Значення слуху у розвитку дитини

Діти з порушеннями слуху

Слух відіграє важливу роль у розвитку особистості. Втрата слуху, навіть часткова, створює бар’єр між людиною і суспільством, ускладнює оволодіння знаннями і спеціальністю, обмежує трудову і суспільну діяльність.

Нормальна функція слухового аналізатора має особливе значення для загального розвитку дитини. Найважливішою є роль слуху в оволодінні мовленням. За відсутності слуху або його значного зниження дитина спонтанно (тобто самостійно, без спеціального впливу ззовні) не оволодіває звуковим словесним мовленням, тому що вона позбавлена можливості чути мовлення людей, які її оточують, у якості зразка для наслідування; не здатна контролювати вимову різних звуків. Тому можливості спілкування з людьми, а отже, і пізнання, оскільки одним із важливих засобів передачі інформації є усне мовлення, обмежені.

Слух –це здатність організму сприймати й диференціювати звукові коливання за допомогою слухового (або звукового) аналізатора. Слуховий аналізатор складається з периферичного відділу, тобто звукоприймального рецептора (зовнішнє, середнє, внутрішнє вухо), провідних нервових шляхів та центрального відділу аналізатора (мозкових клітин у скроневій ділянці великих півкуль головного мозку).

Слухові відчуття людина сприймає за допомогою вуха – органу, в будові якого розрізняють звукопровідну та звукочутливу частини. Звукопровідна частина вуха складається із зовнішнього вуха, барабанної перетинки, ковадла, молоточка, стремена.

Вони проводять коливання звукової хвилі до центральної частини вуха, в якій міститься його звукочутлива частина – кортіїв орган. Він складається із звукової мембрани, поперечні волоконця якої резонують на звукові хвилі, що надходять із середнього вуха, викликають збудження чутливих клітин кортієвого органу. Це збудження передається слуховим нервом до слухової ділянки кори великих півкуль головного мозку (скронева доля).

Функція органу слуху полягає в аналізі звуків із коливанням 16-20000 Гц і диференціації їх на шуми і тони. Звукові хвилі розрізняють за висотою, голосністю (інтенсивністю) та тембром. Висотна чутливість до звуків зумовлюється частотою коливань звукової хвилі.

Голосність, або інтенсивність звуку, залежить від амплітуди коливання звукової хвилі. Її визначають у белах або децибелах (децибел у 10 разів менший від бела). Найменше зростання або зниження голосності, яке може відчувати людське вухо, дорівнює одному децибелу.

Тривалий час люди не могли проникнути у сутність глухонімоти. Вони не бачили залежності мови від слуху, вважаючи їх відносно ізольованими явищами. Глухоніма людина оголошувалася карою божою за якісь гріховні дії чи помисли. Таким чином, вона ставала небажаною особою і тим самим була приречена на жалюгідне існування (М. Ярмаченко).

Відсутність або недорозвиненість мовлення ведуть до порушень у розвитку інших пізнавальних процесів і, головним чином, словесно-логічного мислення. Стан слуху значно впливає на розвиток психіки. У людей із порушенням слуху відбувається загальне недорозвинення пізнавальної діяльності. Первинний дефект аналізатора породжує вторинні відхилення у розвитку, які, у свою чергу, є причиною виникнення інших відхилень. Взаємодія різних проявів дефекту слуху третього, четвертого і так далі порядку все більше спотворює і збіднює структуру розвитку пізнавальної діяльності дитини, що не чує.

Кількість людей із відсутністю або зниженням функції органу слуху постійно збільшується. Особливо підвищується відсоток осіб із порушеним слухом у групі населення після п’ятдесяти років. Масштабні дослідження слуху у різних країнах показують, що приблизно 4-6 % від усього населення земної кулі мають порушення слуху такого ступеня, який ускладнює соціальне спілкування. При цьому близько 2 % населення має двосторонню значно виражену туговухість і сприймає розмовну мову на відстані менше 3 м, а до 4 % - страждають вираженою односторонньою туговухістю. У системі освіти збільшується кількість дітей, які поряд із порушенням слуху мають інші відхилення у розвитку.

Втрата слуху, особливо у ранньому віці, негативно позначається на формуванні індивідуальності людини, розвитку функціональних систем, гальмує її соціальну, побутову і психологічну адаптацію (Р. Боскіс, О. Дьячков, В. Засенко, Ф. Рау, Т. Розанова, І. Соловйов, Л. Фомічова, М. Шеремет, М. Ярмаченко).

Г луха дитина розвивається у надзвичайно складних і специфічних умовах. Самостійно оволодіти звуковою словесною мовою як засобом спілкування вона не може, адже не чує мови оточуючих, а тому не має звукових зразків для наслідування. З іншого боку, у глухої дитина відсутня можливість контролювати свій власний голос, і унаслідок цього вона не може «шліфувати» свої голосові вправи, як це робить кожна нормальна дитина з перших днів після народження (М. Ярмаченко).

Галуззю корекційної педагогіки є сурдопедагогіка (від лат. surdus - глухий + давньогрецьке παιδαγωγική «мистецтво виховання», παῖς - дитина і ἄγω - веду) – наука про освіту осіб із порушеннями слуху. Вона тісно пов’язана із сурдопсихологією - наукою, що досліджує психологічні особливості осіб із порушенням слухової функції.

Завданнями цих наук є:

- психолого-педагогічне вивчення осіб із порушеннями слуху й закономірностей оволодіння ними освітою залежно від індивідуальних особливостей і особливостей порушення слуху і мови;

- удосконалення, наукове обґрунтування і практична реалізація спеціальної освіти для різних категорій осіб із порушеним слухом;

- розроблення наукових основ змісту освіти, дидактики і спеціальних методик навчання осіб із порушеним слухом;

- розвиток різних підсистем спеціальної освіти осіб із порушеним слухом, спеціальних освітніх технологій розвитку залишкового слуху, навчання жестовій, рідній мові, усній мові, педагогічній реабілітації в післяопераційний період (після кохлеарної імплантації);

- модернізація технічних засобів корекції і компенсації порушень слухового аналізатора;

- удосконалення системи психолого-педагогічної роботи, спрямованої на соціальну адаптацію і соціально-професійну реабілітацію осіб із порушеним слухом;

- взаємодія і кооперація із педагогікою та психологією для поширення спеціальних педагогічних знань, розвитку інтеграційних ідей і їх реалізації.

До категорії дітей із порушеннями слуху відносять дітей зі стійким, незворотним, двостороннім порушенням слухової функції, під час якого звичайне (на слух) мовне спілкування із оточуючими ускладнене (туговухість) або зовсім неможливе (глухота).

Дата добавления: 2015-05-24