Спеціальне навчання дітей із порушенням слуху

Без спеціально організованого навчання глуха дитина залишається й німою, тобто стає глухонімою. Подолання порушення вимагає соціального за своєю природою, цілісного впливу на особистість слабочуючих учнів у спеціально організованому освітньо-виховному процесі, який:

- спирається не лише на досягнутий рівень розвитку, але й на компенсаторні можливості;

- вимагає особливих умов, які дозволяють максимально посилити компенсаторну дію з метою подолання наслідків дефекту;

- передбачає виправлення порушеного ходу становлення особистості, її соціальних зв’язків, усіх сторін її психіки. У цьому спеціальному процесі коригуються або знову створюються найбільш важливі для людини психічні функції, їх якості і властивості;

- здійснює формування мовлення і понятійного мислення, словесної пам’яті;

- створює умови для розширення можливостей компенсації дефекту за рахунок розвитку і використання слуху та інших збережених аналізаторів.

До спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) для глухих зараховують дітей 6 (7) років, які:

- не реагують на гучний голос;

- не реагують на голос розмовної гучності біля вуха;

- розрізняють окремі мовні звуки (а, о, у, р), що вимовляються біля вуха голосом підвищеної гучності.

Такі діти характеризуються середньою втратою слуху у мовному діапазоні понад 80 децибел частоти від 500 до 40 000 герц.

До спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей зі зниженим слухом зараховують осіб віком 6 (7) років, які:

- мають середню втрату слуху в діапазоні від 30 до 80 децибел;

- розрізняють мову (слова і словосполучення звичайної розмовної гучності на відстані 3 метрів) і мають унаслідок часткової втрати слуху різні рівні недорозвинення мовлення;

- утратили слух у шкільному або дошкільному віці, але зберегли мовлення (повністю або частково);

- розрізняють мову розмовної гучності на відстані 3 метрів від вуха, але мають значне недорозвинення мовлення, що зумовлює труднощі в навчанні таких дітей у загальноосвітньому навчальному закладі.

Не зараховують до спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) даного типу дітей:

- з вадами слуху у поєднанні з тяжкою, глибокою розумовою відсталістю;

- з тяжкими порушеннями мовлення на фоні нормального слуху (алалія, афазія та ін.);

- із психопатоподібними розладами;

- зі стійким денним і нічним енурезом, енкопрезом.

Школа для слабочуючих і пізньооглухлих дітей забезпечує своїм вихованцям загальноосвітню підготовку. Вирішальним засобом подолання аномального ходу розвитку виступає спеціальна система навчання мовленню.

Відсутність органічних уражень мовного апарату у слабочуючих, функціональний характер недорозвинення їхнього мовлення, вторинність відхилень у пізнавальній діяльності, особливості пристосування їх до часткового порушення слухового аналізатора - усе це розкриває сутність особливого розвитку таких дітей, вказує шляхи, способи і засоби їх освіти.

Характерною є особлива система занять, спрямована на:

- накопичення словника;

- уточнення звукового складу мовлення;

- засвоєння граматичної системи мовлення;

- оволодіння різними видами і формами мовлення.

У спеціальних школах (школах-інтернатах) для дітей з порушеннями слуху повинні бути:

- кабінет для індивідуальних занять з розвитку слухового сприймання і формування вимови з розрахунку організації одночасної роботи з учнями класу;

- слуховий кабінет для фронтальної роботи, обстеження слуху;

- кабінети для занять з предметно-практичного навчання;

- кабінет отоларингології.

Педагогічний процес у школі для слабочуючих передбачає:

- розширення можливостей учнів самостійно збагачувати власне мовлення поза спеціальним навчанням;

- корекцію самостійно набутого мовленнєвого матеріалу (уточнення звукового складу слів, їх лексичних і граматичних значень, лексики у самостійних висловлюваннях);

- забезпечення полісенсорної основи навчання слабочуючих дітей шляхом уключення в навчальний процес: роботи щодо розвитку навичок читання з губ (з опорою на зорову і слухозорову основу із залученням тактильно-вібраційної чутливості); спеціальних занять із техніки мовлення, що формують рухову, кінестетичну базу мовлення в єдності з розвитком оптико-акустичних мовних уявлень; роботи із розвитку і використання залишкового слуху;

- більш активне використання наочних засобів (сюжетних картин, макетів, муляжів, відеоматеріалів), які повинні ілюструвати навчальний матеріал і наочно розкривати його зміст. До наочно-дієвих засобів і прийомів, що допомагають формуванню уявлень і понять спочатку на наочно-образному, а потім і на абстрактному рівні узагальнень відносять створення ситуацій, інсценування, драматизацію, пантоміму. Усі ці засоби, як правило, використовуються у поєднанні зі словесними засобами навчання.

Дата добавления: 2015-05-24