Планування навчальної роботи з фізичного виховання в школі. Види планування з фізичної культури. 2 страница

До комплексів вправ, що використовують у підготовчій частині уроку, доцільно включати підвідні вправи з елементами рухів, подіб­них до тих, які вивчатимуться в основній частині. Наприклад, якщо на уроці вдосконалюватимуться уміння учнів з стрибків у довжину з місця, слід запланувати стрибки на обох ногах угору зі змахами рук.

Поряд із загальнорозвиваючими вправами необхідно також планувя ти коригуючі, які безпосередньо впливають на формування правильної постави і допомагають запобігти плоскостопості у дітей.

Основна частина уроку. Тут планують різноманітні засоби: вправи основної гімнастики /ходьба, біг, стрибки, метання, вправи з рівно­ваги, лазіння, перелізання, акробатичні вправи/, вправи з легкої ат­летики /починаючи з ІУ клвсу/, рухливі ігри, елементи спортивних ігор, лижна підготовка, плавання.

Добір фізичних вправ для основної частини уроку проводиться так' якщо на даному уроці вивчатиметься новий матеріал, то він плануєть­ся відразу після.підготовчої частини. Це має насамперед фізіологіч­не обгрунтування: під час засвоєння нових рухів у корі головного мозку створюються нові умовно-рефлекторні зв"язки, тому рухові цент­ри великих півкуль мають бути у стані оптимальної збудженості. Такий стан буває одразу після виконання загальнорозвиваючих вправ у підго­товчій частині уроку, якщо вправи дібрано вміло і правильно проведе но. Навчання нових рухів після тривалої та інтенсивної роботи мало­ефективне: збудженість нервових центрів знижена, утворення умовних рефлексів утруднене.

Вправи, під час виконання яких треба виявити швидкість рухів, також доцільно планувати на початку основної частини, тому що для більш ефективного їх засвоєння або розвитку швидкості потрібні знач на рухливість нервових процесів, оптимальне чергування збудження та гальмування. Вправи, вивчені на попередніх уроках і вже добре відомі дітям, планують після виконання нових рухів або після прове­дення вправ на розвиток швидкості.

Для успішного формування та удосконалення рухових навичок не­обхідно планувати кількість повторень вправ та застосування органі­заційних методів, що забезпечують високу моторну щільність уроку: фронтальне та потокове виконання вправ, поділ учнів на декілька під­груп тощо. Слід також передбачити доотатню кількість інвентаря.

У плані-конспекті необхідно планувати оптимальну кількість пов­торень фізичних впрев, виходячи при цьому із завдань навчання і вра­ховуючи особливості фізичних вправ /їх складність, навантаження,, яке вони зумовлюють/ та рівень фізичної підготовленості учнів.

Оскільки частота та кількіоть повторень вправ спричинюють певне фізіологічне навантаження, вони мають бути застосовані в оптимальних межах, які відповідають функціональним можливостям учнів.

Плануючи повторення вправ в основній частині уроку, доцільно дотримугатись таких інтервалів відпочинку: під час виконання впрев пов"язаних із силовим навантаженням /лазіння по канату, підтягуван­ня у висі на високій перекладці - хлопчики/ або впрев значної інтен сивнооті /біг на швидкість ЗО або 60 м/, тривалість інтервалів між їх повтореннями має бути 2...З хв, а під час виконання вправи на спритність або швидкісно-силових /стрибки з розбігу, перекиди в гру­пуванні/,- І,..1,5 хв.

Найбільша кількість повторень /10-12 разів/ планується при ви­конанні учнями вправ, які не потребують значних фізичних зусиль та тривалого фізичного навантаження /метання в ціль та на дальність, стрибки, акробатичні вправи/. Менша кількість повторень /6-8 разів/ передбачається при виконанні вправ з рівноваги, лазіння та перелізем ня.

При цьому найбільша кількість повторень має бути під час безло середнього розучування вправ. Коли ж ці впраяи вже добре засвоєно, кількість повторень поступово знижує ься.

Слід зазначити, періодичне повторення учнями вивчених рухів потрібне не тільки для того, щоб учні їх не забували, а й для по­дальшого удосконалення раніше сформованих навичок на основі більш високого рівня фізичної підготовленості.

Заключна частина уроку. Тут планують повільну ходьбу, вправи на увагу танцювальні кроки, спокійні ігри, повільне пересування /на лижах, у плаванні/ та ін. Виконання зазначених вправ сприяв по­ступовому переходу від стану збудження, спричиненого вправами та іграми в основній частині, до відносно спокійного стану.

Зниження емоційного збудження має особливе значення, коли урок фізичної культури проводиться за розкладом другим або третім. Важ­ливим елементом заключної частини в визначення домашніх завдань, які пропонують для виконання всьому класові або групі учнів /встигаючим і невстигаючим/. Ці завдання обов"язково зазначаються в плані-кон­спекті уроку.

Теоретичні відомості можна подавати в будь-якій частині уроку. Наприклад, у підготовчої частині 1-го уроку І чверті учням розпові­дають про спортивний одяг, в якому вони мають приходити на заняття, про гігієну фізичних вправ тощо. Приступаючи до вивчення нової впра­ви, на початку основної частини уроку або в перерві між виконанням вправ важливо ознайомити учнів з основами техніки певного руху. У заключній частині під час підведення підсумків уроку або визначення домашніх завдань учнів попереджують, що треба додержуватись відповід­ного рухового режиму в домашніх умовах, правил загартування та ін.

Записувати тему теоретичного повідомлення в плані-конспекті уро­ку слід лаконічно, у відповідній частині уроку. Наприклад, "Розповіс­ти учням про необхідність щоденно виконувати комплекс ранкової гім­настики".

План-конспект уроку з фізичної культури складається за загально-становленою формою, рекомендованою в методиці фізичного виховання школярів.

Для вчителя, який не має достатнього практичного досвіду, бажа­но докладніше описувати зміст уроку та методичні прийоми, що засто­совуватимуться в процесі опрацювання навчального матеріалу.Тільки після набуття певного досвіду, оволодіння методикою викладання та глибокого засвоєння програмного матеріалу вчителю доцільно перейти до більш стислого описання змісту уроку в плані-конспекті.

Багатогранна робота з фізичного виховання, яка проводиться в школі у режимі навчального дня та позаурочний час, планується вчите­лем фізичної культурі разом з організатором позакласної та позашкіль ної виховної роботи.

План фізкультурно-оздоровчої та споргивно-масової роботи міс­тить такі питання:

І/ оздоровчі заходи у режимі навчального дня школярів /гімнасти­ка до занять, фізкультхвилинки, рухливі ігри та вправи під час пе­рерв між уроками/;

2/ заняття фізичною культурою та іграми у групах продовженого

Дня;

З/ організаційні питання роботи колективу фізичної культури;

4/ робота спортивних секцій школи;

5/ фізкультурно-масова робота за місцем проживання учнів;

б/ пропаганда фізичної культури та спорту;

7/ підготовка фізкультурного активу;

6/ зміцнення матеріально-спортивної бази;

9/ робота а батьками.

У плані фіксується лише основний зміст фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи. Найактуальніші питання фізичного вихо­вання, які вирішує весь педагогічний, колектив /проведення спартакі­ад, спортивних вечорів, медичних оглядів учнів та ін./, керівництво школи вносить до річного плану.

10. Підготовка та проведення уроку фізичної культури (підготовчої, основної та заключної частин уроку).

Для якісного проведення уроку з фізичної культури і успішного розв'язання виховних, освітніх і оздоровчих завдань учителеві необхідно ретельно до нього підготуватись. Підготовка починається в» перед новим навчальним роком, коли вчитель складає календарні плани на півріччя, виходячи з вимог програми і враховуючи наявну матеріальну базу та інвентар, в також стан фізичної підготовленості і розвитку учнів. Потім, керуючись календарним планом та програмою фізичної культури, вчитель розпочинає складання плану або конспекту уроку, а також засоби та методи їх розв"язання. Менш досвідчений вчитель складає конспект уроку, а досвідчений - може обмежитись лише планом-конспекгом. Розпочинаючи урок, учитель повинен добре знати не тільки Його структуру, а й зміст програми, засоби й методи реалізації педагогічних завдань, а також враховувати стан здоров"я і фізичний розвиток дітей, їхні аиатомо-фізіологічні, психологічні та індивідуальні особливості, рівень фізичної підготовленості. Крім того, необхідно враховувати клімато-географічні і метеорологічні, санітарні і матеріально- технічні умови проведення уроків. *

Виховання позитивних моральних та вольових рис характеру учнів - тривалий процес протягом усього періоду навчання учнів. Його здійснює весь педагогічний колектив. Важливо, щоб учитель, плануючи уроки, визначив основні завдання виховання, які виходять із змісту навчального матеріалу і вимог програми, та форми і методи їх реалізації. Сформулювати ці завдання у плані уроку можна, наприклад, сприянням вихованню рішучості і сміливості під час виконання певних вправ і проведення рухливих ігор.

Готуючись до проведення уроку, вчитель мав передбачити заходи щодо запобігання і попередження травматизму учнів. 8вред початком уроку необхідно перевірити форму учнів: спортивний одяг і взуття масть бути акуратно підігнані І відповідати існуючим нормам.

Основними причинами травм є порушення правил методики навчання і організації занять, відсутність дисципліни на уроці, недбала підготовка місць занять, несправний спортивний інвентар, погано організоване страхування і допомога.

Учні повинні чітко виконувати всі вимоги вчителя, пов"язані з методикою навчання і організацією класу. Порушення вказівок учителя, спроба виконати вправу поспіхом після команди або розпорядження про її закінчення, виконання вправ на непридатних і неперевірених приладах, без матів, без страхування й розминки, виконання складних вправ без достатнього засвоєння їх можуть призвести до травм.

Важливо правильно розмістити прилади а залі, ставлячи їх на достатній відстані від стін і один від одного. Не можна ставити прилади так, щоб вправи доводилося виконувати до сліпучого сонця або світла. Учні повинні добре бачити прилад і місце зіскоку. Мати треба укладати впритул, щоб між ними не було порожнього місця. Учителеві треба також знайомити учнів з навичками страхування і самострахування, що не тільки сприятиме запобіганню нещасних випадків, а й допоможе зрозуміти основи техніки рухів, що вивчаються, і прискорити процес формування рухових навичок.

Для якісного і емоційного проведений уроків фізичної культури з учнями молодших класів велике значення має музичний супровід, що застосовується як у спортивних залах; так і на майданчиках у першій та четвертій чвертях. Музика сприяє більш ритмічному й координованому виконанню фізичних вправ, допомагає виконати їх виразніше і точніше, зумовлює темп рухів. Діти також навчаються правильно сприймати музичні відтінки твору і, відповідно до музики, змінювати характер своїх рухів. Під плавну, тиху музику вправа виконується спокійно, в повільному темпі, під швидку і голосну – виконують біг і стрибки. Раптове закінчення музики або голосний, виразний акорд в сигналом до зупинення або зміни рухів.

Якщо в дітей погана координація рухів, їх важко навчити діяти відповідно до музики. Тону спочатку, розучуючи вправу, необхідно показати і виконати цей рух один-два рази без музики, під лічбу вчителя. Після цього вправу виконують під музику. Знайомі вправи можна починати відразу ж з виконаний під музику.

Музичний супровід можна застосовувати вже з І класу. Спочатку дітей навчають ходити під маршову музику, а потім переходити до виконання загальнорозвивальних вправ, добираючи для цього музичний супровід з чітким ритмом. Музику можна використовувати для проведення всіх частин уроку, створюючи музичний фон під час роботи не приладах, а також проведення ігор та естафет. Для цього використовують магнітофон або програвач з відповідними записами.

Фізичне виховання учнів молодших класів - багатогранний процес, що не обмежується лише уроками фізичної культури. Над удосконаленням виконання фізичних вправ, що вивчались на уроці, а також для розвитку необхідних рухових якостей учні самостійно працюють вдома. Виконання домашніх завдань -з фізичної культури передбачено програмою, де подано орієнтовні вправи. Щоб самостійна робота вдома принесла більшу користь учневі, вчитель дає учням консультації, методичні вказівки, систематично пояснює, де, коли і як краще виконати задані додому вправи; обов'язково зазначає строк і орієнтовну кількість повторень за днями /залежно від вправи/.

Домашні завдання можуть бути загальними Й індивідуальними. Вони мають бути посильними і доступними учням, але й в міру важкими, щоб учням було цікаво їх виконувати. Учитель планує домашні завдання заздалегідь і обов'язково вносить до плану-конслекту уроку. Регулярна перевірка домашніх завдань є частиною обліку успішності учнів, вона" допомагає вчителеві об"єктивно оцінити знання, вміння та навички останніх.

До виконання учнями домашніх завдань слід залучити їхніх батьків. На батьківських зборах треба ознайомити батьків з основними питаннями фізичного виховання дітей, розповісти про режим дня школяра, Його значення для правильного фізичного розвитку і здоров"я дітей. Під час бесід з батьками необхідно підкреслити важливість їхнього особистого прикладу у виконанні ранкової гігієнічної гімнастики, ходьбі на лижах, катанні на ковзанах та ін.

Готуючись до проведення уроків, учитель повинен передбачити фізичне навантаження учнів, а також шляхи Його контролю і регулювання. Навантаження на уроці регулюють, враховуючи закономірності фізичної діяльності дитини. Однією з цих закономірностей є те, що для входження в роботу потрібен певний час. Тривалість цього періоду залежить від типу вищої (нервової системи учня, його віку, фізичної підготовленості тощо. У цей період фізична діяльність поступово підсилюється до оптимального стану, який утримується деякий час /іноді дуже корот кий/, що залежить від характеру та міри зусиль учня, а потім знижується внаслідок втони.

Фізичне навантаження визначається і регулюється: кількістю вправ та їх повторень; тривалістю виконання кожної вправи; послідовністю виконування завдань уроку залежно від характеру зусиль учня, які вимагають швидкості, сили або витривалості; формою і характером рухів та їхньою координаційною складністю /зміною амплітуди, швидкості, темпу, міри зусиль та їх тривалості/; зміни вихідних положень і включенням допоміжних, що полегшують або утруднюють рухи; зміною ущільненості, тривалості інтервалів відпочинку між повтореннями і їх серіями; застосуванням підготовчих, підвідних, заспокійливих і дихальних вправ, а також вправ на розслаблення; гімнастичних приладів та різних предметів для виконання вправ.

Одним з найдоступніших методів контролю навантаження може бути спостереження вчителя за частотою серцевих скорочень /ЧСС/. Верхня межа ЧСС після інтенсивного навантаження для учнів основної медичної групи може бути 170... 100 уд/хв. Особливо важливо контролювати частоту пульсу у тих, хто пропускав уроки в зв"язку з хворобою, у КОРО недостатній рівень фізичної підготовленості, а також школярів підготовчої медичної групи.

Вчитель має бути уважним до проявів зовнішніх ознак втоми учнів: при середньому ступені втоми дихання прискорюється, знижується інтенсивність м"язових зусиль, швидкість руху, порушується координація рухів; при значному ступені - надмірно прискорюється дихання, виявляються такі ознаки, як блідість, скутість рухів і млявість в усьому тілі, різко поєднується координація рухів; при перших ознаках сильної перевтоми треба дати учневі відпочинок або повністю усунути Його від виконання вправ.

Однією із найважливіших умов правильного регулювання навантаження є диференційований підхід до учнів» Наприклад, коли школярі виконують завдання з бігу, слід варіювати його швидкість і тривалість для хлопчиків і дівчаток; під час освоєння техніки рухових дій - видозмінювати обсяг і характер підвідних вправ залежно від здібностей учнів.

Диференційований підхід особливо важливий дітям, які належать за станом здоров"я до підготовчої медичної групи, а також тим, хто пропускав заняття в зв"язку з хворобою. Ці діти більше, ніж інші, потребують уважного ставлення а боку вчителів, яке має виявлятись у дотриманні принципів доступності, поступовості і послідовності при виборі вправ, у дозуванні навантаження.

6. Дозування навантаження. Щільність уроку Фізичне навантаження — це рухова активність людини, що супроводжується підвищенням (відносно стану спокою) рівнем функціонування організму. Це означає, що виконання будь-якої фізичної вправи пов'язане з переходом енергозабезпечення життєдіяльності організму людини на новий, більш високий, ніж у стані спокою, рівень. Так, наприклад, величина енергозабезпечення при виконанні бігу з біля граничною і граничною швидкістю буде у 10 разів більше, ніж при відсутності рухів у положенні лежачи (табл. 5).

Отже, виконання фізичних вправ вимагає більш високих порівняно зі станом спокою енергозатрат. Та різниця, яка виникає в енергозатратах між станом фізичної активності (ходьба, біг тощо) та станом спокою, і характеризує фізичне навантаження. Більш доступно, але з меншою точністю можна судити про фізичне навантаження за показниками частоти серцевих скорочень (ЧСС), частоти та глибини дихання, хвилинного та ударного об'ємів серця, кров'яного тиску тощо, як під час виконання фізичних вправ, так і в інтервалах відпочинку. Певну інформацію для учителя фізичної культури про величину навантаження можуть дати і такі видимі показники, як інтенсивність потовиділення, ступінь почервоніння, блідість, погіршення координації рухів.

Розрізняють зовнішню і внутрішню сторони навантаження. До зовнішньої сторони навантаження належать інтенсивність, з якою виконується фізична вправа, та її обсяг.

Інтенсивність навантаження характеризує силу впливу конкретної фізичної вправи на організм людини. Змінюючи інтенсивність навантаження можна сприяти переважній мобілізації тих чи інших джерел енергії, різною мірою стимулювати діяльність функціональних систем.

Інтенсивність навантаження можна регулювати такими чинниками:

• швидкість пересування, м/с;

• величина прискорення, м/с;

• координаційна складність;

• темп виконання вправ, кількість повторень за одиницю часу;

• відносна величина напруження (у відсотках від особистого рекорду в конкретній вправі);

• амплітуда рухів (зі збільшенням амплітуди зростає інтенсивність навантаження);

• опір навколишнього середовища (біг по твердій доріжці, по піску, згориі вгору тощо);

• величина додаткового обтяження;

• психічна напруженість під час виконання вправи.

Обсяг навантаження визначається показниками тривалості окремої фізичної вправи, серії вправ, а також загальної кількості вправ на уроці чи у певній його частині. Внутрішня сторона фізичного навантаження визначається тими функціональними змінами, які відбуваються в організмі внаслідок впливу певних і зовнішніх його величин (інтенсивність і обсяг).

У повсякденній практиці величину внутрішнього навантаження можна оцінювати за показниками втоми, а також за характером і тривалістю відновлення в інтервалах відпочинку між вправами. Для цього використовують такі показники, як інтенсивність потовиділення, колір шкіри, якість виконання рухів, здатність до зосередження, загальне самопочуття учня, його готовність продовжувати заняття, настрій під час вправ і в інтервалах відпочинку, а також за показниками ЧСС під час вправ і в інтервалах відпочинку. Залежно від ступеня прояву цих показників розрізняють мале, помірне, середнє, велике і максимальне навантаження.

Симптоми втоми після навантаження різної величини характеризують стан організму. Так, наприклад, помірне навантаження буде викликати легку втому. Симптомами легкої втоми будуть:

• забарвлення шкіри — помірне, легке почервоніння;

• потовиділення — помірне або середнє (залежно від температури та вологості);

• координація рухів — впевнене виконання, яке відповідає досягнутому рівню тренованості;

• загальне самопочуття — відсутні скарги, виконуються усі навчальну завдання;

• готовність до занять — стійке бажання продовжувати навчальні заняття;

• настрій —- веселий бадьорий, радісний.

Великі і граничні навантаження викликають сильну і дуже сильні, втому,

симптомами якої будуть:

• забарвлення шкіри — значне, сильне почервоніння, дуже сильне почервоніння або незвична блідість;

· потовиділення — велике потовиділення вище талії, дуже велике потовиділення (у тому числі й нижче талії);

· координація рухів — збільшення помилок, зниження точності, прояві невпевненості — сильне порушення координації, мляве виконання рухів, різке збільшення помилок, хиткі рухи;

· зосередженість — погіршення уважності, зниження сприйняття інформації, знижена здібність до диференціації — значно знижена зосередженність, велика нервовість, різко сповільнене реагування;

· загальне самопочуття — млявість у м'язах, значне напруження дихання, зростаюче безсилля, явно знижена працездатність;

· готовність до занять — знижена активність, намагання збільшити інтервали відпочинку між вправами, але є готовність продовжувати заняття — бажання повного спокою і припинення заняття, тенденція до «капітуляції».

· настрій — дещо пригнічений, але радісний, коли результати занятті відповідають очікуваним, радість з приводу наступного заняття — виникають сумніви щодо цінностей і сенсу тренування, занепокоєння і побоювання щодо наступного тренування.

Інформативність зовнішніх симптомів втоми можна вважати достатньою для регулювання навантаження на уроках.

Щільність уроку — це співвідношення раціонально використаного часу до всього часу уроку. Час на уроці використовується для: показу і пояснення вправ учителем; осмислення і виконання вправ учнями; взаємоконтролю, оцінювання; розстановки і прибирання приладів; роздачі та збору інвентарю і навчальних посібників; відпочинку. Усі ці дії учителя й учнів спрямовані на вирішення завдань уроку і вважаються доцільними. Дії, що не сприяють розв'язанню завдань уроку, підвищенню його ефективності, належать до недоцільних.

Дата добавления: 2015-05-07