Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Характеристика психічного розвитку дітей із порушеннями мовлення





Психолого-педагогічна класифікація порушень мовлення

Психолого-педагогічна класифікація порушень мовлення виникла у зв’язку із необхідністю логопедичного впливу в умовах роботи з колективом дітей. Для цього необхідно було знайти загальні прояви мовленнєвого дефекту при різних формах аномального розвитку у дитини. Тому цю класифікацію побудовано на основі лінгвістичних і психологічних критеріїв, серед яких ураховуються структурні компоненти мовленнєвої системи (звукова сторона, граматична будова, словниковий запас), функціональні аспекти мовлення, співвідношення видів мовленнєвої діяльності (усної і писемної).

Психолого-педагогічна класифікація порушень мовлення розрізняє порушення засобів спілкування і порушення у використанні засобів спілкування.

Порушення засобів спілкування:

а) фонетико-фонематичне недорозвинення - порушення процесів формування вимовної системи рідної мови у дітей із різними мовленнєвими розладами, що виникли внаслідок дефекту сприймання і вимови;

б) загальне недорозвинення мовлення - різноманітні складні мовленнєві розлади, під час яких порушено формування всіх компонентів мовленнєвої системи, звукова і змістова сторони мовлення (характерні пізній початок мовлення, бідний словниковий запас, аграматизми, дефекти вимови, дефекти фонемоутворення).

Виділяють три рівні загального недорозвинення мовлення. Перший рівень загального недорозвинення мовлення характеризується тим, що має місце повна або майже повна відсутність словесних засобів спілкування у тому віці, коли у дитини із нормальними показниками розвитку мовлення в основному сформоване (5-6 років). Другий рівень характеризується тим, що мовленнєві можливості дітей значно збільшуються, спілкування здійснюється не тільки за допомогою жестів і лепетних частин слів, але й шляхом мовленнєвих засобів, хоча і дуже недосконалих. Третій рівень включає в себе достатньо розгорнуте побутове мовлення без грубих фонетичних і лексико-граматичних відхилень, але з окремими порушеннями у фонетиці, лексиці і граматиці.

Порушеннмя у використанні засобів спілкування вважають заїкання – ушкодження комунікативної сторони мовлення при правильно сформованих засобах спілкування.

 

Серед досліджень, присвячених вивченню розвитку психіки дітей із патологією мовлення, особливе значення мають роботи О. Мастюкової, Л. Цвєткової, Н. Чевєлєвої, О. Усанової, Л. Шипіциної та інших вчених.

Дислалія, якщо вона виступає як самостійне порушення мовлення, особливих впливів на психічний розвиток дитини не здійснює. Проте під час акустико-фонематичної та артикуляторно-фонематичної форм цього захворювання дітям притаманна нестійкість уваги. Вони швидко відволікаються, гірше запам’ятовують мовленнєвий матеріал, роблять більше помилок, пов’язаних із активною мовленнєвою діяльністю.



У дітей із функціональною дислалією часто констатують виражені невротичні реакції, обумовлені порушеннями кіркової нейродинаміки, ослабленням тонких диференціювань у мовленнєво-руховому аналізаторі. Інтелект у більшості дітей із дислалією - у нормі (за винятком окремих випадків, коли наявна затримка психічного розвитку).

Дітям із дислалією притаманні:

- недоліки під час фонематичного аналізу слова і відсутність установки щодо подібного аналізу. Особливо явно проявляється недостатня змістова диференціація під час сприймання приголосних звуків;

- вторинні порушення слуху внаслідок первинних моторних уражень;

- недостатня слухова увага під час сприймання мовлення оточуючих і свого власного;

- недостатність прагнення, мотивації під час розвитку правильної звуковимови;

- відсутність усвідомлення порушень власного мовлення.

За станом психічного розвитку діти з ринолалієює досить різнорідною групою. Серед них: діти з нормальним психічним розвитком; із затримкою розумового розвитку; з олігофренією різного ступеня. У деяких дітей наявні окремі неврологічні мікроознаки: ністагм, легка асиметрія очних щілин, носогубних складок, підвищення сухожильних і перистальних рефлексів. У цих випадках ринолалію ускладнено раннім ураженням центральної нервової системи. Значно частіше у дітей з ринолалією спостерігають функціональні порушення нервової системи, виражені психогенні реакції на свій дефект, підвищену збудженість тощо.

Патологічні особливості будови і діяльності мовленнєвого апарату обумовлюють своєрідні відхилення у розвитку не тільки звукової сторони мовлення. У різній мірі страждають структурні компоненти мовлення.

Уроджені розщілини губ і піднебіння спонукають до виникнення тяжких розладів комунікативної функції мовлення, що порушує можливість спілкування дитини з оточуючими. Ці недоліки негативно впливають не тільки на розвиток дитини, але й на її рідних, у першу чергу, на матір (у 70 % матерів спостерігають пригнічений настрій, відчай).

Зміни у психіці дитини із ринолалією проявляються також тоді, коли вона потрапляє у нове для себе середовище. Підвищена увага з боку оточуючих, відчуття своїх недоліків, невдалі спроби замаскувати їх, як правило, викликають у дитини тяжкі переживання, різні емоційні відхилення, появу почуття неповноцінності. Особливо відчутними ці прояви стають у віці 6-7 років, перед вступом до школи.

У молодшому шкільному і, особливо, у підлітковому віці постійні переживання можуть викликати страх мовлення, замкненість, сором’язливість, а пізніше – зниження мовленнєвої активності, своєрідні мімічні супутні рухи.

У віці 17-20 років ступінь фіксації на своєму дефекті зростає. Це пов’язано із вибором професії, зміною оточуючого середовища у зв’язку зі вступом до навчального закладу або прийомом на роботу. У цей період нерозбірливе мовлення може викликати ізоляцію людини, ускладнити соціальну адаптацію, знижує рівень домагань у суспільних і особистісних взаємовідносинах. Можуть формуватися патопсихологічні риси характеру. Тому діти із ринолалією потребують надання їм психотерапевтичної і логопедичної допомоги.

Діти з дизартрією за своєю клініко-психологічною характеристикою є досить різнорідною групою. Дизартрія, у тому числі її найбільш тяжкі форми, може спостерігатися у дітей зі збереженим інтелектом, а легкі «стерті» прояви можуть бути виявлені як у дітей зі збереженим інтелектом, так і у дітей з олігофренією.

За клініко-психологічною характеристикою умовно виділяють декілька груп дітей з дизартрією:

- дизартрія у дітей із нормальним психофізичним розвитком;

- дизартрія у дітей із дитячим церебральним паралічем;

- дизартрія у дітей із олігофренією;

- дизартрія у дітей із гідроцефалією;

- дизартрія у дітей із затримкою психічного розвитку;

- дизартрія у дітей із мінімальною мозковою дисфункцією. У цих дітей поряд із недоліками звуковимовної сторони мовлення спостерігаються, як правило, нерізко виражені порушення уваги, пам’яті, інтелектуальної діяльності, емоційно-вольової сфери, легкі рухові розлади та уповільнене формування ряду вищих кіркових функцій.

Рухові порушення проявляються у тому, що дитині складно самостійно сідати, повзати, ходити, брати предмети кінчиками пальців, маніпулювати ними.

Емоційно-вольові порушення проявляються у вигляді підвищеного емоційного збудження та виснажуваності нервової системи. На першому році життя такі діти неспокійні, багато плачуть, потребують до себе підвищеної уваги. У них порушено сон, апетит, можуть з’явитися діатез, шлунково-кишкові розлади. Їм складно пристосуватися до зміни метеорологічних умов.

Дошкільники і молодші школярі із дизартрією схильні до роздратованості, коливань настрою, часто проявляють грубість, неслухняність. Руховий неспокій посилюється під час втоми. Деякі із цих дітей схильні до реакцій істероїдного типу: кидаються на підлогу, кричать, вимагаючи, щоб виконали їхнє бажання. Інші є загальмованими у нових обставинах, мають фобії, уникають труднощів, погано пристосовуються до зміни оточуючого середовища.

Моторика цих дітей є недостатньо координованою: їм складно виконувати навички самообслуговування, вони відстають від однолітків за спритністю і точністю рухів; мають затримку у розвитку готовності руки до письма, із чим пов’язано відсутність інтересу до малювання, інших видів ручної діяльності, поганий почерк. Порушення інтелектуальної діяльності проявляються у вигляді низької розумової працездатності, порушень пам’яті, уваги.

Для багатьох дітей характерним є уповільнення формування просторово-часових уявлень, оптико-просторового гнозису, фонематичного аналізу, конструктивного праксису.

У дітей із моторною алалією недоліки мовлення поєднуються із несформованістю мотивації спілкування, із порушенням активності різних компонентів діяльності. Відсутність прагнення до спілкування пов’язано із труднощами спілкування, із їх поглибленням. Поряд із несформованістю мовленнєвої діяльності проявляються порушення моторики та психічних функцій. Спостерігається неврологічна симптоматика – від стертих проявів мозкової дисфункції та поодиноких ознак ураження ЦНС - до виражених проявів неврологічних розладів (парези).

Виявляються загальна моторна недостатність, дискоординація, уповільненість або розгальмованість рухів. Відмічають знижену моторну активність, недостатню ритмічність, порушення динамічної і статичної рівноваги (не можуть стояти і стрибати на одній нозі, кидати і ловити мяч тощо), ускладнено тонку моторику. Одні з цих дітей розгальмовані, імпульсивні, хаотичні у діяльності, гіперактивні, інші – в’ялі, загальмовані, інертні, аспонтанні.

У дітей спостерігається недорозвинення вищих психічних функцій (пам’яті, уваги, мислення), особливо на рівні довільності й усвідомленості. Особливо ушкоджено вербальну пам’ять, що включає пам’ять на слова, фрази, тексти. Труднощі під час підбору слів, поряд із забуванням та складністю відтворення їх структури, різко обмежують можливості висловлювання дитини. Дітям важко пригадати сюжетні лінії, послідовність подій. Діти начебто «ковзають» поглядом по малюнку, проте не бачать, не помічають суттєвих деталей, що свідчить про низький рівень спостережливості.

У якості реакції на порушення мовлення інколи розвиваються патологічні риси особистості, невротичні риси характеру: замкненість, негативізм, невпевненість у собі, напруження, підвищена роздратованість, образливість, сльозливість. Діти користуються мовленням тільки під час емоційно забарвлених ситуації. Вони відмовляються говорити, використовують жести, тому що бояться помилитися і викликати глузування з боку оточуючих. Мовленнєва неповноцінність може виключити дитину із колективу однолітків і з віком все більше травмувати її психіку.

У дітей із моторною алалією порушено інтелектуальну діяльність, відмічається уповільнення темпу процесів мислення, несформованість понять. Інтелектуальну недостатність поглиблюють підвищена втомлюваність, зниження уваги, пам’яті, порушення працездатності. Проте ці діти мають пізнавальні інтереси, у них достатньо розвинуто предметно-практичну і трудову діяльність.

Логічні операції під час моторної алалії збіднено, мислення порушено, знижено здатність до символізації, узагальнення й абстракції, порушено оральний і динамічний праксис, акустичний гнозис, тобто знижено інтелектуальні операції, що потребують участі мовлення. Зниження рівня узагальнень проявляється в ігрових діях, несформованості рольової поведінки, навичок спільної, особливо сюжетно-рольової, гри. Дітям важко почати виконувати завдання, оцінити проблемну ситуацію, їхні інтереси нестійкі. Спостерігається інтелектуальна пасивність, мають місце прогалини у знаннях.

У більшості випадків під час алалії наявна вторинна затримка психічного розвитку, деякий примітивізм, конкретність мислення. Якщо мовні порушення вдається подолати, затримка психічного розвитку поступово згладжується.

Імпульсивність, хаотичність у діяльності, пасивність, втомлюваність впливають на те, що дітям легше виконати завдання, подане в наочному, а не у мовленнєвому (словесному) плані.

Сенсорна алалія у чистому вигляді зустрічається порівняно рідко. Частіше має місце сенсорно-акустична неповноцінність як вторинний прояв іншої патології мовлення. Існують різні ступені недорозвинення мовнослухового аналізатора. Із цим пов’язано різноманітні прояви порушень розуміння. У більш тяжких випадках дитина зовсім не розуміє мовлення оточуючих, ставиться до нього як до звуків, що не мають змісту. Вона не реагує навіть на власне ім’я, не диференціює звуки мовлення і звуки немовленнєвого характеру, є байдужою до будь-яких мовленнєвих і немовленнєвих звукових подразників.

В інших випадках дитина розуміє окремі загальновживані слова, але втрачає їх зміст на фоні розгорнутого висловлювання. Іноді розуміння ізольованих слів є більш складним для дитини, ніж розуміння змісту фрази. Діти часто розуміють зміст висловлювання тільки у певному контексті. Їм складно зрозуміти зміст слів під час зміни їх форм і порядку. Іноді діти просять повторити звернену до них фразу і розуміють тільки те, що їм повторили декілька разів, тому що одноразового подразника недостатньо для ефективного сприймання.

Зустрічаються діти, які розуміють тільки зміст того, що сказали вголос вони самі. Іноді дитина розуміє тільки одну людину – матір, педагога, і не може зрозуміти, якщо це ж саме говорить хтось інший.

У тяжких випадках у дитини, яка не говорить і не розуміє мовлення оточуючих, спостерігаються рухові розлади, труднощі поведінки: дитина грається, стрибає, кричить, стукає, її діяльність є хаотичною. Іноді діти-алаліки певною мірою усвідомлюють свій дефект, бувають лагідними, сором’язливими.

Спілкуючись, діти із алалією користуються жестами, мімікою. Вони слухають музику, вибірково ставляться до мелодій. Тиша заспокоює дітей, а гучні розмови, крик – роздратовують. Вони правильно реагують на зміну інтонації. Гра супроводжується модульованим лепетом. Поступово лепет переростає в активний словник, але слова вимовляються викривлено (у звуковому і структурному відношенні), розуміння слів ускладнене.

Якщо у дитини сформовано власне мовлення, то вона говорить легко, плавно, без напруження, не задумуючись під час підбору слів про точне висловлювання думки і про побудову речень, не помічає своїх помилок. Діти з алалією не можуть довго слухати, коли їм читають або розповідають. Не розуміючи змісту, вони втрачають інтерес і припиняють слухати.

Для психічного розвитку дітей із браділалією характерні порушення загальної моторики, тонкої моторики рук, пальців, мімічних м’язів обличчя. Рухи є уповільненими, недостатньо координованими, неповними за обсягом. Обличчя є амімічним. Психічна діяльність цих дітей відрізняється уповільненістю і розладами сприймання, уваги, пам’яті, мислення. Дітям, що зосередилися на одному предметі, важко переключити увагу на інший. Інструкцію вони виконують після того, як їм повторили її декілька разів. Такі діти схильні до стереотипій, персервацій, порушень орієнтування.

Якщо браділалію виражено слабко, то самі діти можуть не помічати існування вказаних симптомів. Під час більш тяжких випадків з’являються усвідомлення порушення мовлення і пов’язані із цим психологічні переживання.

Для психічного розвитку дітей із тахілалією притаманні порушення загальної моторики, вегетативної нервової системи, психічних процесів, емоційно-вольової сфери, відхилення у поведінці. Рухи людини із тахілалією є швидкими і стрімкими (вони швидко ходять, починають рух, зупиняються). Ці діти є неспокійними і під час сну. Діти із тахілалією запальні, гіперактивні, легко збуджувані. Під час збудження проявляються вазомоторні реакції: почервоніння обличчя, вух, руки пітніють, стають холодними. Діти стають емоційно лабільними, недисциплінованими. Вони не вміють слухати інших, погано розуміють і запам’ятовують те, що говорять оточуючі.

Їхня увага нестійка і швидко переключається з одного об’єкта на інший. Думка лине швидше, ніж можливість її артикуляційного оформлення. Оточуючі негативно реагують на швидке мовлення, що впливає на життя дитини у цілому, на формування її особистості. Водночас люди із тахілалією, які не усвідомлюють свій дефект, достатньо контактні і здатні до самоствердження.

Старшокласники реагують на цей дефект таким чином:

- одні вважають свою невпинну стрімкість у мовленні природною, такою, що співпадає зі складом їхньої особистості;

- інші переживають стрімкість мовлення як заїкання, у них можуть діагностувати пізні форми заїкання;

- треті настільки негативно переживають пришвидшений темп мовлення, що це повністю позбавляє їх сил: «Начебто хтось наздоганяє і примушує говорити все швидше і швидше».

У залежності від ситуації спілкування змінюється ступінь проявів симптоматики тахілалії. Найбільш складно спілкуватися у життєво важливих ситуаціях, із авторитарними людьми, у незнайомих обставинах, у стані збудження, під час суперечок. Також впливає манера мовлення оточуючих, їхній стиль побудови фраз.

Ефективність подолання тахілалії залежить від віку дитини, її індивідуальних особливостей, оточуючого середовища (складніше нормалізувати мовлення, якщо хтось із батьків має недоліки мовлення або невротичні розлади).

На розповсюдженість заїкання впливають: вік, стать, вид діяльності, місце проживання та інші фактори. Найчастіше заїкання виникає у віці від 2 до 4 років, у період найбільш інтенсивного розвитку функціональної системи мовлення і формування особистості дитини. Пізніше схильність до заїкання знижується, і в найближчі 10 років життя (з 4 до 14 років) випадків виникнення заїкання зустрічається приблизно стільки ж, скільки у ранньому віці. Водночас, унаслідок рецидивів, зміни провідної діяльності (ігрова діяльність змінюється навчальною), підвищенням вимог до дитини, до її мовленнєвих вмінь, кількість дітей 6-7 років, що заїкаються, зростає. Можливим є загострення захворювання у період пубертату.

Серед дітей, які проживають у сільській місцевості, заїкання зустрічається рідше, ніж у їхніх однолітків, що живуть у містах. М. Зеєманом відмічено вплив кліматичних умов на поширення випадків заїкання (наприклад, восени та весною).

Фіксованість осіб із заїканням на дефекті є одним із основних факторів, що ускладнює структуру дефекту й ефективність його подолання. Чим більш фіксованою є увага на дефекті, тим більш стійким він стає. Помічено пряму залежність фіксованості на дефекті від віку дітей або стажу заїкання, що пояснюється наявністю негативних факторів довкілля, удосконаленням і ускладненням психічної діяльності у зв’язку із формуванням особистості дітей, порушеннями нервової та ендокринної систем, пов’язаних із підлітковим віком. Характер моторних порушень найчастіше пов’язують із емоційним ставленням дитини до дефекту.

Розрізняють три ступеня хворобливої фіксації на заїканні:

1. Нульовий ступінь фіксації. Діти не відчувають неповноцінності від усвідомлення дефекту або зовсім не помічають його. Елементи сором’язливості, образливості щодо власного неправильного мовлення, спроби подолати дефект відсутні.

2. Помірний ступінь хворобливої фіксації. Підлітки і старші школярі переживають із приводу свого дефекту, соромляться його, прагнуть приховати, намагаються менше спілкуватися.

3. Виражений ступінь хворобливої фіксації проявляється у тому, що переживання із приводу дефекту перетворюються на постійне обтяжливе почуття власної неповноцінності, коли все осмислюється через призму дефекту. Найчастіше цей ступінь фіксації проявляється у підлітків. Вони концентрують увагу на мовленнєвій неуспішності, глибоко переживають заїкання, бояться спілкування, людей, ситуацій.

Ефективність логопедичної роботи із дітьми, що заїкаються, залежить від ступеня їх фіксації на дефекті: чим вона є більшою, тим нижчими є результати логопедичної діяльності.

Виділяють три ступеня заїкання:

1. Легкий, під час якого заїкаються лише у збудженому вигляді, намагаючись швидко висловитися (у цьому випадку затримки долаються досить легко, а діти, які заїкаються, говорять, не соромлячись свого дефекту).

2. Середній, коли у спокійному стані та звичних обставинах говорять легко і заїкаються мало. Заїкання проявляється під час емоційного збудження.

3. Тяжкий, під час якого заїкаються у процесі мовлення, постійно. Заїкання супроводжується рухами.

Заїкання легше попередити, ніж лікувати, тому важливо вчасно помітити перші ознаки заїкання і звернутися до логопеда. Так, дитина може раптово замовкнути, відмовитися говорити (це може тривати від двох години до доби, після чого вона знову починає говорити, але вже з ознаками заїкання). Якщо у проміжок мовчання встигнути звернутися до фахівця, то заїкання можна попередити. Також про початок заїкання можуть свідчити: вживання перед окремими словами зайвих звуків (а, і); повторення перших складів або окремих слів на початку фрази; неприродні зупинки у середині слова, фрази; труднощі, що виникають під час спроб розпочати мовлення.

Особливо часто заїкання виникає в емоційних дітей. Вони, а також ті діти, у яких уже виявлено ознаки заїкання, мають знаходитися під постійним спостереженням логопеда і психоневролога. Для них необхідно створювати спокійну обстановку у родині, дотримуватися правильного мовленнєвого режиму, використовувати індивідуальний підхід під час читання книжок, дозувати перегляд телевізійних передач, час перебування за комп’ютером. У дитини повинен бути чіткий режим дня, вона має знати, які її вчинки та ігри є позитивними, а які можуть нашкодити їй самій та оточуючим. Ігрова діяльність не має збуджувати дитину. Говорити із такою дитиною слід чітко, плавно, не відриваючи слова одне від одного, водночас їх не потрібно співати, розтягувати або говорити по складах. Дорослі мають виробити чітку модель спокійного врівноваженого спілкування із дитиною, намагатися сприяти встановленню у дитини дружніх стосунків із більш спокійними дітьми, що гарно говорять. Для дитини, що заїкається, корисними є заняття музикою, танцями, співом, проте необхідно ретельно підходити до вибору педагога, щоб ще гірше не травмувати її.

Тяжкі й довготривалі органічні захворювання гортані, якими є папілломатоз і стеноз, а також операція трахеотомії, тривале носіння трахеотомічної трубки, довготривала госпіталізація, відірваність від школи негативно впливають на розвиток дитини. Вони можуть викликати соматичну слабкість, стати причиною затримки психічного розвитку, порушень голосу і мовлення, відхилень в емоційно-вольовій сфері, особистості дитини у цілому. У цих дітей, у зв’язку із негативними соціально-педагогічними факторами (довготривалим перебуванням в умовах лікарні, де вони не мають можливості активно й різноманітно спілкуватися та займатися іншими видами діяльності, необхідністю носити трахеотомічну трубку, відсутністю голосу) знижено мотивацію мовленнєвої діяльності.

Якщо захворювання гортані виникли у ранньому дитячому віці, то вони впливають більш тяжко. Це можна пояснити як низьким ступенем опірності дитячого організму, так і тим, що захворювання порушує подальший розвиток дитини. У дошкільників небезпека затримки розвитку у результаті перенесеного захворювання не така значна. З віком ці діти все тяжче переживають дефект, відчувають свою відмінність від однолітків, уникають спілкування з ними, відмовляються усно відповідати на уроках.

Діти, розуміючи свою неповноцінність, замикаються у собі, стають неврівноваженими, капризними, із труднощами контактують із оточуючими. У поведінці таких дітей відмічають підвищену збудженість, моторну розгальмованість або в’ялість, схильність до капризів, плаксивості. Створення позитивних умови для навчання і виховання сприяє вирівнюванню психіки.

Дітям із порушеннями голосу складно оволодіти правильною вимовою звуків, бідність їхнього словника негативно впливає на шкільну успішність. Під час шкільних занять проявляються низькі працездатність і продуктивність, адже дитина соматично слабка, легко виснажується, погано орієнтується у довкіллі, розсіяна, швидко втомлюється. Пізнавальна й мовленнєва діяльність цих дітей характеризується недостатньою активністю, тривалістю і силою. Відмічають низьку продуктивність запам’ятовування матеріалу. Учні відчувають труднощі під час усного рахунку, розв’язання арифметичних задач.

Під час захворювань гортані існує тісний взаємозв’язок між соматичними і психічними функціями. Зміни цих функцій часто протягом багатьох років продовжують впливати, інвалідизуючи дитину, заважаючи їй повноцінно жити.

 





Дата добавления: 2015-05-24; Просмотров: 9526; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2020) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.007 сек.