Передмова. М. В. Захарченко, О. І. Пого­рілий, 1993

М. В. Захарченко, О. І. Пого­рілий, 1993

I5ВN 5-325-00191-4

Історія соціології — це наука про виникнення, основні етапи розвитку й історичні форми та напрями соціологіч­ного знання. Вона вивчає, як знання про Суспільство ви­окремлюється з багатоманітності людського досвіду і на­буває форми емпірично обгрунтованої наукової теорії, котра знаходиться у стані постійного розвитку і змін. Ви­раз «історія соціології» вживають у двох значеннях — вузькому і широкому; В вузькому значенні слова історія соціології веде свій початок з середини минулого сторіч­чя — з того часу, коли О. Конт, спираючись на ідеї А. Сен-Сімона, висуває проект створення нової науки про суспільство, котра має грунтуватися не на спекулятивних принципах, а на спостереженні та аналізові реальних фак­тів. З контівських часів розпочинається так звана акаде­мічна, або офіційна, історія соціології як окремої науки.

В іншому, широкому значенні до предмета історії соціо­логії відносять також вивчення теоретичних уявлень про суспільство, які передували виникненню соціології. Такі уявлення не завжди відповідають критеріям науковості у сьогоднішньому розумінні, оскільки мають форму погля­дів, ідей, вчень і т. ін. Однак вони складають невід'ємну частину людського суспільного життя, людської культуру Як зауважив свого часу Е. Дюркгейм, люди не чекали по­яви науки про суспільство, аби витворити собі ідеї права, моралі, сім'ї, держави і самого суспільства, оскільки без цих ідей вони взагалі не могли б жити. Тому історія соціо­логії в широкому значенні слова включає в себе історію соціологічної думки від античності до Конта або, як інко­ли говорять, протосоціологію.

Автори посібника виступають прихильниками саме ши­рокого розуміння об'єкта і предмета історії соціології. Як­що у практиці повсякденної роботи соціолога доцільно, а то й просто необхідно обмежуватись орієнтацією на те розуміння її проблем і понять, яке вважається загально-

прийнятим сьогодні, то для історичного дослідження цього замало. Адже відомо, що самі норми та критерії науково­сті не абсолютні, а історично змінні. До того ж, як вважає ряд авторитетних фахівців, процес розвитку соціології до стану «нормальної науки» (у тому значенні, яке надає цьо­му поняттю відомий історик науки Т. Кун) навряд чи мож­на вважати остаточно завершеним хоча б тому, що питан­ня про те, які з досягнень соціологічної думки минулого вважати за загальноприйнятий зразок або «парадигму» соціології, залишається дискусійним. У такій ситуації звер­тання до минулого досвіду і його неупереджений, об'єк­тивний історичний аналіз набувають особливої ваги.

Окрім того, досвід минулого у науках про суспільство і культуру не відмежований від сьогодення так різко й однозначно, як це має місце у науках природничих та тех­нічних. Як вже не раз звертали увагу, ідеї античних істо­риків і філософів, так само як і міркування про політику і суспільне життя Макіавеллі, Монтеня, Гоббса чи Руссо для сьогоднішнього гуманітарія куди більш актуальні, аніж ідеї сучасних їм природознавців для сучасного фізи­ка. Адже соціальні ідеї, як і художні, релігійні та інші гуманітарні цінності, не можуть бути так чітко й однознач­но ранговані у «лінію прогресу», як досягнення природни­чих наук і техніки.

Слід також мати на увазі, що доки та чи інша наукова дисципліна не виробить власну класичну традицію, влас­ну проблематику та власну термінологію^ історик науки змушений «вилущувати» її проблеми й ідеї з філософ­ських вчень і понять суміжних наук. У цьому відношенні історія соціології виглядає особливо міцно вплетеною у той багатий традиціями комплекс гуманітарного знання, який називають соціальними науками. Йдеться насампе­ред про політичні, економічні, правові, історичні дисцип­ліни, концептуальні засади яких були досить ретельно опрацьовані ще в античну добу. Кожна з цих дисциплін уже має у своєму розпорядженні і використовує певні уявлення про суспільне життя як таке, про його основні закони та форми. Однак ці уявлення, як правило, не си­стематизовані, і представники окремих наук часто не на­дають їм належної ваги.

Соціологія ж «за визначенням» прагне теоретично осяг­нути соціальний вимір людського буття у його найбільш чистих, найбільш типових формах — формах, які по мож­ливості були б вивільнені від історичної, економічної, по­літичної та іншої конкретики. Перші кроки у цьому на­прямку були зроблені ще в античну добу, коли вперше

була усвідомлена й осмислена якісна різниця між люди­ною і навколишнім природним світом. Начала науки про суспільство, як пише К. Поппер, сягають принаймні епохи Протагора і софістів, коли була усвідомлена потреба роз­межування між двома елементами людського буття: при­родним середовищем і середовищем суспільним. Саме тоді формулюється фундаментальна для соціології проблема подібності і різниці між законами природи і законами су­спільного життя. В античну й середньовічну епохи ще відсутнє уявлення про соціологію як науку, однак уже досить детально розроблені концептуальні засади політич­ної і пр*авової теорії, економіки, етики й інших дисциплін, у центрі уваги яких — проблема законів і норм суспільно­го життя. Починаючи з епохи Ренесансу знання про су­спільство поступово вивільнюється від релігійно-теологіч­ної оболонки і набирає секулярних форм. Одним із найважливіших досягнень соціальної думки нового часу є розробка раціонально обгрунтованої теорії громадян­ського суспільства, розмежування між категоріями су­спільства і держави, осмислення значення групових інте­ресів і договірних засад у суспільному житті. В цей час широко розбудовуються закладені ще античністю емпірич­ні підвалини соціологічного знання. Однак розвиток цього знання ще здійснюється у формі конгломерату філософ­ських, історичних, правових, економічних концепцій, де крім наукових наявні і спекулятивні елементи. Тут не йде ще мова ні про соціологічні дослідження, ні про соціоло­гічну теорію в сучасному смислі слова, однак уже наявні серйозні спроби концептуалізації соціального досвіду і по­будови раціонально обгрунтованої теорії суспільства. Ці та інші факти дають підстави розпочинати вивчення істо­рії соціологічної думки не з її зрілих, пізніх етапів, а з її протосоціологічних витоків.

В основу даного посібника покладена періодизація, за­пропонована російським соціологом Ю. М. Давидовим та його співробітниками. Згідно з цією періодизацією історія соціології включає в себе етап протосоціології та чотири основні етапи офіційної, або академічної, історії цієї науки.

Перший етап офіційної історії соціології розпочина­ється, як уже зазначалося вище, з появи контівської про­грами перебудови наук про суспільство на «позитивних», емпірично обгрунтованих засадах і триває приблизно до кінця XIX ст.-У цей період інтенсивно розвиваються емпі­ричні соціологічні дослідження, однак між ними і соціоло­гічними теоріями суспільства ще відсутній скільки-небудь

Дата добавления: 2015-05-24