Сутність та значення географічного краєзнавства

Усі краєзнавчі дослідження приводять дослідників того чи іншого регіону в обійми науки географії. Основою краєзнавства, його наріжним каменем є прив'язаність до конкретних територій. Об'єктом дослідження краєзнавства є природно-історично-соціальні комплекси. Географія завжди включала в себе знання інших наук, а географи були вченими-енциклопедистами. Слід пам'ятати, що географія як наука зароджувалася на базі краєзнавства. Все це дає право географії бути генератором ідеї українського краєзнавства. Географічне краєзнавство повинно бути найголовнішою складовою національного краєзнавства, його серцевиною.

Краєзнавство – це наука, яка охоплює всебічне вивчення місцевості, являє собою систему знань, яка відображає різні взаємозв’язані елементи дійсності рідного краю. Географічне країнознавство як природничо-суспільна наука та навчальний предмет досліджує унікальність природи, систему розселення, особливості розвитку господарства і духовної культури. Українське географічне краєзнавство має стати цілісною, інтегрованою системою трьох складових – природних, економічних, соціальних комплексів.

Ще в ХVІІ ст. великий вчений педагог Ян Амос Каменській у своїй книзі „Велика дидактика” чітко сформував ідею про викладення географії на основі вивчення рідного краю. В основі шкільного курсу краєзнавства лежить проста істина, що своє, близьке і рідне у природі, людському житті, у господарстві зрозуміліше, ніж чуже і далеке.

Відомий діяч ХVІІ ст. Н. Н. Новиков про виховання дітей говорив так: „Не заставляйте дітей ваших з книг або по примушуванню навчатися тому, що вони можуть самі бачити, чути і відчувати”.

М. В. Гоголь у статті „Думки про географію для дітей” наполягав на тому, що для такого предмету, як географія, сухе, виключно книжне викладання зовсім не підходить. Один з видатних педагогів К. Д. Ушинський підкреслював, що викладання географії повинно розвивати „інстинкт місцевості”, приділяв велику увагу необхідності тісно поєднувати навчання географії з вивченням навколишньої природи і діяльності людини в ній.

Видатний географ Д. Д. Семенов зазначав: „Якщо справедлива та педагогічна істина, що в усьому первісному навчанні повинно бути поступовий перехід від близького та знайомого дітям до окремого та менш знайомого, від легкого до більш складного, то і навчання географії слід починати з вивчення місцевості, на якій живе учень”.

У 60-і роки ХХ ст. підвищилася увага до краєзнавчого принципу у навчанні географії. Т. Г. Герасимова та В. А. Коринська відмічають, що термін „краєзнавство” вперше був запропонований у 1914 році Ланьковим. На І Всеросійському з’їзді вчителів географії у 1915 році у Москві цей термін міцно увійшов у лексикон географів. Краєзнавчий початок географії відмічають у своїх працях відомі методисти А. В. Даринський, І. С. Матрусов.

До основних категорій (законів і закономірностей) географічного країнознавства належать: 1) Закономірність просторової організації природи і суспільства, 2) Закон просторової концентрації життя людей на території, 3) Ієрархічна упорядкованість територіальних одиниць, 4) Постійний вплив соціальних факторів на цілісну еволюцію рідного краю, 5) Зростання впливу виробничих зв’язків на елементи ландшафту краю, 6) Неухильне зростання маси штучних елементів географічного середовища.

Суть географічного краєзнавства в школі полягає у тому, щоб відшукати, обґрунтувати і розкрити всю сукупність особливостей, зосереджених на певній території, і дати таким чином комплексну характеристику, географічну картину життя цієї території у природно-історичному і соціально-економічному відношеннях.

Об’єктом географічного краєзнавства є сукупність географічних об’єктів і явищ суспільного життя та їх взаємозв’язків на певній території. Цю діяльність можна розглядати як об’єктивну потребу суспільства пов’язувати навчально-виховний процес з актуальними питаннями соціально-економічного будівництва, культурно-духовного відродження народу України, з підготовкою учнів до суспільно корисної роботи і трудової діяльності.

Географічне краєзнавство – могутній засіб патріотичного, інтернаціонального, морального, трудового виховання молоді. Його змістом є минуле, сучасне і майбутнє складових компонентів краю: природа, господарство, населення з його побутом і культурою, населені пункти. Ці компоненти обумовлюють один одного, взаємно розкривають причинно-наслідкові зв'язки природних і суспільних явищ.

Зміст, організаційні форми, принципи, методи краєзнавства визначають завдання, вимоги навчальних програм, конкретними природними та соціально-економічними умовами рідного краю.

Серед завдань краєзнавства А. В. Даринський та А. З. Сафіулін ставили на перше місце розвиток емоційного ставлення учнів до навколишнього середовища. Саме емоції дозволяють формувати особистість та погляди, стимулюють активність учнів, збагачують внутрішній світ людини.

В. Н. Липник серед завдань шкільного краєзнавства називає творчу діяльність учнів. Її стимулюють самі методи та прийоми збору краєзнавчого матеріалу, його новизна. Вони сприяють спостережливості та формують навички пошуково-дослідницького характеру.

Естетична направленість та патріотизм розкривається через красу рідної природи. Вчитель пробуджує захоплення, глибоку гордість, істину любов до свого рідного краю.

Таким чином, виховними завданнями географічного краєзнавства є: 1) розвиток емоційного сприйняття світу, 2) розвиток творчої діяльності; 3) виховання естетичних почуттів та патріотизму.

Навчальними завданнями географічного краєзнавства є: 1) засвоєння теоретичного матеріалу; 2) відпрацювання та формування навичок пошуково-дослідницької роботи.

В основі географічного краєзнавства лежать такі принципи:

1. Ідейно-моральна спрямованість (для відродження духовності, національної свідомості, формування високої громадянськості).

2. Науковість (передбачає уникнення спрощенства, поверховості, схематизму).

3. Комплексність, безперервність і систематичність.

4. Плановість і наступність у роботі (наступність проявляється у встановленні зв’язків між різновіковими групами школярів).

5. Зв’язок краєзнавчо-туристичної роботи з навчально-виховними цілями школи.

6. Оптимальне поєднання краєзнавчо-туристичної роботи із суспільно-корисною діяльністю (досягається за рахунок тісного зв’язку школи з місцевими організаціями, науковими закладами).

7. Поєднання дитячого самоуправління з педагогічним керівництвом краєзнавчо-туристичної роботи.

8. Популяризація (полягає в оформленні і експонуванні результатів дослідження).

Дата добавления: 2015-05-24