Синтез мистецтв

Дизайн

Оформлювальне мистецтво

Оформлювальне мистецтво — галузь декоративного мистецтва, яка здійснює тимчасове художнє оформлення, будинків, вулиць, площ, територій, садів та парків у дні свят, а також оформлення вітрин, демонстрацій, свят­кових маршів, спортивних виступів, експозицій, виставок.

Оформлювальне мистецтво послуговується виражальними засобами архітектури, скульптури, живопису, графіки, театру, музики, кіномистец­тва, світлотехніки і дає змогу створити зразки масового синтезу мистецтв, які досягають яскравого емоційного впливу як на учасника дійства, так і на глядача.

Оформлювальне мистецтво глядач сприймає із середини багатоплано­вого простору (наприклад виставки) або сам стає учасником художньо оформленого дійства, що розвивається в часі та просторі (народні гулян­ня, колони демонстрації). Призначення цього мистецтва — швидко й го­стро відгукуватися на події сьогодення, прикрашати масові свята з усією динамічністю, забезпечувати відносно швидкий і переважно одноразовий огляд. Тому оформлення передбачає використання легких і мобільних матеріалів та конструкцій, гострих просторових і колористичних рішень, складних художніх ефектів (освітлення, феєрверк тощо).

Важливе місце в сучасному оформлювальному мистецтві посідає ро­бота з удосконалення методів музейної та виставкової експозицій, вивча­ються закономірності сприймання їх глядачем. Майстри оформлювального мистецтва прагнуть активізації глядацького сприймання, відтіняю­чи найважливіші та цінні експонати, суттєві риси твору і знаходять для цього найбільш вдалі поєднання експонатів (зокрема різнЯ видів мис­тецтва, наприклад, живопису, скульптури, декоративно-ужиткового мис­тецтва).

♦ Спробуйте себе в ролі оформлювача. Виконайте вправи зі складання букетів, аранжування квітів. Погляньте на свою кімнату очима оформлювача і зробіть в ній зміни. Оформіть виставки дитячої творчості. Доберіть му­зичний ряд до експозиції творів живопису. По-експериментуйте зі світловим оформленням скульптур. Виконайте творчий проект оформлення дитя­чого свята (наприклад, 1 червня — День захисту дітей), скористайтеся символікою кольорів.

Дизайн (від англ. desing — проектувати, креслити, задумувати, а також проект, план, рисунок) — термін, який визначає різновид художньо-про­ектної діяльності, художнє конструювання предметів, проектування ес­тетичного вигляду промислових виробів та раціональне формування цілісного предметного середовища. Як вид мистецтва виник у XX столітті. У ширшому визначенні дизайн — художнє оформлення середовища, інте­р'єру, де всі елементи (меблі, драпірування, освітлювальні прилади, деко­ративно-ужиткові вироби) вирішені в єдиному стилі і створюють ансамбль.

Методи дизайну пов'язують споживчі, утилітарні та естетичні характе­ристики предметів, об'єктів, які призначені для безпосереднього викори­стання людиною, з їхньою оптимальною структурою і технологією виго­товлення.

Сьогодні дизайн стає знаряддям конкурентної боротьби і часто під­міняється стайлінгом (від лат. stylus — стиль), тобто модернізацією продукції до рівня комерційної вигоди відповідно до моди (зміна тільки зовніш­нього вигляду).

Творчим процесом опікується дизайнер. Він активно співпрацює з інши­ми спеціалістами (інженером-конструктором, технологом, соціологом, психологом і т. ін.). Для художнього конструювання характерне моделю­вання об'єкта на всіх етапах його розроблення. Це дає змогу перевіряти та добирати оптимальні варіанти композиційних, колористичних, ерго­номічних та інших рішень; при цьому модель не є ілюстрацією до проекту (зразком кінцевого результату), а виступає ніби інструментом проекту­вання. Вона постійно модифікується в процесі роботи і стає еталоном до­слідного зразка виробу.

Види мистецтва — ланки єдиного суспільного явища, кожен з них на­лежить до мистецтва в цілому, як частина до цілого. Видові особливості мистецтва є специфічним виявом загального.

Розподіл мистецтва на види має закономірний характер.

· Дія розвитку художньої культури особистості однаково важливо розуміти і специфіку кожного виду, і їхню взаємодію. Особливо педагогу, у професійній діяльності якого мистецтво є чинником розвитку особистості дитини, а художня культура — компонентом освітнього процесу.

Синтез мистецтв (від грец. syntesis — поєднання, сполучення, органіч­на єдність художніх засобів та образних елементів різних мистецтв, у яких втілена універсальна здатність людини до естетичного освоєння світу).

У сучасній науці термін «синтез мистецтв» у широкому розумінні оз­начає взаємодію мистецтв усередині систем, а у вузькому — формування стійкого синтетичного утворення і синтетичних за своєю природою видів мистецтва. Насамперед у педагогіці синтез мистецтв розуміють як певне сполучення видів мистецтв, які вибрані для розв'язання тих чи тих зав­дай | естетичного виховання з метою посилення впливу на учня. З огляду на це синтез мистецтв набуває певного теоретичного обґрунтування:

• синтез мистецтв як метод створення художньої картини світу;

• синтез мистецтв я к єдність різних індивідуальних художніх прагнень;

• синтез мистецтв як могутній засіб різнобічного впливу на людей.

Уособлення та синтез мистецтв завжди супроводжували розвиток ху­дожньої культури. Фундаментальним дослідженням з цієї проблеми є ро­бота М. Кагана «Морфологія мистецтв», де описано синтетичні структу­ри у мистецтві за характером зв'язків і за способом синтезування.

У роботі «Сучасний синтез мистецтв» О.Зись описав три типи синтезу мистецтв, які склалися історично:

• можливість поєднання різних видів мистецтв для підсилення образ­ної виразності (музика і живопис);

• як особливий тип художньої творчості (театр, естрада, цирк);

• взаємозбагачення мистецтв через переведення творів з одного художнього ряду в інший (опера на сцені і фільм);

В естетиці визначено способи синтезування мистецтв:

• супідрядність (один вид мистецтва домінує над іншим і співпрацює з ним);

• склеювання (колажне поєднання окремих елементів різних мистецтв);

• симбіоз (рівноправна взаємодія мистецтв, здобування користі один від одного);

• зняття (один вид мистецтва вбирає у себе інший);

• ретрансляційне сполучення (один вид мистецтва стає засобом пере­дачі іншого);

• розмивання кордонів між жанрами та видами мистецтв (музика і літе­ратура мають спільні риси: поетичність, ритм, мелодійсність).

Знання способів синтезування дасть змогу вам ефективніше використову­вати синтез мистецтв в освітньому процесі дошкільного закладу та в розвит­ку особистості дитини.

Рекомендована література:

1. Алехин А.Д. Изобразительное искусство: Художник. Педагог. Школа. — М., 1984. — С 61-103.

2. Асеев Ю. С. Шедеври світової архітектури. — К., 1982. — 87 с

3. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. — К., 1999. — С 14, 21—37.

4. Борее Ю. Б. Эстетика. – М.,1998. - С 276—290.

5. Борисовский Г. Б. Архитектура как искусство // Хрестоматия по эстетическому вос­питанию/Сост. С. П. Максимюк. - К., 1987. - С. 118-120.

6. Воронова О. П. Искусство скульптуры. — М., 1982. — 112 с.

7. Выготский Л. С. Психология искусства/ Под ред. М. Г. Ярошевского. — М., 1987. — С. 11-83, 186-251.

8. Гутнов А., Глазычев В. Мир архитектуры. — М., 1990. — 350 с.

9. Драгунский В. В. Цветовой личностный тест: Практ. пособие. — Минск, 1999. — С. 3-21.

10. Карр-Гомм С. Словарь символов в искусстве: Иллюстрированный ключ к живопи­си и скульптуре: Пер. с англ. — М., 2003. — 355 с.

11. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні. — К., 2003. — С. 131-157.

12. Крутенко II. Розповіді про кераміку. — К., 2002. — 252 с.

13. Кузнецова Л. С. Беседы об изобразительном искусстве и архитектуре: О языке ар­хитектуры, скульптуры, живописи. - К., 1989. — С. 42—198.

14. ЛевчукЛ. Т. Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практика: Навч. посіб. — К... 2002.-С. 128-226.

15. Ломоносова М. Т. Графика и живопись: Учеб. пособие. — М., 2002. — 206 с.

16. Макарова Е. Г. Освободите слона: Воспитание средствами искусства. — М., 1985. — 80 с.

17. Народні художні промисли України: 36. наук, праць, — К., 1979. — 99 с

18. Рисунок. Живопись. Композиция: Хрестоматия: Учеб. пособие / Сост.: Н. Н. Рос­товцев и др. - М., 1989. - 207 с.

19. Рожнвассер В. Б. Беседы об искусстве. — М., 1979. — С. 31—62.

20. Романова Л. Знакомим детей с архитектурой //Дошк. воспитание. — 1998. — № 4. — С. 26-30.

21. Гищенко Р. Історія декоративно-прикладного мистецтва України. — К., 1992. — 190 с.

22. Український живопис: Сто вибр. творів: Альбом / Авт. - упоряд. Ю. В. Беличко. — К.: Мистецтво, 1989. - 191 с.

23. Нернецова Е. М. Искусство. Словарь-справочник. — М., 2002. — С. 457.

24. Эстетика: Словарь / Под ред. А. А. Беляева и др. — М., 1989. — С. 39.

Дата добавления: 2015-05-24