Туристичні ресурси історичної Київщини

ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ

ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ

Назва «Правобережна Україна» бере свій початок від поділу українських земель у XVII ст. між Росією і Поль­щею. Після включення регіону наприкінці XV1I1 ст. до складу Російської імперії він називався Південно-Західним краем.

Правобережна Україна включає такі історико-географічні краї: Київщина, Волинь і Поділля.

Історична Київщина охоплює територію сучасних Київської і Черкаської областей і входить до Придніпровського рекреаційного району Дпіпровсько-Дністровського ре­креаційного регіону.

В ІХ-ХІ ст. правобережжя Дніпра від р. Прип'яті на півночі до р. Рось і верхів'їв Південного Бугу па півдні, Случі і Горині на заході мало назву Київської землі. З XII по XV ст. цс територія Київського князівства. В результаті подальших політико-адмінїстративних перетворень ці землі здобувають статус воєводства, полків Київського, Черкась­кого та ін., намісництва, губернії, округ Київської, Черкась­кої та ін. В радянський період на цій території створені Київська і Черкаська області.

Київщина історично склалася як політичне ядро Ук­раїни. Перші поселення з'явилися тут ще в епоху палеоліту. Саме ці землі стали центром Давньоруської держави. Після розпаду її наприкінці XI ст. на окремі державні утворення Київське князівство зберігало свою силу і могутність до самої татаро-монгольської навали. В середині XIV ст. Київщина увійшла до складу Литовської Русі. З 1470 р. цій території надано статус воєводства.

Люблінська унія поклала початок активному переселен­ню на київські землі польської шляхти. В результаті ревізії так званих «пустих» земель, тобто таких, що не перебували в феодальному володінні, поляки одержали грамоти на во­лодіння ними. Подвійне пригноблення, феодальне і національне, стало причиною зростання визвольного руху, очоленого козаками. Повстання проти польського гніту під проводом К. Косинського (1591-1593) розпочалося нападом на Білоцерківську фортецю і охопило Київщину і Волинь. Це був рух, що переріс у Визвольну війну українського на­роду. Одна з вирішальних її битв відбулася під Корсунем в урочищі Горохова Діброва, 16 (26) травня 1648 р., в якій армія Б. Хмельницького здобула блискучу перемогу.

На той час саме тут, на Київщині, були гетьманські сто­лиці Суботів і Чигирин.

Середня і південна Київщина майже обезлюдніли вна­слідок подій Руїни. Польща всіляко намагалась повернути собі владу над цими землями. Король Ян Собеський універ­салом від 1684 р. відновив на Правобережжі козацтво. Сей­мом у 1685 р. були підтверджені козацькі права і привілеї. Правобережна Україна почала інтенсивно заселятися. Були створені Богуславський, Корсунський, Фастівський полки. Успішність колонізації пов'язана, зокрема, з ім'ям Семен Палія.

Після підписання миру з турками (1699 р.) і повернен­ня під владу Польщі Правобережної України польським сеймом були скасовані усі рішення стосовно козацьких прав і привілеїв. В результаті спалахнуло козацьке повстання, що здобуло назву Паліївщини. Центром подій знову стала го­ловна польська фортеця на Київщині — Біла Церква. На підкріплення полякам проти правобережних козаків висту­пили лівобережні козацькі полки на чолі з І. Мазепою, які окупували Київщину і Волинь (1704-1711).

В результаті двох останніх поділів Польщі Правобереж­на Україна наприкінці XVIII ст. була приєднана до Росії.

3.1.1. Київська область

розташована на Півночі України в басейні середньої течії Дніпра, в межах лісової і лісостепової ге­ографічних зон. Площа її стано­вить 28,1 тис. кв. км (бл. 4,8% те­риторії країни). Річки, що пересікають сучасну Київщину, належать до басейну Дніпра, який тече в межах області на протязі 246 км. Всього в області 177 річок, серед яких — Прип'ять, Тетерів, Ірпінь, Стугна, Рось. На її території 55 водосховищ (найбільші з них Київське, більша частина Канівського), 2383 ставки. Річкові заплави утворюють понад 750 невели­ких озер.

В області налічується 85 територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду, в т.ч. дендрологічний парк Олександ­рія і пам'ятки садово-паркового мистецтва — Згурівський і Кагарлицький парки.

Сприятливі кліматичні умови, наявність численних водних об'єктів визначають роль Київської області як важ­ливого рекреаційного регіону, де функціонують санаторії, будинки і бази відпочинку, дитячі табори. Серед курортів найважливіші — Біла Церква, Ворзель, Ірпінь, Конча-Заспа, Миронівка. Рекреаційно-оздоровче значення мають також курортні місцевості — Піритове, Лютіж, Клавдієво-Тарасове, Буча. В області є 30 готелів.

В області функціонують 16 музеїв, у тому числі три за­повідники — історико-етнографічний «Переяслав», музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 р.» у с Нові Петрівці, історико-культурний заповідник у місті Вишгороді.

Цікавий і цінний матеріал зібраний у Білоцерківському і Фастівському краєзнавчих, Яготинському історичному музеях. У с Мар'янівка створено музей-садиба видатного співака І.С. Козловського.

211 нерухомих пам'яток області внесено до Державного реєстру національного культурного надбання. Багато насе­лених пунктів Київщини мають давню історію, насичену подіями.

Біла Церква є спадкоємницею міста Юріїв, заснованого Ярославом Мудрим у 1032 р. В 1050 р. було збудовано Георгіївську церкву. Серед археологічних пам'яток міста — городи­ще XI—XIII ст.

Фортеця неодноразово зруйновувалась і відбудовувалась. Після татаро-монгольської на­вали вона довгий час лежала в руїнах. У XIV ст. почи­нається відродження міста. Перша документальна згадка про його нову назву — Біла Церква, пов'язану можливо з руїнами давньої церкви, датується 1331 роком. У середині XVI ст. воєводою Ф. Пронським тут побудований замок. Стимулюючи заселення цього важливого опорного пункту боротьби з татарами, польські королі надають міщанам пільги, звільнивши їх від податків. Натомість на них покла­даються витрати на утримання замку і обов'язок польової варти. В 1589 р. місто здобуло Магдебурзьке право.

В період Паліївщини Біла Церква була фактично дру­гою столицею Гетьманщини (1704-1711). У 1706 р. І. Мазе­пою та К. Мокієвським тут закладено Миколаївську церк­ву, що збереглася до наших часів.

У 1774 р. Біла Церква була подарована королем Стані­славом Августом Понятовським коронному гетьману Польщі Ф. Браницькому. В 1793-99 pp. Олександра Браницька на місці діброви на лівому березі р. Рось заклала ландшафтний парк, який здобув назву «Олександрія». Він створений за проектом і під безпосереднім керівництвом італійця Д. Ботані. В паркових композиціях природні пей­зажі органічно поєднуються з архітектурними спорудами -павільйонами, альтанками, колонадами, містками, побудованими в романтичному стилі. Деякі з них зберег чся до наших днів. Це — колонада «Відлуння», «колона чалі», водоспад «Руїни», а також інші численні ставки з водоспадами, каскадами і фонтанами. Флора парку представлена місцевими та екзотичними видами.

На кошти Браиицьких протягом XVIII—XIX сі спору­джені зимовий і літній палаци, будинок дворліського зібрання, торговельні ряди (Гостиний двір із 85 крамниця­ми), поштова станція, костьол Св. Іоанна Предтечі на Зам­ковій горі (1789-1812), Преображенський собор (1833-1839), церква Св. Марії-Магдалини (1843). Все це приваблює ту­ристів.

Перша письмова згадка про Білогородку (колишній Білгород), володіння князя Володимира, датована 980 ро­ком. Вона була однією з найбільш укріплених фортець у руських землях і входила до числа найбільших міст, пере­вищивши за чисельністю населення Чернігів, Переяслав, Рязань. Могутня фортеця, розміщена на підступах до сто­лиці, не раз вирішувала долю Києва в битвах з ворогом. Після татаро-монгольської навали втратила своє колишнє значення і перетворилася на село. Від давнього Білгорода залишилось велике городище, що охороняється як архео­логічна пам'ятка.

Васильків заснований Володимиром у 988 р. і названий на честь Св. Василія. Першу згадку про Василів містить літопис 996 р. у зв'язку з описом битви з печенігами, в якій князь Володимир зазнав поразки. Він дав обітницю побудувати церкву, якщо врятується. Через рік у Василеві була зведена Преображенська церква, яка, на жаль, не збереглася. В 1157 р. місто було перейме­новано у зв'язку із зміною володаря, яким став син Юрія Долгорукого князь Василько.

Історики висловлюють припущення, що у Василькові народився Феодосій Печерський (бл. 1036-1074). У 1756-1758 pp. С. Ковнір спорудив у місті Собор Св. Антонія і Феодосія.

Вишгород був одним із найбільших і найважливіших за своїм політико-економічним значенням міст Київської Русі. Він уперше згадується в літописах від 946 р. як «Ольжин град», резиденція київської княгині Ольги. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний називає Вишгород у ряду таких руських міст, як Київ, Чернігів, Новгород, Псков. У період між 946 і 1314 pp. літописи 38 разів згаду­ють місто у зв'язку з різними політичними подіями.

У Вишгороді в 1054 р. помер Ярослав Мудрий, похова­ний у Борисоглібському соборі (пізніше його прах був пе­ренесений у Київ до Софійського собору).

До найстаріших міст Київської області на­лежить Переяслав-Хмельницький (до 1943 р. - Переяслав). Його назва вперше письмово зафіксована в договорі між Руссю і Візантією від 907 р. Там він згадується в числі трьох найбільших міст-фортець Київської держави. У ХІ-ХІІ ст. Переяслав був столицею великого кня­зівства, що межувало на півночі і заході з Чернігівським і Київським князівствами, очолюваного в різний час Володи­миром Мономахом, Юрієм Долгоруким.

У ході археологічних розкопок на території міста вияв­лено Переяславський дитинець, оточений валами (висотою 17-18 і шириною — 18 м) і кріпосними ровами. Знайдено також залишки кількох церков (зокрема, храма Св. Михаїла), князівських палаців й помешкань простого люду.

У XVII-XVIII ст. місто було центром Переяславського полку. В цей період (1646-1666 pp.) було збудовано церкву Св. Михаїла, що збереглася до наших днів. Споруджено та­кож ансамбль Вознесенського монастиря, від якого уціліли Вознесенський собор (1695-1700), побудований на кошти І. Мазепи, колегіум (1753-1757) і дзвіниця (1760-і pp.). Збе­реглось також Борисоглібська церква, споруджена в 1839 р. В колегіумі, відкритому в Переяславі в 1738 p., викла­дав Г. Сковорода. В місто двічі приїздив Т. Шевченко, і в один із цих приїздів ним був написаний «Заповіт».

У Переяславі-Хмельницькому діє національний історико-етнографічний заповідник, до складу якого входять Му­зей народної архітектури і побуту і Музей Трипільської культури (в с. Халеп'я). Функціонують також історичний і кілька меморіальних музеїв — Г.Сковороди, Т.Шевченка, Шолом Алейхема та ін.

Період заснування і походження назви міста Фастів не встановлено. Перша документальна згадка про нього відно­ситься до 1390 р.

У XVI ст. Андрій Івашенцевич — Макаревич, що во­лодів фастівськими землями (головний його маєток був розташований у Макарові), заповів Фастів київському біскупу (римо-католицькому єпископу). Відтоді Фастів пе­ретворився на офіцій-ну резиденцію єпископів. Тут було за­сновано католицьку друкарню, побудовано костьол. У місті діяли єзуїтський колегіум (1612 p.), монастир бернардинців (1638 p.).

Внаслідок подій Визвольної війни і Руїни містечко бу­ло спустошене. Відродження в ньому економічного і полі­тичного життя наприкінці XVII ст. пов'язане з ім'ям Семе­на Палія.

Після Паліївщини місто знов спорожніло, і для заохочен­ня переселенців польський уряд впровадив для них ряд пільг.

У місті збереглись Покровська церква (1779-1781) і Костьол (1903-1911).

У селі Пархомівка в 1903-1906 pp. була споруджена Покровська церква, мозаїка якої виконана за ескізами М. Реріха.

3.1.2. Черкаська область

розташована в центральній час­тині України. її площа — 20,9 тис. кв. км (3,4% території країни).

Черкащина лежить у лісосте­повій зоні. Тут зберігся останній великий суцільний лісовий масив українського лісостепу площею 40 тис. га — реліктовий Черкаський бір, що є пам'яткою природи. Його територія включає заповідник «Мошногір'я».

Всього в області налічується 381 територія і об'єкт при­родно-заповідного фонду, в т.ч. Канівський заповідник, ден­дропарк Софіївка, Черкаський зоопарк, а також 6 парків, що є пам'ятками садово-паркового мистецтва (в місті Корсунь-Шевченківському, Тальному, Кам'янці, в с Козацько­му, Великій Буримці, Синицях).

У Канівському заповіднику, розташованому неподалік від Канева, природні об'єкти поєднуються з пам'ятками історії, археології, геології, палеонтології.

В області досить густа річкова мережа, яку складає 181 річка. Тут також понад 650 заплавних озер і ставків, 33 во­досховища. Найважливішою водною артерією є Дніпро, в який у межах області вливаються притоки Рось, Вільшанка, Тясмин та ін. Річки, що пересікають західну частину Чер­кащини — Гірський Тікич і Гнилий Тікич, — належать до басейну Південного Бугу.

Рекреаційні ресурси області визначаються м'яким кліматом, мальовничими пейзажами на прирічкових ділян­ках, наявністю радонових і гідрокарбонатних натрієво-магнієво-кальцієвих вод. Основні курортні місцевості — Прохорівка і Сокирна. В області діють 27 готелів.

На Черкащині 25 музеїв, серед яких 6 історико-культур-них заповідників: національний заповідник «Чигирин», Шевченківський національний заповідник у м. Каневі, істо-рико-культурний заповідник у м. Корсунь-Шевченківському, історико-культурний заповідник «Трахтемирів», історико-культурний заповідник у м. Кам'янка, історико-культурний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка».

В с Моринці 9 березня 1814 р. народився Тарас Шев­ченко. Його дитинство пов'язане з сусідньою Кирилівкою (нині Шевченкове).

Т.Г. Шевченко похований у Каневі на Чернечій горі, де в XVI ст. оселялися доживати віку літні запорожці, що вже не могли брати участі в походах. Вони знаходили притулок у монастирі, спаленому в 1678 р.

Канів розташований на горах (Княжій, Московці, Пипенковій). Тут ще в епоху брон­зи існувало поселення. Одні дослідники виво­дять його назву від слова «канюка» (хижий птах), інші обстоюють її татарське походження («ханський перевіз», «місто крові»). Перша літописна згадка про Канів датується 1144 роком, до якого відноситься спорудження київським князем Всеволодом церкви Св. Георгія (пізніше вона була перейменована на Успенський собор). На початку XIX ст. храм був перебудо­ваний у стилі класицизму.

У Каневі функціонує музей відомого дитячого письмен­ника Аркадія Гайдара, який перебував у партизанському за­гоні, що діяв у цих місцях, і в 1941 р. не повернувся з розвідки.

Місто Корсунь-Шевченківський (до 1944 - Корсунь) виросло на місці давнього поселен­ня, що належало до трипільської культури (IV-III тис. до н.е.). Поблизу виявлені також сліди скіфської присутності. Збереглися залишки давньої фортеці, спорудженої близько 1032 р. Ярославом Мудрим. Неподалік від міста розташовані так звані «змієві вали».

Польський король Стефан Баторій з метою убезпечен­ня своїх володінь від татарсько-турецьких набігів наказав у 1580 р. збудувати в Корсуні укріплений замок і надав кор-сунцям значні привілеї.

З 1780 р. Корсунем володів небіж польського короля Станіслава Понятовського. В його правління зведено палац у романтичному стилі з елементами неоготики, оточений парком. Збереглися в'їзні ворота, флігель, «швейцарський» будинок. Сьогодні це один із кращих садибно-паркових ан­самблів в Україні, відомий під назвою садиби Лопухіних.

На початку XVII ст. втікачами з Поділля, північних районів Київщини, Полтавщини на кам'янистих берегах р. Тясмина засноване місто Кам'янка. Наприкінці XVIII ст. маєток у Кам'янці був придбаний князем Г. Потьомкіним, який подарував його своїй небозі К.М. Самойловій, дружині Л.Д. Давидова — героя війни 1812 року, декабриста, засуд­женого до 20 років каторжних робіт, що помер у сибірсько­му засланні. В 1820-1822 pp. садибу відвідав О.С. Пушкін.

Син Давидових був одружений із рідною сестрою П.І. Чайковського, який, протягом майже ЗО років приїздив на відпочинок у Кам'янку. Він писав: «Я знайшов у Кам'янці ті відчуття миру в душі, яких марно шукав у Москві та Петербурзі». Тут і в сусідньому селі Вербівка він працював над створенням опер «Мазепа», «Євгеній Онєгін», «Орлеанська діва», балетів «Лебедине озеро», «Спляча кра­суня». Тут ним написано 2 симфонії, 2 фортепіанних кон­церти, п'єса «Пори року» та ін. Всього під час перебування в Україні він частково або повністю написав 30 творів. З ім'ям П.І. Чайковського пов'язані також Низи і Тростянець на Сумщині, Браїлів на Поділлі, Копилів у Київській об­ласті. У Кам'янці в «Зеленому будиночку» на території са­диби Давидових створено літературно-меморіальний музей О.С. Пушкіна і П.І. Чайковського.

Село Суботів виникло на місці поселення епохи бронзи. Перша письмова згадка про нього відноситься до початку XVII ст. і пов'язана з козацьким сотником Михайлом Хмельницьким, що служив при дворі коронного гетьмана С. Жолкевського на Львівщині, а пізніше перейшов на служ­бу до Я. Даниловича. Після призначення Даниловича кор-сунським, а потім чигиринським старостою М. Хмельницький разом з ним переїхав до Чигирина. Тут на виділеній для ньо­го землі він заклав хутір, що сьогодні має назву Суботова.

В селі за бажанням Богдана Хмельницького в 1653 р. збу­дована Іллінська церква у стилі українського бароко. Тут у 1657 р. гетьман був похований, на виконання його заповіту. В 1664 р. Суботів був спустошений поляками, які поглумилися над прахом Богдана Хмельницького та його сина Тимоша.

Чигирин — давній козацький осередок, од­на з гетьманських столиць.

У 1655 р. Павло Алеппський записав своє враження від Чигирина: «Міська фортеця не має собі рівної по всій країні козаків».

Занепад Чигирина почався після смерті Б. Хмельницького.

Перша згадка про Умань відноситься до 1609 р. Але місто виросло на місці давніх по­селень, що належали до трипільської культури. З 1648 р. Умань — центр Уманського пол­ку. Вона була однією з наймогутніших фортець в Україні. Під час Руїни в 1686 р. місто було дощенту зруйноване.

З 1726 р. Уманню володіли магнати Потоцькі. Для охо­рони своїх володінь вони відбудували фортецю, утримуючи там полк надвірних козаків.

У 1796 р. за розпорядженням графа С. Потоцького в урочищі Кам'янка був закладений парк, названий на честь його дружини Софії.

В основі архітектурних композицій парку — сюжети давньогрецької міфології. Детально продумана система гідроспоруд, серед яких — цілий ряд ставків, розташованих у різних рівнях, водоспади, шлюзи, каскади, фонтани і т.п. В парку створені ландшафти з використанням природного каменю. Це нагромадження величезних кам'яних брил (До­лина велетів), мальовничі скелі з вирубаними в них печера­ми і гротами, кам'яні розсипи (Критський лабіринт) та ін.

В 1832 р. Умань разом з усіма іншими маєтками Потоцьких була конфіскована за активну участь їх власників у польському повстанні. Парк «Софіївка» був перейменований на Царицин сад. Будівництво на території парку продовжу­валося. В 1852 р. споруджені вхідні ворота, в 1844 р. — павільйон флори, в 1852 р. — рожевий павільйон на острові Кохання, в 1841 р. — Китайська альтанка та ін.

У 1929 р. парку надано статус заповідника, який був пе­реданий у відання НАН України.

Умань є центром прощі хасидів, які щорічно приїздять із різних країн світу до могили цадика Нахмана.

В місті Тальне зберігся мисливський замок, спорудже­ний у 1896-1903 pp. за зразком французьких замків епохи Ренесансу. В замку розміщується музей історії хліборобства. На території міста виявлено сліди великого давнього посе­лення землеробів, вік якого визначається майже 6 тис. років.

В місті Городище народилися Семен і Петро Гулаки-Артемовські, на їх честь створено меморіальний музей.

312 нерухомих пам'яток Черкащини внесено до Дер­жавного реєстру національного культурного надбання.

Дата добавления: 2015-05-24