Інфраструктурні ресурси Києва 3 страница

На рубежі XVII-XVIII ст. Київ простягався уздовж Дніпра приблизно на 17 км.

Київ XVIII ст., як і раніше, складався з трьох частин: Нижнього (Поділ), Верхнього міста (Старе місто) і Печерська.

З середини XVII ст. Київ являв собою прикордонне місто і у зв'язку з цим особливою турботою властей було будівництво міських укріплень. У 1706 р. розпочато спору­дження нової фортеці в районі Києво-Печерської Лаври. Вона являла собою складну систему земляних валів з реду­тами, бастіонами, що були оточені глибокими ровами.

У 1750 р. навпроти головного входу в Лавру були збу­довані майстерні для виготовлення боєприпасів, і окремих деталей для гармат, їх складання і ремонту — Арсенал (ста­рий), приміщення якого збереглося до сьогодні. Раніше на цьому місці стояв Вознесенський жіночий монастир, у яко­му доживали віку знатні жінки. З 1705 р. ігуменею монас­тиря була Марія Магдалина, мати гетьмана Мазепи. У зв'язку з необхідністю побудови фортеці монастир був перенесений на Поділ і об'єднаний із Фролівським.

Фортеця мала троє воріт: Київські, Московські, Ва­сильківські (залишки двох останніх збереглися).

В 1711 р. було прокладено дорогу, що з'єднала форте­цю з Подолом.

Наприкінці XVII ст. в місті виросло чимало мурованих споруд. На кошти І. Мазепи збудовано собори в стилі ук­раїнського бароко на території Братського і Микільського монастирів (обидва знищені в 1935 p.), церкву Всіх святих над Економічною брамою Печерської Лаври (1698), що збе­реглася до наших днів. Протягом 1698-1702 pp. навколо Києво-Печерського монастиря з оборонною метою зведено кам'яний мур. Він оточує все нагорне подвір'я головної час­тини монастиря площею в 10,5 га. Довжина муру — 1190 м, товщина стін — близько 3 м, висота — 7 м. На території Нижньої Лаври були споруджені церкви Різдва Богородиці (1696), Аннозачатіївська (1679) та Хрестовоздвиженська (1700). Поруч з Лаврою в 1696 р. побудовано Феодосіївську церкву (вул. Цитадельна, 4).

На території Видубицького монастиря збереглися Ге­оргіївський собор і Трапезна, збудовані в 1696-1701 pp.

В XVIII ст. в місті пожвавилось цивільне будівництво. Численні архітектурні пам'ятки цього періоду і сьогодні прикрашають Київ. Зберігся навчальний корпус Києво-Могилянської академії на Контрактовій площі. Перший йо­го поверх зведений у 1703 p., а другий надбудований Й. Шеделем у 1740 р. Вистояв двоповерховий будинок на вул. Костянтинівській, який називають будинком Петра І.

Багато київських будівель споруджено за проектами І. Григоровича-Барського, що був одним із зачинателів ук­раїнського бароко. Ним побудовані церкви Миколи Прити­ски, Миколи Набережного, Покровську, на Подолі, примі­щення бурси, магістратської хлібної лавки тощо.

В 1740-х pp. на Контрактовій площі грецькою громадою засновано грецький Свято-Катерининський монастир, підпорядкований безпосередньо монастиреві св. Катерини на Сінайській горі. Напередодні першої світової війни його архітектурний ансамбль був суттєво видозмінений. Споруд­жено п'ятиповерховий прибутковий будинок у стилі модерн (1912), що здавався монастирем в оренду, і багатоярусну дзвіницю(1914). З усього комплексу лише ці дві будівлі збереглися до наших днів.

У XVIII ст. розпочато зведення архітектурного ансамб­лю, ядром якого був Софійський собор. Протягом 1699-1706 pp. споруджено триярусну дзвіницю. Після землетру­су два верхніх яруси були розібрані і відбудовані Й. Шеделем у 1748 р. В середині XIX ст. був надбудований четвертий ярус. Й. Шеделем були побудовані також митро­поличий будинок (1748) і брама Заборовського (колишній західний портал; 1746), яку можна оглянути лише з Ге­оргіївського провулку. До цього періоду відноситься також спорудження трапезної, братського корпусу, приміщення бурси, консисторії.

Серед пам'яток архітектури XVIII ст., що збереглися до наших днів - Андріївська церква, зведена в 1747-1753 pp. І. Мічуріним за проектом Б.Ф. Растреллі.

Відбудова архітектурного ансамблю Лаври після пожежі 1718 р. здійснювалась у стилі бароко. На її території спору­джувались також нові будівлі. Й. Шедель у 1744 р. збудував головну дзвіницю, висотою 96 м. Тоді ж були встановлені і перші куранти. У 1768, 1788 pp. встановлювалися нові годин­ники. Тепер працює четвертий, встановлений 13 грудня 1903 р.

Дзвіниці біля Дальніх і Ближніх печер побудовані С. Ковніром, що теж стояв біля витків українського бароко в архітектурі. На місці дерев'яних келій, що були знищені пожежею, збудовано кам'яний корпус (1722). Зведені мит­рополичі покої (1727). У 1745 р. С.Ковнір об'єднав різні ча­стини, зведені на рубежі XVII—XVIII ст., у єдину споруду. Тепер у ковнірівському корпусі розташований Музей істо­ричних коштовностей України.

У XVIII ст. за Києвом зберігалася слава значного ювелірного центру. В місті на цей час працювало більше 200 майстрів. Серед найвідоміших — І. Равич, якого вважа­ють основоположником українського бароко в ювелірному мистецтві. Збереглося понад 60 його виробів, більшість яких експонується в Музеї історичних коштовностей.

У середині XVIII ст. в Києві розгортається будівництво палацово-паркових комплексів. Серед них — Кловський па­лац, споруджений П. Неєловим і С Ковніром (1756) в ли­повому гаю на місці давнього Кловського монастиря.

В цей самий період І. Мічуріним і П. Неєловим побудо­ваний Царський (государів) палац, що являв собою копію підмосковного палацу, спорудженого за проектом Б.Ф. Рас­треллі. Палац був дерев'яним, зведеним на кам'яному цоколі із кам'яними флігелями. Поруч було розбито великий парк і закладено фруктовий сад з виноградником. У 1819 р. дру­гий поверх палацу був знищений пожежею, і з 1834 р. до кінця 1860-х років це приміщення орендувалось акціонерним товариством, що виробляло штучні мінеральні води. В голо­вному корпусі було обладнано 10 кімнат для прийняття ванн, приміщення для виробництва і продажу мінеральних вод.

У флігелі були кімнати для приїжджих. У 1870 р. палац було відреставровано у зв'язку з приїздом до Києва імпера­тора Олександра II. Тоді ж на честь імператриці Марії Фе­дорівни палац одержав назву Марийського.

Наприкінці XVIII ст. в місті налічувалось біля 100 цегля­них будівель, здебільшого церковних і монастирських. Жит­лових цегляних будинків було всього 12, а дерев'яних — 2692. Як і в попередні періоди подільський ринок був головним центром міської торгівлі різними товарами і продуктами.

На Подолі проводились великі ярмарки — Соборний (на другий тиждень після великого посту), Миколаївський (у травні) і Успенський (у серпні). У 1797 p., після вход­ження Правобережної України до складу Київської губернії, із міста Дубно на Волині був переведений Хрещенський контрактовий ярмарок. Цей останній, у свою чергу, був пе­реведений до Дубно зі Львова, що після першого поділу Польщі в 1772 р. відійшов до Австрії.

Київські контракти тривали три тижні (з 15 січня до 1 лютого). Тут можна було купити все. Для участі в ярмар­ку з'їжджалося до 5 тисяч чоловік, і значна їх частина — за­ради розваг. Під час ярмарку відбувались бали і концерти. У місті гастролювало багато відомих виконавців. Під час одного з таких ярмарків у Києві виступав знаменитий угорський композитор і піаніст Ференц Ліст. Серед гостей київського ярмарку в 1798 р. був принц Конде.

У XVIII ст. продовжувався розвиток промислів, пере­дусім виноробства. Великим попитом користувалася про­дукція кондитерських підприємств, що знаходила збут не ли­ше в Києві, Москві, Петербурзі, а й за кордоном. Найбільш відомими кондитерами були Балабухи і Григоровичі-Барські, на фабриках яких вироблялися славнозвісне сухе варення, пастила, цукати тощо.

На схилах Андріївської гори, від урочища Чортове бе-ремище (неподалік від фунікулера) і майже до самої Дитин­ки (над Гончарами і Кожум'яками), вирощували лікарські рослини для забезпечення сировиною аптеки міста, виве­зення до Москви і Петербурга.

З XVIII ст. в Києві набуває розвитку виробництво шов­ку. На Подолі і у Кловській долині були закладені великі тутові сади. З 1725 р. на Подолі почав діяти державний шовковий завод.

Київ славився виробництвом художнього скла. На по­чатку XVIII ст. тут було відкрито один із перших держав­них заводів кришталю.

У XVIII ст. продовжується розвиток мистецтв. З XVII ст. поруч з іконописом, яким переважно було представлене давнє українське малярство, починає розвиватися портретний

живопис. Відомий ряд ктиторських портретів (ктитор - по­кровитель монастиря чи церкви). В Кирилівській церкві збереглись портрети сотника Сави Туптало, а також Іно-кентія Монастирського, ігумена Кирилівського (1681-1697), зусиллями якого монастир із бідної обителі перетворився на другий за значенням серед усіх київських монастирів, поступаючись тільки Лаврі.

Портретний жанр набуває більшого поширення у XVIII ст. Художнім достоїнством виділяється портрет князя Дмитра Долгорукого роботи ієромонаха Самуїла (1769 p.). Майст­ром написані також портрети Н.Б. Долгорукої та її брата СБ. Шереметева, які пожертвували кошти на відновлення Трьохсвятительської церкви. Портрет княгині знаходиться в Чернігівському історичному музеї, а портрет СБ. Шере­метева — в Національному художньому музеї в Києві. Тут експонуються й інші портрети цього періоду — київського міщанина Івана Гудими (1755), Наталії Розумихи, Василя Гамалії (1750-і pp.), Івана Сулими (бл. 1721 p.), Параски Сулими (бл. 1754 р.) та ін.

Значного розвитку набуло в Києві мистецтво гравюри. Відомими майстрами цієї справи були Антоній (Олександр) і Леонтій Тарасевичі, Інокентій Щирський та ін. Збереглось чимало гравюр того періоду, серед яких 40 гравюр з вида­ми Києва (переважно Києво-Печерської Лаври), виконані Л. Тарасевичем для «Патерика Печерського».

Статус Києва у XVIII ст. був обумовлений наступом царського уряду на автономію України, що особливо поси­лився в період правління Петра І. Воєводи, а потім і губер­натори (з 1708 р.) все частіше втручались у справи магістра­ту. Губернська канцелярія була прилучена до управління міським господарством. Управлінський апарат складався з російських чиновників. У 1754 р. було скасовано митниці між Росією і Україною, а Київ виведено з гетьманського підпорядкування. В 1775 р. Указом Сенату Київ було вклю­чено до складу Малоросійської губернії, а в 1780-1796 pp. пін був центром намісництва. З 1797 р. Київ було перетво­рено на центр новоствореної Київської губернії, що включа­ла землі Правобережжя, переданого Росії після другого поділу Польщі. Крім того, він став головним містом Київського генерал-губернаторства.

Дата добавления: 2015-05-24