Дидактичні системи в різні історичні періоди

Античність.

Освіта в епоху Античності у Стародавній Греції і у Стародавньому Римі займала особливе місце в суспільстві і розглядалося як обов'язок кожного громадянина. Заборона на її отримання була однією з форм покарання для людини. Саме за допомогою освітньої системи відбувалося закріплення і підтримання існуючих культурних, соціальних і родових традицій. Головні освітні поліси були в Спарті та в Афінах.

Сутність освіти для спартанців визначалася необхідністю підготовки членів військової громади. В Спарті вважали, що у формуванні людської особистості величезну роль грає цілеспрямоване виховання та навчання. При цьому інтереси держави ставилися вище інтересів особистості й індивідуальної свободи громадянина. Основними освітніми закладами в Спарті були школи-гуртожитки - своєрідні молодіжні комуни, які одночасно давали підростаючому поколінню і виховання та освіту. Тим не менш, спартанська система військово-фізичної освіти стала унікальним зразком для наступних дидактичних розробок. Система афінського освіти була більш гнучкою і менш традиційною, ніж спартанська.

Освіченість і вихованість людини дозволяли їй зайняти те соціальне становище, яке вона заслуговує у відповідності зі своїми здібностями і можливостями. В Афінах не існувало системи державної освіти, тому всі школи були приватними і платними. У навчальному закладі навчалися діти різного віку, кожному з яких вчитель давав індивідуальні завдання та контролював їх виконання. В якості навчальних посібників використовувався неспеціалізований матеріал, не пристосований спеціально для навчальних цілей.

В якості основних дидактичних прийомів для навчання читанню зазвичай використовувалися мнемонічні - повторення за вчителем прочитаного уривка. Учнів навчали грі на найпоширеніших музичних інструментах - лірі, кіфарі, флейті, цитрі, співу під акомпанемент ліри і в хорі. В Афінах навчання будувалося на основі точного і послідовного освоєння програми навчання, що включала граматику, діалектику, риторику, арифметику, музику, гімнастику тощо.

Середньовіччя

Ідеалом середньовічного виховання є відмова від всебічно розвиненої особистості епохи Античності, формування людини-християнина. Новий ідеал виховання визначав основну європейську педагогічну традицію раннього Середньовіччя (V-X ст.) - Християнську традицію, яка визначала і освітню систему епохи.

Початок християнських шкіл було покладено монастирями. Основними типами церковних шкіл були: парафіяльна, монастирська, соборна, або єпископальна (кафедральна). Як такої суворої градації за рівнем освіти шкіл не було, але все ж деякі відмінності між ними малися. Характерною особливістю змісту освіти в ранньому Середньовіччі був його емоційно-символічний характер. За допомогою досліджуваного матеріалу педагог повинен був створити позитивно-емоційний настрій процесу пізнання, щоб божественна сфера душі учня була співзвучна з божественним сенсом пізнавального. Мета освіти в епоху раннього Середньовіччя - дисципліна вільної волі і розуму і приведення людини з її допомогою до віри, до осягнення та шанування Бога і служіння йому.

Древня Русь

Становлення давньоруської православної педагогіки, пов'язане з прийняттям християнства на Русі (988) та іменами князів Володимира (980 - 1015) і Ярослава (1015-1054), що відкривали школи при церквах і в своїх будинках. Так, у Новгороді Ярослав заснував училище на 300 учнів з метою підготовки священиків та державних чиновників. Навчання носило релігійний характер, і школа була для дітей «передоднем храму Божого».

Грамота (алфавіт), що лежить в основі Святого Письма, мала священне значення, як і сам текст, тому навчання грамоті - це прилучення до Великого Таїнства. Читання книг - шлях порятунку, самостійна просвіта розуму, отримання настанов Схоластика в середні віки розвивалася на основі концепції «двоїстої істини», яка передбачає незалежне співіснування істини знання і віри при незаперечній першості останньої.

Відродження Педагогічна практика цього періоду ставила перед собою завдання зформувати активну особистість, яка прагне до перетворення навколишньої дійсності на краще. В епоху Відродження граматика стає основою для закріплення таких наук, як: літератури, історії та логіки. У навчанні зростає роль рідної мови, піднімається престиж античних авторів, а разом з тим забутої грецької мови. Нововведенням в систему освіти стали гуртки і академії, які раніше, ніж інші установи, використовували гуманістичний принцип в освіті. Активну участь у їх роботі брали великі вчені - професори університетів, державні діячі, священнослужителі, мислителі-гуманісти, студенти. Основний зміст живих бесід, спілкування, листування - вивчення та реалізація в сучасних умовах класичної спадщини мислителів минулих століть. Як і в університетах епохи Середньовіччя, тут особливу увагу приділяли давньогрецької філософії, філології, етики та праву.

Просвітництво

Освітні та дидактичні реформи Просвітництва можна розглядати як потужний культурний рух, який стверджував культ розуму і науки на противагу релігійним догматам і абсолютизму в державному устрою суспільства.

Традиційний характер навчання, який був теоретично закріплений і реалізований ще на попередньому історичному етапі європейського Середньовіччя і Відродження, отримав свій подальший розвиток. Його специфіка визначалася ставленням до дитини як до активного учасника навчального процесу.

В якості основних тенденцій, що характеризують розвиток освіти на даному історичному етапі, можна відзначити наступні:

- консервативний характер всієї системи освіти, орієнтованої на базову підготовку учнів;

- закріплення значущості та обов'язковості здобуття певного освітнього рівня для представників різних верств населення, тобто освіта розглядається як цивільний обов'язок;

-Становлення системи навчальних закладів незалежно від статевої приналежності учнів, відкриття початкових шкіл для дівчат;

- становлення системи шкільної дидактики, що враховує особливості дитячого сприйняття.

20. Педагогічна система Я.А Каменського. Огляд великої дидактики Я.А.Коменський — фундатор педагогіки як окремої науки. Він першим у світі теоретично обґрунтував весь комплекс основних питань, які в сукупності визначають педагогіку як науку, зібравши і переробивши у своїх творах весь досвід попереднього розвитку теорії і практики навчання і виховання підростаючого покоління. У працях видатного педагога знайшли відображення народна чеська педагогіка, антична педагогічна спадщина, ідеї багатьох передових педагогів, особистий досвід Коменського.

Ідея створення цілісної педагогічної теорії виступає у системі поглядів Коменського як частка загального плану удосконалення людства. У його багатющій педагогічній спадщині, і передусім у «Великій дидактиці», вперше у світі педагогічна теорія набула якості науки. Тут розглянуті всі найважливіші питання педагогічної науки. Коменський прямо не дає дефініцій головних понять педагогіки, але аналіз праць Коменського з питань виховання і навчання, особливо «Великої дидактики», робить очевидною його точку зору. Так, наприклад, Коменський ніде не дає визначення педагогіки як науки, але зі змісту його праць ясно, що педагогіку він розуміє як науку про виховання дитини; Коменський ніде не дає визначення уроку, але з його творів ми вільно можемо вивести розуміння уроку як форми організації навчання. Класична праця Коменського «Велика дидактика» 1632 р. послідовно і систематично висвітлює майже всі основні проблеми навчання і виховання. Довга назва книги в урочистому стилі тієї епохи сповіщає про її головні цілі: «Велика дидактика, яка містить універсальну теорію вчити всіх усього або вірний і ретельно обдуманий спосіб створювати по всіх общинах, містах і селах кожної держави такі школи, в яких би все юнацтво обох статей, без будь-якого де б то не було винятку, могло навчатися наук, вдосконалюватись в норовах, набиратись благочестя і, таким чином, в роки юності навчитись всього, що потрібно для справжнього і майбутнього життя.

Коротко, приємно, ґрунтовно, де для всього, що пропонується, основи черпаються з самої природи речей істинність підтверджується паралельними прикладами з галузі механічних мистецтв порядок розподіляється по роках, місяцях, днях і годинах, Принцип природовідповідності виховання

Коменський першим з педагогів послідовно обґрунтував принцип природовідповідності у вихованні. Він розглядав людину як частину природи. Людина складається з усіх основних елементів природи, вона – світ у зменшеному вигляді, мікрокосмос. Оскільки це так, то і розвивається людина за спільними з природою законами. Отже, навчально-виховний процес повинен будуватися у відповідності з цими законами. Він першим у світі піднявся до усвідомлення наявності особливих законів у вихованні і навчанні. У своїх творах, і передусім у “Великій дидактиці“, він намагається визначити ці закони. Постановка загальної мети і завдань виховання З нового погляду на людину та з позицій щодо ролі виховання див. риси світогляду педагога

Коменський виводить ідею загальної освіти. Єдиним доцільним засобом реформування суспільства він називає зразкове виховання молоді. “Людина робиться людиною лише завдяки вихованню”. Справу виховання молоді покладає на школи. Тому вся молодь повинна відвідувати школу. З таких же міркувань Коменський виводить загальну мету і завдання виховання. Мета виховання — підготувати людину до майбутнього життя на небі, а також до справжнього життя на землі Така підготовка має три ступені триєдине завдання виховання:

– оволодіння мудрістю все знати про себе i речі навколишнього світу – цьому сприяє розумове виховання, освіта;

– оволодіння доброчесністю зовнішня i внутрішня вихованість – досягається через моральне виховання;

– оволодіння благочестям внутрішнє богошанування, зв’язок з Богом – здійснюється шляхом релігійного виховання.

Освіту, на думку Коменського, слід розпочинати якомога раніше і присвятити їй весь період юності – 24 роки. Даний відрізок часу він розділив на чотири 6-річні вікові періоди: дитинство 0-6 р., отроцтво 6-12 р., юність 12-18 р., змужнілість 18-24 р.. В основу такого поділу він поклав вікові особливості дітей. Кожному віковому періоду Коменський визначив відповідну школу: материнська школа материнське опікунство у кожній сім’ї; школа рідної мови елементарна народна школа, створюється у кожній общині, селі, містечку; латинська школа або гімназія створюється у кожному місті; академія створюється у кожній державі або великій провінції. Коменський запровадив поняття навчального року з поділом його на 4 чверті і канікули між ними. Педагог вимагав, щоб прийом учнів до школи відбувався один раз на рік – восени. У кінці навчального року ввів перевідні екзамени. Крім цього запровадив різні види контролю й перевірки успішності учнів у навчанні: поурочна, щодення, щотижнева, четвертна. До хиб у висловлюваннях Коменського відносно організації навчальної роботи треба віднести його припущення, що одного вчителя досить для якого завгодно числа учнів.

21. Класно-урочна система стверджує твердо регламентований режим навчально-виховної роботи: постійне місце і тривалість занять, стабільний склад учнів однакового рівня підготовленості, а пізніше і одного віку, стабільне розклад. Основною формою організації занять у рамках класно-урочної системи, за Я.А.Коменським, повинен бути урок. Завдання уроку повинна бути співмірна часовому проміжку часу, розвитку учнів. Урок починається повідомленням вчителя, закінчується перевіркою засвоєння матеріалу. Він має незмінну структуру: опитування, повідомлення вчителя, вправа, перевірка. За основною дидактичної мети розрізняють: урок ознайомлення з новим матеріалом; урок закріплення вивченого; урок застосування знань і умінь; урок узагальнення та систематизації знань; урок перевірки і корекції знань і умінь; комбінований урок.

- За основним способом проведення уроку розрізняють: урок у формі бесіди, лекції; екскурсії; кіноуроки; самостійна робота учнів; лабораторні та практичні роботи; поєднання різних форм занять.

- По основним етапам учбового процесу розрізняють: вступні; первинного ознайомлення матеріалом; утворення понять, встановлення законів і правил; застосування отриманих правил на практиці; повторення й узагальнення; контрольні; змішані або комбіновані. Структура уроку — це сукупність різних варіантів взаємодій між елементами уроку, що виникає в процесі навчання і забезпечує його цілеспрямовану дієвість.

Урок ознайомлення з новим матеріалом

Структура цього уроку визначається його основною дидактичною метою: введенням поняття, встановленням властивостей досліджуваних обєктів, побудовою правил, алгоритмів і т.д. Основна дидактична мета його — формування певних умінь. Найбільш загальна структура уроку закріплення вивченого така: 1. перевірка домашнього завдання, уточнення напрямів актуалізації матеріалу; 2. повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивація навчання; 3. відтворення вивченого і його застосування в стандартних умовах; 4. перенесення набутих знань і їх первинне застосування в нових або змінених умовах з метою формування умінь; 5. підведення підсумків уроку; 6. Постановка.

Дата добавления: 2015-05-24