Демографічних і статистичних досліджень 2 страница

У. Петті, Адам Сміт (1723—1790), Давід Рікардо (1772— 1823) започаткували основи теорії трудової вартості, роз­крили деякі закони капіталістичного виробництва, показа­ли, що вартість товару створюється працею виробника. Це було нове слово в науці про суспільство та його економіку. Ідея закономірності в сфері соціального буття перетворю­валася з гіпотези в об'єктивний факт. У цьому був внесок і політичної економії. Про соціальний ефект нового вчення опосередковано засвідчує О. С. Пушкін: описуючи свого ге­роя, він зазначав, що поряд із зовнішнім лоском в арсеналі своїх великосвітських принад той мав і ту, що «читав Ада-ма Сміта і був глибокий економ». Де ж тут встояти світсь­ким красуням?

Наука піднімалася на новий щабель свого розвитку.

Відбувається все тісніше поєднання емпіричного і тео­ретичного рівнів знання, яке дедалі глибше проникає в сут­ність досліджуваних явищ. Поряд із суто економічними про­цесами, предметна сфера яких відносно чітко визначилася з появою політичної економії, в ряді країн Західної Європи інтенсивно вивчаються демографічні процеси.

Вперше в історії науки поряд з економічними закономір­ностями виявляються емпіричні соціальні закономірності. Наука досліджує масові соціальні факти, між якими ма­тематично точно констатуються постійні взаємозалежності і зв'язки.

На новому етапі розвитку соціального пізнання матема­тика знаходить широке прикладне застосування в сфері со­ціальних досліджень, які стали основою формування таких нових галузей соціального знання, як демографія та соці­альна статистика.

У 1662 р. англійський комерсант Джон Граунт у праці «Спостереження над. записами померлих» на основі аналізу записів померлих громадян міста Лондона встановлює за­кономірність співвідношення новонароджених і померлих. Д. Граунт показав, що на основі кількості померлого на­селення можна встановити чисельність живих.

Відомий вже Уільям Петті далі розвивав пошуки Д. Гра-унта. На основі вивчення відповідних статистичних і демо­графічних матеріалів він установив середню тривалість життя англійців (70—80 років). Петті належить перша спро­ба визначити темпи зростання населення міста Лондона і намагання передбачити термін, коли чисельність його на­селення подвоїться.

З творчістю У. Петті та Д. Граунта багато вчених пов'я­зують виникнення соціальної статистики та демографії. Емпіричні дослідження й обслідування Д. Граунта й У. Пет­ті започаткували англійську школу в розвитку статистичних і демографічних досліджень, яка була названа «школою політичних арифметиків».

Відповідні дослідження розвивались і в Німеччині. Най-відомішими дослідниками були й. П. Зюссмільх та Г. Ахен-валь.

■ Вперше поняття «статистика» зустрічається в лекціях німецького вченого Германа Конрінга (1606—1682) «Соїіе-£іит РоІШсаІ зіаіізіісшп», в яких розглядаються проблеми державного права, матеріали про склад населення, еконо­мічні ресурси держави тощо.

У 1749 р. німецький учений Готфрід Ахенваль (1749— 1772) обґрунтовує предмет статистики і вводить це понят­тя до широкого вжитку. (Поняття «статистика» походить від пізньолатинського терміна «зіаіиз»,— держава та іта­лійського «зхаіізіа» — державний муж, діяч). Цим терміном він позначав ту частину політики, яка полягає в практич­ному ознайомленні з усіїма політичними устроями сучасних держав. Визначаючи в своїй праці «Нариси новітнього дер­жавознавства передових європейських держав та республік» головні завдання і цілі статистики, він окреслив коло її проблем, звівши їх фактично до державознавства. Цей на­прям — державознавство — одержав назву «описової шко­ли статистики». З нею пов'язали свою діяльність Г. Кон-рінг, М. Шмейцель, А. Шлецер та ін.

Особливо яскравою фігурою в статистичних досліджен­нях демографічних процесів є армійський священик Йоганн Петер Зюссмільх (1707—1769). У 1741 р. виходить в світ перше видання його праці «Роздуми про божественний по­рядок у змінах людського роду на підставі народжень, смерті та розмноження людей». На основі аналізу та сис­тематизації-масового емпіричного матеріалу він відкриває закономірності у співвідношенні новонароджених дітей чо­ловічої та жіночої статі, співвідношенні чоловіків та жінок у шлюбному віці, в постійності числа смертності як загаль­ної, так і за віком, у тому числі і внаслідок вбивства та са-

могубства. Зюссмільх констатує наявність постійної біль­шості новонароджених над померлими.

Математично обчисливши ряд матеріалів і провівши їх систематизацію за групами, Зюссмільх відзначає можли­вість впливу зовнішніх умов на зміну «порядку» (законо­мірності). Так, на основі відповідних даних він виявляє, що в середньому в місті помирає одна людина з 25—32 осіб, тоді як у селі — одна з 40—45 осіб. Свої таблиці він нази­ває «Про дивовижний порядок смертей залежно від віку» й ілюструє їх відповідним статистичним матеріалом.

Як глибоковіруюча людина Зюссмільх гадав, що відкри­ті ним закономірності в перевазі народжень над смертністю суть божественні закони, дані Всевишнім у його заповіді Адаму та Єві — «плодітесь і розмножуйтесь, і наповнюйте землю і володійте нею» (Буття, гл. 1, вірш 28).

У другому виданні своєї праці (1761) автор виступає за звільнення селян від кріпосників-феодалів, закликає да знищення панщини, за розвиток господарства без особистої залежності виробника від господаря, оскільки всі ці фак­тори порушують «божественний порядок» і істотно впли­вають на зростання смертності населення.

И. П. Зюссмільх різко критикує війни, засуджує надмір­ну розкіш, протестує проти злиденності, вбачаючи в них соціально негативні процеси, що гальмують зростання на­родонаселення. Він був переконаний, що за випадковими явищами соціальної дійсності, при умові, коли «ми будемо здатні вдивитись і тут в усі дрібні явища з обставинами, що їх супроводжують, то ми можемо плекати надію, що буде­мо спроможні одержати правильні уявлення про сферу мо­ральних явищ і відкрити взаємну залежність між ними». Це було чітке розуміння соціального прогнозування.

В Російській імперії початку XVIII ст. економічні, полі­тичні та суто військові потреби зумовили проведення пер­ших переписів населення. 12 лютого 1710 р. Петро І поста­вив вимогу провести перепис людей, селянських дворів і дворових людей для забезпечення подушного збору та ре­крутських повинностей. За відмову загрожувала смертна кара. Проте перший перепис завершився невдачею.

За цим переписом стояла потреба в здійсненні реформ, пов'язаних із введенням губернського управління, органі­зації губернського господарства, реорганізації армії, вдос­коналенні системи обліку прибутків та витрат і т. п. Пере­пис вперше охоплював нижчі верстви службового люду.

Уряд сподівався, що перепис дасть значне збільшення дворів, але насправді в деяких регіонах, наприклад у Санкт-Петербурзькій, Смоленській, Архангельській та інших гу-

берніях, виявилося багато «пустот» — кількість дворів змен­шилася настільки, що існуючі були нездатні компенсувати попередні суми поборів. Серед причин такого занепаду в описах зазначали «солдатські набори», «хліба великого не­дороду», «пожежні розорення» та ін.

«Вікно в Європу» дорого обходилося народам Росії. Правда, також виявилося, що поряд з «пустотою правди­вою» є «пустота неправдива» завдяки утаюванню справж­ньої кількості дворів. І це при тому, що за подання непра­вильної інформації загрожувала смертна кара. Перепис не виправдав сподівань.

У 1724 р. Петро І замінює подвірний податок подушним. Ним оподатковуються чоловіки всіх податних верств насе­лення імперії (селяни, купці, посадські люди, ямщики, боби-лііт. д.).

Невдача перепису 1710 р. не зупинила царя. Через ві­сім років він знову повертається до свого задуму. Бажаючи зберегти регулярну армію, 26 листопада 1718 р. він видає указ «взяти казання у всіх, дати на рік строку, щоб прав­диві принесли, оголосивши їм про те, що коли хто щось утаїть, то віддано буде тому, хто заявить про це; розписати, на скільки душ солдат рядовий з долею на нього роти і полкового штабу, поклавши середній оклад» '. Дворянство повинне було утримувати армію, розквартировану в маєт­ках. У 1718—1719 рр. розпочався подушний перепис чоло­вічого населення, так звана «ревізія», перші результати якої стали надходити в кінці 1719 р.

Записи велися на основі усних повідомлень («сказьіва-ний»), звідки походить термін «ревізькі сказки», а записані в «сказки» йменувалися «ревізькими душами». У ревізькій сказці занотовувалися стать, вік, національність, соціаль­ний та сімейний стан ревізьких душ та ін. В «сказки» за­писувалися селяни, робітні, посадські та ясашні люди, бур­лаки, ямщики та ін.

«Ревізька душа» була одиницею обліку чоловічого на­селення Російської імперії. Це поняття ввійшло в обіг у 1724 р., коли проводився перший перепис і замість подвір­ного обкладання була введена подушна подать. Кожна «ре­візька душа» вважалася наявною до наступної ревізії навіть у випадку її смерті. Звідси — «мертві душі», на яких побу­дував свій сюжет автор однойменного твору М. В. Гоголь.

Поміщики, управителі, старости, представники міських управлінь складали «ревізькі сказки»— поіменні списки лю­дей, охоплених ревізією. Всього в Росії було проведено 10 ревізій: у 1719, 1744—1745, 1763, 1782, 1795; 1811, 1815, 1833, 1850, 1857 рр. Кожна з них мала свої особливості.

Скажімо, при першій, другій і шостій ревізіях не перепису­валося жіноче населення. Ревізії не ароводились у Фін­ляндії, Закавказзі, Польщі, а також в армії та на флоті.

Ревізія тривала один-два роки, потім починалася так звана тривала ревізія щодо уточнення й доповнення ос­новної.

В 60-х роках XVIII ст. привертає до себе особливу увагу Україна. Вже давно душилися залишки її волі, але цьога було замало для ненаситної імперії. В 1775 р. вона знищить Запорозьку Січ і розпустить військо запорозьке. Ненаситне царське дворянство разом з продажними місцевими кола-бораціоналістами будуть поглинати землі України, а її на­селення перетворювати в кріпаків. Переяславська угода буде розтоптана і забута. І щось моторошне в тому факті, що, рятуючись від Московщини, частина населення тіка­тиме у володіння Туреччини, в Добруджу, де заснує Заду­найську Січ. Але це станеться через 15 років.

А до цього слід ретельно підготуватись. Ось і почина­ється інтенсивне обслідування України та українців, які вже перетворені в Малоросію та малоросів. Головною ж ме­тою описів є колонізація території та закріпачення україн­ського народу.

Майже паралельно з третьою ревізією, що розпочалася з 1763 р., було переписано населення Слобідсько-Українсь-кої губернії та українське населення російських губерній і деяких інших територій імперії.

В Україні у 1763—1764 рр. вперше було проведено по­душне зчислення населення за так званим «переписом гра­фа Разумовського». Перехід з подвірного перепису на по­душний було ознакою прийдешнього закріпачення.

Через рік після закінчення перепису Розумовського роз­починаються так звана «Рум'янцевська опись Малоросії» (1765—1768), що офіційно йменується «Генеральний опис Лівобережної України (Малоросії)». Метою перепису було введення налогового оподаткування. Перепис здійснював­ся на основі указу Катерини II від 4 листопада 1763 р. за вказівкою і під наглядом малоросійського генерал-губерна­тора П. О. Рум'янцева-Задунайського, активного ліквідато­ра автономії України. Саме він увів в Україні подушну крі­пацьку подать у 1783 р., а в 1785 р. поширив дію Жало-ваної грамоти дворянству, за якою їм надавалося неподіль­не право володіння землею та кріпаками.

Опис проводився з чіткою фіксацією соціальних станів. На його основі пізніше було заборонено перехід селян від закріплених кріпосників. За російськими дворянами і міс­цевою старшиною закріплювалися ті землі, на які не було

12»

юридично оформлених законних документів, різко збіль­шилося надходження до державної казни.

«Генеральний опис Лівобережної України» проводився за чотирма формами: у першій формі описувалися міста й містечка, у другій — державні, коронні та монастирські по-містя, у третій — помістя старшини та поміщиків, у четвер­тій — козацькі володіння. В інструкціях передбачалась уні­фікована форма заповнення. Так, при опису міста необхідно було вказати його географічне положення, описати укріп­лення, дати інформацію про ярмарки, торги тощо. Відзнача­лася кількість дворів, чисельність населення, майновий стан кожної сім'ї. В матеріалах описів містяться відомості про кожен двір, його розташування, прізвище і склад сім'ї гос­подаря, його професію, наявність житлових та господарчих споруд, орної землі, сіножатей, лісів, наймитів тощо. Істо­рики високо оцінюють якість цього опису, який дає точний фактичний матеріал. Ще б пак! Мета зумовлювала статис­тичну точність. Російська імгтерія завжди вміла точно об­числювати чуже добро, щоб, не дай Боже, чогось зайвого не залишити господарям. Так було і в роки перепису.

Матеріали подвірного опису поділялися на статистичні (реєстри) та юридичні (купчі, дарчі тощо). Характеризую­чи історичну цінність матеріалів опису України на основі старих рукописів, що дійшли до нас, дослідниця українсь­кого міста XVIII ст.УІ. А. Пляшко пише: «Заможні й обез-долені люди, ті, що жили у великих хоромах, і ті, що тиня­лися все своє життя у наймах по чужих кутках, грошовиті громадяни й безпорадні сироти промовляють до нас із сто­рінок старих рукописів. Весь цей різноголосий хор злива­ється в уяві в цілісну картину, що іменується життям».

Справді, сухий статистичний матеріал, описуючи великі соціальні масиви, може дати набагато більше для пізнання життя епохи, ніж всебічне зображення окремого, але нети­пового явища. Матеріали «Рум'янцівського опису», який лише частково зберігся до наших часів і містить опис 3500 населених пунктів, ще чекають на своїх дослідників.

У XVIII — на початку XIX ст. в Росії виникають перші емпіричні дослідження, пов'язані з діяльністю В. М. Тати-щева та М. В. Ломоносова. В цілому розвиток статистичних і демографічних досліджень відбувався під впливом німе­цької описової школи статистики (державознавства).

Небіж Якоба Бернуллі — Даниїл Бернуллі (1700— 1782), який з 1728 по 1733 р. працював у Петербурзькій Ака­демії Наук, а потім був її почесним членом, розробив тео­рію ймовірностей із застосуванням її до статистики наро­донаселення. -

Викликає інтерес спроба дослідження соціальних явищ, зроблена Василем Микитовичем Татищевим (1686—1750) — автором «Історії Російської» та політичним діячем петров-ської епохи. Він мав намір зібрати значний фактичний ма­теріал за допомогою спеціально складеної анкети, яка на­зивалася «Про складання історії та географії Російської».

Анкета розсилалася на місця від імені Академії наук і містила в собі 198 питань та інструкції з роз'ясненнями міс­цевому начальству значення запланованого обслідування. Мета анкети — з'ясувати й одержати конкретний матеріал географічного, історичного, економічного, етнографічного, побутового, культового та іншого характеру. Анкета склада­ється з трьох розділів. 60 запитань пов'язані з інформацією про старі назви обслідуваних регіонів, кордони, географіч­ні особливості та кліматичні умови, про корисні копалини; майже 20 запитань присвячені демографічним пробле­мам; ЗО — побутовим умовам населення, його соціально-економічному становищу тощо. ЗО запитань стосувалися іс­торії та історичного минулого народів — повстань, залишків поселень минулого, історичних пам'ятників: «Чи не бунту-вались жителі оного, і в які часи, і яким чином скорені чи прощені», «Чи нема в уїзді тім яких ознак та видів, де по­перед сього городи чи відомі будівлі були і чи нема вістей, як іменовані, ким і коли зруйновані», «Чи не знаходяться десь в степах і пустелях кам'яні ідоли чи камені з надпи­сами, або якимись накресленнями, котрі єліку можливо жи-вописць належить назнаменувати й, описавши його міру та колір, при тому ж повідомити». 90 запитань пов'язані з ха­рактеристикою побуту, вірувань і «народів ідолопоклон­ницьких та магометан», місць їх проживання, матеріалів про їхню історію, «закони писменні», цілительство і т. д.

Анкета В. М. Татищева була розіслана Академією наук у 1737 р. губернським правителям і канцеляріям за актив­ною участю автора. Незабаром із різних кінців імперії по­чали надходити відповіді на анкету. В 1745 р. географічний департамент Академії наук видав «Атлас російський».

Наприкінці 1742 р. оголошується проведення другої ре­візії, у зв'язку з чим В. М. Татищев пише трактат «Роздуми про ревізію поголовну і відносно оної». В цій праці даєть­ся коротка аналітична характеристика переписів 1648, 1678, 1710 рр., які були обмеженими, особливо два перші, оскіль­ки складалися на основі валових переписів збіглого насе­лення і часткових переписів жителів окремих районів і не могли претендувати на повноту даних. Розглядаючи ревізь­кий перепис як засіб збільшення державних прибутків, Та­тищев указує на основні джерела — збільшення кількості

підданих, розвиток «доброї економії та домобудівництва», необхідність використання армії та правосуддя для приму­су до праці і зменшення дармоїдів, необхідність наведення порядку у внутрішній і зовнішній торгівлі, примноження ру­коділля та мануфактури тощо. Татищев прикладає розроб­лену інструкцію для проведення перепису, де пропонує ввес­ти ревізорів з виборної місцевої знаті із забезпеченням їм жалування, зменшити кількість помічників і піддячих, дати якісний зразок «ревізької сказки» і т. д.

Дослідження В. М. Татищева ведуться в руслі відомого вже державознавства: це — проблеми історії, держави, еко­номіки, географії, культури, релігії, народонаселення тощо.

Подібні дослідження проводив і видатний російський учений Михайло Васильович Ломоносов (1711—1765). Він, мабуть, врахував основні недоліки анкетного опитування Та­тищева і склав свою анкету, яка за обсягом була значно меншою, більш чіткою і стандартизованою. Вона складала­ся з ЗО запитань щодо адміністративного, територіального поділу, розвитку і стану промислового та сільськогосподар­ського виробництва, промислів, видів занять, демографіч­них питань і т. д. Матеріали анкетних даних М. В. Ломо­носов збирався доповнити даними ревізького перепису та тривалих ревізій 1743—1747 рр.

Анкета Ломоносова називалася «Запити, які вимагають­ся в імператорську Академію наук географічні вісті з усіх міст в усіх губерніях і провінціях Російської держави, для створення знову переробленого (исправнейшего) російсь­кого атласа в оній Академії». Наведемо кілька запитань з цієї анкети.

1. Місто, чим огороджене, кам'яною стіною чи дерев'я­ною, чи земляним валом, палісадником чи ровами? Причо­му показати міру їх околу, вишини, глибини; чи ціла она огорожа чи ні?

5. У насельників які є промисли?

6. В яких ремеслах народ більше вправляється і котре в кращому стані є?

8. Чи є ряди і ярмарки і в яких відомих селах?

18. При дорогах, якими їздять із якого міста в найближ­чі сусідні міста, які в селах церкви є і де є монастирі, де мости, перевози, і через які ріки саме і де дороги лісами, полями, горами чи водами і на яких відстанях суміжні міста?

25. Чи є де якісь в містах креслення оних міст самих і навколишніх місць, то оні, купно з географічними повідом­леннями присилати, чи точні копії з них.

26. Позначити, де є старих міст залишені руїни чи городище, в якому стані залишки і ознаки і як їх нази­вають?

28. Від північних сибірських міст і зимовищ надсилати повідомлення про острови на Льодовитому морі, які відомі тутешнім жителям чи промисловим людям, які великі, як далеко від старої (матерой) землі і яких звірів на них лов­лять, також як і оні острови називаються?

ЗО. В якому повіті який народ живе, один чи з іншими змішаний?

М. В. Ломоносов у 1758 р. очолив Географічний депар­тамент, він планував створити оновлений «Атлас російсь­кий», який би містив 60—80 спеціальних карт із детальним описом економіки, географії та адміністративно-територі­ального поділу країни. З цією метою для доповнення анкет­них даних було організовано і послано Академією наук у різні райони країни географічні експедиції для фіксації широти і довготи місця розташування населених пунктів. Водночас у травні 1759 р. виходить «Ухвалення канцелярії АН про витребування географічних відомостей для виправ­лення «Атласа російського». Разом з матеріалами другого ревізького перепису все це становило цікавий матеріал для реалізації поставленої мети. У 1761 р. у зв'язку з указом про проведення нової ревізії населення М. В. Ломоносов пи­ше «Думку (мнение) про використання теперішньої ревізії на користь Географії Російської і створюваного нового ат­ласу»,, в якому висловлює деякі поради щодо проведення ревізії і планує використати її матеріал при створенні до­повненого атласу.

Бюрократична державна машина Російської імперії по­волі і недоброякісно постачала необхідні дані. Матеріали надходили в недостатній кількості, і М. В. Ломоносов так і не встиг здійснити свій задум, який у 1765 р. перервала смерть. Проте анкетним обслідуванням не вичерпується на­укова діяльність Ломоносова в пізнанні соціальних про­цесів.

Вченого дуже цікавили проблеми демографії, народона­селення, про що свідчить його відомий трактат «Про збе­реження і розмноження російського народу». У цій праці М. В. Ломоносов виходить 3 політекономічного принципу, за яким джерелом багатства і могутності держави є люд­ська праця і чисельність її народу. Тому держава повинна створювати відповідні умови для забезпечення зростання народонаселення. З цією метою він пропонує заборонити ранні шлюби, шлюби з великою віковою різницею між по­дружжям та шлюби за примусом, а «священикам накріпко

підтвердити, щоб вони, почувши де про невільне одруження, оного не допускали».

Ломоносов вважає за необхідне створення притулків для виховання покинутих дітей, протестує проти самодур­ства попів, що хрестять дітей у холодній воді, говорить про заборону чернецтва в молодому віці, про необхідність виби­рати для постів відповідний час, щоб це не шкодило здо­ров'ю.

Для зменшення дитячої смертності вчений пропонує по­ширювати медичну освіту серед студентів, а також вислов­лює думку про необхідність проведення своєрідного опиту­вання повитух, для чого «скликавши виборних (повитух.— Лет.), що довготривалою майстерністю справу знають, за­питати кожну окремо й усіх разом і, що за благо прийняте буде, внести в ону книжицю». Перед цим Ломоносов гово­рить про необхідність «вибрати хороші книжки про пови­вальне мистецтво і, взявши за основу найліпшу, скласти російською мовою... до чого приєднати добрі прийоми ро­сійських повивальних майстерних бабок»... Є тут і пропо­зиції зменшити податки, солдатські набори, щоб припинити втечу за кордон. Навпаки, слід створити умови, щоб іно­земці приїздили в Росію на постійне проживання. Цей комп­лекс заходів спрямований на збереження і розмноження: російського народу, а в цьому «полягає велич, могутність і багатство всієї держави».

Але тупа і глуха імперія ніколи не прислухалася до го­лосу своїх геніальних синів.

Започаткування спеціалізованих статистичних і демо­графічних емпіричних обслідувань у Росії пов'язане з іме­нами І. П. та К- Ф. Германів.

Іван Пилипович Герман (справжнє ім'я Бенедикт Франц Иоганн) (1755—1815) — гірничий інженер, статистик. У 1782 р. переїхав з Австрії в Росію, йому належить роз­робка проекту організації системи постійного статистично­го обліку на державному рівні та створення статистики дер­жавного господарства. Він висунув пропозиції про створен­ня при Сенаті спеціальної комісії для організації система­тичного збирання й опрацювання статистичних матеріалів, які будуть на місцях збирати спеціально підготовлені чи­новники.

І. П. Герман вважав за доцільне вести в кожній губер­нії систематичний облік населення, дворів, населених пунк­тів. Потім узагальнені статистичні губернські матеріали пе­ріодично надсилати до сенатської комісії, котра обробля­тиме їх і таким чином систематично забезпечуватиме дер­жавні органи необхідними статистичними даними.

І, П. Герман також розробив проект проведення одно­денного загального перепису населення імперії, який мав замінити довготривалі громіздкі і ненадійні ревізькі пере­писи. Дані одноразового перепису передбачалося доповню­вати більш досконалою системою церковного обліку насе­лення, котрий мав чітко фіксувати народження, смерть з констатацією причини, реєструвати шлюб із зазначенням дати та віку вступаючих до шлюбу тощо..

Але бюрократична імперія не змогла оцінити новатор­ство вченого, і його проекти були забуті.

Значний слід в історії російської демографії та статис­тики залишив К- Ф- Герман.

Карл Федорович Герман (1767—1838) у 1795 р. на за­прошення приїхав у Росію з Німеччини. З 1807 р. він — професор статистики та політекономії в Петербурзькому педагогічному інституті, а потім — в університеті. З 1810 р.— академік, керував статистичним відділом у міністерствах. Є дані^що у 1816—1818 рр. він читав приватні лекції з кур­су політичної економії для декабристів. За прогресивні по­гляди, критику кріпосництва та негативне ставлення до аб­солютної монархії його було усунуто від викладацької ро­боти в університеті. Він—автор праць «Загальна теорія статистики» (СПб., 1809), «Статистичні дослідження від­носно Російської імперії» (СПб., 1819), які царизм забо­ронив, і сьогодні є бібліографічною рідкістю.

К- Ф. Герман був видавцем і редактором спеціального «Статистичного журналу», який виходив з 1806 по 1808 р. В центрі уваги вченого перебували питання демографічної статистики, злочинності та смертності населення.

У доповіді, прочитаній Германом на засіданні Академії наук на тему «Розвідки про число самогубств та вбивств у Росії за 1819 і 1820 рр.» він звертає увагу на закономірнос­ті та причини, які призводять до цього: «Головні причини цих злочинів лежать звичайно в крайнощах, у диких зви­чаях або у витонченій цивілізації, що вироджується в его­їзм, у безвір'ї та фанатизмі, в анархії чи гнобленні, в край­нощах злиденності чи надмірного багатства; таблиця цих злочинів дає змогу принаймні частково пізнати моральне та політичне становище народу...»

Проводячи свої обслідування, Герман розділяє Росію на декілька природних районів, тобто типологізує їх, і на цій основі проводить зіставлення кількості самовбивств із кількістю вбивств в окремих губерніях. Він звертає увагу на залежність цих явищ від економічного становища регіо­ну, особливостей місцевого життя, пияцтва тощо. Напри­клад, наявність великої кількості самогубств у Смоленсь-

Дата добавления: 2015-05-24