Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Отже, була сформульована ідея існування особливої оболонки Землі - біосфери. 1 страница




В.І.Вернадський - видатний біогеохімік - був засновником вчення про біосферу.

Втім, сам він наголошував, що ідею біосфери вперше сформулював видатний французький еволюціоніст Жан-Батіст Ламарк в своїх лекціях в 1800 р., а згодом в книзі "Гідрогеологія" (1802).

У Ламарка ідея біосфери обгрунтована як ідея впливу на земну кору живих організмів. Він доводить, що всі мінерали земної кори є продуктом життєдіяльності рослин і тварин, котрі існували на земній поверхні. Отже, виникла і була обґрунтована в науці така ідея, що живе істотно впливає на земну кору, тобто неживе. В цьому ідейному руслі висловлювались і такі видатні природознавці як французький еволюціоніст, як Ж.Бюффон, видатний хімік А.Лавуаз'є, систематик К.Лінней, російський натураліст М.Ломоносов, які звертали увагу на те, що існує суттєвий взаємозв'язок між живою і неживою природою. І що рослини і тварини беруть участь в газообміні, у формуванні ґрунтів, природних копалин, в інших планетарних процесах.

Для формування біосферних уявлень велику роль відіграли праці видатного німецького натураліста О. Гумбольдта. На початку ХIХ ст. він розвивав ідеї, відповідно до яких органічний світ - це невід'ємна частина земної кори. Він вважав, що хімічних склад організмів залежить від хімічного складу компонентів середовища. Більш того, О.Гумбольльдт вважав, що існує своєрідна оболонка Землі, в котрій функціонально взаємопов'язані біотичні, атмосферні, гідрологічні і континентальні процеси.

Але сам термін "біосфера" був запропонований відомим австрійським гідробіологом Е. Зюссом. Він ввів цей термін в науку 1875 р. поряд з термінами атмосфера, гідросфера і літосфера для окреслення ще однієї оболонки Землі, яка залягає на сухопутній і водній поверхнях, хоча напочатку свого існування була пов'язана лише з гідросферою. Отже, була відкрита ще одна оболонка Землі - біосфера, яка, за Зюссом, визначалась як обмежена в часі і просторі сукупність організмів на поверхні Землі.

Ідея взаємозв'язку, взаємообумовленості процесів, що відбуваються в живій і неживій природі, на поверхні планети, була також обґрунтована видатними українськими і російськими вченими- природознавцями. Наприклад, український геолог П.Тутківський писав про біосферу як пропросторове розміщення біоти на планеті. М.О. Максимович обґрунтовував ідеї впливу живого, рослинності на неорганічну природу. Російський натураліст В.Докучаєв також наголошував на існуванні суттєвого зв'язку живого і неживого в планетарному масштабі. Він вважав, що такий взаємозв'язок є предметом нової галузі науки. В. Докучаєв писав в праці "До вчення про зони природи" (1899): "Як відомо, в найостанніший час все більше і більше формується і виокремлюється один з найцікавіших предметів у галузі сучасного природознавства. А саме - вчення про певні дуже складні багатогранні співвідношення і взаємовідношення, що існують, між так званою, живою і мертвою природою. Ці закономірні, можна сказати, непорушні, віковічні співвідношення, будучи в основі, в корені найістотніших етнографічних, історичних, побутових, навіть економічних, соціальних і всіляких культурних людських особливостей та проявів, - завжди, від віків, фатально, непереможно, тяжіли над цілим людським світом; і донині, як Дамоклів меч, висять над ним, зв'язуючи уявного пана Землі по руках і по ногах, незважаючи на жодні успіхи цивілізації, на жодні відкриття науки і техніки, на жодні політичні перевороти, катастрофи, зміни і перетасування".

Отже, була проголошена думка про неперервну суттєву залежність людського існування від взаємозв'язку живого і довкілля. Нова наука, про яку говорить В. Докучаєв, має враховувати існуючі сутнісні зв'язки живого і неживого і місце людини в цих зв'язках. На думку Докучаєва, ця гулузь науки повинна допомогти людині "не робити зайвих рухів", так би мовити, не робити опасних рухів, щоб не стати жертвою цього самого Дамоклова меча.

Але, зрозуміло, що ані В. Докучаєв, ані будь-хто з талановитих вчених не міг передбачити, яким бурхливим буде розвиток цивілізації і в якій складній ситуації опиниться людина.

Отже, на наукових засадах біології, геохімії, географії виникло вчення про певну специфічну оболонку Землі - про біосферу. Але, треба зауважити, що хоча на даний час існує дуже багато досліджень і праць, осмислюючих, що таке біосфера, єдиного визначення, єдиного погляду з цього питання немає. Втім, всі дослідники спираються на вихідні аргументи і концептуальні положення вчення про біосферу В.І. Вернадського.

Біосфера - складна за генезою і будовою глобальна екологічна система. Тому важко визначити її сутність однозначно, в одному аспекті. В.І.Вернадський розглядав біосферу в багатьох ракурсах.

Тому в його роботах представлено не одне, а багато визначень того, що є біосфера.

1. Біосфера - особлива, охоплена життям оболонка Землі.

2. Біосфера - поверхня нашої планети, її зовнішня область, яка відмежовує її від космічного середовища.

3. Біосфера - область земної кори, де трансформується космічне випромінювання в діяльну земну енергію (електричну, хімічну, механічну, теплову).

В "Роздумах натураліста" В.Вернадський писав: "Земна оболонка, біосфера, що охоплює цілу земну кулю, має різко відокремлені розміри. В значній мірі вона зумовлюється існуванням в ній живої речовини - нею заселена. Між її косною, безжиттєвою частиною…і живими речовинами, що її населяють, відбувається безперервний речовинний та енергетичний обмін, який матеріально виявляється рухом атомів, зумовленим живою речовиною. Цей обмін у ході часу проявляється закономірно мінливою, неперервно-спрямованою до стійкості рівновагою. Вона пронизує цілу біосферу, і цій біогенний струмінь атомів значною мірою її створює. Так неподільно і нерозривно біосфера протягом усього геологічного часу пов"язана з живою речовиною, що її населяє". І далі: "…жива речовина біосфери - це сукупність живих організмів, що в ній живуть".

З наведених роздумів В.Вернадського, а також на підставі подальших досліджень можна говорити про наступні суттєві ознаки біосфери:

1. Біосфера - загальнопланетна оболонка.

2. Структура біосфери: нижні шари атмосфери, гідросфера, верхні шари літосфери.

3. Склад і будова біосфери зумовлені сучасною і минулою життєдіяльністю всієї сукупності живих організмів.

4. Біосфера є наслідком взаємодії живих і неживих компонентів, акумуляції та перерозподілу в ній величезної кількості енергії.

5. Біосфера є термодинамічно відкритою, самоорганізованою, саморегульованою динамічно зрівноваженою, стійкою системою.

6. Межі біосфери: верхня межа - променева - зумовлена наявністю жорсткого короткохвильового ультрафіолетового випромінювання. Від нього життя захищається озоновим шаром. Нижня межа - термічна. В певних температурних режимах життя існувати не може.

Ось такими є загальні суттєві ознаки біосфери.

Біосфера є об'єктом вивчення багатьох наук - геології, геохімії, географії, біології, екології. Це також причина певних розбіжностей в її тлумачення. Але біосфера організована живим і є середовищем існування живого. Отже, логічно вважати основою інтерпретувань сутності біосфери саме еколого-біологічне бачення її. Тому виникає питання про місце біосфери серед живих систем.

В біології живе кваліфікується через приналежність до певних рівнів організації.

Найбільш широкий і узагальнюючий погляд - це виділення таких рівнів організації живого - від молекулярно-генетичного до біосферного. На молекулярному та генетичному рівнях здійснюється конваріантна редуплікація, тобто збереження, відтворення та оновлення інформації. Ці рівні забезпечують таким чином протікання, спадковість та мінливість живого. Рівні органел та клітин формують елементарні середовища протікання життєвих реакцій. Тканинний та органний рівні мають безпосереднє відношення до підтримання цілісності та гомеостазу в організмі. Сам організмовий рівень - сфера реалізації генетичної інформації з одночасним (за принципом зворотного зв'язку) вбиранням (через природний добір) викликів довкілля до живих істот. На популяційно-видовихрівнях протікають основні еволюційні процеси, відбувається обмін генетичною інформацією, оцінка довкілля на предмет виживання та конкурентності. Ценотичний рівень - це власне екосистемний рівень. Він формує складну систему взаємопристосувань різних груп та видів організмів. Нарешті, біосфера, або сфера життя на Землі - унікальна складно структурована цілісність живого, що самоорганізується і саморозвивається.

Але в певних концепціях вчених екологів і методологів екології акцентується на існуванні лише певних рівнів організації. Так, відомий російський еволюціоніст і методолог науки К.Завадський виділяв 4 основні рівні організації живого:

1. організмовий;

2. популяційно-видовий;

3. біоценозний - рівень існуваннясукупності живих істот у певному природному середовищі;

4. біостромний - рівень існування всієї сукупності живих організмів на планеті.

К.Завадський не відносив до живих систем біосферний рівень, оскільки до структури біосфери належать неживі компоненти середовища.

М.Амосов розподіляє живі системи також на організмовому, популяційно-видовому і біоценотичному рівнях. І крім того, вводить 4-й - біогеоценотичний - існування систем, що об'єднує живі організми певних видів у спільних географічних умовах.

Відомий еволюціоніст М.Тимофєєв-Ресовський вважає природнім включення в біогеоценоз і біосферу неживих елементів середовища, оскільки лише завдяки ним ці системи можуть існувати. Він доводить, що біосфера може розглядатися як жива система.

Отже, існують різні погляди щодо кваліфікування рівнів структурної організації живого і відповідності їм біосфери.

Відомий український еколог М.Голубець пропонує для того, щоб визначити - чи є біосфера живою, спочатку розібратися, що можна називати "живою системою"? Він посилається на В.Вернадського, який вважав, що життя неможливе без постійного обміну речовиною, енергією і інформацією не лише з біотичним, а й з абіотичним середовищем існування організму. Причому, це справедливо не лише для організму, а й для надорганізмових рівней. Отже, відповідаючи на питання: "Чи належить певна система до живого?" - потрібно міркувати не з вузько біологічних, а з комплексних, біогеоценологічних - тобто, екосистемних позицій. І відповідно, до живих систем можна віднести біогеоценози і біосферу. За висновком М.Голубця, живі системи - це:

1. організми та їх підсистеми;

2. системи, що є поєднянням живих істот (родини, колонії, стада, популяції, види, роди, біоценози);

3. системи, центральними організаторами яких є живі організми, їх сукупності чи "жива речовина" в цілому - від консорції і біогеоценозів до біосфери.

Виходячи з таких висновків, М.Голубець визначає три рівні організації живого: організмовий, популяційний, екосистемний. Саме в їх межах відбуваються всі біотичні процеси, що забезпечують існування живого, біосфери.

Отже, на наукових засадах біології, геохімії, географії виникло вчення про певну специфічну - живу оболонку Землі - біосферу, біосферу як складне екологічне утворення.

 

Біосфера - не просто зовнішнє середовище існування людини. Ми маємо усвідомити, що це її домівка. Людина становилася за законами живого, біосфери. Тому і сьогодні вона має рахуватися з законами саме біосфери як сфери свого життя. Ігнорування або просто нерозуміння цих суттєвих особливостей людського існування привело до трагічних наслідків - глобальної екологічної кризи антропогенного походження. Проблематичним стає взагалі подальше існування людського роду. Усвідомлюючи ці складні обставини сучасного цивілізаційного розвитку, ЮНЕСКО як одну з комплексних програм, що потребують глибокого вивчення визначило проблему "Людина і біосфера". Такі дії є яскравою ознакою усвідомлення світовою спільнотою глобальності, всезагальності проблеми біосфери і особливостей людського буття в ній.

Втім, дійсне практичне розв'язання екологічних проблем має спиратися перш за все на професійне науково-екологічне дослідження. Воно не може обмежуватися рівнем вузько-прагматичного захоплення модною проблематикою з ціллю впливу на масову свідомість для реалізації власних цілей певних політичних або бізнесових кіл.

Таким чином, розв'язання екологічних проблем потребує глибокого науково-екологічного вивчення феномену біосфери, закономірностей її функціонування і розвитку, її історії, що триває як найменше 4 млрд. років. Вона породжує людину, але й людина творить біосферу. І тому "підсумкові" сьогоденні негативні впливи людини на біосферу не є лише результатом соціоекономічного, тобто - цивілізаційного розвитку. Вони є також наслідком особливостей еколого-еволюційного розвитку людини, тим типом адаптації, який притаманний роду людському в біосфері.

В сучасній науці біосфера є предметом детального вивчення. Як же розуміють сучасні вчені поняття біосфери?

Треба одразу зауважити, що оскільки різні вчені наслідували різні історичні наукові традиції, крім того, дослідники є представниками різних наук, єдиного визначення поняття біосфери немає, а існує багато різних визначень. Як правило, суттєвим в біосфері вважають певний аспект класичних уявлень про біосферу.

Так, певні автори (В.Ковда, А.Тюрюканов) підкреслюють, що біосфера - це оболонка Землі, склад, будова та енергетика якої зумовлені колишньою і сучасною діяльністю живих організмів. Біосфера охоплює нижню частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери.

Інші дослідники (А.Григорьев) визначаєють біосферу як сукупність живих істот на планеті. Дж.Хатчінсон розглядає біосферу як частину земної кулі, в межах якої існує життя.

М. Тимофєєв-Ресовський так структурує біосферу: біосфера в вузькому смислі слова, тобто сума живих організмів - "жива речовина" і область "колишніх біосфер", окреслена розрподілом на Землі біогенних осадових порід.

М.Вассаєвич розуміє біосферу як складну багатошарову оболонку Землі і позначає її терміном мегабіосфера. Вона склалася під впливом життєдіяльності організмів. Зверху відмежована атмосферою, знизу - геологічними покладами, в яких немає слідів життя. Мегабіосфера структурована наступним чином. Апобіосфера - частина біосфери, що знаходиться над шаром атмосфери, в якому перебувають живі форми в стані анабіозу. Парабіосфера - сфера анабіозних форм життя. Далі - власне біосфера. І потім - метабіосфера - глибокі оболонки Землі, котрі колись знаходились під впливом живої речовини.

Ю.Одум характеризує біосферу як найбільшу і найближчу за ознаками самозабезпечення до ідеалу екологічну систему. Біосфера включає всі живі організми Землі у взаємодії з фізичним середовищем, що забезпечує її цілісність та єдність. Одум також називає біосферу екосферою, підкреслюючи таким чином її екологічну сутність.

Такими є характерні точки зору і міркуваня про біосферу і її сутність. Вони демонструють різні сторони вивчення цієї складної екосистеми і відсутність єдиного її визначення.

Втім, характерним є те, що людина в її соціокультурній сутності, діяльність людини не включаються в наведені визначення біосфери, хоча ще В.Вернадський нагалошував, що діяльність людини - це потужна геологічна сила. Отже, переважають трактування сутності біосфери відповідно до вимог класичного типу наукової раціональності. Хоча, як ми вже розглядали в минулій темі, методологи екології наголошують на якісних змінах біосфери і потребі урахування в її існуванні суттєвого впливу людини.

Існуючі парадигмальні пропозиції осягнення місця людини в біосфері В. Крисаченко (1998) систематизує по 3-х напрямках:

1 - соціологічно-актуалістська парадигама, яка визначає місце людини у біосфері з точки зору найбільш сформованої та зрілої форми організації людських спільнот. У цьому випадку вся попередня історія взаємин людини з біосферою аналізується шляхом накладання образу сучасного стану на минулі особливості. Засади цієї парадигми найбільшим чином оформлені в науках, які безпосередньо вивчають феномени людини і біосфери. Це гуманітарні науки, філософія - з одного боку, і природничі науки, що вивчають оболонки Землі - геологія і еволюціонізм - з іншого. На засадах цієї парадигми людина і біосфера вивчаються як самостійні і мов би незалежні феномени, а сучасний стан їх існування виступає принциповим орієнтиром для пізнання динаміки взаємин людини з біосферою в минулі часи.

2 - натуралістично-генетична парадигма, яка намагається вивести закономірності існування людини у біосфері, звертаючись до генетичних витоків їх взаємин і відтворюючи механізми породження нових властивостей у процесі саморозвитку природних систем.

Натуралістичний підхід спирається на принципи, які стверджують можливість і доцільність виведення людських якостей з тих чи інших властивостей тварин. Отже, проблема становлення людини постає як проблема походження її сутнісних властивостей від певних природних ознак. Якщо соціологічний підхід акцентує увагу на принциповій відмінності людських якостей від тваринних ознак, то натуралістичний обґрунтовує їх єдність, подібність.

Натуралістичне осмислення єдності біосфери і людини є важливим тому, що для корегування поведінки людини в біосфері, її впливу на біосферу людина має відчути себе "частиною біоти", живого. Саме тобі можлива коеволюція людини і біосфери, яка дозволить існувати далі як людині, так і біосфері.

3 - космологічно-універсалізуюча парадигма, яка розглядає біосферу і людину як події космічного масштабу і передбачає осмислення їх взаємин як особливий варіант всесвітнього порядку. Прикладами концепцій, що таким чином розглядають взаємозв'язок людини і біосфери є концепції Тейяра де Шардена і В.І.Вернадського, які розглядали життя як космічне явище. Космологічно-універсалізуюча парадигма кваліфікується як сучасне відродження античного світобачення - відновлення ідеї цілісності Всесвіту. І якщо його центром вважається людина, то обгрунтування тези про відповідальність людини за стан бісфери здійснюється і в контексті безкінечності космосу.

Таким чином, в сучасній екології здійснюється новий синтез методологічних і теоретико-концептуальних знань про біосферу як складну в структурному, функціональному і еволюційному смислі екологічну систему, яка органічно включає в себе людину.

Творчість В. Вернадського, його дослідження біосфери і концепція біосфери дає вагомі підстави вважати, що він розглядає біосферу як глобальну оболонку, живі організми в якій, а також людина виявилися могутньою геологічною силою. Хоча В. Вернадський не вживав понять біогеоценоз чи екологічна система, його вважають предтечею екосистемології та біоценології.

В. Вернадський розглядав біосферу як структурно, функціонально і організаційно цілісну систему, що існує в природному оточенні. Він розкрив енергетичну суть біосфери - поглинання і трансформацію сонячної та накопичення вільної енергії, біогеохімічні її процеси - синтез органічних речовин і біотичний кругообіг, організаційну її суть - взаємозв'язок і взаємозалежність між усіма структурними - біогенною і абіогенною частинами, вплив на середовище - формування такого внутрішнього середовища, яке забезпечило не лише захист живих істот від руйнівного впливу абіотичного довкілля, а й прогресивний розвиток живого. Такий концептуальний підхід дав підставу послідовникам В.Вернадського кваліфікувати біосферу як екосистему.

Так, Б.Соколов називає біосферу глобальною екосистемою. До живих систем її відносять М.Тимофєєв-Ресовський, М.Будико, М.Камшилов. А.Уголєв. Ю.Одум вважає біосферу найбільшою і найближчою до ідеалу в сенсі самозабезпечення біотичну систему і називає її "екосфера". Він визначає екосферу як саморегульовану систему, що здатна створювати і підтримувати високий ступінь внутрішньої упорядкованості, тобто стан з низькою ентропією.

Визначаючи специфічні характеристики біосфери як глобальної екосистеми, в сучасній спеціальній науковій літературі фахівці (див. М.Голубець) зазначають наступні риси:

1. Біосфера є унікальною, незамінною і неповторною біотичною системою. Інші екосистеми є взаємозамінними.

2. Біосфера відрізняється від інших екосистем практично безмежною тривалістю існування. Час існування інших екосистем визначається тривалістю від декількох місяців до сотень і кількох тисяч років. Для біогеоценозів - від тисяч до мільйонів років.

3. Біосфера зберігає безмежно великий запас генетичної інформації, який накопичувався мільярди років, внаслідок чого ця інформація є практично невичерпною. Генетична пам'ять біосфери - це інтегральна пам'ять всіх екосистем Землі.

4. Біосфера є найдосконалішою саморегульованою системою з найповнішими механізмами захисту від руйнівного зовнішнього впливу. В процесі еволюції органічного світу в ній виробився не лише ефективний механізм синтезу органічних речовин за рахунок використання сонячної енергії, але й накопичення в атмосфері вільного кисню, формування озонового екрану як одного з найважливіших засобів захисту живого в біосфері.

5. На відміну від малих екосистем біосфера характеризується величезними запасами вільної енергії, не лише тієї, що є інтегрованою вільною енергією сучасних підпорядкованих їй екосистем, але й вільної енергії, накопиченої екосистемами минулих епох.

6. Біосфера вирізняється величезним різноманіттям життєвих форм, видів, внутрішньовидових структур і екосистем, просторовою і функціональною асиметрією, потужними механізмами самозбереження, прогресивного саморозвитку, постійним зростанням організованості та неентропійності.

Якщо окремі типи екосистем були середовищем виникнення та розвитку приматів, в тому числі людиноподібних і предків людини, то біосфера в цілому стала колискою людини (Homo sapiens), людського роду.

 

1. Спостереження передбачає невтручання в природний план подій, тобто воно проводиться в інтактному режимі. Звичайно, на практиці певне втручання є необхідним, але вимушеним (кільцювання, мічення тощо).

2. Кількісне вивчення динамічних процесів ефективно досягається шляхом математичного моделювання. Математичною моделлю системи-оригінала називається її модель, у якої елементами множин V і X виступають математичні змінні (зазвичай, скалярні функції часу t) в інтервалі, що розглядається. В екології одні з перших вдалих математичних моделей – моделі Лотки-Вольтерри для конкуренції та паразитизму тощо.

3. Організми, що мешкають у товщі води, називаються пелагос. Ті з них, які здатні активно рухатись й протидіяти значним потокам води – течіям тощо – утворюють нектон, а гідробіонти, що не можуть здолати течію чи вертикальні потоки води утворюють планктон.

4. Екологічний бізнес – будь-яка комерційна діяльність, що поліпшує екологічні умови, сприяє охороні навколишнього середовища, екологізації виробництва. Як правило становить більшу частку валового національного продукту держави.

5. Під консорцією розуміють сукупність видів, пов’язаних трофічними, топічними фабричними та іншими зв’язками з видом-едифікатором, чи детермінантом консорції. В якості якого зазвичай виступає рослина-автотроф. Прикладом консорції може бути ялина (вид-едифікатор) з усіма організмами, пов’язаними з нею спільністю долі, тобто спільнота, що утворює з ялиною переплетіння топічних, речовинно-енергетичних і інформаційних зв’язків.

 

 

 

9.1.

Константи r і K з логістичного рівняння дали назву двом типам природного добору, виділивши які американські дослідники Роберт Мак-Артур і Е. Уілсон (MacArthur, Wilson, 1967) поклали початок концепції, що отримала пізніше широке визнання. Згідно цієї концепції серед багатьох екологічних стратегій можна виділити два крайніх типи.

Так звана r- стратегія пов’язана з високими значеннями біотичного потенціалу популяції, в той час як К- стратегія спрямована на підвищення виживання (що особливо важливо в умовах жорстокої конкуренції).

Якщо r- відбір – це перш за все відбір на такі якості, як висока плодючість, швидке досягнення статевозрілості, короткий життєвий цикл, здатність до швидкого поширення в нових біотопах, а також здатність до переживання несприятливих періодів у стані спокою, то К – відбір – це відбір на конкурентоздатність, підвищення захищеності від хижаків і паразитів, підвищення ймовірності виживання кожного нащадка, на розвиток більш досконалих внутрішньопопуляційних механізмів регуляції чисельності.

Проблема життєвих, чи як їх інколи називають еколого-ценотичних стратегій вже давно привертала увагу фахівців-фітоценологів. Так, ще в 30-х роках Л.Г.Раменський (1938) запропонував розрізняти три основні типи рослин, названі ним віолентами, патієнтами й експлерантами, що розрізняються стратегіями виживання.

Віоленти (від латинського violentia – схильність до насилля, або силовики), – це види, що часто визначають облік угруповання, здатні подавляти конкурентів за рахунок більш інтенсивного росту і більш повного використання території. Зазвичай у віолентів потужна коренева система і добре розвинена надземна частина. Типові віоленти – це багато які дерева (особливо ті, що утворюють корінні ліси), також трав’янисті рослини, що домінують чи інших угрупованнях, наприклад мох сфагнум, чи очерет.

Патієнти (від латинського patientia – терпіння, витривалість), чи терплячі – це види, здатні виживати в несприятливих умовах, де більшість інших видів існувати просто не здатні, наприклад за умов недостатнього освітлення, вологи, мінеральних речовин тощо. До патієнтів належить багато рослин, які вважаються посухостійкими. Тінелюбними чи навіть солелюбними. Хоч експериментально показано, що багато з них (хоч і не всі) за відсутності конкурентів можуть існувати і добре почуватися в умовах більшої вологості, освітленості тощо.

Експлеранти (від латинського explere – наповнювати, виповнювати), чи наповнюючі – це види, що швидко розмножуються і швидко розселяються, з’являються там, де порушені корінні угруповання. До типових експлерантів належать рослини, що поселяються на вирубках і згарищах, наприклад іван-чай (Chamaenericon angustifolium) або осика (Populus tremula).

Однак, як справедливо зауважує О.М.Гіляров (Гиляров, 1990), належність певного виду рослин до віолентів, патієнтів чи експлерантів не може грунтуватися лише на його аутекологічних характеристиках. Певний тип еколого-ценотичної стратегії відображує також положення виду в угрупованні. Саме тому один і той же вид у різних угрупованнях може належати до різних еколого-ценотичних типів. Так, сосна (Pinus sylvestris) є типовим віолентом у сосновому (бору), а на болоті є патієнтом.

Слід нагадати, що запропонована Л.Г.Раменським система еколого-ценотичних стратегій, чи ценотипів, як називав її сам Раменський, до останнього часу була відома лише вузькому колу фахівців. Увагу широкого загалу екологів ця система привернула після того, як стали досить популярними уявлення про r- і К- відбір та стратегії, а також у зв’язку із запропонованою англійським ученим Дж.Граймом (Grime, 1979) класифікацією життєвих стратегій рослин. Грайм виділив три типи рослин: конкуренти, стрес-толеранти й рудерали. Система Грайма, як бачимо, є практично тотожною системі Раменського.

Природно, що кожному виду притаманна певна ступінь “віолентності”, “патієнтності” та “експлерантності”. Схематично систему Раменського-Грайма можна зобразити у вигляді трикутника, кути якого зайняті крайніми типами, а точки, що відповідають положенню в цій системі тих чи інших видів у певних ценозах, займають на площині певне місце в межах даного трикутника.

Хоч система Раменського-Грайма розроблена для рослин, її можна ефективно використовувати і для будь-яких живих організмів.

 

9.2.

За передбаченнями В. І. Вернадського і П. Тейяра де Шардена, у індустріальну та постіндустріальну добу техногенної цивілізації антропогенне перетворення біосфери призводить до стану ноосфери - сфери розуму. Але, якщо вважати, що розумне ставлення людини до біосфери не має спричиняти екологічно-кризової ситуації, то очевидно, що становлення ноосфери потребує адекватних філософсько-світоглядних, етичних і методологічних засад. Вони формуються в умовах постнекласичної науки, яка особливу увагу в виявленні необхідних моментів пізнання світу надає особливостям наук, що вивчають живе, життя. Так, дослідники зараз наголошують на тому, що потрібно врахування більше спонтанності, саморегуляції, які є суттєвими ознаками живого (наприклад. А.Маслоу), його виникнення та розвитку. Необхідно осягнути та врахувати набуту упродовж мільярдів років "стратегію біосфери", яку достовірно обґрунтовують, зокрема, геолого-палеонтологічні дослідження та філогенетичні описи. Саме це надає світоглядні і практико-методологічні орієнтири для екологізації сучасного наукового мислення та виробничих технологій.

Отже, науково-екологічне, глибоко професійне вивчення проблем біосфери може здійснюватись лише в зв'язку з усвідомленням ціннісних аспектів вивчення історії і сьогоденного стану біосфери. Можна сказати, що творення дійсної ноосфери - сфери розуму як екологічної реальності здійснюється на підґрунті взаємопроникнення, синтезу природничонаукового і соціогуманітарного знання, інтегративним центром якого є сучасна концепція біосфери. Людина в реальності біосфери і, відповідно. в сучасній концепції біосфери, постає як її органічний елемент, який, водночас, є якісно специфічним. Немає сумніву, що біосфера "творить" людину. Але, як "геологічна сила", людина також творить біосферу. Так, В.Крисаченко (1998) вважає, що можна говорити про біосферну парадигму антропогенезу, котра окреслює появу та генезу людини як причинно обумовлений природно-історичний процес переростання біосфери у свою якісно нову іпостась - антропобіосферу. При цьому виникнення людини постає не відокремленим наслідком адаптивної еволюції однієї з груп вищих приматів (що стверджує традиційна антропологія), а своєрідними “вагітністю” та “пологами” всієї біосфери. Тому до передумов антропогенезу, наприклад, слід віднести як традиційні генетико-біологічні, так і біосферно-екологічні чинники. У першому випадку це - комплекс центральної нервової системи та органів чуття, морфофізіологічні, генетичні, комунікативні та громадські ознаки, на основі яких постають з часом мозок та мислення людини, її здатність до праці, мови, соціальності тощо. У другому ж слід враховувати потоки речовини й енергії, біогеохімічну міграцію атомів, коадаптивність та наповненість екологічних ніш.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-24; Просмотров: 655; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.071 сек.