Роль мовлення у житті людини. Види мовлення

Особливості навчання і виховання дітей із порушеннями мовлення

Мова є суспільним явищем, найважливішим засобом організації людських стосунків. За її допомогою досягають розуміння, обмінюються думками, здобувають знання, передають їх нащадкам, дістають можливість налагодити спільну діяльність в усіх галузях людської практики.

Діти з патологією мовлення зі значними труднощами оволодівають програмою з мови і припускаються значної кількості помилок на письмі. Якщо у дитини збережено слух, не порушено інтелект, але мають місце значні мовленнєві порушення, які також певним чином позначаються на її психіці, ми говоримо про особливу категорію аномальних дітей – дітей із порушеннями мовлення, логопатів.

Мовлення - це важлива психічна функція, якою володіє лише людина. На основі мовлення і його одиниці – слова, формуються і розвиваються такі психічні процеси, як сприймання, уява, пам’ять. Із використанням різних видів мовлення людина спілкується – здійснює складний процес взаємодії особистостей у конкретному часовому й просторовому вимірі.

Мовлення є історією народу, необхідною умовою його існування. Воно спрямоване як у внутрішній світ людини, так і у зовнішній світ природи і людських взаємин. Це своєрідна призма, крізь яку людина бачить дійсність, проектуючи на неї за допомогою мови суспільний досвід (Ф. Бацевич).

О. Потебня дав філософське обґрунтування виникненню, розвитку мови та її ролі у суспільних відносинах. Він стверджував, що мова – це не тільки засіб висловлення думки, спілкування, а й засіб творення свідомості, удосконалення думки. З нею пов’язані прогрес у пізнанні, активність свідомості, культурне успадкування, культурне життя, обмін думками і можливість спілкуватися.

Мова і мовлення не є тотожними поняттями. Мовлення – це процес використання людиною мови для спілкування. Мовлення людини, залежно від віку, характеру діяльності, середовища, набирає певних особливостей: мовлення однієї людини образне, яскраве, виразне, переконливе, а іншої – навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. Кожна людина має індивідуальний стиль мовлення, відрізняється від інших артикуляцією звуків, інтонуванням, логічною виразністю (С. Максименко). Мовлення пов’язане із процесами мислення і забезпечує спілкування за допомогою тієї або іншої мови. Важливим є досконале володіння усним і писемним мовленням.

Виділяють зовнішнє (експресивне та імпресивне) і внутрішнє мовлення.

Експресивне мовлення – це висловлювання за допомогою мови, воно спрямоване зовні і проходить декілька етапів: задум – внутрішнє мовлення – зовнішнє висловлювання. Імпресивне мовлення – це процес розуміння мовлення (усного або писемного) оточуючих, який також проходить декілька етапів: сприймання мовленнєвого повідомлення – виділення інформаційних моментів – формування у внутрішньому мовленні загальної змістової схеми повідомлення, що сприймається.

Виділяють чотири самостійні форми мовленнєвої діяльності, з яких до експресивного мовлення відносять усне і писемне мовлення (власне письмо), а до імпресивного – розуміння усного мовлення і розуміння писемного мовлення (читання).

Усне мовлення – це складний і багатогранний процес, що включає в себе:

- фонетичну сторону мовлення (змісторозрізнювальні звуки мовлення);

- лексико-граматичну (слова, фрази, повідомлення);

- мелодико-інтонаційну (інтонація, голос, забарвлення);

- темпо-ритмічну (темп і ритм мовлення).

Усне мовлення може бути діалогічним і монологічним. На основі усного мовлення будується й розвивається писемне мовлення, яке може бути самостійним або під диктовку, і читання.

Мовлення не є вродженим. Воно формується поступово разом із розвитком дитини. Для нормального становлення мовлення дитини необхідно, щоб кора головного мозку досягла певної зрілості, а органи чуття були досить розвинені.

Мозкова організація мовленнєвих функцій є предметом різнобічного вивчення клініцистів, нейрофізіологів, психологів із середини XIX століття. Перші повідомлення про механізми мовлення з’явилися у працях П. Брока (1861) і К. Верніке (1873). Подальші дослідження ділянок різних зон кори головного мозку в забезпеченні мовленнєвої діяльності дали можливість вважати, що моторні функції локалізуються в задніх відділах лобних звивин лівої півкулі (у праворуких) головного мозку (центр Брока), а сенсорна сторона мовлення – у лівій задній скроневій звивині (центр Верніке).

Дата добавления: 2015-05-24