Основні категорії порушень розвитку у дитини

Будь-яке порушення, часом досить незначне, може негативно позначитисяна психічному розвитку дитини, викликати певні обмеження й специфічні особливості пізнавальної діяльності, деформувати становлення особистості.

Порушення розвитку має такі особливості:

- воно створює труднощі в одержанні інформації, вражень, формуванні предметно-практичної та ігрової діяльності, якісно й кількісно збіднює засвоєння знань, які характеризуються як примітивні, елементарні, неповноцінні, поверхові, фрагментарні, несистематизовані, неузагальнені тощо;

- обмежує контакти, спілкування, взаємодію з оточуючими, соціальне функціонування, передачу соціального досвіду від дорослого до дитини;

- породжує специфічні особливості когнітивної сфери: сприймання, мовлення, пам’яті, уявлення, уяви, мислення;

- кожний вид порушень створює свою, властиву тільки йому своєрідну картину особливостей перебігу пізнавальних процесів;

- уповільнює, затримує згідно вікових норм психофізичний розвиток, веде до відставання, а то й до відхилення в розвитку у порівнянні з нормою;

- ускладнює перебіг психічного розвитку, породжуючи нові порушення.

Види порушень класифікують у відповідності зі сферою психофізичного розвитку, де відбулося ушкодження, ступеня прояву дефекту і часу, коли він відбувся. Вони можуть виявлятися у сенсорній, моторній і психічній сферах.

Сенсорні порушення - це, насамперед, порушення зорових (слабозорість, сліпота) і слухових (туговухість, глухота) функцій, що забезпечують дитині чуттєве відображення та її взаємодію з довкіллям.

Найбільш поширеними наслідками ураження моторної сфери, що відповідає за рухи й рухову діяльність, є порушення опорно-рухового апарату мовно-рухових функцій. Порушення опорно-рухового апарату виявляються у парезах, паралічах, тиках, гіперкінезах (наприклад, при дитячому церебральному паралічі). Недоліки мовно-рухових функцій утруднюють артикуляцію звуків (дизартрія, стерта дизартрія).

Ушкодження психічної сфери у дітей спостерігаються на фоні органічного ураженням центральної нервової системи (мозку) і виявляються у відхиленнях пізнавальної діяльності, поведінки та формування особистості дитини у цілому. До цієї групи порушень належать: інтелектуальні, ступінь прояву яких виявляється у різних станах розумового розвитку дитини (розумова відсталість, затримка психічного розвитку) та психоневрологічні, що проявляються у різних психологічних станах дитини (неврастенії, церебрастенії, неврозах, істероїдності, імпульсивності тощо).

За сучасною термінологією вид порушення визначають також як модальність дефекту. Ступінь прояву означає тяжкість порушення, що розкривається мірою втрати функції (повна, часткова).

Такі фактори, як вид порушення, міра втрати функції, час ушкодження лежать в основі педагогічної класифікації дітей із вадами психофізичного розвитку. Це діти:

- з порушеннями слуху (глухі, зі зниженим слухом, пізнооглухлі);

- з порушеннями зору (незрячі, зі зниженим зором, пізноосліплі);

- з тяжкими порушеннями мовлення;

- з порушеннями опорно-рухового апарату;

- з порушеннями психіки - із порушеннями інтелекту (з розумовою відсталістю і затримкою психічного розвитку) та з психоневрологічними захворюваннями зі збереженим інтелектом;

- зі складним дефектом (або зі складною структурою порушень).

Корекційна педагогіка об’єднує ряд самостійних галузей: сурдопедагогіку, що вивчає питання виховання і навчання дітей із порушеннями слуху; тифлопедагогіку – науку, що вивчає питання виховання й навчання дітей із порушеннями зору; олігофренопедагогіку, що займається дослідженнями навчання й виховання розумово відсталих дітей; логопедію,яка вивчає питання вивчення і виправлення недоліків мовлення.

Сімейне виховання дитини із порушеннями розвитку

Захворювання людини завжди є стресом як для неї, і для її рідних. За наявності у дитини вроджених захворювань або тяжких порушень розвитку хронічного характеру сім’я потрапляє у тривалу психотравмуючу ситуацію і потребує допомоги (Л. Акатов, Л. Шипіцина).

В історії розвитку людства взаємовідносини родини і суспільства пройшли непростий шлях. Існували часи, коли диктат соціуму передбачав позбавлятися від неповноцінних немовлят. В інші періоди спостерігалося розуміння необхідності надання допомоги і підтримки таким родинам. Сучасний етап розвитку корекційної педагогіки характеризується пошуком нових ефективних шляхів соціальної адаптації дітей, які страждають на фізичні і психічні порушення. Проблеми родини, що виховує дитину із порушеннями розвитку, стають все більш актуальними.

Інтерес фахівців викликають як методичні питання формування у дітей із порушеннями розвитку широкого спектру знань, умінь і навичок, так і вплив родини на дитину, створення позитивних умов для її навчання не тільки в закладах освіти різного типу, але й в умовах родини.

Переживання батьків, пов’язані із народженням хворої дитини, цікавлять вчених різних країн, адже саме цей період у житті родини прийнято вважати найбільш тяжким. Змінюються стосунки між батьками, стиль родинного життя. Інколи батьки відмовляються від таких дітей, залишають їх у пологових будинках, передають на виховання до спеціалізованих закладів.

Народження дитини з порушенням розвитку неоднозначно впливає на батьків. У більшості випадків виникає сильний психологічний стрес, унаслідок якого з’являється так званий «травматичний невроз», тобто порушення психіки у результаті пережитого шоку. Батьки найчастіше знаходять у собі сили, щоб жити далі і виховувати дитину. Проте сильне потрясіння, яке вони пережили, може повертатися до них у вигляді «ретроспективних» тривог, безсоння, нервових зривів, періодичних депресій.

Проблеми сімей, у яких виховуються діти із відхиленнями у розвитку, проявляються у різних сферах їхньої діяльності. С. Хорош (1991) охарактеризовано різні аспекти батьківсько-дитячих стосунків у сім’ях, що виховують сліпих дітей, виділено дві батьківські позиції, адекватну й неадекватну, і відмічено такі варіанти батьківського ставлення до сліпої дитини як жертовність, гіперопіка, деспотична поведінка, суворість, твердість або відмежованість від дитини.

Мікросоціальними умовами, які ускладнюють соціально-психологічні наслідки важкої зорової патології, спричиняють афективно-емоційні порушення у розвитку дошкільників з вадами зору відносять: нуклеарність родини, негативний досвід родинного спілкування та недостатній рівень емоційної насиченості міжособистісних комунікацій, критичний рівень психологічної та тифлопедагогічної обізнаності батьків, нестабільні міжособистісні стосунки в межах батьківської референтної групи, вузькі соціально розвиваючі можливості внутрішньородинного спілкування. Окремо виділяють різні особистісно-психологічні проблеми самих батьків, як то: неврози, особистісні акцентуації, шкідливі звички.

Зазначені негативні особливості сімейного оточення у сполученні із вираженим дефектом зору та другорядним психічним дефектом ускладнюють соціально-емоційний розвиток слабозорих дошкільників, сприяють формуванню і закріпленню поведінкових афективно-захисних динамічних стереотипів (І. Некрасова, 2002).

Дослідження сімей, у яких виховується дитина із синдромом Дауна, вказує на їхній особливий мікросоціальний стан, зумовлений народженням аномальної дитини, який у багатьох випадках призводить до психічних травм обох батьків, шокового стану, депресії; можливої зміни стосунків батьків один з одним і з близькими членами сім’ї (Р. Ковтун, 2011).

А. Смирновою (1967) виділено такі схеми поведінки батьків щодо дітей із порушеннями розвитку:

1. Прийняття дитини і її дефекту. Батьки приймають дефект, адекватно оцінюють його і проявляють повне розуміння дитини. Почуття провини або неприязні до дитини у батьків не проявляються. Такі батьки вірять у власні сили й здібності дитини.

2. Реакція заперечення. Батьки заперечують, що дитина має дефект. Вони будують плани щодо її майбутньої освіти і професії. У дитину виховують надзвичайне честолюбство, наполягають на досягненні високих успіхів у діяльності.

3. Реакція надмірного захисту, протекції, опіки, піклування. Батьки занадто співчувають дитині, тому занадто турбуються, захищають, прагнуть все за неї зробити.

4. Прихована відмова, відторгнення дитини. Дефект вважається ганьбою. Негативне ставлення і неприйняття дитини прагнуть приховати за надмірною турботою. Батьки занадто педантично намагаються виконувати все, що стосується дитини.

5. Відкрита відмова, відторгнення дитини. Дитину приймають із відразою, при цьому батьки повністю усвідомлюють своє почуття ворожості. Однак для обґрунтування цих почуттів і подолання почуття провини батьки звертаються до своєрідної форми захисту. Вони звинувачують суспільство, лікарів або вчителів у неадекватному ставленні до дефекту й аномальної дитини.

Родина, що має дитину із відхиленнями розвитку, переживає ряд криз, обумовлених об’єктивними і суб’єктивними причинами. Самі батьки описують ці стани як чергування злетів і глибоких падінь. Сім’ї з позитивним психологічним і соціальним кліматом долають ці кризові стани легше. Деякі подружжя, за словами самих батьків, народження хворої родини згуртовує.

Хвора дитина вносить певну напруженість у стосунки між батьками. Ті сім’ї, у яких дружина постійно знаходяться у тривожному, роздратованому настрої, розклад життя яких підпорядковано тільки потребам хворої дитини, частіше розпадаються. Найбільш глибоко й болісно у родинах, що виховують дитину із тяжкими відхиленнями у розвитку, інвалідністю, переживають день її повноліття.

Позитивно може вплинути розширення соціальних контактів із різними закладами, організаціями, службами, іншими родинами з метою створення необхідних умов для організації повноцінного розвитку й виховання дитини. Така активність може допомогти батькам легше пережити депресивний стан, викликаний появою дитини з дефектом розвитку, сприятиме появі позитивного імпульсу для її лікування, соціалізації.

Батьки мають сприяти проведенню вчасної діагностики стану здоров’я й розвитку дитини. Ті діти, у яких дефект є очевидним і не викликає сумнівів, потрапляють у поле зору фахівців у перші дні після народження. Водночас порушення у розвитку дитини можуть бути різноплановими і стосуватися різних сфер життєдіяльності: рухової, сенсорної, мовленнєвої або декількох сфер одночасно. Вони можуть мати різні форми і ступені прояву. Тому діагностувати відхилення у розвитку потрібно комплексно. Структуру дефекту можна правильно визначити лише за участю у дослідженні дитини лікаря, психолога, корекційного педагога, інших фахівців. Значущою є допомога спеціалістів під час організації догляду за дитиною, її лікування, виховання.

Розвиток дитини з особливими освітніми потребами ставить перед батьками значну кількість проблем, які необхідно вчасно, грамотно й ефективно вирішувати.

Непросто реалізувати потребу дитини у спілкуванні з ровесниками. Стосунки із однолітками варто продумувати, вони не мають виникати стихійно, адже часто це веде до образ, сліз, насмішок над дитиною. Важливо поступово формувати у дитини навички взаємодії з іншими людьми.

Як правило, більш ефективно можна налагодити спілкування у ранньому віці, коли переживання стосовно своєї відмінності ще не такі глибокі, а однолітків порівняно легше налаштувати на контакт із дитиною, що має проблеми розвитку, проконтролювати ці відносини. Великі резерви для комунікації має ігрова діяльність. Батьки разом із педагогічними працівниками мають продумати, під час яких ігор дитина буде почувати себе більш впевнено, комфортно у середовищі інших дітей, допомогти організувати гру.

Для того, щоб дитині було легше адаптуватися в оточуючому середовищі, бажано залучати до участі в ігровій та іншій посильній діяльності її братів та сестер. Якщо малюку не вдається безболісно перебувати у середовищі ровесників, виникають конфліктні ситуації, діти не сприймають його, не погоджуються брати у своє товариство, то наполягати на спільній діяльності не варто. Можливо, обидві сторони ще не готові до спілкування і слід спробувати знайти інші варіанти розвитку життєвої ситуації.

Важливо підготувати дитину, що має порушення розвитку, до школи. Цю підготовку краще починати практично з самого народження. Уже з початку відвідування навчального закладу батькам бажано налагодити тісний контакт із педагогами, розповісти їм про індивідуальні особливості дитини, створити разом із ними індивідуальну програму корекції і розвитку з урахуванням специфіки дефекту. Потрібно регулярно звертати увагу на зміни у психіці й особистості малюка, що відбуваються під впливом навчання і виховання, відвідувати батьківські збори, позакласні заходи. Участь батьків у житті класу, школи дає їм можливість орієнтуватися у питаннях, що стосуються загальношкільного життя, концентрувати увагу на посильній допомозі, створенні умов для навчання й виховання дітей, що мають обмежені можливості і потребують підвищеної уваги, специфічного індивідуального підходу.

Виховання дітей із порушеннями розвитку потребує великих фізичних і духовних сил. Тому важливо, щоб їхні батьки особливо ретельно зберігали фізичне здоров’я, душевну рівновагу, оптимізм щодо майбутнього.

Часто батьки таких дітей страждають, тому що вважають себе винними у хворобі дитини. Вони не можуть самостійно подолати тяжкі особистісні й соціальні проблеми, але зробити це необхідно. Батькам важливо знати, що людина сама може створювати собі настрій. Під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів вона продукує речовини, які впливають на її психічні переживання, від яскраво виражених проявів ейфорії, захвату, радості - до глибокої депресії.

Необхідним є психологічне розвантаження. Для цього бажано абстрагуватися від сімейних проблем, проводити деякий час у спілкуванні з природою, мистецтвом, зі знайомими, друзями, займатися фізкультурою, спортом, танцями, йогою. Після цього може настати певне полегшення, повернутися впевненість у своїх силах, настрій зміниться на краще.

Позитивний терапевтичний вплив на сім’ї, що виховують дітей із порушеннями розвитку, можуть здійснювати об’єднання батьків. Обмін досвідом, контакти з людьми, що мають аналогічні проблеми, їхня моральна підтримка дозволяють подружнім парам і, особливо, матерям, що виховують дитину без допомоги батька, позбутися почуття самотності, непотрібності й незахищеності. Родинні ситуації вже не здаються їм такими тяжкими. Це дозволяє уникнути психологічної ізоляції хворої дитини і дозволяє матері відчути радість життя. Батьки починають розуміти, що хвора дитина також може бути джерелом радості і сприяти їхньому духовному і моральному розвитку. Вони стають більш гуманними і мудрими. Подружні пари починають усвідомлювати, що всі люди мають право на щастя, на любов, на прийняття, незалежно від того, наскільки вони є досконалими, схожі вони на інших чи ні.

Не всі родини можуть подолати проблеми, пов’язані із турботою про дитину із порушеннями розвитку, самостійно. Їм потрібна своєчасна підтримка і психотерапевтична допомога. Ця діяльність включає обстеження психологічного стану батьків, надання їм консультативної і, за необхідності, психотерапевтичної допомоги, навчання прийомам виховання і реабілітації дітей із обмеженими можливостями здоров’я в домашніх умовах, надання допомоги в діяльності суспільних об’єднань батьків дітей із порушеннями розвитку.

У тих батьків, які прийняли виклик долі і почали активно працювати з дитиною, є значно більше шансів на те, щоб покращити ситуацію. Тому однією із умов подолання болючих переживань є включення в активну діяльність, пов’язану, насамперед, із вихованням дитини. Починати, як свідчить практика, краще з вивчення спеціальної літератури і досвіду виховання таких дітей в інших сім’ях, створення позитивних умов для життя й розвитку дитини, налагодження спілкування із нею.

Негативні переживання можуть дуже швидко ставати звичкою і потім діяти на психіку людини автоматично. Для того, щоб уникнути цього, використовують прийоми, що знімають шкідливий вплив негативного мислення шляхом перетворення його на позитивне. У психотерапевтичній практиці пацієнту рекомендують слідкувати за появою негативних думок і регулярно, не рідше, ніж через кожні дві години, фіксувати їх у зошиті або за допомогою диктофону, а потім, під час аналізу цих записів, підбирати до них позитивні варіанти відповідей.

Орієнтація на позитивні думки сприяє зміні звичного стилю мислення, що значно знижує психічну напруженість, пом’якшує емоційні переживання, викликані емоціями, що є неприємними для людини.

Так, думки батьків про те, що саме вони винні у народженні дитини з дефектом, намагаються змінити на такі, які дозволяють розглянути проблему з більш позитивного боку. Батьки можуть спробувати говорити собі, що у своїй біді вони не є самотніми, існують також інші родини, де виховують дітей з такими ж, або більш тяжкими захворюваннями.

Водночас батькам необхідні сили й оптимізм, щоб допомогти власній дитині, намагатися подолати разом із нею ті труднощі, які зустрічаються на життєвому шляху. Досягти стійкого результату щодо покращення психологічного стану батьків можна тільки постійною практикою щодо контролю власних думок, почуттів. Кожного разу, коли негативні думки виникають, необхідно прагнути зупинити їх і надати їм позитивного характеру.

Корисним для зняття психічної і фізичної напруги є почуття гумору. За допомогою гумору люди без особливого драматизму визнають свої помилки, слабкі місця, конфлікти, знаходять смішне у своїй поведінці, у стосунках між людьми, у вихованні дитини, перетворюють негативні емоції на позитивні. Адже та людина, яка, незважаючи на всі перешкоди, знаходить сили радіти, сміятися, має більше шансів подолати внутрішній дискомфорт, зовнішні випробування. Вважається, що почуття гумору можна розвивати, знаходячи час для роздумів над подіями кожного дня, прагнучи знайти у них смішні сторони, перебільшувати або зменшувати значущість фактів або ситуацій, які минули, придумувати незвичайні ситуації.

Таким чином, батькам важливо оволодівати навичками керівництва своїми думками, поведінкою, напрацьовувати власний досвід позитивного мислення.

Особливості діяльності спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку

Відповідно до законодавства з метою створення умов для здобуття освіти у системі загальної середньої освіти в Україні функціонує мережа спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку: шкіл, шкіл-інтернатів, навчально-реабілітаційних центрів, навчально-виховних комплексів, об’єднань для дітей глухих, зі зниженим слухом, сліпих, зі зниженим зором, розумово відсталих, з порушеннями опорно-рухового апарату, із затримкою психічного розвитку, з тяжкими порушеннями мовлення.

Спеціальна загальноосвітня школа є загальноосвітнім навчальним закладом із продовженим днем, що забезпечує навчання, виховання та корекційно-розвивальну роботу дітей, що потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, за рахунок держави. У своїй діяльності вона керується Конституцією України (254к/96-ВР), Законами України «Про освіту» (1060-12), «Про загальну середню освіту» (651-14), «Про дошкільну освіту» (2628-14), «Про охорону дитинства» (2402-14), «Про реабілітацію інвалідів в Україні» (2961-15), «Про психіатричну допомогу» (1489-14), нормативно-правовими актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства освіти і науки України, інших центральних органів виконавчої влади, рішеннями місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, Положенням про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 964 (964-2000-п) (зі змінами) та власним статутом.

Назви спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) восьми видів та термін перебування в них дітей регламентуються постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2003 р. № 585 «Про встановлення строку навчання у загальноосвітніх навчальних закладах для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку». У написах назв, а також на печатках, штампах і вивісках відповідних навчальних закладів встановлено за можливе не відображати особливості нозології контингенту учнів (вихованців), що зумовлено гуманістичними підходами, численними зверненнями батьків, громадських організацій, які опікуються питаннями соціального захисту дітей із особливими освітніми потребами.

У спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах) для дітей із сенсорними порушеннями (глухих та зі зниженим слухом, сліпих та зі зниженим зором), з порушеннями опорно-рухового апарату, для розумово відсталих дітей учням (вихованцям) надаються такі послуги з реабілітації:

- освітні послуги (колективна форма навчання, у тому числі інтегроване, інклюзивне навчання, індивідуальна та дистанційна форми навчання);

- медична реабілітація (лікувально-профілактичні заходи);

- психолого-педагогічна реабілітація (консультування, психолого-педагогічна діагностика, психологічна та педагогічна корекція, освітні послуги);

- фізична реабілітація(лікувальний масаж, лікувальна фізкультура);

- професійна реабілітація (професійна орієнтація, допрофесійна підготовка, професійна підготовка (за наявності ліцензії));

- фізкультурно-спортивна реабілітація (ритміка, лікувальна фізкультура, навчально-тренувальні заняття з фізичної культури і спорту, заняття спортом);

- соціальна та побутова реабілітація (пристосування меблів, установлення обладнання для адаптації приміщень, навчання основних соціальних навичок, соціально-побутовий патронаж, працетерапія).

У спеціальних школах (школах-інтернатах) з урахуванням особливостей навчально-пізнавальної діяльності діти-інваліди забезпечуються спеціальними засобами для орієнтування, спілкування та обміну інформацією, у тому числі сучасним тифлотехнічним, сурдотехнічним, іншим комп’ютерним обладнанням із відповідним програмним забезпеченням.

Направлення дітей до спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) здійснюється за бажанням батьків (осіб, що їх замінюють) на підставі висновків відповідних психолого-медико-педагогічних консультацій.

Головними завданнями спеціальної школи (школи-інтернату) є:

- забезпечення права дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, на здобуття певного освітнього рівня загальної середньої освіти шляхом спеціально організованого навчально-виховного процесу у комплексі з корекційно-розвивальною роботою, медичною реабілітацією;

- розвиток природних здібностей і обдарувань, творчого мислення вихованців, здійснення їх допрофесійної та професійної підготовки, формування соціально адаптованої особистості;

- сприяння засвоєнню учнями норм громадянської етики та загальнолюдської моралі, міжособистісного спілкування, основ гігієни та здорового способу життя, початкових трудових умінь і навичок;

- сприяння фізичному і психічному розвитку дітей;

- забезпечення у процесі навчання й виховання системного кваліфікованого психолого-медико-педагогічного супроводу з урахуванням стану здоров’я, особливостей психофізичного розвитку учнів (вихованців);

- здійснення соціально-педагогічного патронату: надання психолого-педагогічної допомоги батькам (особам, які їх замінюють) з метою забезпечення їх активної участі у комплексній навчально-виховній, корекційно-розвивальній роботі.

За таких умов організація навчально-реабілітаційного процесу в зазначених закладах передбачає внутрішню інтеграцію та соціальну адаптацію дітей із різними особливостями психофізичного розвитку. Таким чином, у спеціальній школі (школі-інтернаті) створюється своєрідне освітнє середовище.

Режимом функціонування спеціальних загальноосвітніх шкіл та шкіл-інтернатів передбачене проведення навчально-реабілітаційного процесу у першій та другій половині дня із забезпеченням постійного фахового психолого-педагогічного супроводу. Це, насамперед, передбачає продовження активної реабілітаційної роботи в другій половині дня з використанням фахового потенціалу, досвіду роботи вихователів, які в більшості випадків мають досвід педагогічної діяльності.

Надзвичайно велике значення має залучення батьків до участі у навчально-реабілітаційному процесі. Це сприяє розумінню батьками особливостей розвитку своїх дітей, можливостей їм допомогти, закріпленню у позашкільному середовищі умінь і навичок, сформованих у навчальному закладі, навчання використовувати їх у різних життєвих ситуаціях.

При зарахуванні дітей до спеціальної школи (школи-інтернату) допускається перевищення віку, установленого для загальноосвітніх навчальних закладів, на 1-2 роки.

Навчально-виховний процес у спеціальній школі (школі-інтернаті) має корекційну спрямованість. Завдяки індивідуальному та диференційованому підходу створюються передумови для подолання порушень психофізичного розвитку, засвоєння учнями (вихованцями) програмового матеріалу, розвитку їх здібностей, професійно-трудової підготовки, подальшої соціалізації.

Відповідно до Типових навчальних планів у спеціальній школі (школі-інтернаті) залежно від її виду проводиться корекційно-розвивальна робота з предметно-практичного навчання, лікувальної фізкультури, ритміки, соціально-побутового, просторового орієнтування, розвитку мовлення (формування вимови і мовлення), комунікації, слухового, зорового, дотикового сприймання. Метою цієї діяльності є корекція первинних і вторинних відхилень у розвитку учнів, створення сприятливих умов для здобуття повної загальної середньої освіти, професійно-трудової підготовки, подальшої соціалізації учнів (вихованців).

Корекційні заняття, індивідуальні або групові, проводяться учителями з урахуванням особливостей розвитку учнів (вихованців).

Лікувально-профілактичні заходи передбачають попередження соматичних захворювань, підтримання належного рівня психічної активності, працездатності, контроль за фізичним розвитком дітей. З цією метою медичними працівниками надається консультативна допомога педагогам і вихователям у дозуванні шкільних навантажень.

Медична корекція основної вади розвитку передбачає специфічну медикаментозну фізіокліматотерапію, спеціальну лікувальну фізкультуру, застосування відповідного обладнання (оптичного, звукопідсилювального, ортопедичного).

Трудове навчання у спеціальній школі (школі-інтернаті) є системою заходів, спрямованих на відновлення, компенсацію порушених функцій, оволодіння вихованцями трудовими вміннями і навичками, що сприяє подальшій професійній підготовці. Трудове навчання здійснюється диференційовано з урахуванням психофізичних, індивідуальних особливостей та можливостей учня і може здійснюватися у формі професійного навчання.

Професійне навчання організовують на базі навчально-виробничих майстерень, навчально-дослідних ділянок, підсобного господарства тощо. Професійна освіта, спрямована на оволодіння навичками спеціальності у спеціальній школі (школі-інтернаті) визначається з урахуванням рекомендацій лікарів, побажань учнів та їх батьків (осіб, які їх замінюють), потреб регіонів.

Досвід функціонування спеціальних закладів в Україні дозволяє констатувати значні досягнення, що мають ці освітні осередки. Серед них: створення у спеціальних навчальних закладах достатньої матеріальної бази, забезпечення відповідних умов для надання корекційної допомоги, організацію професійно-трудової підготовки, навчання та відпочинку. У спеціальних закладах діти з порушеннями розвитку здобувають освіту, що передбачає одержання знань із основ наук, розвиток особистісних якостей, корекцію порушень розвитку й подальшу соціалізацію. Корекційні заняття спрямовано не лише на виправлення порушень психофізичного розвитку, а й на здійснення фасилітуючого (підтримуючого) впливу на особистість у цілому.

Державні вимоги до змісту освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, а також державні гарантії у набутті такої освіти встановлює Державний стандарт початкової загальної освіти таких дітей (Постанова Кабінету міністрів України від 5 липня 2004 р. № 848). Цей документ містить: базовий навчальний план; вимоги до складання типових навчальних планів; державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів з урахуванням особливостей їх психофізичного розвитку; напрями корекційно-розвивальної роботи.Базовий навчальний план початкової загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, визначає структуру обов’язкової складової змісту освіти відповідно до державних вимог щодо рівня загальноосвітньої підготовки учнів із урахуванням особливостей психофізичного розвитку таких дітей (сліпих та із зниженим зором, глухих та із зниженим слухом, розумово відсталих, з тяжкими порушеннями мовлення, порушеннями опорно-рухового апарату, із затримкою психічного розвитку).Базовий навчальний план складається з таких освітніх галузей: «Мови і література», «Математика», «Людина і світ», «Мистецтво», «Технології», «Здоров’я і фізична культура». Кожну освітню галузь побудовано за змістовими лініями з обов’язковим корекційно-розвивальним спрямуванням.Для здійснення корекції порушень у фізичному та психічному розвитку учнів із особливими освітніми потребами проводять відповідну корекційно-розвивальну роботу. Ця діяльність передбачає вирішення специфічних завдань, зумовлених особливостями психофізичного розвитку учнів і потребує впровадження особистісно орієнтованих програм навчання, розвитку та корекції, корекційно спрямованого індивідуального та диференційованого навчання. Корекційно-розвивальну роботу спрямовано на:- розвиток зорового чи слухового сприймання, мовлення, корекцію пізнавальної діяльності, фізичний розвиток, формування навичок просторового, соціально-побутового орієнтування, психокорекцію; - розвиток навичок саморегуляції та саморозвитку учнів шляхом взаємодії із довкіллям на основі знань, умінь і навичок мовленнєвої, зокрема комунікативної, діяльності і творчості; - формування компенсаційних способів діяльності як важливої передумови підготовки дітей із особливими освітніми потребами до навчання в основній школі;

- створення передумов для соціальної реабілітації та інтеграції, розвиток самостійності та життєво важливих компетенцій дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.

Важливим для гуманізації сучасного освітнього процесу дітей із порушеннями розвитку є інклюзивне навчання (інклюзія - inclusion (англ.) - включення) - навчання дітей із особливими освітніми потребами, у тому числі з інвалідністю, в єдиному освітньому просторі.

Інклюзивне навчання – це гнучка, індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання. Навчання відбувається за індивідуальним навчальним планом, забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом.

Таке навчання передбачає створення у загальноосвітньому навчальному закладі адекватного освітнього середовища, яке б відповідало потребам та можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку, і необхідних умов для організації засвоєння цими дітьми учбової інформації та здійснення медико-соціальної і психолого-педагогічної реабілітації.

Проміжним етапом розвитку інклюзивної системи освіти можна вважати процес інтеграції - включення (залучення) дітей із особливими освітніми потребами в єдиний освітній простір. Слід розрізнювати поняття «інклюзія» і «інтеграція». З погляду мети - включення (уведення) дитини з порушеннями у розвитку у загальний освітній простір - вони тотожні. Відмінність полягає у тому, що «інклюзія» - це, скоріше, результат включення, а «інтеграція» означає процес, спосіб досягнення результату. Інтеграція як спосіб (процес) включення, введення, тобто інтегрування дитини в загальноосвітній простір, може мати різну форму чи модель інклюзивного навчання, що означають різну міру забезпечення дитині інклюзивної освіти (повна, часткова, комбінована) й відбуватися у звичайному або у спеціальному класі (групі) загальноосвітнього навчального закладу (А. Колупаєва).

Інтегрована освіта має свою специфіку в залежності від вікових особливостей дітей і рівня їхнього розвитку.

Інтеграція дошкільників із відхиленнями у розвитку можлива за умов урахування таких факторів:

- здійснення ранньої (з перших тижнів життя) корекції відхилень у розвитку і формуванні компенсаторних механізмів;

- забезпечення обов’язкової корекційної допомоги кожній дитині;

- наявності медико-педагогічного обґрунтування під час вибору тієї чи іншої моделі інтегрованого виховання.

Інтеграція не суперечить системі спеціальної освіти. Вона є однією із форм усередині цієї системи і моделлю спеціальної педагогіки. Дитина з відхиленням у розвитку, інтегрована в загальноосвітнє середовище, продовжує залишатися під її патронатом. Тобто освіту здійснюють у спеціальній групі дошкільного закладу або загальноосвітньої школи комбінованого виду, а корекційну допомогу надають під час взаємодії із тими дітьми, які розвиваються нормально.

Інтеграція під час перебування дитини у дитячому садку вважається особливо позитивною, тому що маленькі діти, як правило, м’якше сприймають дитину із відхиленнями у розвитку, вони не дуже концентруються на її дефекті, часто просто не помічають його. До того ж у дошкільному освітньому закладі немає настільки прискіпливих вимог до знань, умінь і навичок дітей, які є у школі.

Серед форм здійснення інтеграції у закладах комбінованого виду:

- комбінована інтеграція, що відбувається стосовно дітей, які обслуговують себе самостійно та мають такий рівень психофізичного і мовленнєвого розвитку, який відповідає або є близьким до вікової норми;

- часткова інтеграція, що здійснюється стосовно тих дошкільників (1-2 на групу) або школярів, які на даний момент часу не мають можливості нарівні зі здоровими ровесниками оволодівати програмовим матеріалом. Вони перебувають у групі однолітків, які розвиваються нормально, лише частину дня;

- тимчасова інтеграція, передбачає, що вихованці спеціальної групи або класу, незалежно від рівня психофізичного розвитку, стану мовлення і навичок самообслуговування об’єднуються із здоровими дітьми не рідше ніж 1-2 рази на місяць для участі у проведенні різноманітних заходів виховного характеру (ця модель інтеграції може і повинна реалізовуватися в освітніх закладах компенсувального виду, у позашкільних відділеннях (групах) спеціальних (корекційних) шкіл, шкіл-інтернатів, дитячих будинків.

Повна інтеграція може бути ефективною у тому разі, коли діти із відхиленнями відповідають у своєму розвитку віковій нормі (або є близькими до неї), самостійно себе обслуговують і психологічно готові до спільного навчання зі здоровими однолітками. Таких дітей по 1-2 особи може бути включено у звичайні групи загальнорозвивального дитячого закладу «Початкова школа – дитячий садок» або у класи загальноосвітньої школи. При цьому вони обов’язково мають отримувати корекційну допомогу.

Завдання, що стоять перед загальнорозвивальними освітніми установами, у які інтегровано окремих дітей із порушеннями розвитку, є такими:

- педагогічне спостереження і скринінг-діагностика, спрямовані на виявлення дітей із підозрою на відхилення у розвитку;

- робота з батьками таких дітей з метою довести необхідність комплексного обстеження дитини;

- постановка питання щодо обов’язкового забезпечення дитини з відхиленням у розвитку індивідуальними корекційно-розвивальними заняттями з вчителем-дефектологом, педагогом-психологом та іншими фахівцями.

Зміст виховання і навчання у цих умовах має бути спрямовано на ампліфікацію (збагачення) розвитку дітей.

У Постанові кабінету Міністрів України від 15 серпня 2011 р. № 872 затверджено «Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах» визначено вимоги до організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах з метою реалізації права дітей з особливими освітніми потребами на освіту за місцем проживання, їх соціалізації та інтеграції у суспільство, залучення батьків до участі у навчально-виховному процесі; передбачає надання освітніх послуг дітям із особливими освітніми потребами загальноосвітніми навчальними закладами у класах з інклюзивним навчанням із застосуванням особистісно орієнтованих методів навчання та з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей.

Цим документом передбачено необхідність організації у загальноосвітніх навчальних закладах умов для інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами:

- забезпечення безперешкодного доступу до будівель та приміщень такого закладу дітям з вадами опорно-рухового апарату, зокрема тим із них, хто пересувається на візках, та дітям з вадами зору;

- забезпечення необхідними навчально-методичними і наочно-дидактичними посібниками та індивідуальними технічними засобами навчання;

- облаштування кабінетів учителя-дефектолога, психологічного розвантаження, логопедичного;

- забезпечення відповідними педагогічними кадрами.

Зарахування дітей з особливими освітніми потребами до класів із інклюзивним навчанням здійснюється в установленому порядку відповідно до висновку психолого-медико-педагогічної консультації.

Для забезпечення ефективності навчально-виховного процесу наповнюваність класів з інклюзивним навчанням становить не більше 20 учнів, із них:

- одна-три дитини з розумовою відсталістю або вадами опорно-рухового апарату, або зниженим зором чи слухом, або затримкою психічного розвитку тощо;

- не більше двох дітей сліпих або глухих, або з тяжкими порушеннями мовлення, або складними вадами розвитку (вадами слуху, зору, опорно-рухового апарату у поєднанні з розумовою відсталістю, затримкою психічного розвитку), або тих, що пересуваються на візках.

Навчально-виховний процес у класах з інклюзивним навчанням здійснюється відповідно до робочого навчального плану загальноосвітнього навчального закладу, складеного на основі типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності дітей з особливими освітніми потребами. На основі зазначеного робочого навчального плану розробляється індивідуальний навчальний план для дітей з особливими освітніми потребами з урахуванням висновку психолого-медико-педагогічної консультації.

Розклад уроків для дітей з особливими освітніми потребами складається з урахуванням індивідуальних особливостей їх навчально-пізнавальної діяльності, динаміки розумової працездатності протягом дня і тижня та з дотриманням санітарно-гігієнічних вимог.

Корекційно-розвивальні заняття проводяться відповідними вчителями-дефектологами та практичними психологами.

Відповідно до висновку психолого-медико-педагогічної консультації та за згодою батьків для дітей з особливими освітніми потребами педагогічні працівники, у тому числі вчителі-дефектологи, розробляють індивідуальну навчальну програму з урахуванням навчальних програм загальноосвітніх навчальних закладів, яка затверджується керівником навчального закладу та переглядається двічі на рік (у разі потреби частіше) з метою її коригування.

Особистісно орієнтоване спрямування навчально-виховного процесу має забезпечувати асистент вчителя. Він бере участь у розробленні та виконанні індивідуальних навчальних планів та програм, адаптує навчальні матеріали з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності дітей з особливими освітніми потребами.

Індивідуальне навчання тих дітей із порушеннями розвитку, які з різних причин не мають за станом здоров’я можливості відвідувати заклад освіти, потребують соціальної допомоги та реабілітації, проводиться вдома.

Після зарахування учня до школи наказом по школі призначається вчитель або декілька вчителів для його навчання вдома. Індивідуальний план навчання складає педагог, який організовує освітній процес, із урахуванням психофізичних особливостей учнів.

Перед складанням індивідуального плану роботи з учнем на навчальний рік учитель знайомиться із особливостями дитини, зі станом її здоров’я, рухових функцій, проводить логопедичне обстеження, вивчає інтелектуальний розвиток дитини. У процесі обстеження педагог звертає увагу на основні моменти навчальної діяльності учня: працездатність, активність, цілеспрямованість, наявність або відсутність планових дій, відмічає особливості уваги, пам’яті, особистісні риси, характер, темперамент, звертає увагу на витривалість дитини. Потім на основі навчальної програми він складає план індивідуальної роботи на весь рік.

Кожен урок, який проводить учитель вдома, повинен мати корекційний характер. Починають його із психологічної підготовки учня до роботи. Під час проведення занять необхідно використовувати наочність, роздатковий матеріал, включати в урок ігрові моменти, сюжетно-рольові й дидактичні ігри. До змісту рольових ігор включають сюжети про працю дорослих і дітей, про сім’ю. Використання дидактичних ігор допомагає виправити порушення слухового і зорового сприймання, просторової орієнтації, скоригувати некоординованість дрібних м’язів кисті руки.

Дітям, які навчаються вдома, особливо важко усвідомлювати зміст прочитаного, дії, тому що ця категорія дітей сприймає світ в основному очима батьків та вчителя. З метою розширення світогляду дитини застосовують різноманітні види мовної та розумової діяльності: живу бесіду, гру, розповідь, малюнки, картини, фільми, слайди, презентації, звукозаписи.

Оцінювання навчальних досягнень дітей з особливими освітніми потребами здійснюється згідно з критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів та обсягом матеріалу, визначеним індивідуальною навчальною програмою. Система оцінювання навчальних досягнень дітей з особливими освітніми потребами повинна бути стимулюючою.

Дата добавления: 2015-05-24