Соціологічні ідеї консерватизму, лібералізму й утопічного соціалізму

Ке

кій губернії він пов'язує з війною 1812 р., а високу питому вагу пограбувань і крадіжок у Новгороді та Казані пояс­нює тим, що це—крупні торгові міста Європи й Азії. Тер­мін відзначає велику кількість самогубств у Петербурзь­кій губернії. Він правильно констатує соціальні й еконо­мічні причини суїциду (самогубства), що підтверджують і сучасні дані. Так, наприклад, погіршення соціально-еконо­мічного становища в країні різко підняло вгору криву суї-цидальних випадків у Москві та Санкт-Петербурзі: якщо за тиждень у 1990 р. в цих містах добровільно кінчали життя самогубством сім — дев'ять чоловік, то в 1991 р. за січень — березень це число становило 19—21 і піднялось (Огонек, 1991. № 13. С. 8) до середньосоюзного показника за 1991 р. з розрахунку на 100 тис. жителів, причому на Росію і При­балтику припадало 23—29, а на Закавказзя та південь Се­редньої Азії — чотири — дев'ять самогубств (Аргументи и. факти. 1991. № 15).

Офіційна реакція на результати праці Германа — разю­чий приклад тієї задушливої атмосфери, в якій розвивалася допитлива думка дослідників. Президент Російської акаде­мії О. С. Шишков (адмірал, статс-секретар Олександра І, член Державної ради, член суду над декабристами) дає та­ку оцінку доповіді Германа, надрукованій у виданні Ака­демії наук: «Статтю про зчислення смертовбивств і са­могубств, які сталися за два минулі роки в Росії, не вва­жаю для чого-небудь потрібною, а шкідливою. Перше: яка потреба знати про число сих злочинів. Друге: за якими до­казами кожен читач може вдостовірений бути, що число се аж ніяк не збільшено. Третє: для чого звіщення про се може служити. Хіба для того лише, щоб злочинець, який вага­ється, зміг почерпнути з того схвалення, що він не перший до цього діла приступає. Мені здається, подібні статті, не­пристойні для обнародування оних, належало б до того, хто прислав їх для надрукування, відіслати назад з заува­женням, щоб і наперед над такими пустими речами не тру­дився. Хорошо звіщати про благі справи, а тоді, як смерто­вбивства та самовбивства мають занурюватись в вічне за­буття».

Такою була високовельможна оцінка першого оригіналь­ного емпіричного дослідження суїцидності в Росії, оцінка некомпетентної людини, не здатної навіть зрозуміти, «яка потреба знати» про це. Турбота про цноту імперії свято бо­ронилася адміністративно-бюрократичним апаратом, якому потрібна не істина, а лише приємні вісті «про благі спра­ви». Імперія ніколи не хотіла, бачити брудних виразок на власному тілі. А людей, що наважувалися це зробити, ув'я-

знювали в божевільні, відправляли на заслання, заборо­
няли працювати, виселяли з країни або знищували фізич­
но. Істина імперії не потрібна, бо вона несе їй загрозу. Усі
праці К- Ф. Германа були заборонені. *.

Це дуже цікавий повчальний матеріал для соціологіч­ного аналізу соціальних і політичних умов розвитку знання про суспільство.

Прогрес суспільствознавства та його диференціація на спеціалізовані галузі знання створює можливості для інтег­рованого аналізу різноманітних соціальних процесів і явищ та їхнього розгляду в узагальнених соціальних теоріях.

Це, безумовно, плідний напрям наукового пошуку, але на той час для нього ще не визріли відповідні умови, щоб реалізувати його на основі глибокого і всебічного науково­го аналізу. Подібні спроби тоді могли призвести до проти­лежного результату, про що свідчить штучно сконструйо­ване вчення Р. Мальтуса, яке виникає наприкінці XVIII ст. Воно є своєрідним синтезом теорії, в якій переплелися еле­менти тогочасних уявлень з політекономії, демографії та ге­ографічного детермінізму.

Томас Роберт Мальтус (1766—1834) — англійський свя­щеник і економіст, автор праці «Досвід закону про наро­донаселення». Розглядаючи соціально-демографічні яви­ща, він приходить до висновку про постійно зростаючі дис­пропорції між процесами росту населення та засобами іс­нування людини.

Мальтус як економіст спирався на роботи перших пред­ставників політичної економії, зокрема фізіократів, які вва­жали, що лише землеробство створює додатковий про­дукт— земельну ренту. Він трансформує цей принцип і пе­реносить його у сферу промислового виробництва. Шляхом компіляції праць різних економістів Мальтус висуває «За­кон про убування продуктивності послідовних затрат» і формулює його стосовно сільськогосподарського виробни­цтва як «закон убуваючої родючості землі».

Зіставляючи дані між зростанням народонаселення і збільшенням засобів існування, Мальтус приходить до вис­новку, який формулює як «природний закон» про зростання населення в геометричній, а засобів існування, необхідних для фізичного прожиття людей, в арифметичній прогресії, що нібито призводить до «абсолютного перенаселення».

XVIII—XIX ст., на рубежі яких жив Мальтус, приміт­но виділяється в історії науки особливими пристрастями до відкриття законів — як об'єктивних, так і фіктивних. (У науці теж існує мода, що притягує людей, далеких від справжньої науки). Мальтус не був глибоким дослідником.

Він намагався пояснити процеси зростаючої пауперизації населення, пов'язаної з обезземеленням селянства, по­ширенням безробіття і зубожіння, абсолютним перенасе­ленням, наслідком якого є відсутність для частини насе­лення продуктів споживання, що, в свою чергу, спричинює голод, епідемії, війни тощо. Природа сама регулює реаль­не співвідношення між кількістю населення і засобів існу­вання за допомогою голоду.

Надлишок людей на землі зумовлює закон боротьби за існування, в якій переможцем виходить найсильніший і най-пристосованіший. Проте сама природа не встигає справля­тися з процесом швидкого зростання населення зі збільшен­ням голодних ротів, тому з «абсолютним перенаселенням» потрібно боротися на державному рівні шляхом регламента­ції шлюбів і регулювання народжуваності. Масову загибель людей у війнах, внаслідок пошестей, епідемій він вважав явищем позитивним, оскільки воно зменшує частку «зайво­го» населення.

З морального боку теорія Мальтуса зрозуміла і комен­тарів не потребує. Що ж до наукової аргументації відкритих «законів», то на них слід зупинитися детальніше.

В історії суспільства ніколи не існувало такого «закону» про співвідношення між ростом народонаселення та засо­бів існування, про який говорить Мальтус. Навпаки, прак­тика розвинутих країн показала, що в нормальних умовах розвиненої економіки приріст виробництва засобів існуван­ня завжди вищий, ніж приріст населення. На прикладі сла­борозвинутих країн можна простежити, коли справді в ок­ремих випадках за певних умов (економічна, політична дезорганізованість, стихійні лиха тощо) такий розрив може існувати певний час, коли, скажімо, приріст населення ста­новить 3%, а приріст національного прибутку—1—2%. Але і це співвідношення не виражається геометричною та арифметичною прогресіями. Це — проблеми соціальні, еко­номічні та політичні і нічого спільного із законами приро­ди не мають.

Мальтус часто некоректно обґрунтовує свою «геометрич­ну прогресію» зростанням населення в окремих регіонах, коли цей процес відбувається не за рахунок природного приросту (різниця між кількістю народжених і померлих), а завдяки міграційним процесам (переміщення мас насе­лення з одного регіону в інший), які щодо даної країни чи регіону ні в якому разі не можна вважати за натуральний приріст. Ще одним сумнівним принципом мальтузіанської теорії народонаселення є принцип «недоспоживання». Від­повідно до нього, на думку Мальтуса, капіталістичне суспі-

5 828 129

льство виробляє надмірну кількість товарів, які не можуть бути куплені населенням. Це зумовлює появу непродуктив­них споживачів, так званих «третіх осіб» (після капіталіс­тів та робітників) — офіцерства, землевласників, обслуги тощо, яких він розглядає як необхідне і корисне для дер­жави населення. Висока продуктивність капіталу зменшує потребу в робочій силі, що теж є причиною зростання «над­лишку населення» за рахунок робітників. Таким чином,, мальтузіанська концепція виявляє себе як елітарне ідео­логічне вчення. Не випадково книга Мальтуса ще за його життя видавалася кілька разів, а її ідеї вплинули на за­конодавчі акти Англії проти бідноти в 1834 р.

Концепція Мальтуса |була безпосередньо спрямована проти вчення Ж- Ж- Руссо про соціальну рівність і право людини на свободу та проти вчення його учня — англійсь­кого утопіста Уільяма Годвіна (1756—1836), який у своїй праці «Дослідження відносно політичної справедливості» писав, що люди можуть організувати виробництво так, іщ> воно буде здатне задовольнити потреби кожного, за умови знищення приватної власності і панування багатіїв, що привласнюють працю трудящих.

Ідеї Мальтуса набули поширення в демографії та соці­ології. Пізніше теорія Мальтуса була відкоригована і до­повнена дослідниками в США, Англії, Франції та інших кра­їнах і існує під назвою неомальтузіанства.

Соціальна статистика і демографія в XIX ст. розвива­ються зростаючими темпами. З їх поступом пов'язаний розвиток нових напрямів у галузі емпіричних соціальних досліджень, про що йтиметься далі.

Що ж стосується розвитку соціально-філософських те­орій суспільства, філософії історії та історіографії, то на початку XIX ст. вони однозначно зазнали кризи. З одного боку, чітко виявилася нездатність абстрактно-філософських концепцій, які не спиралися на аналіз історичних фактів і були спекулятивними та позаісторичними. З іншого — без­плідними виявились і шляхи розвитку історичної науки, яка зводилася до накопичення й описання фактів і не могла піднятися над власним емпіричним базисом, не мала мето­дів теоретичного узагальнення історичного процесу і зали­шалася на позиціях повзучого емпіризму.

Філософія історії теж потерпіла поразку в своїй спробі поєднати історико-культурологічні факти з методами те­оретичного аналізу, оскільки останні змикалися з тради­ційно філософськими.

Суспільна наука була на грані кризи і потребувала но­вих дослідницьких орієнтирів.

Запитання для самоконтролю

1. Розкрийте особливості розвитку соціального знання в цілому і протосоціологічного, зокрема, в історії нового часу.

2. Чому і як природничі науки впливали на розвиток соціального знання нового часу?

3. Проаналізуйте роль соціологічних поглядів Т. Гоббса, Д. Локка, Ж. Ж. Руссо для формування нових уявлень про причини виникнення суспільства та держави.

4. Розкрийте значення соціологічних поглядів Ш. Л. Монтеск'е для формування натуралістичної орієнтації в розвитку соціальної науки.

5. Що таке «філософія історії» і. чи можна розглядати її як новий рівень у розвитку знання про суспільство?

6. У чому полягає історичне значення філософії історії Дж. Віко?

7. Проаналізуйте критерії основних епох соціального прогресу в філософії історії М. Ж. А. Н. КонДорсе і покажіть раціональні та хибні сторони його теорії.

8. За якими критеріями І. Г. Гердер оцінює всесвітню історію
людства як єдиний, цілісний процес прогресивного розвитку?

9. Назвіть головні причини кризи «філософії історії».

10. Що зумовило розвиток демографічних та статистичних дослід­жень XVII—XVIII ст. і яке значення вони мали для пізнання соціаль­них закономірностей і поступу самого соціального знання?

11. Проведіть порівняльний аналіз «школи політичних арифмети-хів» та «описової школи статистики» і покажіть їх вплив на форму­вання нових наук про суспільство.

12. Зробіть порівняльний аналіз анкетних обслідувань В. М. Тати-щева та М. В. Ломоносова.

ГЛАВА 4

Дата добавления: 2015-05-24