Продовження

Вчитель повинен володіти такими якостями:

1. Гуманність

2. Громадянська відповідальність, соціальна активність

3. Справжня інтелігентність

4. Високі моральні якості

5. Інноваційний стиль науково-педагогічного мислення, готовність до сприйняття нових цінностей і прийняття творчих рішень

6. любов до свого предмета, потреба в знаннях, у систематичній самоосвіті

7. Педагогічний такт, здатність до міжособового спілкування

Основні напрями професійно-особистісного саморозвитку:

1. Розширення кругозору зі своїх предметів, культури людства:

- ознайомлення з принципами сучасної державної освітньої політики;

- розвиток економічної грамотності;

- оволодіння елементами інформаційної культури;

- досягнення високого загальнокультурного рівня; забезпечення якісної психолого-педагогічної підтримки освітнього процесу;

- здатність до вироблення індивідуального стилю педагогічної поведінки.

2.Задоволення специфічної потреби у практико-орієнтованих знаннях.

3. Забезпечення розвиваючого ефекту набутих знань, вирішення реальних практичних ситуацій, які виникають у процесі педагогічної діяльності.

12 Ідеальний учитель - це гармонія, основою якої є гуманістично спрямована особистість, яка має педагогічні здібності та відповідні психолого-педагогічні якості. Якщо обдарований від природи учитель досконало оволодіє педагогічною технікою та доведе її майже до автоматизму при застосуванні на практиці, то про нього можна з впевненістю сказати, що він - ідеальний педагог.

Ідеальний наставник повинен виробити для своєї діяльності педагогічну культуру, що складається перш за все з глибокого знання вчителем свого предмета. Важливо орієнтуватися в найскладніших питаннях науки, основи якої він викладає. Щоб цього досягти, необхідно читати, творча лабораторія повинна кожен рік збагачуватись. Педагогічна культура вчителя-майстра виявляється вже при підготовці до уроку.

Багатокомпонентна модель ідеального вчителя містить таку складову, як культура зовнішнього вигляду. Як засвідчують педагоги-практики, вплив учителя на учнів починається після першого візуального знайомства.

Справжня майстерність учителя передбачає наявність техніки володіння засобами навчання.

Вчитель-майстер спрямований на відкрите педагогічне спілкування (манера спілкування стримана), активний в організації взаємовідносин у класі як колективного, так і парного (вчитель - учень), бачить бар'єри у спілкуванні, розуміє їх причини, бачить шляхи уникнення і подолання, розуміє і сприймає кожного учня, адекватно оцінюючи його недоліки і достоїнства, усвідомлює власні помилки і прорахунки. Майстерний учитель відчуває потребу та вміє шукати і знаходити конструктивні виходи із екстремальних, емоційно забарвлених ситуацій. Ідеальний педагог виховує кожного учня особистістю, розуміючи принципи залежності розвитку особистості учня від особистості вчителя, плекає у вихованцях отримання позитивних почуттів від навчання, вміло лаштує ланцюги взаємозалежності колективу і особистості у навчанні, завжди людяний, чуйний і тактовний.

Самоосвіта - обов'язкове самостійне придбання знань кожною сучасною людиною нашого суспільства. Воно є постійною, цілеспрямованою, розумно організованою роботою збільшення і оновлення власних загальноосвітніх і професійних знань. Потреба в знаннях,прагнення краще зрозуміти навколишню дійсність - характерна потреба передових людей. Самоосвіта - це усвідомлена необхідність вчитися, своєрідна творча праця, що доставляє приємне задоволення не тільки від збагачення новими цікавими даними і відомостями,але і від усвідомлення віри в свої здібності і уміння здобувати нові знання.

Далеко не всі студенти чітко уявляють суть самоосвіти, її роль і значення в розвитку самостійності. Багато хто помилково вважає,що самоосвітою повинні займатися тільки ті громадяни, які не навчаються. Безумовно, самостійна підготовка до занять, вирішення завдань, розробка проектів, робота над першоджерелами при підготовці до семінарів і т.д. також належать до самоосвіти. Проте разом з цими обов'язковими, передбаченими навчальними планами, роботами багато студентів залежно від наукових, професійних, спортивних інтересів, нахилів і здібностей паралельно вивчають, набувають знань і умінь з інших наукових або практичних областей. Це потріб-но для того, щоб поглибити і розширити свій інтелектуальний абофізичний розвиток, оволодіти другою професією, випробувати сили в літературі, мистецтві тощо.

Сучасний вчитель –це професіонал, він має бути і артистом, і художником, і письменником, і співаком, але при всьому цьому завжди залишатися і учнем. Хороший учитель постійно повинен продовжувати вчитися: вчитися працювати над собою, вчитися спілкуватися з дітьми, вчитися готуватися до уроку. Вчитися, вчитися, вчитися… Педагогічна діяльність подібна до мозаїки - образ складається з шматочків, кожен з яких необхідно підібрати по кольору, формі, розміру. Праця кропітка, трудомістка: не завжди частинки співпадають. Іноді доводиться все перекладати по - новому.

Самоосвіта вчителя є необхідною умовою професійної діяльності педагога. Тому професійне зростання також можна назвати і пошуком свого шляху, набуттям власного голосу. Для мене план професійно-особистісного розвитку направлений на отримання таких знань, які б сприяли розширенню освіченості у своєму предметі, підвищенню ефективності навчання предмету, сприяли б виробленню нових педагогічних прийомів і методик, розвитку творчого потенціалу у професійній діяльності. Створюючи модель програми професійно-особистісного саморозвитку, я виходила з того, що сьогодні суспільству потрібні ініціативні й самостійні фахівці, здатні постійно вдосконалювати свою особистість і діяльність. Займаючись самоосвітою згідно особистого плану саморозвитку, мною досягнуто певних результатів у роботі, які показують, що у моїх учнів формується нова система знань, умінь і навичок, розвивається самостійність, виникає інтерес до географії та біології, а це все сприяє підвищенню ефективності навчання учнів.

13.Поняття про зміст освіти. Його історичний розвиток.

У традиційній педагогіці зміст освіти визначається як сукупність систематизованих знань, умінь і навичок, поглядів і переконань, а також певний рівень розвитку пізнавальних сил і практичної підготовки, що досягається в результаті навчально-виховної роботи. Він зорієнтований головним чином на знання як відображення духовного багатства людства, накопиченого протягом історичного розвитку. Знанієво-орієнтований зміст освіти сприяє входженню людини у соціальне середовище, її пристосуванню до культурних, психологічних, соціологічних факторів, забезпеченню її життєдіяльності. Однак, у теорії і практиці навчання і виховання знання стали абсолютною цінністю і заступили собою саму людину. Це призвело до ідеологізації наукового ядра знань, їх академізму, ігнорування освітніх, духовних, культурних, життєвих потреб людини, її природної активності, через яку особистість зберігає і розвиває тенденцію до самовираження, самоствердження, формування власної позиції, неповторної індивідуальності. Саме ця тенденція забезпечує розвиток не тільки особистості, а й суспільства. Протягом останнього десятиліття все більше утверджується особистісно-орієнтований підхід до виявлення суті змісту освіти, який визначає абсолютною цінністю змісту освіти не відчужені від людини знання, а саму людину. Особистісно-орієнтований зміст освіти спрямований на розвиток цілісної особистісні: її природних особливостей (здоров'я, здібностей відчувати, мислити, діяти), соціальних властивостей (бути громадянином, сім'янином, трудівником), властивостей суб'єкта культури (свободи, гуманності, духовності, творчості). При цьому розвитку природних, соціальних і культурних начал слугує зміст освіти, який має загальнолюдську, національну і регіональну цінність. Концепції цілісного розвитку особистості вперше з'явилися в епоху Відродження (ХУІП-ХІХ століття) у зв'язку з утвердженням ідей гуманізму.

14. Структурні компоненти змісту освіти та їх зв’язки:

Зміст освіти – сукупність систематизованих знань, умінь. навичок, переконань. а також певний рівень розвитку пізнавальних сил і досягнутих нею результатів у реалізації навчально-виховної діяльності.

І. Легнер і М. Скаткін виділяють такі структурні елементи змісту освіти:

- інформація про навколишній світ, виражена в знаннях;

- досвід практичної діяльності (виконання завдань за зразком);

- досвід творчої діяльності (виконання нестандартних завдань);

- досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу.

Принципи структурування:

- принцип подвійного входження базисних компонентів змісту освіти в систему. який означає, що в кожному акті педагогічної взаємодії задіяні всі компоненти змісту освіти і водночас може бути організована діяльність з засвоєння якогось одного компонента.

- принцип функціональної повноти змісту освіти; говорять про те, що будь-яка система може бути успішною за умови успішності функціонування підсистем.

- принцип наслідування змісту рівнів загальної освіти: початкова, основна, повна середня, загальна вища.

Зміст освіти може бути структурований і за основними галузями: загальна, політехнічна, спеціальна.

15.Принципи формування змісту освіти, розроблені В. В. Краєвським.

В педагогічної теорії знайшли визнання принципи формування змісту освіти, розроблені В. В. Краєвським.

1. Принцип відповідності змісту освіти в усіх її елементах і на всіх рівнях розвитку суспільства, науки, культури і самої особистості. Він вимагає включення у зміст загальної освіти як традиційно необхідних знань, умінь і навичок, так і тих, які відображають сучасний рівень розвитку соціуму, наукового знання, культурного життя і можливості особистісного зростання.

2. Принцип єдиності змістовної і процесуальної сторони навчання. Він припускає облік педагогічної реальності, пов'язаний із здійсненням конкретного навчального процесу, поза яким не може існувати зміст освіти. Це означає, що при проектуванні змісту загальної освіти необхідно враховувати принципи і технології його передачі і засвоєння, рівні останнього і пов'язані з ним дії.

3. Принцип структурної єдності змісту освіти на різних рівнях його формування: теоретичне уявлення, навчальний предмет, навчальний матеріал, педагогічна діяльність, особистість учня.

4. Принцип гуманізації та гуманітаризації освіти. Цей принцип має багато аспектів, пов'язаних як з світоглядної підготовкою школярів, так і з формуванням, виходячи з сучасної ситуації розвитку суспільства, найбільш пріоритетних компонентів гуманітарної культури особистості: культури життєвого самовизначення; економічної культури та культури праці; політичної і правової культури; інтелектуальної, моральної, екологічної, художньої та фізичної культури; культури спілкування та сімейних відносин.

5. Принцип фундаменталізації змісту освіти. Він вимагає інтеграції гуманітарного і природничо-наукового знання, встановлення наступності і міждисциплінарних зв'язків. Навчання в зв'язку з цим постає не тільки як спосіб отримання знання і формування умінь і навичок, але і як засіб озброєння школярів методами добування нових знань, самостійного придбання умінь і навичок. Фундаменталізації змісту загальної освіти обумовлює його інтенсифікацію і, отже, гуманізацію процесу навчання, так як учні звільняються від перевантаження учбовою інформацією і отримують можливість для творчого саморозвитку.

16.Основні критерії гуманоцентричного орієнтованого навчально-виховного процесу в освітньому закладі

Соціальним фоном гуманізації змісту та спрямованості освіти в сучасних умовах є, безумовно, інформаційна революція. Розпочавшись на межі 1960-1970-х років, вона буквально за два десятиліття радикально змінила основні структурно-функціональні характеристики суспільства, а відтак запрограмувала і поступову зміну його соціокультурних характеристик.

Перехід суспільства в інформаційну стадію розвитку став причиною принципових змін в першу чергу якраз у тих сферах соціальної життєдіяльності, які повязані з соціалізацією індивіда та його підготовкою до успішної інтеграції в навколишнє соціальне середовище. А відтак і школа вступила в революційну фазу свого розвитку, і інформаційна революція стала каталізатором переходу до нової філософсько-освітньої парадигми, гуманоцентричної за самою своєю природою.

Соціальні витоки цього гуманоцентризму в інформаційному суспільстві досить очевидні. Перетворившись у основний ресурс суспільного виробництва, інформація знання стали елементом соціальної структури, який постійно змінюється, причому все більш швидкими темпами. В таких умовах єдиною основою успішного функціонування і суспільства, і індивіда є їх готовність до змін, уміння адаптуватися до цих змін, їх програмувати і навіть детермінувати своєю діяльністю. Важливими стають не знання людини самі по собі і навіть не вміння їх застосовувати в тій чи іншій ситуації, а вміння самостійно добувати необхідну інформацію, у відповідності зі змінами оволодівати новими навичками та здатностями, в рамках нової загальносуспільної ситуації змінювати свою життєву програму розвитку. А відтак самим обєктивним процесом розвитку інформаційного суспільства в основу його процвітання закладено розвиток особистісного потенціалу людини. Тому головною тенденцією розвитку освітніх систем кінця ХХ ст.. стала переорієнтація навчально-виховного процесу на формування розвиненої особистості, створення максимально сприятливих умов для розкриття всіх потенційних здатностей індивіда і формування потенції самостійної життєвої активності у всіх соціальних сферах.

Гуманоцентричній переорієнтації школи сприяє і зміна функціонального імперативу освіти, а також її місця в соціальній системі. Інформаційне суспільство, на відміну від попередніх, інституційно і системно організовує добування знань в масштабах як всього суспільства, так і кожної його підсистеми.

Ні освіта, ні наука в цьому відношенні вже не виділяються своїми функціями від виробничої сфери, більше того, можна певною мірою говорити про перетворення системи оволодіння знаннями у постійно діючий компонент функціонування усіх соціальних систем життєдіяльності. Тому специфікою шкільної освіти все більше стає не навчання як таке, а навчання певного типу — з використанням природних функцій саморозвитку індивіда. Концентрація уваги шкільної освіти на цьому аспекті своєї діяльності поступово приводить до особистісної переорієнтації всього навчально-виховного процесу.

Звичайно, все сказане зовсім не означає, що знання в школі перестали бути предметом уваги педагогів. Подібні радикальні погляди мали місце в деяких модерністських напрямах сучасної педагогіки. Значною мірою скепсис відносно нових методів навчання у вітчизняних педагогів породжений саме інформацією про ці екстремальні підходи, які постійно стають обєктом критики — і освітян, і громадськості. Дійсно, найбільш радикальні прихильники абсолютно вільної освіти для дітей саме своєю діяльністю показали, що вільний розвиток без знань в наших умовах є таким же абсурдом, як набуття знань без забезпечення розвитку особистості, і тим самим підтвердили необхідність зваженого підходу до впровадження освітніх новацій.

Суть такого підходу в тому, що і навчання, і розвиток особистості, і виховання залишаються основними компонентами освітньої діяльності. Але, на відміну від попередніх епох, змінюється їх співвідношення. Якщо раніше основним компонентом навчально-виховного процесу були знання, то зараз — особистісний розвиток і формування цілісної особистості. Ця зміна статусу проявляється в першу чергу в динаміці засобів та мети. Раніше розвиток особистості був засобом для оволодіння знаннями, а зараз набуття тих чи інших знань та навичок є основним засобом формування та розвитку особистості. Знання перестали бути самоціллю, основною метою навчального процесу, проте за ними залишається функція найважливішого інструменту досягнення мети — розвитку індивіда.

Дата добавления: 2015-05-24