Причини конфліктів. 2 страница

На думку Н.В. Паніної, розпочинаючи вибір статистичних методів, соціолог повинен:

1) визначити рівень аналізу, який він буде проводити (описовий, пояснювальний), керуючись формою кінцевого продукту (підсумкового документа за результатами дослідження);

2) обрати конкретні статистичні процедури щодо кожного пункту анкети, керуючись типом шкали, яку презентує структура відповідей на поставлене в анкеті запитання.

Узагальнення даних розпочинається з процесу формування ряду розподілень, що має вигляд відповідно оформленого запису підрахунку кількості респондентів, які вказали на той чи інший варіант відповіді на поставлене в анкеті запитання. Узагальнені дані по кожному пункту анкети мають назву "змінні" у контексті статистичного аналізу. Соціолог може проводити аналіз по кожній окремо взятій змінній; може проводити аналіз по двох змінних і більше та показувати зв'язок між ними. Коли дослідник аналізує результати відповідей на одне, окремо взяте запитання анкети, такий вид аналізу має назву одновимірний, коли включає до аналізу дві змінні і встановлює характер зв'язку між ними, такий вид аналізу має назву двовимірний, коли встановлюється характер зв'язків між кількома змінними, такий вид аналізу має назву багатовимірний.

Анкетування - це найбільш поширений у соціології метод.

Анкета - це документ, у якому міститься впорядкований перелік питань, що дають змогу отримати нову інформацію.

Створенню анкети передує довга копітка розробка програми дослідження у зв'язку з тим, що в анкету закладаються гіпотези, сформульовані завдання, котрі потрібно вирішити під час соціологічного дослідження. Перекласти мову науки на запитання до респондентів - процедура складна, але необхідна. Існує різ­ниця між науковими термінами й буденною мовою, тому поняття можуть мати для простих людей і вчених різні значення.

Анкета починається зі вступної частини — звернення до респондента. У ньому визначається мета дослідження, спосіб заповнення анкети. Далі йде основна частина анкети з блоками запитань до опитуваних і третя частина - "пас-портичка", тобто демографічні відомості про опитуваних (може виноситися на початок).

Структура та послідовність запитань в анкеті передбачає розвиток комунікації соціолога з респондентом: завоювання довіри, пробудження зацікавленості, бажання продовження бесіди та ін. Логіка побудови запитань в анкеті відповідає меті дослідження й отримання інформації, що перевіряє гіпотези.

Питання слід формулювати максимально конкретно та точно, не допускати неясності й неоднозначності.

Усі за­питання поділяють на два основні типи: відкриті та закриті.

Відкриті запитання - це ті, щодо яких дослідник не про­понує респондентові переліку підготовлених відповідей, а за­лишає місце для відповідей у довільній формі. Ознайомлення з відповідями на відкриті запитання дають можливість соціо­логові відчути проблеми людей, що стоять за цифрами звіту. Однак досвід показує, що на відкриті запитання відповідає лише третина респондентів, при цьому відповіді чи надто стереотипні, чи дуже конкретні, малоінформативні. Окрім цього, такі запитання важко обробляти.

Закриті запитання — це ті, в яких після тексту запитання пропонується віяло відповідей. Досить часто при формуванні переліку відповідей трапляються логічні помилки - порушення принципу відповідності запитання та відповідей. Це від­бувається тоді, коли варіанти відповідей не відповідають ключовому слову запитання і є варіантами відповідей на інше запитання.

До анкети також включають запитання-фільтри. Завдання таких запитань - відсіяти тих респондентів, яких не стосується наступне запитання.

Запитання, які стосуються соціально-демографічних характеристик респондента, зазвичай, завершують анкету. Опитування проводяться анонімно й соціально-демографіч­ний блок передбачає взяття до уваги таких позицій:

-вік;

- стать;

- рід занять;

- національність, місце проживання, освіта (якщо проб­лема дослідження передбачає їх важливість).

При формулюванні запитань анкети необхідно викону­вати такі правила:

• однозначність - мова йде про однакове розуміння змісту запитання респондентами. Дуже важливим є визначеність понять та їхня конкретність. Іноді запитання анкети містять у собі два, а то й більше запитань, що є недоцільним і за­важає отримати об'єктивну інформацію;

• стислість - досвід проведення соціологічних досліджень свідчить, що чим довше запитання, тим важче респондентові зрозуміти його зміст. Якщо запитання довге, то поки респон­дент дочитає його до кінця, він забуде початок;

• валідність - міра відповідності запитання анкети проб­лемі, що вивчається. Запитання можуть бути прямі та непрямі. Валідність запитання визначається точністю переведення показника в запитання.

Відомо, що добре опрацьована анкета може бути заповнена не більше, ніж за півгодини. За більший проміжок часу на­стає психологічна втома й увага до анкети спадає.

Методи збирання соціологічних даних (основними з яких є метод спостереження, метод експерименту, аналіз документів та метод опитування), забезпечують перехід від теоретичного знання про предмет дослідження до його емпіричного опису та аналізу.

Метод спостереження запозичений із природних наук. У контексті соціологічної науки він визначається як планомірне цілеспрямоване сприйняття явищ, прямої реєстрації подій очевидцем у процесі їх розгортання. Спостереження важливе джерело отримання соціологічної інформації на стадії загальної розвідки, на етапі складання програми як початкового пункту пізнання. Цей метод створює можливість для безпосереднього сприйняття поведінки людей у конкретних умовах, опису взаємодії усіх її учасників та конфліктних ситуацій. Проте спостереження в силу своєї специфіки фіксує здебільшого поверхові поведінкові факти, зовнішні властивості досліджуваних об’єктів, а ціннісні орієнтації соціолога можуть накласти відбиток на процес його спостереження і стати джерелом викривлення отриманих даних, тому воно частіше всього використовується спільно з іншими методами.

Розрізняють спостереження включені і невключені, відкриті та інкогніто, вільні та стандартизовані, систематичні й випадкові, польові й лабораторні.

До спостереження умовно можна віднести соціальний експеримент. Застосування цього методу в соціології стало можливим завдяки зростанню емпіричних досліджень, удосконаленню процедур обстеження, розвитку математичної логіки, статистики і теорії ймовірності. Соціологічний експеримент використовується тоді, коли треба розв’язати завдання, пов’язані з реагуванням тієї чи іншої соціальної групи на внутрішні і зовнішні фактори, які вводяться ззовні у штучно створених і контрольованих умовах. В результаті соціального експерименту створюється можливість з’ясовувати причини появи і зміни соціальних явищ, а багаторазове здійснення досліду сприяє нагромадженню кількісних характеристик, за якими можна робити висновки про типовість чи випадковість досліджуваних явищ. За характером об’єктів експерименти поділяються на економічні, правові, педагогічні, психологічні та ін. За специфікою завдань розрізняють науково-дослідні та практичні експерименти. Основним недоліком соціального експерименту є те, що штучні умови, в яких проводяться експерименти, можуть порушити природність перебігу соціального явища, що досліджується.

Аналіз документів порівняно з попередніми методами має більші пізнавальні можливості. За своєю популярністю він поступається лише методу опитування. В окремих напрямах соціологічних досліджень (наприклад, у промисловій соціології), аналіз документів є домінуючим. Цей метод є одним із обов’язкових, з якого починаються практично всі дослідження. Відбір документів зумовлюється проблемою, предметом, цілями, завданням, організаційними можливостями дослідника. Останній повинен добре орієнтуватися в багатоманітності документів, тому соціологія здійснює їх класифікацію. За статусом документи поділяють на офіційні (урядові матеріали, постанови, заяви, плани роботи і звіти виробничих колективів і т.д.), які відображають суспільні зв’язки й колективні погляди, та особисті (документи, складені з ініціативи самих працівників, які містять їхню особисту думку щодо дослідницьких проблем). За цільовим призначенням розрізняють спеціальні документи, які складаються безпосередньо для соціологічного дослідження(анкети, плани, протоколи спостережень, дані експерименту) і побічні (довідкові видання, літературно-художні твори та інша література). За рівнем обробки інформації виділяють первинні документи, які складаються на базі прямого спостереження чи опитування (звіти з емпіричних соціологічних досліджень, протоколи зборів тощо) і вторинні – це обробка, узагальнення, описи, зроблені на основі первинних документів. За змістом документи класифікують на правові, історичні, економічні, технічні тощо.

Найбільш розповсюдженим і широковживаним у соціології є метод опитування. Під час опитування об’єктивний матеріал, зібраний за допомогою інших методів дослідження (спостереження, аналізу документів), доповнюється інформацією про суб’єктивне сприйняття предмета дослідження. При опитуванні реєструють і мотиви, і результати діяльності індивідів. Джерелом інформації є усні чи письмові висловлювання респондентів про стан громадської думки та суспільної свідомості, об’єктивних явищ та процесів не тільки в теперішньому, а й у минулому, і майбутньому часі. Отже, якщо правильно організувати опитування, то можна отримати інформацію про всі проблеми.

Існує два основних види опитування: інтерв’ю і анкетне опитування.

Інтерв’ю – це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв’юера з респондентом (носієм інформації). Існує ціла низка різновидів інтерв’ю. За технікою проведення розрізняють вільне інтерв’ю (коли немає плану і завчасно сформульованих запитань); фокусоване спрямоване інтерв’ю (вивчення громадської думки щодо певної конкретної події, факту, ситуації); стандартизоване (формалізоване) інтерв’ю (коли формулювання запитань, їх порядок, кількість і перелік можливих альтернативних відповідей, їх дозування і форма запису передбачається і фіксується заздалегідь). Перевага інтерв’ю полягає в тому, що завдяки прямому контакту з респондентом, є можливість отримати мало доступну для інших методів інформацію, зокрема зафіксувати „підтекст” емоційного забарвлення, зовнішніх реакцій співрозмовника і зробити висновки про його ставлення до предмета розмови, про щирість його відповідей.

Анкетне опитування передбачає реєстрацію відповідей самим опитуваним. Анкетування може застосовуватися у дослідженні будь-якої соціальної проблеми, якщо для її розв’язання потрібна інформація про явища суспільної ті індивідуальної свідомості (потреби, інтереси, мотиви, установки, думки, ціннісні орієнтації окремих індивідів чи соціальних груп). Анкета – впорядкований за змістом і формою набір запитань, спрямованих на розкриття змісту досліджуваної проблеми. Існують різні види опитування: через пресу (анкета друкується на сторінках журналів та газет, а відповіді на її запитання пересилаються в редакцію); поштове (анкети і відповіді на її запитання пересилаються поштою); роздаткове (анкети роздаються безпосередньо респондентом). Поштове та пресове опитування дають дуже низький відсоток повернення заповнених анкет, що потребує від соціолога додаткових зусиль для забезпечення репрезентативності одержаної інформації. Ефективність роздаткового анкетування залежить не тільки від змісту і структури анкети, а й від особистих якостей анкетера.

Для аналізу міжособистісних відносин в малих групах застосовують соціометричний метод опитування. За його допомогою можна отримати інформацію про позиції індивідів в групі, зокрема про типи міжособистісних відносин, неформального лідера в групі, про міру диференціації та згуртованості в групі і т.д., і на її основі виявити позитивні, конфліктні, напружені або індиферентні ділянки, що має важливе значення для коригування міжособистісних відносин в групі.

Коли в процесі соціальної роботи виникає потреба оцінити такі сторони об’єкта, самооцінка яких може виявитися неможливою або спотвореною, застосовують експертне опитування. Практика останніх років свідчить, що використання експертних оцінок у соціологічному дослідженні дає можливість підвищити рівень соціального управління. Оцінки, отримані від компетентних осіб –експертів, які мають глибокі знання про предмет чи об’єкт дослідження, мають велике значення у вирішенні завдань соціального прогнозування і проектування. Експертне опитування використовується на всіх етапах організації соціологічного дослідження.

Основні функції соціології
Різноманітність зв'язків соціології із життям суспільства, її суспільне призначення визначаються насамперед тими функціями, які вона виконує. Функції (від лат. funkcio - виконання, призначення) соціологічної науки ззовні такі самі, як і в інших суспільних науках, але їх зміст у кожної науки свій.
Теоретична функція полягає у поповненні та збагаченні соціологічного знання, в розробці концепцій, теорій, ключових понять і категорій цієї науки на основі дослідження соціальної дійсності. Збагачення наукового соціологічного знання відбувається як на основі вдосконалення теоретичної соціології, так і на базі розвитку спеціальних і галузевих соціологічних теорій, а також зв'язаних з ними досліджень емпіричної соціології.
Описуючи, систематизуючи, нагромаджуючи дослідницький матеріал у вигляді аналітичних записок різних наукових звітів, статей, книг соціологія здійснює описову функцію.
Здобуваючи і накопичуючи знання про закони і закономірності функціонування і розвитку історично визначених соціальних систем про різні сфери суспільного життя, всі його складові частини соціологія тим самим реалізує пізнавальну функцію.
Інформаційна функція ~ це збирання, концентрація соціологічної інформації, одержаної у результаті проведення досліджень. У великих соціологічних центрах юна нагромаджується в так званих банках соціологічної інформації, її використовують органи управління, засоби масової інформації.
Прогностична функція полягає у соціальному прогнозуванні. Соціологічні дослідження завершуються обґрунтуванням коротко- або довгострокового прогнозів досліджуваного об'єкта.
Критична функція соціології тісно взаємозв'язана з її прогностичною і гуманістичною функціями. На підставі аналізу і розвитку соціальних систем соціологія не тільки виробляє практичні рекомендації щодо їх вдосконалення. Вона також конструює й можливі технології їх прогресу, формує соціальні ідеали, розробляє програми соціального розвитку, підпорядковуючи все це реалізації інтересів людини.
Виховна функція соціології реалізується в тому, що знання, які здобуваються цією наукою безпосередньо використовуються системою виховання і впливу на свідомість і поведінку людей з метою формування їх певних соціальних якостей. Цю функцію соціологія виконує також тому, що забезпечує передачу новому поколінню соціального досвіду попередніх поколінь.
У визначенні методів вивчення соціальної реальності збору, обробки і аналізу первинної соціологічної інформації соціологія реалізує свою інструментальну функцію.
Світоглядна функція виявляється в тому, що озброюючи людей соціологічним знанням, вона тим самим формує їх погляди на соціальні процеси, даєш теоретичну основу для практичних дій, оцінки явищ соціальної реальності.
Дуже часто соціологи збирають дані, які потім використовують ті, хто приймає рішення. Це означає, що ці дані вони збирають, виконуючи певне політичне замовлення, базуючись на тій або іншій ідеології. Крім того, віддзеркалюючи закони функціонування і розвитку соціальних систем, соціологія дає їх теоретичне обґрунтування з позицій певних соціальних і політичних сил, тією чи іншою мірою відображаючи їх погляди. Отже, соціологія виконує ідеологічну функцію.
Знання, які вишукує соціологія, є не тільки підвалиною для подальшого розвитку теоретичних поглядів. Вони орієнтовані на розв'язання практичних проблем, які постають перед суспільством в цілому, так і перед різними соціальними групами. Ці знання безпосередньо використовуються для перетворення соціальних інститутів, управління соціальними процесами тощо. В цьому знаходять реалізацію практична, регулятивна, організаційно-технологічна, управлінська функції соціології.
Зазначимо, що всі функції, які виконує соціологія, "працюють", взаємодоповнюючи одна одну.

Програма - це, свого роду, концептуальна модель постановки дослідження і розуміння досліджуваного явища. Це теоретичне обгрунтування методологічних підходів та методичних прийомів вивчення певного явища або процесу. Ретельно продумана та розроблена в усіх своїх складових, програма виступатиме гарантією успіху всього дослідження. Програма дослідження є типовою універсальною моделлю будь-якого наукового пошуку. Всілякого роду соціальні маркетингові дослідження (котрі зараз набули масового застосування) повністю використовують моделі, методики соціологічного дослідження.

Програма соціологічного дослідження складається з таких основних елементів:

Методологічний розділ

■ Формування проблеми, визначення об'єкта і предмета дослідження;

■ Визначення цілей і постановка завдань;

■ Уточнення й інтерпретація основних понять;

■ Попередній системний аналіз об'єкта дослідження;

■ Розгортання робочих гіпотез;

■ Стратегічний план дослідження.

Процедурний розділ

■ Обґрунтування системи вибірки, одиниць спостереження;

■ Начерки основних процедур збору та аналізу даних;

■ Робочий план (де упорядковуються етапи, строки, ресурси роботи).

Важливо, щоб гіпотези були логічно пов'язані у систему доказів висунутого пояснення. Але для підвищення і підтвердження гіпотетичного судження слід керуватися правилами:

■ прагнути якомога більше висувати різних гіпотез;

■ прагнути вказати для кожної гіпотези якомога більше її індикаторів.

Гіпотези бувають основні та неосновні.

Щоб більш реально підійти до розуміння проблеми чи елементу, що вивчається, фактора, необхідно логічно проаналізувати предмет дослідження, знайти точки дотику понятійного апарату дослідження із реальним буттям, зміни якого вони відображають. Подальший аналіз повинен ніби "проявити" образ предмета, зробити його, більш чітким, визначеним (тобто, необхідний ретельний, всебічний підхід до явищ). Спочатку об'єкт розчленовується на складові елементи, котрі вивчаються кожний окремо, і на основі синтезу отриманих даних складається цілісна картина про даний об'єкт чи предмет. Об'єкт розглядається як частина цілого і як ціле із частин.

Складання програми - необхідна умова успіху всієї роботи. Програма виконує безліч функцій і має ряд загальних вимог до її оптимальності та ідеальності. Перша вимога - необхідність програми. Безпрограмне дослідження нагадує пошук методів шляхом проб та помилок. Друга вимога - експліцитність програми. Всі її положення повинні бути чіткими, всі елементи продумані відповідно до логіки дослідження, і досить чітко сформульовані. Логічна послідовність всіх елементів програми - третя вимога. Четверта вимога - гнучкість програми, що підкреслює зв'язаність всіх її елементів в динаміці розвитку процесів дослідження.

Складові: Програма соціологічного дослідження - це науковий документ, що відображає логічно обґрунтовану схему переходу від теоретичного (концептуального) осмислення досліджуваної проблеми до інструментарію конкретного емпіричного дослідження. Структура програми соціологічного дослідження:

§ Предмет дослідження;

§ Показники;

§ Мету дослідження;

§ Гіпотези.

Сім'я

- це соціальний інститут (з точки зору функціонування шлюбно-сімейних відносин) і водночас мала соціальна група, що має історично визначену організацію, члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення.

Існує кілька типології сім'ї, тому що типології базуються на різних критеріях (чисельність, функції, розподіл влади тощо).

Критерій	Типи
Чисельність	o повна - нуклеарнасім'я (спільно проживають батьки і діти); o розширена сім'я- разом проживають кілька поколінь чи кілька сімей сестер і братів (нуклеарна та родичі); (або окрема - та велика)
Форма шлюбу	1. моногамія- шлюб одного чоловіка з однією жінкою; 2. полігамія(полі - багато): o полігінія - шлюб одного чоловіка та кількох жінок (у Тибеті, на пд. Індії); o поліандрія - шлюб однієї жінки та кількох чоловіків; o груповий шлюб (кілька чоловіків та кілька жінок). Джордж Мердок (1949) виявив, що полігамія була дозволена більше, ніж у 80 % із 250, проаналізованих ним суспільств.
Юридичне оформлення шлюбу	1. громадянський- юридично не оформлений; 2. офіційний- юридично засвідчений; 3. фіктивний- юридично засвідчений, проте, реально не існуючий.
Тип владних структур	o патріархат- чоловік - голова сім' ї, він розподіляє матеріальні ресурси, приймає життєво важливі рішення щодо сім'ї та її членів (Таїланд, Японія, Індія, Бразилія); o матріархат- дружина - голова сім'ї (жителі Тробрі-анських островів); o егалітарнасім' я - влада розподіляється порівно між чоловіком та дружиною (найбільш поширена сьогодні).

Типи партнерів у шлюбі	o екзогамія- партнер обирається за межами сімейної групи; o ендогамія- шлюби укладаються всередині своєї групи (Індія - кастова система; всередині расових груп - американські негри; релігійні групи - іудаїстів; соціальних класів - аристократів). Найбільш поширеним правилом ендогамії є заборона кровозмішення (інцест), що забороняє шлюби або статеві відносини між кровними родичами.
За соціальним становищем	o гомогенні- подружжя із однієї соціальної групи; o гетерогенні- подружжя - представники різних соціальних груп (класів, рас, етносів...)
Правила ведення родоводу та успадкування майна	o чоловічалінія (патрілінарна) - успадкування прізвища, майна відбувається по батьківській лінії; o жіночалінія (матрілінарна), (майно матері відходить дочці, а основну підтримку молодому подружжю надає брат жінки, жителі Тробріанських островів Нової Гвінеї - статеві стосунки не пов' язані з народженням дітей. - "Дух-родич одруженої жінки вселяє в її тіло дух - дитини)); o двобічний родовід(40 % країн світу).
Вибір місця проживання	o патрілокальна(молодята живуть у сім' ї батьків чоловіка); o матрілокальна(у сім'ї батьків жінки); o неолокальне(окремо); o еванклюлекальні(з сім' єю дядька чи тітки). В Україні більшість молодят живуть з батьками.
Розподіл ролей у сім'ї	o партнерська- члени сім' ї спільно вирішують усі проблеми; o автономна- кожен приймає рішення самостійно, автономно.
Кількість дітей	o бездітні; o малодітні- однодітні; o средньодітні(2 дитини); o багатодітні(3 і більше дитини). Кількість дітей, як критерій типу сім'ї, з часом змінюється (раніше: 1-2-малодітна, 3-4-середньо, 5 і більше - багатодітна).
Структура сім'ї	o повна- з неповнолітніми дітьми проживають рідні або нерідні батьки; o неповна- це сім'я, де є лише один із батьків з дітьми (частіше - одинокі матері). o зведена- сім' я, у якій у чоловіка чи дружини до вступу в шлюб були власні діти. Це можуть бути як вдова з дитиною, що вийшла заміж за неодруженого, так і шлюб, в якому об1идва партнери були в минулому одружені і мають дітей^*216.

Сфера сімейноїдіяльності	Суспільні функції	Індивідуальні функції
Репродуктивна	Біологічне відтворення суспільства, підтримка та збереження репродуктивного здоров'я	Задоволення потреби мати дітей, планування їх народження
Виховна	Формування навичок суспільного життя. Соціалізація молодого покоління. Забезпечення культурної неперервності суспільства, передача новому поколінню суспільних норм та цінностей	Задоволення потреб у батьківстві, контакт із дітьми, виховання дітей, самореалізація в дітях. Забезпечення дітям батьківської любові, підтримки. Передача життєвого досвіду від старших індивідів до молодших. Засвоєння молодшими індивідами досвіду старших

Господарсько-побутова	Забезпечення фізичного здоров' я членів суспільства. Догляд за дітьми та створення необхідних умов їхнього розвитку	Одержання господарсько-побутових послуг членами сім'ї від інших
Економічна	Економічна підтримка неповнолітніх та непрацездатних членів суспільства. Створення можливості зайнятості членів суспільства через сімейну економічну діяльність	Одержання матеріальних засобів одними членами сім'ї від інших (у випадку непрацездатності чи в обмін на послуги). Можливість професійної реалізації членів сім'ї у сімейному бізнесі, сімейних підприємствах, інших видах сімейної економічної діяльності
Сфера первинного соціального контролю	Моральна регламентація поведінки членів сім'ї у різних сферах життєдіяльності, а також відповідальності і зобов'язань у відносинах між подружжям, батьками і дітьми, представниками старшого і середнього поколінь	Формування та підтримка правових і моральних санкцій за неналежну поведінку і порушення моральних норм взаємовідносин між членами сім'ї
Сфера духовногоспілкування	Розвиток особистості кожного члена сім'ї. Збереження та розвиток духовного потенціалу суспільства	Духовне взаємозбагачення членів сім' ї, зміцнення дружніх основ шлюбного союзу. Забезпечення реалізації духовного потенціалу особистості
Соціально-статусна	Отримання та надання певного соціального статусу членам сім' ї. Відтворення соціальної структури суспільства. Забезпечення стартових можливостей молодого покоління	Задоволення потреб у соціальному просуванні. Реалізація соціально-ста-тусних амбіцій одних членів сім' ї завдяки іншим
Дозвіллєва	Організація раціонального дозвілля сім'ї та окремих її членів. Соціальний контроль у сфері дозвілля	Задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля, взаємозбагачення дозвіллєвих інтересів
Рекреаційна	Забезпечення психологічного здоров'я членів сім'ї. Психологічна терапія членів суспільства	Задоволення потреб індивідів у відпочинку, відтворення фізичних та психологічних сил
Емоційна	Емоційна стабілізація членів суспільства	Задоволення потреб в особистому щасті та коханні. Емоційна підтримка одних членів сім'ї іншими
Сексуальна	Регуляція нормативів сексуальної поведінки. Формування та передавання сексуальної культури, забезпечення сексуального здоров'я членів суспільства	Задоволення сексуальних потреб індивідів
Сфера соціального захисту	Забезпечення соціального здоров'я членів сім'ї	Забезпечення соціальної підтримки та захисту одними членами сім'ї інших. Одержання індивідами психологічного захис

Сім’я у своєму розвитку пройшла такі фази: проміскуїтет, екзогамна сім’я, полігамна сім’я, і моногамна сім’я, Загальною тенденцією, яка визначає розвиток сім’ї, є звуження кола статевих партнерів та укріп­лення зв’язків, що об’єднують членів сім’ї. Проміскуїтет — форма спільного життя, яка характерна для нижчого ступеня дикунства, за якого не було відокремле­них сімейних груп, сімейне життя було ідентичне суспільно­му, тобто між членами суспільства існували необмежені ста­теві стосунки, які не регулювалися ніякими нормами. Згодом відбувається обмеження статевого спілкування і починають виділятися окремі групи, між якими таке спілкування дозво­лено. Цей процес, безумовно, був тривалим і привів до ви­никнення особливої форми сім’ї — кровноспорідненої. Кровноспоріднена сім’я — форма групового шлюбу, за якої статеві стосунки дозволені лише між членами роду або племені, що належать до одного покоління. Усі, хто належить до одного покоління, тобто брати і сестри, незалежно від сту­пеня їх спорідненості, утворюють одну сім’ю. Така сім’я є ен­догамною спільнотою, бо включає людей одного покоління, що належать лише до одного роду або племені. Звуження ко­ла статевих партнерів привело до виникнення розвиненішої форми сім’ї — пуналуальної. У пуналуальній сім’ї зі статевих стосунків вилучаються найближчі кровні родичі по жіночій лінії, а пізніше ця забо­рона поширюється й на решту, більш віддалених родичів то­го самого покоління. Цьому типу сім’ї усе ще притаманний груповий шлюб, однак принцип ендогамії замінюється екзо­гамією, тобто можна сказати, що це шлюб між людьми, які належать до одного покоління, але до різних родів. Таким чи­ном, пуналуальна сім’я являє собою форму шлюбних стосун­ків, за якої шлюбними партнерами є група сестер з одного роду і група братів з іншого роду. В межах такого типу сімей­ного життя дедалі більше поширюються стійкі і тривалі зв’яз­ки між одним чоловіком й однією жінкою; це перший крок до появи парного шлюбу.

Дата добавления: 2015-05-24