Основні ідеї сучасної концепції виховання

Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а й для всього суспільства в цілому:

- забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів;

- відхід від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на «усередненого» вихованця;

- формування національної свідомості і людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

- виховання правової культури: поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання та дотримання законів;

- забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших, культури та історії рідного народу;

- формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови;

- виховання духовної культури особистості та створення умов для вироблення нею власної світоглядної позиції;

- утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, милосердя, патріотизму, доброти та інших доброчинностей;

- культивування кращих рис української ментальності - працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв'язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі;

- формування почуття господаря й господарської відповідальності, підприємництва та ініціативи, підготовка дітей до життя в умовах ринкових відносин;

- забезпечення повноцінного розвитку дітей і молоді, охорона й зміцнення їх фізичного, психічного та духовного здоров'я;

- формування соціальної активності та відповідальності особистості через включення вихованців у процес державотворення, реформування суспільних стосунків;

- забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб і почуттів;

- вироблення екологічної культури людини, розуміння необхідності гармонії її відносин з природою;

- прищеплення глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

- спонукання вихованців до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності.

35. Методологія виховання – це способи організації професійної взаємодії педагога з вихованцями з метою виріщення завдань виховання.

Методи виховання – це сукупність способів впливу на волю, почуття, емоції вихованця.

Прийом виховання – це елемент методу, який використовується з метою удосконаленнч, підвищення ефективності методу. Прийоми виховання самостійної педагогічної задачі не виконують: підпорядковується тій, яку реалізує.

Засоби виховання – це те,що допомагає реалізувати метод.

Сучасна педагогічна практика використовує таку систему методів виховного впливу:

1. Методи формування свідомості (освітні, метод переконання, метод навіювання, метод прикладу)

Основне призначення – вплив на свідомість, волю, почуття, емоції вихованця, з метою пояснення правил та довести необхідність певної поведінки, норм та правил спілкування.

Освітні методи: лекції, бесіди, розповіді, диспут.

Метод прикладу включає засоби і прийоми, що враховують природну схильність людини до наслідування, копіювання яскравих зразків і ідеалів. З наслідування розгортається генна програма психіки людини. Чим більше слів чує дитина, тим раніше починає говорити, чим частіше бачить позитивні вчинки, тим швидше розвиває етичні якості.

Метод навіювання – це комплекс способів інформаційної дії на психіку людини, пов'язаної із зниженням логічності і критичності мислення і сприйняття установок, вимог на підсвідомому рівні. Навіювання (або суггестія) досягається вербальними і емоційними засобами за участю певних жестів, міміки, дій вихователя.

Метод переконання – усна дія на свідомість що вчиться за допомогою логічних доказів, дозволяє сформувати у нього систему знань, цінностей і ідеалів. Результатом методу переконання є переконаність людини як стійка властивість особи, що визначає рівень світогляду, що реалізовується в діяльності і вчинках.

2. Методи організації діяльності виховання та форм досвіду громадської поведінки (педагогічна вимога, доручення, виховні ситуації).Призначення – досягнення єдності свідомості і поведінки.

3. Методи стимулюванняі корекції поведінки і діяльності (заохочення, покарання, змагання).

Заохочення має бути адекватним досягненням дитини.

Покарання – це такий вплив на особистість вохованця, яка виражає осуд дій та вчинків, які суперечать нормам суспільної поведінки.

4. Методи самовиховання (самоаналіз, самооцінка, самоконтроль, самонавіювання).

Дата добавления: 2015-05-24