Виховання як категорія суспільного існування. Виховання у первісному суспільстві

Виховання як категорія суспільного існування - теорії походження виховання як суспільного явища:

Біологізаторська (еволюційно-біологічна). Г.Спенсер, Ш.Летурно (кінець XIX ст.). Виховання не є специфічною, характерною особливістю людського суспільства. Виховання є біологічним явищем, властивим всім живим організмам, і виникло за межами людського суспільства, до появи людини, отже, людина, з'явившись на світ, наслідує вже встановлені форми виховання ("Еволюція виховання у різних людських рас" Ш.Летурно).

Психологічна. Пол Монро (кінець XIX ст.) визнав відмінність психіки людини від зоопсихіки. Вважав, що в основі виховання лежить наслідування дітьми дорослих. Таким чином, наслідування є механізмом, сутністю виховного процесу.

Релігійна. Конрад Шмідт (кінець XIX ст.). У християнстві священною вважається Трійця (Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий). Бог-Дух Святий освячує здатність батьків виховувати своїх дітей. За біблейською міфологією, у момент вигнання із Едему Адама і Єви Бог-Отець через Святого Духа надав їм здатності до виховання дітей.

Соціологічна (трудова). К.Маркс, Ф.Енгельс (друга половина XIX ст.). Причиною виникнення виховання була трудова діяльність первісних людей. У зв'язку з удосконаленням трудових процесів виникла необхідність виготовлення нових знарядь праці та вміння керувати ними, тому у первісних людей з'являється потреба у передачі підростаючим поколінням знань та вмінь виробництва і користування знаряддями праці.

Соціокультурна (І.Д.Бех, І.А.Зязюн, О.А.Дубасенюк, М.В.Левківський, О.В.Сухомлинська). Виховання є результатом накопичення досвіду соціальної, виробничої, мистецької та професійної культури. Головним його завданням стає інтеріоризація цих надбань зростаючою особистістю з тим, щоб забезпечити оптимальну її соціалізацію в суспільстві.

Виховання у первісному суспільстві.

Період розвитку людини до 40 тис. років до н. е. називається дородовим. Дородове суспільство поділялося на три вікові групи: діти та підлітки; повноцінні учасники життя і праці; старі люди, які вже не мають фізичних сил для участі в загальному житті. Дитина потрапляла в загальну групу підростаючих і старіючих, де вона росла, спілкуючись з ровесниками та досвідченими старими людьми. Дорісши до відповідного віку і отримавши деякий досвід спілкування, трудові навички, знання правил життя, звичаїв та обрядів, людина переходила у наступну вікову групу. З часом цей перехід став супроводжуватися обрядом ініціації, що є випробуванням, під час якого перевірялась підготовка молоді до життя.

З 40 до 20 тис. років до н.е. – період раннього матріархату. Люди стали жити родами. Ц цьому суспільстві все було колективним, і діти також належали всьому роду. Дитина виховувалася і навчалася в процесі своєї життєдіяльності, беручи участь у справах дорослих, спілкуючись з ними. Вона не готувалася до життя, як це стало пізніше, а безпосередньо включалася в доступну для неї діяльність, разом з дорослими та під їх керівництвом привчалася до колективної праці і побуту.

Приблизно за 20 тис. років до н.е. первісна родова община у своєму розвитку переходить до пізнього матріархату. На цьому етапі з’явились перші заклади для життя і виховання молодих людей – будинки молоді, які були окремими для хлопчиків і дівчаток, де під керівництвом старійшин роду вони готувались до життя, праці й «посвят».

У 4-3 тис. до н. е. відбувається перехід до патріархату. У зв’язку з розвитком продуктивних сил, появою скотарства, землеробства, ремесла, розширенням трудового досвіду людей ускладнилося й виховання, яке отримало більш багатосторонній та планомірний характер. Коли виникла необхідність більш організованого виховання, родова община доручала виховання підростаючого покоління найбільш досвідченим людям. Це все говорить про те, що в умовах родового ладу виховання почало виділятися як особлива форма суспільної діяльності.

З розпадом первісно суспільства, чому сприяла поява приватної власності, виникла моногамна сім’я і як наслідок – сімейне виховання, яке стало масовою формою виховання. Але продовжували також функціонувати будинки молоді, почали з’являтися школи. З диференціацією суспільства відбулося відокремлення розумової освіти від навчання заняттям, які вимагають фізичної праці. Знання стали привілеєм знаті, а фізична праця – уділом експлуатованих.

5.Середньовічні університети. (ХІІ – ХV ст.). Започаткування демократичних освітніх ідеалів.

У XII ст. виникають нові освітні заклади – університети. У перекладі з латинської ця назва означає корпорація. Так називали об’єднання викладачів між собою та викладачів зі студентами. Ініціаторами заснування університетів виступали, як правило, вчені, які були незадоволені тим, що церковні школи ігнорували нові знання, оскільки вони не відповідали догматам віри. Серед перших були засновані університети в Болоньї (1158 р., Італія), Оксфорді (1168 р., Англія), Кембриджі (1209 р., Англія), Парижі (1253 р., Франція), Празі (1348 р., Чехія), Кракові (1364 р., Польща) та ін. На 1500-й рік у Європі нараховувалося уже 65 університетів.

Перші університети мали своє самоврядування i користувались певною автономією по відношенню до церкви, феодалів i міських магістратів. Учні називались студентами, що з латинської означає «старанно вчитися». Вони об’єднувались у провінції і нації. Викладачі об’єднувались в особливі організації – факультети (здатність викладати той чи інший навчальний предмет). Викладачі вибирали голову факультету – декана. Ректором називали голову університету, якого також вибирали. Шляхом виборів призначались й інші посадові особи.Основними видами занять в університетах були лекції, коли професор читав по книзі текст i коментував його, та диспути. Останні були характерні для середньовічних університетів. Вони організовувались на основі тез, які наперед повідомлялись учням і потім обговорювались. Диспути проходили гаряче i тривали інколи по 10-12 годин з невеликою перервою на обід. Крім цього всього учні виконували ще й письмові вправи – писали трактати.

6.Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова. Етапи становлення.

Відновлення дійсної історії становлення та розвитку вищої педагогічної освіти та її лідера Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова є нагальною потребою українського національного відродження, утвердження української державності, повноважного входження вітчизняної освіти до європейського освітнього простору як освіти глибоко історичної, фундаментальної, високоякісної, а відповідно й конкурентноздатної.

Датою заснування НПУ має вважатись 21 листопада (4 грудня за новим стилем) 1834 року.

У короткому викладі історія розвитку нашого університету має такий вигляд:

4 грудня1834 p. – фактичне відкриття при Київському університеті Св. Володимира „особливоговиховногозакладу" Педагогічногоінституту;

травень1835 р. – Випуск першої групи вчителів-екстернів, які пройшли атестацію в Педагогічному інституті;

1858 р. – Перетворення Педагогічного інституту у Вищі дворічні педагогічні курси при Університеті Св. Володимира;

1863 р. Створення на їх основі самостійного навчальногозакладу- Київських Вищих педагогічних курсів;

1867 р. Відтворення Вищих педагогічних курсів при Університеті Св. Володимира, їх співробітництво із „зовнішніми" курсами;

1909 р. Перетворення Київських Вищих педагогічних чоловічих курсів в Учительськийі нститут;

1920 р. Включення Університету св. Володимира, Вищих жіночих курсів (Університету св. Ольги), Учительського інституту та інших закладів до Київського інституту народної освіти імені М.П. Драгоманова;

1933 р. Перетворення КІНО імені М.П. Драгоманова в Київський педагогічний інститут імені О.М. Горького(з 1936р.);

1991 р. - Створення на цій основі Київського Державного педагогічного університету та повернення йому імені М.П.Драгоманова;

1997 р. Надання Університетові статусу Національного.

Дата добавления: 2015-05-24