Структура біоценозу

Видова структура біоценозу.

Під видовою структурою біоценозу розуміють різноманітність видів у ньому і співвідношення їхньої чисельності або маси. Розрізняють бідні і багаті на види біоценози. В полярних арктичних пустелях, північних тундрах, за умов крайнього дефіциту тепла, у безводних жарких пустелях – тобто в умовах де основні фактори середовища відрізняються від середнього, оптимального рівня, видовий склад обмежений. Оскільки лише небагатьом видам вдається пристосуватись до таких важких умов. І навпаки, скрізь, де умови абіотичного середовища наближені до оптимальних у середньому для життя, виникають надзвичайно багаті на види угруповання: тропічні ліси, коралові рифи…

Біоценози, створені людиною (поля, сади, городи), також бідніші на види, ніж подібні до них природні системи (лісові, степові, лучні). Такі штучно створені в сільському господарстві біоценози дістали назву агроценозів. Одноманіття і видову бідність в агроценозах людина підтримує спеціальною системою агротехнічних заходів.

Види, які переважають (за чисельністю) в біоценозі, називають домінантними: в наших ялинових лісах серед дерев домінує ялина, у трав’яному покриві – квасениця… Домінанти панують в угрупованні й становлять його "видове ядро". Проте не всі домінанти однаково впливають на біоценоз. Серед них вирізняються ті, які відіграють основну роль у біоценозі (більшою мірою створюють середовище для угруповання)ю Такі види називають едифікаторами ("будівельники" з лат.). Наприклад, у ялинових лісах едифікатор – ялина, у степах – дернові злаки (ковила, типчак). Вилучення виду – едифікатора з біоценозу викликає, як правило, зміну фізичного середовища, насамперед мікроклімату біотопу.

Багатство виду – кількість особин даного виду на одиницю площі або об’єму зайнятого простору. Наприклад, кількість дрібних ракоподібних на 1 дм³ води у водоймі або кількість птахів, які гніздяться на 1 км³ степової ділянки.

Частота зустрічей – характеризує рівномірність або нерівномірність розподілу виду в біоценозі.

Ступінь домінування – показник, що відображає відношення кількості особин даного виду до загальної кількості всіх особин угруповання. Так, якщо з 200 птахів, зареєстрованих на даній території, 80 становлять строкаті мухоловки, то ступінь домінування цього виду серед пташиного населення=40%.

Просторова структура біоценозу.

Просторова структура біоценозу визначається передусім будовою його рослинної частини – фітоценозу, розподілом наземної і підземної маси рослин.

При спільному існуванні рослин, різних за висотою, фітоценоз часто набуває чіткої ярусної будови: надземні органи і підземні частини рослин розташовуються у кілька шарів. Ярусність особливо добре помітна в лісах помірного поясу. Наприклад, в ялинових лісах чітко виділяються деревний, трав’янисто-чагарниковий і моховий яруси. 5-6 ярусів можна виділити і в широколистяному лісі: І ярус – дерева першої величини (дуб, липа, клен, в’яз…); ІІ ярус – дерева другої величини (горобина, дикі яблуня і груша, черемха, верба козяча…); ІІІ ярус – підлісок, утворений чагарниками (ліщина, жимолость, крушина); IV ярус – високі трави (чистянка, просянка…); V ярус – трави значно нижчі (яглиця, осока…); VI ярус – найнижчі трави (копитняк європейський).

У лісах завжди є й мітярусні (позаярусні) рослини – водорості і лишайники на стовбурах дерев, ліани…

Ярусність виражена і у трав’янистих угрупованнях.

Підземна ярусність фітоценозів пов’язана з різною глибиною укорінення рослин, які входять до складу їх. У лісах нерідко можна бачити кілька (до шести) підземних ярусів.

Тварини також переважно приурочені до того чи іншого ярусу рослинності: наприклад мешканці ґрунту; наземного поверхневого шару; трав’янистого….

Розчленованість у горизонтальному напрямку мозаїчність – властива практично всім фітоценозам. Мозаїчність зумовлена рядом причин: неоднорідністю мікрорельєфу, ґрунтів, середовищеутворюючим впливом рослин.

Мозаїчність, як і ярусність, динамічна: відбувається зміна одних мікроугруповань іншими, розростання або скорочення їх у розмірах.

Екологічна структура біоценозу.

Різні типи біоценозів характеризуються певним співвідношенням екологічних груп організмів, яке відображає екологічну структуру угруповання.

Деякі угруповання можуть мати однакову екологічну структуру, але різний видовий склад. Види, які використовують одні і ті ж функції у схожих біоценозах, називають вікаріруючими. Явище екологічного вікаріату широко розповсюджене в природі. Наприклад, одну і ту ж екологічну нішу займають куниця в європейській і соболь в азіатській тайзі, дикі коні і кулани в степах Азії. Екологічна структура біоценозів строго закономірна. Так, наприклад, у степових, напівпустельних і пустельних районах тварини-фітофаги переважають над сапрофагами, а в лісових угрупованнях помірного поясу переважає сапрофагія.

Дата добавления: 2015-05-24