Мета і завдання гуманістичного виховання

Виховання як процес інтеріоризації загальнолюдських цінностей

С.Л. Рубінштейн зазначав, що метою виховання має бути не зовнішнє пристосування людини до соціальних вимогам, а формування у нього внутрішньої моральної позиції, тобто виховання можна розглядати як соціально організований процес інтеріоризації (перекладу «у внутрішній план») загальнолюдських цінностей.

Психологічні дослідження показують, що успішність такої інтеріоризації здійснюється за активної участі й інтелектуальної, і емоційної сфер особистості. Тобто, конструюючи і організовуючи виховний процес, педагогу необхідно стимулювати у вихованців не тільки усвідомленням ними загальносоціальних вимог та відповідності / невідповідності своєї поведінки, але і чуттєве проживання пошуку власної морально-етичної, громадянської позиції. І тоді стає зрозумілим, що виховання як процес інтеріоризації загальнолюдських цінностей може здійснюватися двома способами.

1. За допомогою повідомлення та роз'яснення «готових» суспільно корисних цілей, ідеалів, моральних норм поведінки. Цей спосіб рятує вихованця від стихійного пошуку, часто пов'язаного з безліччю помилок. Він спирається на змістовно-смислову переробку наявною у нього мотиваційної сфери і свідомо-вольову роботу з переосмислення свого ставлення до дійсності.

2. За допомогою створення спеціальних психолого-педагогічних умов, які актуалізували б природні ситуативні спонукання й інтереси (наприклад, пізнавальний інтерес) і тим самим стимулювали суспільно-корисну діяльність.

Обидва ці способу результативні за умови їх системного застосування, взаємодоповнюваності та інтеграції.

Проблемам виховання дітей і молоді в дусі гуманізму особливу увагу надавав В.О.Сухомлинський. Він неодноразово підкреслював, що нема і не може бути виховання гуманіста без людської любові і поваги до вихованців, бо саме розумна любов і повага роблять дитину здатною піддаватись впливові педагога і колективу.

Метою гуманістичного виховання є формування гуманістичного світогляду на основі розвитку етичної культури школярів. Це відповідає базовому розумінню культури особистості як гармонії культури знань, умінь і ставлень. Знання й уміння опосередковують ставлення. Ставлення – це реальний дійсний зв’язок, який встановлює людина з об’єктами оточуючої дійсності в своїй свідомості. Це зв’язок особистісного “Я – Я”, “Я – Ти”, “Я – природа”, “Я – суспільство”. Показниками ставлення особистості є її якості. Якості несуть в собі в прихованому стані значиме для людей – цінність.

У педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського знаходимо багато творів та висловлень стосовно проблеми гуманного управління школою. Методи і форми управління школою, коли директор виступав інспектором над вчителями, чиновником-адміністратором, в обов'язки якого входило стежити, чи правильно викладається програма, чи не допущено якихось помилок, вважались анахронізмом для Василя Олександровича. Так, М.Легкий та І.Остаповський характеризують сутність і зміст гуманного управління школою в педагогічній концепції В.О.Сухомлинського.

Вивчення ними досвіду павлиського педагога показало, що однією з головних умов гуманного управління школою за його системою було наукове дослідження особистості дитини: „ Щоб бути гуманним,– потрібно знати душу дитини”. Виходячи із можливості зазначеного, В.О.Сухомлинський та педколектив його школи глибоко вивчали, досліджували природний анатомо-фізіологічний бік психічних явищ, духовний світ дитини, залежність процесів, що в ній відбуваються, від найрізноманітніших факторів навколишнього середовища.

Узагальнюючий аналіз найбільш відомих вітчизняних та зарубіжних педагогічних виховних систем, пріоритетним напрямом діяльності яких є здйснення навчання та виховання на засадах гуманізму дозволяє визначити основні цілі та завдання системи виховного процесу в сучасній школі.

Сутність основних положень цієї системи полягає у наступному:

У центрі навчально-виховного процесу - дитина, яка є не тільки об'єктом, але й суб'єктом виховання. Життєвий досвід дитини - вирішальний фактор формування особистості; дитина сама створює свою особистість, а вся система навчання і виховання повинна допомогти їй виявити у собі і розвинути те, що їй органічно притаманне.

У вихованні:

- орієнтація на духовно збагачену особистість, як альтернатива функціонуючим односторонньо інтелектуалістичним моделям шкіл. Звідси основне завдання педагога - допомогти дитині створити гармонію між тілесно-фізичним та духовним;

- виховання повинно бути вільним. Кожна дитина має пізнати світ і знайти у ньому своє місце, не перестаючи його любити. Школа має забезпечити простір вільним та природнім проявам особистості дитини. Свобода дитини повинна бути обмежена лише інтересами колективу;

- основна увага педагогів повинна надаватись моральному вихованню особистості учня з пріоритетом загально - людських цінностей, де провідна роль належить сім'ї. Недопустиме лише формальне засвоєння моральних правил. Істинно моральній поведінці може навчити лише саме життя, тобто конкретний життєвий досвід дитини.

Завдання сучасної школи у гуманістичному вихованні:

- так побудувати діяльність, щоб сама її організація виховувала дітей у дусі високої моральності;

- забезпечення індивідуального підходу у вихованні, що грунтується на власному виборі дитини, а звідси - побудова виховання на висновках з наукового аналізу результатів спостереження та вивчення дитини.

У змісті, формах та методах навчання:

- збільшення у навчальних планах питомої ваги предметів гуманітарного циклу;

- гуманістична спрямованість змісту навчальних дисциплін;

- образне, художнє викладення матеріалу;

- врахування вікових життєвих ритмів дітей, сензитивних періодів у навчанні;

- диференційований підхід, робота в індивідуальному режимі учнів;

- гуманізація форм контролю знань, оцінювання не тільки результату, але й затрачених зусиль;

- забезпечення почуття успіху у навчанні;

- уникнення транслювання знань у готовому вигляді.

В управлінні школою:

- колегіальність прийняття рішень, систематична робота учительських колегій;

- учнівське самоврядування;

- постійна турбота про здоров'я дітей;

- створення цілісної системи вивчення учнів, проведення тематичних психологічних семінарів та науково-педагогічних рад і консиліумів;

- організація навчання вчителів, підвищення їхньої кваліфікації, ознайомлення з передовим педагогічним досвідом, світовими альтернативними педагогічними системами;

- організація спільної діяльності школи та сім'ї, робота батьківських університетів, теоретичних семінарів;

- організація "життєвого простору" дітей, продумане оточення, яке якомога більше наближається до умов сім’ї.

У характері взаємовідносин всіх учасників педагогічного процесу:

- створення особливої атмосфери взаємодовіри та взаємоповаги;

- використання стилів педагогічного спілкування на основі дружньої прихильності та захоплення спільною творчою діяльністю;

- висока ступінь інтеграції школи та сім'ї;

- формування учнівських класів за моделлю сім'ї - різновікові групи у молодшій школі;

- дотримання і вдосконалення спільно вироблених шкільних традицій, свят, усього, з чого формується "обличчя" школи та її індивідуальність.

33. Принципи виховання – це вихідні положення, які визначають основні вимоги до організації процесу виховання і управління ними.

Сучасна теорія і практика виховання керуються такою системою принципів:

- принцип гуманізму;

- принцип демократизму;

- принцип суспільної спрямованості виховання та зв’язку з життям;

- принцип опори на позитивне у вихованні;

- принцип виховання у колективі і через колектив;

- принцип поєднання довіри до особистості з розумною вимогою до неї;

- принцип культуро відповідності;

- принцип індивідуальних вікових особливостей.

Дата добавления: 2015-05-24