Теоретичний апарат корекційної педагогіки

Сутність корекційної педагогіки як науки

Діти з порушеннями поведінки

Діти зі складними порушеннями розвитку

Діти з раннім дитячим аутизмом

Діти із затримкою психічного розвитку

Поняття про затримку психічного розвитку (ЗПР)

Групи дітей із ЗПР

Діагностика та корекція розвитку дітей із ЗПР

Поняття про синдром раннього дитячого аутизму

Причини та механізми виникнення РДА. Психологічна сутність раннього дитячого аутизму. Класифікація РДА

Психологічні особливості розвитку пізнавальної сфери дітей із синдромом раннього дитячого аутизму (розвиток уваги, відчуттів і сприймання, мовлення, мислення)

Розвиток особистісної та емоційно-вольової сфери дітей із синдромом раннього дитячого аутизму

Психологічні особливості діяльності дитини з раннім дитячим аутизмом. Ігрова та учбова діяльність дітей із РДА

Психологічна діагностика і корекція раннього дитячого аутизму

Завдання корекційної освіти дітей зі складними порушеннями розвитку

Причини складних порушень розвитку

Класифікації дітей зі складними порушеннями розвитку

Психологічні особливості дитини зі складними порушеннями розвитку

Діагностика і корекція розвитку під час складних порушень

Поведінка людини у її психолого-педагогічному вимірі

Особливості порушень поведінки дошкільників та молодших школярів

Порушення поведінки у підлітковому віці

Шляхи профілактики та корекції поведінкових відхилень

Термінологічний словник

За офіційною статистикою, більше 10 % дітей народжується з вадами розвитку, причому за останні десятиріччя ця кількість має тенденцію до збільшення. У світі, згідно даних ООН, налічується приблизно 450 мільйонів людей із явними порушеннями психічного та фізичного розвитку, з них майже 200 мільйонів - це діти з обмеженими можливостями. При цьому межа між нормою і патологією розвитку і поведінки дуже часто є умовною.

Питання психофізіологічних особливостей дітей із порушеннями розвитку, закономірності їх навчання і виховання, особливості спеціальної освіти дітей зі спеціальними потребами та особливості їх розвитку, шляхи соціальної адаптації та реабілітації цієї категорії осіб досліджували у своїх працях науковці В. Бондар, Л. Вавіна, Л. Виготський, В. Засенко, В. Золотоверх, А. Колупаєва, Г. Мерсіянова, Т. Сак, В. Синьов, Є. Соботович, М. Супрун, Л. Фомічова, О. Хохліна, О. Шевченко, М. Шеремет, М. Ярмаченко та інші.

Ключовою тенденцією гуманізації спеціальної освіти є зміна традиційно вживаної термінології і професійних висловів та заміна їх евфемізмами. У міжнародній практиці немає однозначного підходу до позначення реалій, пов’язаних із діяльністю спеціальних закладів. Наприклад, у різних країнах наука про навчання і виховання дітей із розладами психофізичного розвитку має неоднакові назви – «дефектологія», «реабілітаційна педагогіка», «педагогіка спеціальної школи», «спеціальна педагогіка», «ортопедагогіка», «корекційна педагогіка». Ураховуючи важливу роль корекції у соціалізації дітей із порушеннями розвитку наш підручник має назву «Корекційна педагогіка».

Корекційна педагогіка – це наука, що вивчає сутність, закономірності, принципи, методи, форми організації освіти дітей із порушеннями розвитку.

Корекційну педагогіку тісно пов’язано зі спеціальною психологією -наукою, що вивчає психофізіологічні особливості дітей із порушеннями розвитку.

У соціумі сформувалася точка зору, що терміни «дефективна», «неповноцінна», «аномальна», «розумово відстала», «дебільна» мають бути замінено на евфемізми. Тому як синонімічні ми будемо вживати такі дефініції:

- «діти зі спеціальними потребами»,

- «діти з особливими освітніми потребами»,

- «неповносправні»,

- «діти з особливостями фізичного чи розумового розвитку»,

- «діти з порушеннями розвитку»,

- «діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку» тощо.

Об’єктом корекційної педагогіки є корекційна освіта дітей зі спеціальними потребами та особливості їх розвитку як соціокультурний педагогічний феномен.

Предметом корекційної педагогіки є теорія і практика корекційної освіти, спрямовані на вивчення особливостей розвитку, навчання й виховання дітей із особливими освітніми потребами; виявлення найбільш результативних шляхів та засобів, що мають сприяти своєчасному виявленню, попередженню і корекції недоліків, компенсації діяльності порушених органів і систем організму людини з метою подальшої соціальної адаптації та інтеграції таких осіб у суспільство, забезпечення їм максимально незалежного життя.

Завданнями корекційної педагогіки на сучасному етапі розвитку освіти є:

1. Вивчення історії становлення й розвитку корекційно-педагогічної діяльності, спрямованої на розвиток дітей із особливими потребами.

2. Виявлення провідних тенденцій у попередженні й подоланні відхилень у розвитку та поведінці дітей, етіології (причинно-наслідкової обумовленості) психофізіологічного розвитку й соціально-педагогічних умов життєдіяльності дитини.

3. Розроблення технології, сукупності методів, прийомів і засобів корекційно-педагогічного впливу на особистість дитини з порушеннями розвитку.

4. Проведення аналізу загальної і спеціальної освіти дітей із порушеннями розвитку та поведінки в умовах масової школи.

5. Визначення завдань, цілей та основних напрямів діяльності спеціальних, корекційно-розвивальних закладів.

6. Клініко-фізіологічне і психолого-педагогічне вивчення об’єктивних закономірностей розвитку дітей із різними видами порушень.

7. Визначення природи й сутності недоліків у розвитку дітей, аналіз причин і умов їхньої появи.

8. Створення необхідної навчально-методичної бази щодо підготовки вчителя до корекційно-педагогічної роботи з дітьми, що мають порушення розвитку.

9. Створення необхідних умов для збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров’я дитини, розвиток її особистості з максимальним використанням її потенційних можливостей.

10. Розроблення різних варіантів навчання на різних ступенях розвитку з урахуванням:

- характеру, структури, глибини порушення і його негативного впливу на формування пізнавальної діяльності;

- рівня психічного розвитку дитини у цілому й окремих психічних функцій особистості;

- можливостей соціальної адаптації дитини, що ґрунтується на реальних можливостях її особистості.

11. Перегляд і визначення змісту загальноосвітнього й спеціального навчання дітей із порушеннями розвитку.

12. Інтегроване та інклюзивне навчання дітей із особливими потребами.

Особливим завданням спеціальних освітніх закладів є корекція розвитку дітей - спеціально організований педагогічний процес, спрямований на послаблення, подолання порушень розвитку, запобігання їм та сприяння розвитку дитини зі спеціальними потребами з метою якнайбільшого наближення до норми. Корекцію тісно пов’язано з поняттям розвитку дитини взагалі, тому у системі спеціальної освіти розглядають поняття «корекційно-розвивальна робота».

Проблема корекції, як свідчать дослідження В. Баудіш, І. Грошенкова, Г. Дульнєва, І. Єременка, В. Карвяліса, Є. Ковальової, В. Липи, В. Лубовського, І. Моргуліса, В. Синьова, Є. Соботович, В. Тарасун, Б. Тупоногова, О. Хохліної, поєднується з проблемою розвитку особистості і розглядається у цілому як проблема корекційного розвитку чи корекційно-розвивальної роботи у спеціальному освітньому закладі. Саме корекційне навчання (як і виховання) є провідним фактором у розвитку дитини з обмеженими можливостями.

Пошуки оптимальних шляхів реалізації корекційної роботи, удосконалення існуючих форм та методик спеціального навчання, розробка нових корекційних технологій активно відбуваються у корекційній педагогіці ХХІ століття. В останні роки гостру увагу до цих питань проявляють і вчителі масових шкіл, що пов’язано з неухильною інтеграцією загальної і корекційної освіти.

Система корекційної роботи будується на активному використанні збережених можливостей аномальної дитини, «пудів здоров’я, а не золотників хвороби» (за Л. Виготським).

Рання діагностика і корекція відхилень у розвитку є одним з пріоритетних напрямів корекційної педагогіки (Т. Ахутіна, Л. Вассерман, Т. Власова, Л. Виготський, І. Мамайчук, Л. Шипіцина, М. Bornstein, J.R. Kirby): чим раніше починається цілеспрямована робота з дитиною, що має особливості психофізичного розвитку, тим ефективнішими виявляються результати корекції відхилень у розвитку, а у деяких випадках – запобігання виникненню вторинних порушень. Необхідність програм раннього впливу на розвиток дитини обумовлено пластичністю центральної нервової системи, яка визначає великі потенційні можливості дитини та уможливлює позитивний вплив корекційної допомоги.

Актуальною є компенсація (лат. compensatio – заміщення, урівноваження) - заміщення або перебудова порушених/недорозвинених функцій організму. Це складний, багатогранний процес просування організму внаслідок вроджених або набутих аномалій. У дітей із порушеннями розвитку у процесі компенсації відбувається формування нових динамічних систем умовних зв’язків, виправлення порушених або ослаблених функцій, розвиток особистості. Інколи має місце декомпенсація – різке зниження працездатності, уповільнення розвитку аномальних дітей унаслідок негативних впливів і станів, руйнування компенсаторних механізмів.

Абілітація передбачає організацію системи заходів, спрямованих на опанування особою знань та навичок, необхідних для її незалежного проживання у соціальному середовищі: усвідомлення своїх можливостей та обмежень, соціальних ролей, розуміння прав та обов’язків, уміння здійснювати самообслуговування.

Соціальна реабілітація (лат. rehabilitas - відновлення придатності, здатності) у медико-педагогічному значенні передбачає включення аномальної дитини у соціальне середовище, залучення до суспільного життя і праці на рівні її психофізичних можливостей. Реабілітація здійснюється за допомогою медичних засобів, спрямованих на усунення або пом’якшення дефектів розвитку, а також спеціального навчання, виховання і професійної підготовки.

Інтегральними (міждисциплінарними) методиками та підходами, популярними у світовій та вітчизняній корекційно-реабілітаційній практиці, є: система ранньої реабілітації дітей з вадами здоров’я; технології соціокультурного, соціально-побутового та соціально-середовищного реабілітування; корекційно-педагогічні терапевтичні технології – музико-терапія, арт-терапія, ігротерапія, казкотерапія тощо; реабілітаційна технологія Марії Монтессорі; кондуктивна педагогіка Петьо; соціальна педіатрія та методика «Тандем»; реабілітаційно-педагогічні конструкти у площині концепцій реабілітаційної педагогіки та лікувальної педагогіки; соціальне реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності засобами фізичної культури та спорту.

Універсальна мета комплексного реабілітаційного процесу є багатоаспектною і представляється системою таких цілей: 1) відновлення та корекція здоров’я (фізичного, соціального, психічного); 2) соціалізація; 3) соціальна інтеграція; 4) соціальна адаптація; 5) підвищення якості життя; 6) формування стилю незалежного життя; 7) формування способу діяльності за типом «повноцінно функціонуюча людина». Вони пов’язані з навчально-виховним впливом на людину, мають переважно освітнє походження та реалізується через освітні методи та форми впливу (А. Шевцов, 2010).

Соціальна адаптація (від лат. adapto - пристосовую) має на меті приведення індивідуальної і групової поведінки аномальних дітей у відповідність із системою суспільних норм і цінностей, забезпечення адекватних стосунків із суспільством, колективом, усвідомленого виконання соціальних норм і правил.

Дата добавления: 2015-05-24