Особливості виховання дітей у сім’ях східних слов’ян

Східні слов’яни відокремились від слов’янської мовної сім’ї у V–VI ст. В VI–IX ст. вони створили оригінальну систему виховання, яка спиралася на древню первісну традицію. Виховання здійснювалось, передусім, у процесі включення дітей у конкретні види трудової діяльності дорослих.

Метою виховання у східних слов’ян була передача підростаючому поколінню трудових умінь, встановлених способів поведінки, релігійних уявлень, традицій, звичаїв, обрядів, а також підготовка мужнього воїна – захисника своєї землі. У східних слов’ян існував обряд ініціації, що був властивий ще їх предкам – праслов’янам. Проте, ініціації тут мали набагато гуманніший характер, ніж у інших народів.

Виховання дітей у східних слов’ян чітко регламентувалося соціальними механізмами передачі досвіду, у якості яких виступали народні традиції, звичаї, обряди, ритуали та виробничі, моральні й правові форми діяльності, куди діти включалися з раннього віку. Вони передавали дітям зразки конкретної поведінки, вказували, що варто робити, а що не варто, формували у них соціально значимі якості (дисциплінованість, чесність тощо). Виховання охоплювало різні засоби впливу на дітей, де знаходила свій вияв народна педагогіка східних слов’ян: колискові пісні, загадки, прислів’я, приказки, ігри, хороводи. У них знаходили місце різні настанови, поради, правила поведінки.

Основою моральних стосунків була общинна власність на засоби виробництва. Крім морального велика увага приділялась фізичному вихованню та засвоєнню гігієнічних правил.

20.Педагогічна думка кінця XVII – XVIII ст.(Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Григорій Сковорода).

Педагогічна думка останніх десятиліть ХУІІ-ХУІІІ ст. представлена творами

С. Яворського, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди та ін.

Письменник, філософ, освітній і церковний діяч Стефан Яворський (1658-1722) закінчив Києво-братську колегію і після навчання у Любліні та Познані став її професором. Викладав риторику, поетику, філософію і богослов'я. Досконало володів латинською, польською, російською мовами, якими писав вірші, за що був нагороджений "лавровим вінком". У 1700 р. за наказом Петра І його було викликано до Москви й висвячено на митрополита. Прагнув реорганізувати Московську слов'яно-греко-латинську академію за зразком Києво-Могилянської академії. У Москві створив підручники, словники ("Лексикон триязычный"), курс психології "Психологія, або Трактат про душу". Відомий він і як полеміст.

Церковний, громадський і державний діяч, письменник, педагог, викладач, ректор Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович (1681-1736) на вимогу Петра І виїхав до Петербурга, де став радником з питань освіти, науки та культури і главою Російської православної церкви. У "Духовному регламенті" пропонував відкривати церковні школи трьох типів: архієрейські (елементарні), семінаріуми та академію. Велику увагу приділяв вивченню граматики, історії, географії, арифметики, геометрії, логіки, риторики.

Ф. Прокопович був прихильником прогресивних методів навчання, запровадив новий науково-історичний метод викладання богословської науки - вивчення історії релігії. Він вимагав свідомого, наочного, доступного, систематичного вивчення матеріалу. Вважав, що підручники для широкого загалу мають бути написані простою, доступною мовою.

Педагог, поет, мандрівний філософ, представник етико-гуманістичного напряму вітчизняного просвітництва Григорій Сковорода (1722-1794) навчався в Києво-Могилянській академії, поглиблював знання за кордоном. Викладав піїтику в Переяславській семінарії, Харківській колегії. Після звільнення з колегії до кінця життя був мандрівним філософом і вчителем.

Свої педагогічні погляди Г. Сковорода виклав у діалогах, віршах, байках, притчах, листах. Г. Сковорода був переконаний, що у вихованні треба зважати не на соціальне становище дітей, а на їхню природу, нахили, інтереси, обдаровання. Будучи прихильником принципу народності у вихованні, стверджував, що воно має відповідати інтересам народу, живитися з народних джерел і зберігатися в житті кожного народу, висміював дворянсько-аристократичне виховання, плазування перед усім іноземним. На його думку, мета виховання полягає у підготовці вільної людини, гармонійно розвиненої, щасливої, корисної для суспільства, людини, здатної жити і боротися. Провідне місце у всебічному розвитку особистості відводив розумовій освіті, яка допомагає пізнати себе, навколишній світ, сутність щастя. Він обстоював рідну мову в школах, радив вивчати граматику, літературу, математику, фізику, механіку, музику, філософію, медицину та інші науки. Особливу роль у всебічному розвиткові особистості Г. Сковорода відводив формуванню таких моральних якостей, як любов до вітчизни і праці, людяність, дружба, правдивість, чесність, скромність, сила волі, почуття гідності.

У вихованні Г. Сковорода пропонував використовувати бесіди, роз'яснення, поради, приклади, радив виховувати не тільки словом, а й ділом, переконанням, привчати дітей критично аналізувати свої вчинки, дотримуватися суворого режиму, уникати надмірностей. Високо цінуючи працю вчителя, стверджував, що він повинен мати ґрунтовні знання, бути благородним, любити дітей, свою справу. Він має бути прикладом для інших в усьому, вміти володіти голосом, викладати "тихо й без крику".

Дата добавления: 2015-05-24