Середньовічне місто. Розвиток ремесел і торгівлі. Цехи. Гільдії

Середньовічне місто – специфічне поселення, з особливою топографією, зі значним щільним гетерогенним (етнічним, соціальним, професійним) населенням. У ньому зосереджені товарообмін і товарне, переважно ремісниче, виробництво, інститути влади, культу і культури. Крім того, місто – це спосіб життя, зі своїм побутом, виробничим і суспільним устроєм, формами спілкування, своєю субкультурою. Місто – це породження середньовіччя. В середні віки офіційно містом вважалося поселення, що отримало від влади статус міста, закріплений особливими грамотами. Таке поселення мало зовнішні атрибути: стіни, рів, укріплення, багато вулиць, жителів, ратушу, собор, церкви, великі будівлі, порт, ринки, адміністративні установи, вуличний натовп. Існує понад десяток теорій походження середньовічного міста: романістична, вотчинна, бургова, імунітетна, маркова, ринкова, купецька, гарнізонна, реміснича і їх різновиди. Кожна з теорій подає свій тип первинного ядра або первинних елементів, з яких виникали середньовічні міста. Умовно етапи розвитку міського життя поділяють: 1. IV – V стст. Міста пройшли шлях свого розвитку від ембріона до раннього міста з набором нових функцій і ознак. Виділяється так риса як розвал античної системи, коли варварські завоювання завдали нищівного удару по античних містах. Повністю збереглися лише поліси Візантії. Сотні міст Західної Римської імперії запустіли, аграризувались і слугували або політико-адміністративними центрами або укріпленими пунктами, або єпископськими резиденціями. Розміри і чисельність населення міст скоротилися. У кращому становищі опинилися міста на узбережжі морів і річок, завдяки великій торгівлі зі Сходом. 2. V – VIII стст. Раннє місто. На решті території Європи, де не було античних традицій, існували окремі вогнища цивілізації у вигляді ремісничих і торгово-ремісничих поселень, фортець та колективних сховищ, а також ранніх міст. Багато нових міст виникли на місці римських міст (Кельн, Страсбург, Майнц, Трір, Регенсбург, Аугсбург, Відень, Париж, Ліон, Тулуза, Мілан, Неаполь, Лондон, Йорк та ін), але це вже не були античні міста. Раннє місто було політичним центром, іншим його різновидом були торгові факторії, вони виникали в пунктах перетину торговельних шляхів, неподалік від культових центрів та резиденцій правителів. У цей час міста перетворюються на опорні пункти ранньофеодальної держави; церковної організації та громадської еліти. На розвиток міст вплинули: а) розвиток феодальних монархій, завершення християнизації, складання основних класів-станів – феодалів і селян; б) процес відділення ремесла від с/г, зростання продуктивності с/г, яке могло тепер прогодувати і тих, хто сільською працею не займався. 3. IX – XIII стст. Поява власне середньовічного міста. Міста виникають повсюдно – біля замків, фортець, при великих світських вотчинах, монастирях, біля річкових переправ, біля мостів, на перехрестях доріг, біля корабельних стоянок, промислових стійбищ, прирічкових пагорбів, посеред родючих полів, рибних угідь, тобто там, де були сприятливі умови для торгівлі та ремесла, для безпечного проживання тих, хто не пов’язаний з с/г. IX – X стст. – час масової урбанізації, яка завершилася до кінця XII – XIII ст 4. XIV – XV стст. Наступний етап у розвитку міста. Нові міста майже не виникають. Місто розвивається само і впливає на суспільство, змінюючи феодальну округу. Відмінність середньовічного міста від античного поліса полягала в тому, що воно відразу соціально стало відділятися від села, перетворюватися на центр товарного обміну, центр управління і укріплений пункт, центр єпархії, скупчення духовенства, окрему спільноту зі своїм судом, правом і самоврядуванням, привілеями, корпораціями. Місто мало кафедральний собор, один або декілька ринків, будівлю міської адміністрації (ратушу, мерію, сеньйорію), укріплений центр (бург, сіті, град), палаци-замки знаті, систему зовнішньої фортифікації (стіни, вали, рови). До міста примикали торгово-ремісничі передмістя, сільська округа, де городяни і міська громада в цілому володіли землями і угіддями. Усередині міських стін теж були рілля, виноградники, городи, випаси. Розміри міст були невеликі, в XIV ст. – Лондон – 290 га, Париж – 400 га, Кельн – 450 га, Флоренція – 500 га, Гент – 600 га, Відень – 110 га, Тулон – 18 га. Чисельність мешканців була також невелика – 1-3-5 тис. Навіть у XIV – XV стст. великими вважалися міста з 20 – 30 тис. жителів. Тільки деякі з них мали населення понад 80 – 100 тисяч – Константинополь, Париж, Мілан, Венеція, Флоренція, Кордова, Севілья. Основне населення міст становили люди, зайняті в сфері виробництва та обігу товарів: різні торговці і ремісники, городники, промисловики. Значні групи людей були зайняті продажем послуг та обслуговування ринку – матроси, візники, носильники, трактирники. Крім того, в місті жили феодали зі своїм оточенням, представники королівської й сеньйоріальної адміністрації – служила бюрократія, нотаріуси, лікарі, помітну частину міста становило біле і чорне духовенство. Наприклад, перше міське право Страсбурга, що відноситься до XII ст., вказує на такі верстви населення: 1) міністеріали церкви; 2) челядь єпископа – люди невільні; 3) челядь Страсбурзького капітулу і монастирів – теж невільні люди; 4) челядь церкви не одного тільки Страсбурга, але і всього єпископства; 5) вільні городяни. Незважаючи на переважання ремесла, середньовічні міста носили все ж помітно виражений аграрний характер. С/г було поширеним додатковим заняттям жителів. В Единбурзі була «вулиця корів», у Страсбурзі – «вулиця биків». У Лондоні ще в XIII ст. помітну роль відігравало розведення свиней. Під час жнив частина лондонського населення відправлялася в село (судові та університетські канікули – від липня до жовтня, щоб суддівські і викладацький персонал міг «зняти жнива з полів»). Місто виникало як власність сеньйора. Отже мешканці міста перебували у залежності від сеньйора: поземельній, судовій, особистій (аж до шлюбного і посмертного поборів). У міру зростання міст городяни стали домагатися для себе свобод, привілеїв, імунітетів, що вилилося в антисеньйоріальну, або комунальну боротьбу. Головне завдання, яке ставили мешканці міст – свобода від зловживань сеньйоріальної адміністрації, свобода ринкової діяльності та особистості городянина. Спочатку боротьба йшла за окремі привілеї – торгові, охорона життя, майна, честі купців і всіх тих, хто виходив на ринок з товарами. Це було отримати легко. Потім стало ясно, що місту потрібна політична та фінансова незалежність. Городяни зажадали самоврядування, що й призвело до зіткнення з сеньйорами. Комунальна боротьба йшла упродовж 3-4 століть. У цю боротьбу втручалися імператор, королі, князі, папи римські. Кожне місто до свободи проходило свій шлях. Форми боротьби були різними: покупка вольностей і привілеїв, збройна боротьба. Все починалося з боротьби за свободу плавання, рибного лову, випасу, порубки і помелу. Далі потрібно було покінчити з податками (особливо з оподаткуванням торговельних угод (teloneum). У зручний момент група впливових людей вступала в «змову» (conspiratio) проти єпископа-графа, створюючи на певний термін співтовариство (communitas), скріплене клятвою (conjuration). Потім комуна розширювалася, домагалася у сеньйора визнання і починала виступати від імені всього міста – спочатку разом з єпископом, потім замість нього. Так комуна переростала в публічну владу. Її законодавчі функції здійснювалися зборами всіх повноправних членів на площі перед собором (парламент). Виконавча влада належала колегії консулів, які обиралися на рік від районів (воріт) міста, іноді по станах. Комунами стали називатися міста, що здобули певну незалежність від свого сеньйора і більш-менш широку автономію. Місто – комуна ставало по відношенню до свого сеньйора васалом. Сеньйор підтверджував хартію, права і привілеї такого міста і зобов’язувався не тільки дотримуватися їх, але й відстоювати від посягань з боку третіх осіб. Представники міста-комуни зі свого боку приносили сеньйору оммаж і присягу, формула якої нагадувала формулу васальної присяги. При кожній зміні сеньйора хартія знову підтверджувалася і присяга знову виголошувалася. Подібно васалу, місто-комуна платить сеньйору васальні платежі в трьох випадках – посвята старшого сина в лицарі, видача заміж старшої дочки, викуп з полону. Комуна несе військову повинність на вимогу сеньйора, але повинність ця була обмежена або певним регіоном (не далі одного дня шляху), або певним числом днів у році. Сеньйор мав право віддавати міста-комуни в заставу, як віддавали у заставу лени. В основі комуни лежав союз городян, скріплений взаємною присягою. Склад членів комуни був різним. Вимоги до повноправного члена комуни – бути вільним, народженим у законному шлюбі, не бути неоплатним боржником, але на ранніх етапах приймалися і кріпаки. Комунальні хартії часто проголошували скасування права «мертвої руки» і довільної тальї. Подушний податок міг залишатися. Але у Франції і Німеччині існувала практика, за якої «міське повітря робить вільним». Хоча були міста, де це правило не діяло. Зазвичай комуна мала право або середньої юрисдикції, в той час як вища перебувала в руках сеньйорів, або тільки нижчої і поліцейської влади. Комуни володіли правом карати порушників комунальних законів спалюванням будинків цих останніх. Комунам належала муніципальна адміністрація і право видання муніципальних законів. Комунам були підвладні довколишні села й маєтки. Цей округ носив назву банльє у Франції (в межах 1 льє, але реально до 10-15 км), контадо в Італії. Пізніше під владу комуни стали потрапляти і дрібні міста, так утворилася дістретто. Середні віки – епоха розквіту ремесла – дрібного ручного виготовлення виробів. Виробнича основа середньовічного міста – ремесло. В епоху, до якої відноситься розвиток середньовічного міста, в Західній Європі виросли нові галузі промисловості, до того відомі тільки на Сході та пов’язані з введенням деяких технічних нововведень. Ремісники в містах були організовані в об’єднання – цехи (цех – від – Zeche – гулянка) за видом спеціальності. Питання про походження цехів викликає в історіографії не менше суперечок, ніж походження міст. Існує низка теорій походження цехів: цехи виникли з римських корпорацій, цехи виникли з союзів помісних ремісників. Цехи ділилися за професіями, причому, по своїй продукції, наприклад, ножі та кинджали робили в різних цехах: ножівників і зброярів. Цехова організація була вельми багатосторонньою – виробниче об’єднання, організація взаємодопомоги, військова організація. Головне завдання цеху – регулювання людських відносин і забезпечення пристойного життя членів цеху. Цехи організовувалися міською владою з метою контролю над їх ремеслом і торгівлею. Цехи були необхідні для того, щоб організувати і регулювати процес виробництва ремісничих продуктів і їх продаж, щоб боротися з сеньйорами, пізніше з патриціатом, усувати конкуренцію сільського та іногороднього ремесла. Цехи – характерне явище середньовічного міста. Купці також об’єднувалися в союзи – гільдії, ганзи. Ганзи частіше складалися з оптовиків, але деякі могли поєднувати з оптовою торгівлею і роздрібну. Наприклад, Фуггери – німецькі купці, кредитори німецьких імператорів, продавали картини А. Дюрера, володіли угорськими та тірольськими рудниками. Середньовічну торгівлю можна типологізувати: 1) торгівля громадян міста з місцевими жителями, сусідами; 2) те ж – з тими, хто не є бюргером (селянами, жителями сусідніх міст); 3) торгівля підданих государя цієї країни з іноземцями; 4) за характером торгового асортименту; 5) за протяжністю торгового маршруту; 6) за формами і ступенем регулювання; 7) за формою і типом організації. Поступово в містах з’являється верхівка городян і правляча верства – патриціат, міська еліта. Термін «патриціат» з’явився в епоху Відродження. До цього часу вони скромно себе іменували «кращими, поважними людьми». Намагалися довести своє походження від римських патриціїв, хоча предками були великі купці, ремісники, кріпаки, міністеріали. У процесі розвитку міст, зростання ремісничих і купецьких корпорацій, боротьби міст з феодалами і внутрішніх соціальних конфліктів у їх середовищі в Європі складається особливий стан городян (бюргерів – від лат. Burgensis). В економічному відношенні новий стан був пов’язаний з ремісничо-торгівельною діяльністю, користувався низкою пільг і привілеїв. Міське населення не було єдиним і поділялося на патриціат і плебейство. Місто відіграло велику роль у розвитку середньовічного суспільства. Місто забезпечувало динаміку суспільних відносин, перетворилося в осередок прогресу господарства, культури і особистості.

Дата добавления: 2015-05-24