історію.

Перша літописна згадка про Луцьк (Лучеськ) датується 1085 р. Незважаючи на численні археологічні знахідки, досі немає од­нозначної відповіді на запитання про час ви­никнення укріпленого поселення на території нинішнього Луцька. Його історичним ядром був острів на річці Стир. На місці найдавнішого поселення, що дало початок Луцьку, стоїть луцький замок.

Давня легенда пов'язує назву Луцька з ім'ям вождя східнослов'янського племені дулібів Луки, який нібито по­ставив на пагорбі над Стиром свої курені.

З 1097 р. Луцьк — центр удільного князівства, де пра­вив правнук Ярослава Мудрого, онук Святослава Черні­гівського Святослав Давидович. Після вигнання його з міста Давидом Ігоревичем він став ченцем Києво-Печерсь­кої Лаври, відомим під ім'ям Миколи Святоші.

З Луцьком пов'язано ім'я Андрія Боголюбського, який у період з 1150 по 1152 р. був удільним князем пересопниць-ким, дорогобузьким, туровським, пінським. Він допомагав своєму батькові, суздальському князю Юрію Долгорукому, в його боротьбі з волинським князем Ізяславом II за київський престол. В одній із битв Андрій врятувався лише завдяки коню, який виніс його з поля бою і тут же загинув від ран. Вдячний князь звів над Стиром пам'ятник своєму коню. Саме на цьому місці був споруджений Луцький замок. Розквіт Луцька припадає на другу половину XII ст. -період правління сина Данила Галицького Мстислава, коли місто називали Лучеськом Великим. За князювання Мстислава розпочато будівництво кафедрального собору Іоанна Богослова.

При князі Вітовті Луцьк був по суті другою, після Вільно, столицею Князівства Литовсько-Руського. Саме тут у 1429 р. за ініціативою Вітовта відбулась велика рада за уча­стю імператора «Священної Римської імперії» Сигізмунда І, впливових німецьких князів, польського короля Ягайла, данського короля, московського князя Василія II Темного, посланця Папи Римського, гросмейстера Прусії, волоського воєводи, посланця візантійського імператора, хана Пере-копської орди. Це зібрання було присвячене узгодженню ко­лективних дій проти спільного ворога — турецького війська.

В 1439 р. Луцьку було надано Магдебурзьке право.

Після Люблінської унії (1569) Луцьк був перетворений на центр Волинського воєводства.

В 1428 р. в місті заснована католицька єпископська ка­федра.

В XVI—XVII ст. більшість міського населення склада­ли польські міщани, другою за чисельністю була українська громада. Значну частку городян становили євреї і вірмени, а також караїми, переселені Вітовтом із Криму і розосеред­жені в різних регіонах литовсько-руської держави.

Луцьк пов'язаний з подіями Північної війни (1700-1721), в якій протистояли, з одного боку Росія в союзі з Польщею, Саксонією, Данією, а з другого — Швеція: в 1706 р. протя­гом кількох місяців місто було зайняте шведами.

З 1795 р. Луцьк перебував у складі Росії як повітовий центр Волинської губернії і був типовим провінційним містечком, у якому в 1838 р. налічувалося 32 кам'яних і 413 дерев'яних будинків.

Під час війни з наполеонівським військом у 1812 р. в Луцьку містився штаб другої російської армії на чолі з П. Багратіоном, пізніше - штаб третьої армії на чолі з О. Тормасовим. Влітку того ж року в місто увійшли напо­леонівські війська.

В роки Першої світової війни Луцьк був прифронтовим містом. У 1915 р. він був захоплений австрійською армією. Окупація тривала майже рік, після чого його зайняли російські війська.

У місті народився відомий письменник Г. Мачтет. У 1840-і роки в луцькій гімназії працював П. Куліш. У 1879-1881 pp. тут жила Леся Українка, тут нею був написаний перший дитячий вірш — «Надія».

Серед архітектурних пам'яток Луцька — споруди верхньо­го і залишки стін нижнього луцького замку (XIV ст.); Обо­ронна вежа князів Чарторийських (XV ст.); синагога (XIV— XV ст.); Покровська церква (XV ст.), єзуїтський монастир (XVI—XVII ст.); Хрестовоздвиженська церква (1619 p.); мо­настир бригідок (1624 p.); Василіанський монастир (1647 p.); домініканський монастир — дерев'яна споруда 1390 p., пере­будована у XVIII ст., зведено кам'яні стіни; Святотроїцький кафедральний собор (споруджений у 1752-1755 pp. як мона­стир бернардинців, після перебудови в 1877-1879 pp. функ­ціонує як собор); монастирі шариток (XV—XVII ст.) і тринітаріїв (1729 p.); житлові будинки XVI—XVII ст. Усі ці будівлі входять до складу Луцького державного історико-архітектурного заповідника, створеного в 1985 р.

Одне з найстаріших міст краю — Володи­мир (з 1795 р. Володимир-Волинський) —уперше згадується в літописі «Повість временних літ» під 988 р. як місто-фортеця, передане київським князем Володимиром у володіння його сину Всеволоду. З того часу — центр удільного Володимирського князівства.

Істориками встановлено, що це місто існувало ще в IX ст. під назвою Лодомира, Лодомерія. Воно було приєднане до Києва в 883-885 pp. князем Олегом.

Після смерті Володимира в боротьбі за владу між його синами польський князь Болеслав Хоробрий, допомагав старшому з них Святополку, одруженому з його дочкою, і захопив у 1018 р. волинські землі, серед яких був і Володи­мир. Лише в 1031 р. Ярославу вдалося повернути ці тери­торії під владу Києва.

В XI — на початку XII ст. місто, яке було важливим центром літописання (саме тут у XIII—XIV ст. створений Галицько-Волинський літопис), відвідав знаменитий давньо­руський літописець Нестор.

За Данила Галицького Володимир став одним із най­кращих і найбільш впорядкованих руських міст. 1231 р. угорський король Андраш був вражений його красою. «Та­кого града не бачив я і в німецьких країнах».

В місті виявлено давнє городище X ст. Зберігся Ус­пенський собор, споруджений за Мстислава Ізяславича (1157-1160 pp.).

Видатною пам'яткою кінця ХНІ ст. є Василівська церк-ва-ротонда, яка вважається фахівцями унікальним явищем у світовій архітектурі.

Серед архітектурних пам'яток міста — будинок із дзвіницею (1494 p.), міські мури з воротами (XVII ст.), ко­стьол Іоакима і Анни (1752 p.), костьол єзуїтів (1766 p.), Миколаївська церква (1780 p.).

Володимир був одним із центрів розвитку освіти: з 1577 р. тут існували школи, у XVIII ст. діяв один із найбільших в Україні колегіум.

Неподалік від Володимира, в с Зимне, розташований Святогірський монастир, заснований в XI ст. Ансамбль включає Успенську церкву (1495 р.) з печерами (перебудова­на в 1898-1900 pp.), Троїцьку церкву (1567 р.) і церкву Різдва Богородиці (1723 р.) у стилі бароко, оборонні мури (XV ст.). У храмах збереглися настінні розписи XVII—XVIII ст.

Жидичинський монастир відомий із XIII ст. За літо­писним свідченням від 1277 p., сюди приїздив на молитву Данило Галицький. У 1662 р. в монастирі під іменем Геде­она жив Ю. Хмельницький. До ансамблю входять Мико­лаївська церква (1723 p.), дзвіниця (XVIII ст.) і будинок єпископа (1723 p.).

Берестечко в документах XV ст. згадується як село. В 1547 р. воно здобуло статус міста, якому було надано Магдебурзьке право. У другій чверті XVII ст., увійшовши до володінь луцького старости О. Пронського, який сповідував кальвінізм, місто перетворилось на головний центр реформаторства на Волині.

У Берестечку збереглася каплиця Св. Текли, споруджена над Дівочою греблею — високою могилою, в якій, за перека­зами, в 1658 р. поховано 500 замордованих татарами дівчат.

Ще однією пам'яткою Берестечка є костьол, побудова­ний у 1765 р. в стилі бароко.

З XV ст. відомий Ковель - спочатку як се­ло Ковля, назву якого пов'язують із ремеслом першого його поселенця, що нібито був кова­лем. Ковель згадується як місце народження польського короля Казимира НІ (1310-1370). З початку XVI ст. Ковель одержав право на самоврядування. В 1564 р. місто разом із прилеглими се­лами було передано польським королем Сигізмундом II Ав­густом у володіння князя А. Курбського, що втік від гніву Івана Грозного. Новий володар фактично скасував міське самоврядування, доручивши управління міськими справами і судом своєму ставленику І. Келемету. Після смерті А. Курбського в 1583 р. ці землі знову перейшли у власність польської держави, в 1611 р. Сигізмундом III тут було відновлено Магдебурзьке право.

В Любомлі збереглися Георгіївська церква (1264 p.), палац Браницьких (XVIII ст.), част­ково - торгові ряди (XVIII ст.).

Серед пам'яток Олиці - Петропавлівський костьол (1450 p.; перебудований у 1612 p.), що є найдавнішим римо-католицьким храмом Во­лині; замок (1564 p.); Луцька брама (1630 p.); костьол ко-легіатів (1640 p.), дзвіниця (1650 p.), міські мури з вежами і воротами (1650).

У селі Низкиничі в Успенській церкві знаходиться сар­кофаг і мармуровий бюст А.Киселя (1599-1653).

У містечку Глоби збереглася садиба XVIII ст. і в'їзна арка.

В'їзні ворота поміщицької садиби і будівля, в якій у XVIII ст. містилась монастирська школа, збереглись у се­лищі Любешів. У цій школі навчався Т.Костюшко (1746-1817) - керівник польського повстання 1793 р.

Дата добавления: 2015-05-24