Сукцесії

Ендогенетичні зміни виникають внаслідок процесів, які відбуваються всередині самого угруповання. Закономірний спрямований процес зміни угруповань у зв’язку з взаємодією живих організмів між собою та навколишнім абіотичним середовищем називають сукцесією.

Кожен живий організм внаслідок життєдіяльності змінює довкола себе середовище, вилучаючи з нього частину речовин і насичуючи його продуктами метаболізму. Протягом більш менш тривалого існування популяцій вони змінюють своє оточення у несприятливий бік і врешті решт виявляються витісненими популяціями інших видів, для яких викликані перетворення середовища являються екологічно вигідними. Таким чином, в угрупованні відбувається зміна домінуючих видів. Тривале існування біоценозу можливе лише в тому разі, якщо зміни середовища, викликані діяльністю одних організмів сповна компенсується діяльністю інших з протилежними екологічними вимогами.

Послідовний ряд угруповань, які поступово і закономірно змінюють одне одного в сукцесії, називають сукцесійною серією.

Сукцесії зі зміною рослинності можуть бути первинними і вторинними.

Первинні сукцесії починаються на безживних місцях – скелях, обривах, сипучих пісках. Організми міняють своє місцеперебування і змінюють один одного. Поступово формується ґрунтовий профіль, змінюється гідрологічний режим ділянки, її мікроклімат. Наприклад, сукцесії, які відбуваються на скелях і лісах Уралу – на скелях оскляються накипні лишайники, вони створюють своєрідну мікрофлору і містять багату фауну найпростіших, коловерток і нематод. Далі переважають листуваті лишайники, які утворюють суцільний килим. Під лишайником утворюються вищерблення, відмирають слані і накопичується детрит, накопичуються екскременти дрібних членистоногих. Далі оселяються на лишайниках мохи, ризоїди яких прикріплюються вже не до каміння, а до дрібнозему, товщина якого досягає вже 3 см. Посилюється діяльність мікроорганізмів і збільшується різноманітність груп рослин. Останній етап – поява судинних рослин.

Вторинні сукцесії являють собою відтворювальні зміни. Вони починаються у тому випадку, коли в угрупованнях, що вже склалися, порушені усталені взаємозв’язки організмів, наприклад вилучена рослинність одного або кількох ярусів (внаслідок вирубування, пожеж, оранки…). Зміни, які ведуть до відновлення попереднього складу ценозу, дістали в геоботаніці назву демутаційних. Прикладом може бути демутація перелогів в Абаканських степах, яка відбувається протягом 11-12 років.

Володимир Іванович Вернадський.

Заслуга в створенні цілісного вчення про біосферу належить В.І.Вернадському (12 березня 1863-1945рр.). Основи цього вчення, викладені Вернадським у 1926р.

Людиною не просто народжуються, нею стають. Кожен із нас пов’язаний із минулим свого роду, своїх предків. Гілка зберігає нерозривний зв’язок з деревом.

То яким же воно було – геніологічне дерево Вернадських?

Його прадід Іван був священником села Церківщини Чернігівського намісництва, а до цього – запорозьким козаком. Освіту одержав у Київській академії. Характером був крутий, розумом – не бідний. Вважав, що син Василь повинен вступити до духовної академії. Проте Василь Іванович (дід Володимира Івановича) розпорядився своєю долею по-іншому: він пішки пішов у Москву, щоб стати лікарем. Батько прокляв його, але це не завадило Василю Івановичу стати полковим лікарем, який брав участь у походах Суворова. Смерть обминала його, проте життя склалося трагічно: всі діти у його сім’ї помирали. Василь Іванович повірив у недобру силу батьківського прокляття і вирішив наймолодшого сина назвати іменем діда – Іваном. Чудо сталося: Іван Васильович (батько Володимира Івановича) дожив до старості і саме в його сім’ї народився син Володимир (12 березня 1863р. у Петербурзі).

Дід помер задовго до його народження, попри це у характері Володимира проявилось багато дідівських рис: мужність і доброта, чесність, твердість характеру, самостійність, жадоба до знань.

У Володимира Івановча з дитячих років проявився інтерес до історії свого роду. У своєму дитячому щоденнику він мав розділ, куди записував відомості про своїх предків, про яких йому розповідали батьки.

Його батько Іван Васильович народився 24 травня 1821 р. у Києві, став професорм у 25 років, займався політекономією; працював спочатку у Києві, потім у Москві і Петербурзі, знав декілька іноземних мов.

Його мати – Ганна Петрівна Константинович вийшла з сім’ї українських поміщиків. Її рідний дядько М.І.Гулак був активним, демократично настроєним членом Кирило-Мефодіївського братерства, дружив із Шевченком.

Проте перш за все батько мав вплив на формування Володимира як особистості. Хоч вони мало жили в Україні (зокрема, в Харкові, в селі Старе Пластикове – помісті першої дружини Івана Васильовича, яка померла), проте, батько не раз нагадував Володимирові, що він – українець. Так, під час перебування в Італії Іван Васильович довідується із публікацій у пресі, що в Росії заборонили видавати літературу українською мовою.Він був глибоко вражений. Він говорив Володі: українці добровільно приєднались до Росії, вважаючи її по крові і духу рідною, але не для того, щоб втрачати свою мову і звичаї. Ми, Вернадські, українці, все українське нам рідне.

Володя на все життя зберіг прив’язаність і інтерес до України.

На формування його інтересу до дослідження природи великий вплив мала природа України, Харківщина, околиці села Старе Пластикове; Полтавщина, де на Пслі недалеко від Великих Сорочинців у нього була дача.

Вчився спочатку у Харкові; а з третього класу – у Петербурзькій класичній гімназії; вищу освіту здобув на природничому відділенні фізико-математичного факультету Петербурзького університету; його вчили Бекетов, Сеченов, Докучаєв, Мендєлєєв, Бутлеров… Посилено займався самоосвітою. Читав на 15-ти мовах, на декількох писав. Добре володів українською мовою. У 1886 році одружився з Наталією Єгорівною Старицькою, з якою разом прожили більш ніж 50 років.

Володимир Івановач працює у Московському університеті приват-доцентом, займається мінералогією, у 1897 році (у 34 роки) захищає докторську дисертацію. Працює в бібліотеках інших крайн, багато часу проводить в експедиціях, де все глибше проникає не лише в закони природи, а й філософію. У 1911 році переїздить до Петербугру, однак весною 1917 року у нього підозрюють туберкульоз і радять залишити Петербург.

Він їде в Україну, на свою дачу. Проте незабаром одержує з Києва листа із запрошенням взяти участь у роботі по створенню Української Академії наук. При його безпосередній участі створюється Українська Академія наук по типу російської: з лабораторіями, інститутами, комісіями. Першим президентом УАН було обрано В.І.Вернадського. Він обіймав цю посаду до 1921 року.

Великий внесок зробив Вернадський і в створення Всеукраїнської національної бібліотеки, яка зараз носить його ім’я. У цей період він організовує дослідницьку роботу по вивченню живих організмів (живої речовини), їх геологічної ролі. Громадянська війна, розруха, а Вернадський обдумує тему біосфери.

Коли озброєні грабіжники ввірвались у його квартиру, він продовжував писати. “Не заважайте мені; я працюю,” – гнівно сказав Вернадський, і вони раптом вийшли, так і не пограбувавши академіка.

Влітку він працює на біостанції під Києвом і все більше укріплюється у нього думка, що на земній поверхні немає більшого геохімічного агента, ніж жива речовина.

Жива речовина – це найважливіша частина всепланетарного механізму. Вона одночасово – і пружина, і регулятор багатьох геохімічних процесів.

Восени 1919 року Вернадський їде до Ростова у справах академії. Проте до Києва він повернутись не може: було перерване транспортне сполучення. Через Новоросійськ Вернадський їде у Крим, де перебували його дружина, дочка Ніна, і син Георгій – професор Тавричеського університету. Його беруть на роботу в університет Симферополя, обирають ректором. Вернадський працює над рукописом “Живої речовини”, вивчає біологію і геохімію Азовського моря. У нього великі плани: “Життя – мить, і я, живучи думкою, живу чимось вічним”, – пише він у цей час.

Сімферопіль зайняла Червона армія, білогвардійців вибили із Криму. Вернадського у супроводі чекіста Табачникова відправляють у Москву “під арештом”, а звідти – у Петроград. Тут його по доносу арештовують як ворога радянської влади. Після телеграми на ім’я Луначарського Володимра Івановича звільняють з-під арешту.

Вернадський працює посилено всюди: в неопалюваній квартирі, під арештом, недоїдаючи, хворіючи. Ідея біосфери захоплює його повністю. Він одержує запрошення працювати за кордоном і пише дочці: “Мене стримує голод, віїжджати за таких умов – непристойно.” Він закінчує роботу над рукописом “Живої речовини”.

Вернадський вперше прокладає міст між науками біологічними, що вивчають живі організми, і науками геологічними, об’єктами вивчення яких є земля, гірські породи і мінерали і т.д.

Вернадський вперше показав, що життя – планетарне явище; сукупність організмів – жива речовина – частина

планети Земля і може розглядатися як особлива геохімічна сила, що бере активну участь в усіх процесах, які протікають в області життя – біосфері.

У 1943 р. померла дружина,

у 1944 р. – повернувся до Москви.

Помер 6 січня 1945 р. у віці 82 р

Дата добавления: 2015-05-24