Націоналізм

Націоналізм - ідеологія, психологія, соці­альна практика, світогляд та політика підкорення одних націй іншим, проповідь національної винятко­вості та переваги, розпалювання національної ворожнечі, недо­вір'я та конфліктів. За походженням націоналізм - політика, іде­ологія та соціальна практика буржуазії у національному питанні та первісно спрямований на консолідацію нації, на перемогу на­ціональних рухів у боротьбі з феодалізмом. Націоналізм широко розповсюджений у всьому світі, проявляється у суспільному житті практично в усіх країнах, але набуває особливої небезпеки у ба­гатонаціональних, багатоетнічних країнах. Потужний імггульс на­ціоналізм одержує в епоху краху колоніальної системи та боротьби народів колишніх колоній та напівколоній за рівноправність та рівність у світових, політичних та господарських відносинах. На­ціональні рухи в останніх імперіях та розпад Радянського Союзу, Югославії значно зміцнили позиції націоналізму у суспільному житті країн. Націоналізм багатоликий та різноманітний з конк­ретною своєрідністю змісту і завдань, що вирішуються, і за фор­мами прояву. Націоналізм може виступати у вигляді фашизму, расизму та під маскою витонченої науковості з позицій марк­сизму, лібералізму, демократизму. Націоналізм проявляється і як великодержавний шовінізм, та як націоналізм малих народів, та як носій насильницької асиміляції, і як національна обмеженість, замкненість, відокремленість тощо. Носіями ідеології та психо­логії націоналізму виступають не тільки буржуазні та дрібно­буржуазні верства, але й селянство, інтелігенція, широкі маси робітників. Націоналізм - серйозна ідейно-політична сила у ви-сокорозвинених країнах, в країнах середнього рівня розвитку, в країнах відсталих економічно.

У сучасних умовах націоналізм прагне до мімікрії, перетво­рення під демократичні свої егоїстичні дії, а антинаціональну спрямованість намагається прикривати псевдопатріотичнимп лозунгами, національними інтересами, цінностями. Оперуючи національними символами, гаслами загальнонаціонального харак­теру та експлуатуючи національні почуття людей, націоналізм особливо прагне ідентифікувати себе з національною самосвідо­містю народів, що виконують справді прогресивну історичну місію у житті нації. Націоналізм веде до національної ворожнечі та відчуження, національна самосвідомість шукає і знаходить шляхи зближення та співробітництва тому, що національна свідомість підноситься над індивідуальними та груповими інтересами, фор­мується з потреб національного прогресу. Виявлення та узагаль­нення докорінних, довготривалих інтересів національного відрод­ження і прогресу, умов та факторів їх реалізації є функцією національної самосвідомості. Саме самосвідомість доходить до розуміння того, що джерелом національного прогресу є не лише статичні національні цінності, внутрішні потенції саморозвит­ку, але ще більшого значення набувають інтернаціоналізація та обумовлені нею інтеграційні процеси та співробітництво націй. Національний фактор у політичній практиці у тому або іншому ступені враховують всі прагматичні ідеології. Основний прийом «включення» національного фактора до політики - апеляція до патріотизму. Класичний лібералізм американського зразка ус­пішно поєднується із почуттям американського патріотизму. В Україні, незважаючи на офіційний інтернаціоналізм, у підтексті суспільному та політичному житті завжди залишалося місце для традиційного національного почуття.

Нації склалися лише до XIX століття, а у ряді випадків про­цес національної інтеграції розтягнувся і на більш пізній період. До середини XIX ст. європейські мислителі, особливо у Німеч­чині та Італії, де проблема національного об'єднання особливо актуальна, ґрунтовно романтизували почуття сопричетності осо­бистості до своєї нації, визначивши її як головну людську цінність та доброчесність, поклонялись нації, вбачаючи в ній запоруку суспільного добробуту. Італійський письменник Джованні Мац-цині оспівав у творах свободу не для особистості як головного елементу суспільства, що зробило б його звичайним лібералом, а для націй. Тільки до кінця XIX ст. Німеччина та Італія досягли повного об'єднання в межах єдиних національних держав. По­рівняно пізно, у порівнянні з іншими націями, вони консолідува­лись у більші етнічні співтовариства. І ця особливість сприяла підсиленню їх націоналістичних упереджень. Ілюзія мирного співіснування романтичного націоналізму допускала, що всі нації стануть задоволені та щасливі, варто тільки всім французам по­чати жити в Франції, італійцям - в Італії, німцям - у Німеччині Та ін. Але хто встановив раз і назавжди кордони для проживан­ня? Хто сказав, що саме за Сіверським Донцем кінчається Украї­на та починається Росія? Існують території, де населення зміша­не, що нація у односторонньому порядку має на неї право? Все це досить швидко вилилось у агресивний націоналізм як ідеологію, що породила конфронтаційну зовнішню політику. Основною про-

блемою будь-якої націоналістичної ідеології є відсутність радіо нального змісту. Практика показує, що націоналізм не володіє ме­ханізмом рішення соціальних та політичних проблем суспільства

Дата добавления: 2015-05-24