Порівняльні зіставлення освітніх і виховних ідеалів Стародавньої Греції (міст-полісів в період VI-IV ст.до н.р.) та Давнього Риму (VI-I ст. до н.р.)

Освіта та педагогічна думка у Стародавньому Римі.

Республіканський Рим.

Зростання рабовласництва і накопичення багатств вели до розшарування населення, що зумовило поділ шкіл за майновою ознакою і знатністю походження:

Елементарні школи – приватні і платні, обслуговували частину плебеїв (незаможне і незнатне вільно народжене населення). Тут навчали читанню, письму, рахунку, знайомили із законами країни. Аристократія давала початкову освіту вдома.

Граматичні школи – також приватні і платні, де сини привілейованих батьків вивчали латинську і грецьку мови, риторику (ораторське мистецтво було необхідним для тих, хто бажав зайняти виборну керівну посаду). Школи риторів виникли в останні століття республіканського Риму. В них знатні юнаки за високу плату вивчали риторику, філософію і правознавство, грецьку мову (після завоювання Греції в II ст.. до н. е. в Римі поширилась грецька культура і грецька мова стала мовою знаті), математику і музику.

Римська імперія.

Граматичні школи і школи риторів були перетворені в державні школи, завданням яких стала підготовка відданих імператору чиновників. Вчителів прагнули перетворити на провідників імператорської політики. Коли християнство було оголошене пануючою релігією, посади вчителів стали займати представники християнського духовенства, і вся робота школи отримала різко виражений церковний характер, відбувалося витіснення древньогрецької античної культури.

Марк Фабій Квінтіліан (42-118 рр. н. е.) – найбільш відомий римський педагог. Вважав, що діти плебеїв мають великі природні здібності, а тупість і нездарність серед них – рідкісне явище. Дитина має виховуватися в школі, а вчителю необхідно підходити до кожного вихованця обережно і уважно. Вчитель повинен бути освіченим, стриманим, любити дітей, бути прикладом для учнів, яких має уважно вивчати. Надавав велике значення розвитку мовлення дитини. Для розвитку логічного мислення вважав необхіднимвивчення математики. У його порадах чути голос учителя-практика.

Педагогічні погляди філософів Стародавньої Греції (Сократа, Платона, Аристотеля, Демокрита).

Сократ (469-399 рр. до н. е.) вважав, що будова світу, фізична будова речей не піддаються пізнанню, що люди можуть пізнати лише самих себе, що існують всезагальні і незмінні моральні поняття. Метою виховання є не вивчення природи речей, а пізнання самого себе, удосконалення моральності.

Платон (427-347 рр. до н. е.) – учень Сократа. Висунув теорію вічного панування аристократії, сконструював ідеальну аристократичну державу, в якій мають існувати три суспільні групи: філософи, воїни, ремісники і землероби. Філософи керують, воїни охороняють державу, а третя група працює і утримує дві перші, при цьому вона разом із рабами є безправною. Виховання має бути організоване державою і відповідати інтересам пануючих груп – філософів і воїнів. Платон прагнув об’єднати в єдину систему ті риси спартанського і афінського виховання, які його задовольняли.

Аристотель (384-322 рр. до н. е.) – учень Платона. Мета виховання полягає в розвитку вищих сторін душі – розумової і вольової. Виховання – це завдання держави (окрім виховання рабів), а не приватна справа, хоча моральне виховання є завданням сім’ї. Сімейне і громадське виховання мають бути пов’язаними

Демокрит (460-370 рр. до н. е.) – творець атомістичної теорії. Одним з перших висунув питання природовідповідності виховання. Говорив, що навчання і виховання мають позитивний результат лише в поєднанні з працею, тому критично ставився до рабовласницького устрою, в якому до праці ставились з презирством. Говорив про негативний вплив поганого прикладу, вважав важливими вправляння у моральних вчинках.

Дата добавления: 2015-05-24