Базова культура особистості

Виховання, самовиховання, перевиховання

Виховання – це цілеспрямований організований процес впливу на особистість з метою її всебічного і гармонійного розвитку. Самовиховання – процес цілеспрямованої роботи над розвитком і самовдосконаленням людини. Полягає в самоконтролі за виявленими в себе недоліками і вадами.

Самовиховання є найвищим результатом виховання. Як зазначав Сухомлинський, «тільки те виховання є справжнім, яке веде дитину до самовиховання».

Перевиховання розуміють як вплив на усунення в діях, вчинках, способові життя негативних звичок і поступову заміну їх на позитивні риси і якості, що теж потребує зусиль.

Програма перевиховання: подолання психологічного бар’єра – налагодження позитивного досвіду – створення сприятливих умов для активної участі в усіх видах діяльності.

37. Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.

Передусім самовиховання потребує від людини знання себе, вміння оцінювати власні позитивній негативні риси. Важливим аспектом самовиховання є логічне мислення, вміння аналізувати кожен свій вчинок, що сприяє виробленню вимогливості до себе як постійної риси характеру, без якої неможливо досягти успіху. Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач.

На сучасному етапі українського державотворення виникла необхідність виділення основного компоненту виховання – базова культура особистості – цілісність, яка включає в себе необхідну сукупність якостей і властивостей, володіння якими дозволить їм жити і розвиватися в гармонії з собою і навколишнім світом.

Вимоги до базової культури особистості багатогранні. Іони зумовленні потребами суспільства, але, насамперед, потребами особистості. Основою формування базової культури особистості є світогляд – система наукових поглядів людини на світ і на своє місце в ньому.

Громаданська культура є результатом грамотного виховання особисті. Це глибоке усвідомлення своєї належності до власної країни, почуття патріотизму і громадянської гідності, знання про єдність свободи вибору і відповідальності, готовність до зміцнення своєї держави, становлення в ній демократії.

Визначальними характеристиками громадянської культури є патріотизм, правосвідомість, політична культура, моральність, реалізація громадянської позиції у соціальній практиці.

Із змістової точки зору патріотичне виховання школярів в сучасних умовах - це, насамперед, становлення національної свідомості, почуття належності до рідної землі, народу.

Основоположними документами, які регулюють взаємовідносини громадян і державних органів в Україні, є Конституція як Основний Закон держави і суспільства, інші законодавчі акти верховних органів і уряду, а також постанови місцевих структур влади. Зокрема, для учителів, батьків і учнів обов'язковими документами є Закон України "Про освіту" (1996), Закон України "Про загальну середню освіту (1999) та інші.В умовах побудови правової демократичної держави велике значення мають такі міжнародні документи як "Конвенція про права дитини", прийнята Асамблеєю ООН в 1989 році і ратифікована Верховною Радою України в 1991 році, "Резолюція з прав людини (1989 р.), рекомендації ЮНЕСКО "Про виховання в дусі миру" (і974 р.). На основі цих та інших документів виробляються правові акти багатьох країн світу.Важливе місце у правовому вихованні займає виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів (Герба, Прапора, Гімну), державної мови.

Важливе місце у змісті громадянського виховання відводиться формуванню культури міжетнічного та міжнаціонального спілкування. Високий рівень культури міжетнічних і міжнаціональних відносин передбачає рівність і співробітництво всіх народів, їх гармонію, орієнтує людину і суспільство на злагоду, взаємодію, взаємодопомогу, партнерство, діалог, толерантність.

Формування правової культури тісно пов'язане з вихованням політичної культури. Політична освіченість включає знання про типи держав, політичні організації й інституції, принципи, процедури й регламенти суспільної взаємодії, виборчу систему. Моральними цінностями, які визначають громадянську поведінку особистості, є совість, чесність, правдивість, свобода, гідність, рівність, справедливість, повага, толерантність, працелюбність, відповідальність та інші.

Основне завдання трудової культури – вихованя поваги і любові до праці, усвідомлення того факту, що праця є могутнім засобом психічного і фізичного розвитку. Також важливим у вихованні є формування естетичної та екологічної культури.

39. Базова культура особистості та зміст освіти

У традиційній педагогіці зміст освіти визначається як сукупність систематизованих знань, умінь і навичок, поглядів і переконань, а також певний рівень розвитку пізнавальних сил і практичної підготовки, досягнуті в результаті навчально-виховної роботи. Це так званий психолого-орієнтований підхід до визначення сутності змісту освіти. При такому підході в центрі уваги знаходяться знання як духовне багатство людства, накопичене в процесі пошуків та накопичення історичного досвіду. Однак при психолого-орієнтованому підході до змісту освіти знання стають абсолютною цінністю.

В останнє десятиліття в світі ідеї гуманізації освіти все більше стверджується особистісно-орієнтований підхід до виявлення сутності змісту освіти. І.Я.Лернер і М.Н. Скаткін під змістом освіти розуміють педагогічно адаптовану систему знань, навичок і умінь, досвіду творчої діяльності і досвіду емоційно-вольового ставлення, засвоєння якої покликане забезпечити формування всебічно розвиненої особистості, підготовленої до відтворення (збереження) і розвитку матеріальної і духовної культури суспільства.

В. С. Ледньов вважає, що зміст освіти - це зміст процесу прогресивних змін властивостей і якостей особистості, необхідною умовою якого є особливим чином організована діяльність. У зв'язку з цим воно виступає як зміст триєдиного цілісного процесу освіти особистості через засвоєння досвіду, виховання і розвитку.

Зміст освіти включає в себе наступні види знань:

- Основні поняття і терміни, які відображають як повсякденну дійсність, так і наукові знання;

- Факти повсякденної дійсності й науки, необхідні для доказу та відстоювання своїх ідей;

- Основні закони науки, що розкривають зв'язки і відносини між різними об'єктами та явищами дійсності;

- Теорії, що містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів, про взаємозв'язки між ними і про методи пояснення та передбачення явищ даної предметної області;

- Знання про способи наукової діяльності, методах пізнання та історії отримання наукового знання;

- Оцінні знання, знання про норми відносин до різних явищ життя, встановленим в суспільстві.

Названі види знань відрізняються друг від друга функціями в навчанні, а також використовуваними технологіями. Основні функції знань: засіб створення загальної картини світу, інструмент пізнавальної і практичної діяльності, основа цілісного наукового світогляду.

Таким чином, зміст освіти - те, чому вчити, це зміст процесу прогресивних змін, властивостей і якостей особистості, необхідною умовою чого є особливим чином організована діяльність.

Під стандартом освіти розуміється система основних параметрів, прийнятих в якості державної норми освіченості, що відбиває суспільний ідеал і враховує можливості реальної особистості і системи освіти щодо досягнення цього ідеалу (В. С. Ледньов).

Державні освітні стандарти дозволяють здійснювати функцію підвищення якості освіти. Вони покликані фіксувати мінімально необхідний обсяг змісту освіти і задавати нижню допустиму межу рівня освіти. До їх введення загальнодержавних обов'язкових норм не існувало. Наявні орієнтири та уявлення про якість загальної освіти складалися стихійно, були націлені на найбільш підготовлених школярів і були недоступні значної частини учнів. Відсутність явно окреслених меж засвоєння призводило до того, що реальний рівень знань багатьох випускників опинявся надзвичайно низьким, а високий рівень освіченості окремих школярів не вирішував проблеми якості освіти в цілому.

Базовий компонент змісту освіти призначений для організації навчального процесу, спрямованого на досягнення вимог освітнього стандарту. (Тобто це базова система знань)

40.

40. Філософсько-світоглядна підготовка учнів

Одним із провідних завдань виховання базової культури особистості є формування світогляду школярів. Світогляд - це система наукових поглядів людини (філософських, соціально-політичних, правових, моральних, естетичних) на навколишній світ (явища природи, суспільні процеси, свідомість людей), своє місце в ньому.

Світогляд є духовним середовищем людини, її "внутрішнім Я". Осмислюючи свою суб'єктивність і навколишній світ, людина завдяки світогляду починає усвідомлювати себе здатною до його інтелектуального і практичного засвоєння, формуватися як людська індивідуальність.

Водночас світогляд є фактором самосвідомості епохи, складовою культури і тому - необхідним фундаментом освіти. Забезпечуючи осмислення екзистенціальних питань людського буття, культурно-світоглядний контекст освіти орієнтує школу не тільки на оволодіння учнями сучасними знаннями, а й на формування у них необхідних громадянських позицій, ціннісних орієнтацій, готовності і здатності жити повноцінним особистим і соціальним життям. У цьому розумінні формування світогляду - одна з найвищих цілей освіти.

Структуру світогляду складають знання, погляди, переконання. Знання є суб'єктивним відображенням об'єктивної реальності, результатом засвоєння ("присвоєння") знань, які накопичило людство протягом історії в процесі розвитку суспільної практики. У свідомості людини результат пізнання навколишньої дійсності відображається у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій, ідей, норм. Одні з них є актуальними для людини, тобто набувають для неї суб'єктивного, особистісного смислу, інші - залишаються лише словесними знаннями. Погляди і переконання - це прийняті людиною уявлення про світ як достовірні і емоційно пережиті. Переконання - знання, які перейшли у внутрішню позицію особистості. Виконуючи регулятивну функцію, переконання визначають увесь духовний склад особистості: її спрямованість, ціннісні орієнтації, інтереси, бажання, почуття, вчинки.

Сучасна українська школа зорієнтована на формування в учнів науково-матеріалістичних поглядів і переконань. У ст. 35 Конституції України записано: "Церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа - від церкви", що визначає світський характер держави, а також світський характер навчання і виховання у всіх типах навчальних закладів.

У ст. 6 Закону "Про освіту" підкреслено, що одним із основних принципів освіти є "науковий, світський характер", "інтеграція з наукою і виробництвом".

У багатьох провідних країнах світу суспільні навчальні заклади відокремлені від церкви і релігії.

Основними засобами формування світогляду учнів є процес навчання, позакласна діяльність, самостійна робота. Засвоєння світоглядних аспектів знання забезпечується відбором змісту, методами викладання, виділенням фундаментальних ідей у кожній галузі знань і діяльності, міжпредметними зв'язками, створенням інтегрованих курсів.

Формування світогляду залежить від впливу на інтелект, емоції, волю особистості, від її активної практичної діяльності.

Інтелектуальний компонент світогляду передбачає рух від безпосереднього, чуттєвого відображення дійсності до понятійного, абстрактного мислення, а потім - повернення, сходження від абстрактного до конкретного. Останній забезпечує не просте нанизування абстракцій одна на одну, а створює синтез, який сприяє подальшому заглибленню в суть явищ матеріального світу у всіх їх причинних зв'язках і опосередкованостях. Результатом аналітико-синтетичної діяльності є поняття, ідеї, теорії. У них містяться і знання, і способи діяльності. Це вимагає використовувати для розвитку учнів єдність знань і умінь мислити та діяти.

Для того, щоб знання переросли у переконання особистості, вони повинні проникнути у сферу її почуттів і переживань.

Емоційний компонент світогляду спонукає вчителя звертатися до особистого досвіду учнів, життєвих ситуацій, творів літератури й мистецтва і под., щоб створити і підтримати сприятливий соціально-психологічний фон для формування переконань.

Погляди і переконання формуються у спілкуванні та власній практичній діяльності школярів.

Практично-дійовий компонент світогляду передбачає включення учнів у досить широку сферу практичних дій: трудову, громадську, художню, технічну та інші види діяльності, в широке коло соціальних відносин, озброєння різнобічною інформацією, досвідом спілкування.

Дата добавления: 2015-05-24