Дидактика як наука

Слово «дидактика» походить від грецького «дидактикос» — повчальний. Дидактика — це розділ педагогіки, який містить теорію навчання і освіти. Термін «дидактика» застосовували вже в XVII ст. Я. А. Коменський у своєму творі «Велика дидактика» головну увагу приділив освіті і навчанню дітей та юнацтва. А. Дістервег визначав дидактику як частину педагогіки, у якій викладено теорію навчання. У сучасних курсах педагогіки дидактика розглядається як теорія освіти і навчання.

Предметом дидактики є процес навчання, який організовується свідомо, систематично і планомірно, а також умови, які забезпечують його успішне протікання (методи, прийоми, засоби навчання, зміст освіти, комунікації між педагогом і учнем).

Основними дидактичними поняттями є: освіта, навчання, виховання, викладання, учіння.

Освіта – процес і результат навчання.

Навчання – цілеспрямований процес передачі знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини.

Виховання – цілеспрямований організований процес впливу на особистість з метою її всебічного і гармонійного розвитку.

Викладання – впорядкована діяльність педагога по реалізації мети навчання, забезпечення інформування, виховання, усвідомлення і практичного застосування знань.

Учіння – процес, в ході якого на основі пізнання, вправляння й набутого досвіду виникають нові форми поведінки і діяльності, змінюються раніше набуті.

Основні завдання:

- відповідає на питання для чого? чого? і як? навчати;

- описує і пояснює процес і умови навчання;

- визначає педагогічні основи змісту освіти;

- розробляє нову, сучасну технологію навчання;

- конструює систему контролю, діагностики та оцінки системи навчання.

23. Процес навчання – специфічна форма пізнання об’єктивної дійсності, оволодіння суспільно-історичним досвідом людства; двосторонній процес взаємопов’язаних діяльностей учителя (діяльності викладання й діяльності з організації й управляння навчальною діяльністю учня) і діяльності учня (учіння), спрямований на оволодіння учнями системою знань з основних наук, вмінь і навичок, їх практичне застосування, розвиток творчих здібностей.

Викладання – впорядкована діяльність педагога по реалізації мети навчання, забезпечення інформування, виховання, усвідомлення і практичного застосування знань.

Учіння – процес, в ході якого на основі пізнання, вправляння й набутого досвіду виникають нові форми поведінки і діяльності, змінюються раніше набуті.

Методологічною основою процесу навчання в сучасній педагогіці є наукова теорія пізнання (гносеологія), яка передбачає єдність історичного та логічного в педагогічних процесах, методологічний аналіз основних дидактичних понять тощо.

Основною рушійною силою процесу навчання є протиріччя (невідповідність) між постійно зростаючими вимогами суспільства та можливостями щодо реалізації процесу навчання, які визначаються соціально-економічним прогресом і становищем освіти в даний період.

У процесі навчання виділяють ряд внутрішніх протиріч:

• між попереднім рівнем знань учнів і новими знаннями;

• між знаннями та вмінням, їх застосуванням у практичній діяльності;

• між необхідним та реальним рівнем ставлення учнів до учення;

• між більш складними пізнавальними завданнями і наявністю попередньо недостатніх для їх вирішення засобів тощо.

24. Логіка навчального процесу — це оптимально ефективний шлях мовленнєвої діяльності учня від попереднього рівня знань, умінь, навичок та розвитку до їх прогнозованого (потрібного) рівня. Логіка навчального процесу містить такі складові: 1) розуміння й усвідомлення пізнавальних завдань; 2) оволодіння знаннями; 3) виведення законів і правил; 4) формування умінь і навичок; 5) застосування знань у практичній діяльності; 6) аналіз і оцінювання навчальної діяльності учнів. Попередній рівень знань, умінь, навичок і розвитку зумовлюється рівнем навченості та розвитку особистості на певний час. Прогнозований (потрібний) рівень визначається навчальними програмами стосовно конкретної теми, розділу і навчальної дисципліни.

Рубінштейш розрізняє такі стадії (етапи) процесу засвоєння:

початкове ознайомлення з матеріалом або його сприймання в широкому розумінні;

осмислення;

спеціальна робота, пов'язана із закріпленням матеріалу;

опанування матеріалу - можливість оперувати ним у різних умовах[5, с.60].

Ця схема є загальною стратегією засвоєння. Доцільно співвіднести її з однією з розроблених у психолого-дидактичній площині конкретною моделлю поетапного управління формуванням розумових дій (П.Гальперін, Н.Тализіна).

Відповідно до цієї моделі розрізняють п'ять етапів у процесі засвоєння.

Ознайомлення. На цьому етапі учням роз'яснюють цілі дії, те, на що треба орієнтуватись при виконанні дії, як довільно її виконувати, а також формують у них необхідну мотивацію.

На етапі матеріальної (матеріалізованої) дії остання виконується у зовнішній, матеріальній та розгорнутій формі. Це допомагає учням засвоювати зміст дії (склад її операцій, правила виконання), а вчителюз дійснювати об'єктивний контроль за виконанням кожної операції.

На етапі зовнішнього мовлення всі елементи дії подаються у формі усної чи письмової мови. Відбувається подальше узагальнення дії, проте вона ще не стає автоматизованою, "згорнутою".

На етапі „зовнішнього мовлення про себе дія виконується у формі проговорювання про себе. Далі дія змінюється у напрямку узагальнення і згортання.

На етапі внутрішнього мовлення дія максимально згортається і автоматизується.

Внутрішній процес засвоєння знань включає три взаємопов'язані етапи (стадії).

На першій стадії відбувається сприймання, осмислення і запам'ятовування матеріалу, що вивчається, або засвоєння теоретичних знань.

На другій стадії засвоюються навички і вміння практичного застосування знань, що вимагає проведення спеціальних тренувальних вправ.

На третій стадії здійснюється повторення, поглиблення і закріплення знань, удосконалення практичних умінь і навичок.

Дата добавления: 2015-05-24