Головні риси середньовічної культури

Світ в уявленні середньовічної людини

Світ в уявленні середньовічної людини — це піраміда, на вершині якої — Бог, потім — апостоли, нижче — архангели, ангели. На якомусь рівні в цю піраміду включаються люди, знову ж таки у вигляді піраміди:

Папа — кардинал — клірики — звичайні миряни. Потім — тварини — рослини — земля. Це порядок зворотний відносно порядку створення світу, описаного в Старому Заповіті.

Піраміда продовжується й під землею, але зі знаком «мінус»: на вершині потойбічного світу — Сатана.

релігійність — найважливіша риса духовної культури — опора свідомості середньовічної людини;

традиціоналізм, звернений у минуле: новації тлумачаться як вияв гордині (а це, за Біблією, — найголовніший смертний гріх людини). Це пояснює анонімність середньовічних творів, залежніть творчої людини від традиції;

канонічність — опора на праці отців церкви і на канон у широкому значенні слова;

символізм, пов’язаний із можливістю різних тлумачень Біблії як світоглядної основи культури Середніх віків;

дидактизм, що обумовлює увагу до таких форм інтелектуальної діяльності, як дискусії, проповіді тощо.

Ці риси пояснюють і середньовічну ментальність — громадську свідомість, характер, принципи мислення, колективну психологію. Гуревич А.Я., один з найвідоміших наших медіавістів, дуже влучно назвав одну з головних своїх праць, позначивши середньовічну культуру як «культуру безмовної більшості» (Гуревич А.Я. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. — М., 1990). Як це розуміти? Особистість, індивідуальність середньовічної людини виявляється тільки за умови ототожнення її із зразком, прецедентом, каноном: індивідуальність виявляється саме через відмову від неординарного, особливого, через приналежність до більшості. Саме тоді, ще в епоху «Темних віків» народжується новий тип особистості, яка визнає своє місце в колективі як визначене Богом, своє земне існування — як випробування, послане Богом з метою підготовки віруючого до того «тисячолітнього царства Христа», що його обіцяло Євангеліє.

Середньовічна картина світу, людини й культури нерухома, статична, зображений у ній порядок вічний і кінцевий. Ієрархічно впорядкований космос розглядався як образ для людського суспільства. Ієрархічний принцип побудови поширювався і на окрему людину, і на предмети, що її оточували.

У середньовічній картині світу все було обожненим, рівною мірою сходило до Творця і було причетне до істини одкровення. Творець і творення, Бог і людина - протилежності, які структурували всю середньовічну культуру.

Дата добавления: 2015-05-07