Випромінювань

Захист від електромагнітних полів та іонізуючих

Захист від електромагнітних полів (ЕМП), засобів телебачення та радіомовлення, вибір засобів захисту від ЕМП визначається характеристиками джерел за частотою. При виборі засобів захисту від ЕМП проводиться порівняння фактичних рівнів джерел з нормативними.

Основний спосіб захисту від ЕМП у навколишньому середовищі – це захист відстанню.

На майданчиках радіотехнічних об'єктів (РТО) не допускаються розміщення жит­лових та громадських приміщень.

При проектуванні житлових та адміністративних приміщень, розміщених в зонах дії ЕМП, необхідно брати до уваги екрануючу здатність будівельних приміщень. Ослаблення (екранування) електромагнітних випромінювань різ­ними будівельними конструкціями відбувається з різною інтенсивністю. Матеріали стін і перекриттів з різним ступенем поглинають і відбивають електромагнітні хвилі. Для обмеження рівня ЕМП, які діють на довкілля від промислових джерел, можуть бути використані засоби, стандартизовані ДЕСТ 12.1.006-84 та які використовуються для зниження рівня ЕМП безпосередньо в цехах підприємств: екранування обладнання (джерела поля), використання поглиначів потужності (спеціальне облицювання стелі та стін робочих приміщень на основі матеріалів з великим вмістом вуглецю).

Захист від іонізуючих випромінювань

Допустимі рівні впливу антропогенних джерел іонізуючих випромінювань, без врахування доз отримуваних від природного фонового опромінення і медичного обстеження та телевізорів, на населення та навколишнє середовище визначені нормами радіаційної безпеки НРБ-76/87.

Основними заходами із захисту населення від іонізуючих випро­мінювань є обмеження надходження в навколишню атмосферу, воду, грунт відходів виробництв, що містять радіонукліди, а також зонування території поза промисловим підприємством. Захист населення та навколишнього середовища від дії джерел іонізуючого випромінювання досягається дотриманням вимог ОСП – 72/87, в яких регламентовані збір, видалення та знезараження твердих та рідких радіоактивних відходів, а також основні положення з проектування та застосування порохогазових вентиляційних і технологічних викидів в атмосферу від радіонуклідів, які містяться в них.

Радіоактивні відходи класифікують за фізичним станом на порохогазоподібні, рідкі та тверді, а за активністю – на слабкоактивні, середньо-активні та високоактивні.

Забороняється скидання рідких радіоактивних відходів у колодязі, свердловини, на поглинаючі поля зрошення та фільтрації, системи підземного зрошення, а також у струмки, озера та водосховища, призначені для розведення риби та водоплаваючої птиці. Для очищення слабко- та середньоактивних стоків від радіонуклідів використовують різні методи (упарювання, іонний обмін та інші хімічні методи).

Тверді радіоактивні відходи вважаються радіоактивними, якщо їх питома активність є вищою від встановленої нормами ОСП – 72/87. Якщо питома активність твердих відходів нижча від наведеної в нормах, то їх відвантажують зі звичайним сміттям на захоронення. Якщо тверді радіоактивні радіовідходи мають підвищену питому активність та містять коротко живучі нукліди з періодом напіврозпаду менше 15 діб, то перед захороненням їх потрібно витримати в спеціальних контейнерах, а потім видаляти зі звичайними відходами.

Знешкодження радіоактивних відходів потрібно проводити на спеціаль­них пунктах захоронення в контейнерах. Транспортування радіоактивних відходів до місць захоронення здійснюється на спеціально обладнаних автомашинах із закритим кузовом або цистерною для рідких відходів. Автомашини та змінні збірники після кожного рейсу повинні бути дезактивовані.

Для захоронення низькоактивних відходів можна використовувати схо­вища у вигляді резервуарів та траншей. Велику небезпеку являють собою середньо та високоактивні відходи. Передбачається захоронення їх в затверділому стані в підземних сховищах та шахтах глибиною 300-1000 м. Захоронення високоактивних відходів у шахтах не завжди можливе, оскільки відходи виділяють велику кількість тепла, що може призвести до вибуху. Менш небезпечне захоронення відходів у морі на великих глибинах в ізольованому вигляді, що вимагає попередньої обробки відходів (заливання склом, бетоном, розміщення у високоміцні контейнери). Більш перспективним та відпрацьованим вважається метод підземного захоронення між водостійким шаром та шаром цементної пульпи; в гірські породи, які розшаровуються.

Порохогазові викиди, які належать до категорії низькоактивних (переважно вентиляційні викиди), викидаються в навколишнє середовище трубами та розсіюються. Для очищення порохогазових викидів від радіоактивних аерозолей використовуються пороховловлювачі всіх типів. Для вловлювання високодисперсних частинок широко використовуються фільтри різних конструкцій.

При обробці високоактивних порохогазових відходів необхідно підвищувати концентрацію в них радіонуклідів і відправляти їх на зберігання та захоронення. Цей спосіб обробки застосовується і для радіонуклідів з великим періодом напіврозпаду.

Дата добавления: 2015-05-24