Основі непрямого аналізу

Попереднє вивчення «хворих» місць господарювання на

ПАТ «Будівельні матеріали» є одним із провідних підприємств по виробництву будівельних матеріалів в Івано-Франківській області, все ж таки залишається ряд проблемних ділянок у його діяльності, які потребують негайного вирішення.

До проблемних ділянок ПАТ «Будівельні матеріали» можна віднести:

- відсутність підрозділу економічного аналізу;

- відсутність спеціального маркетингового підрозділу;

- відсутність власного Веб-сайту;

- брак власного устаткування;

- додаткові транспортні витрати;

- недостатньо високий прибуток;

- порівняно із зарубіжними аналогами окремі види продукції неконкурентоспроможні;

- недосконале обладнання;

До факторів позитивної та негативної дії на підприємство можна віднести такі (табл. 1.13)

Таблиця 1.13 - Фактори позитивної та негативної дії на ПАТ «Будівельні матеріали»

Позитивні	Негативні
Вдосконалення технології виробництва	Зростання податків і мит
Стійкий попит на продукцію	Пониження рівня цін
Зниження податків і мит	Зростання темпів інфляції
Зниження цін на сировину і матеріали	Посилювання законодавства
Відсутність зарубіжних конкурентів	Зниження рівня життя населення
Не повністю задоволений попит на продукцію	Зміна купівельних переваг
Державна підтримка малих підприємств	Поява товарів-субститутів
Поліпшення рівня життя населення	Скачки курсів валют
Вдосконалення менеджменту	Несприятлива економічна ситуація в державі
Розорення і відхід фірм-виробників	Посилення конкуренції
Підвищення рівня цін	Поява нових виробників
Вільний вхід на ринок	Поява принципово нового товару
Впровадження в нові сегменти ринку	Збої в постачаннях продукції
Невдала поведінка конкурентів	Погіршення політичної обстановки
Невисокий рівень конкуренції	Збільшення цін на матеріали
Налагодження роботи з постачальниками інших регіонів	Зростаючий конкурентний тиск

Для подальшого аналізу обрано дві проблемні ділянки – ефективність реалізації та виробництва продукції (товарів, робіт, послуг), ефективність використання та управління грошовими коштами підприємства.

Прибуток – це та частина виручки, що залишається в розпорядженні підприємства після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність. А тому досягнення цієї мети є можливим лише за умови одночасного збільшення обсягів виробництва і реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та підвищення ефективності.

Питання підвищення ефективності виробництва і реалізації продукції на підприємствах має першочергове значення, так як від неї в значній мірі залежать обсяги прибутку і рівень рентабельності, показники яких найбільш повно характеризують фінансові результати і ефективність діяльності підприємства в цілому.

Проблема ефективності виробництва (діяльності підприємства) серед актуальних проблем економічної науки завжди посідала важливе місце. Зацікавленість нею присутня на різних рівнях управління економікою – від власників підприємства до керівників держави.

Процес виробництва на будь-якому підприємстві відбувається за відповідної взаємодії трьох визначальних його факторів: робочої сили, засобів та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва робоча сила (робітник) підприємства виробляє суспільно-корисну продукцію або надає виробничі та побутові послуги. Це означає, що з одного боку мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого боку мають місце певні результати виробництва (діяльності підприємства). При цьому результати виробництва залежать від масштабів використання засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня ефективності їх використання.

У кінцевому підсумку змістове поняття ефективності як економічної категорії визначається об’єктивно-діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства і мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством.

Саме тому підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) та реалізації продукції треба вважати формою вияву цього закону.

Рух грошових коштів являє собою вхідні та вихідні грошові потоки в процесі операційної (основної), інвестиційної та фінансової діяльності.

Рух грошових коштів від основної діяльності ПАТ «Будівельні матеріали» пов'язаний з поточними операціями по отриманню виручки від реалізації, оплатою рахунків постачальників, отриманням короткострокових кредитів і позик, виплатою заробітної плати, розрахунків з бюджетом.

Грошові кошти від інвестиційної діяльності пов’язані з відпливом коштів, оскільки вони направлені на придбання основних засобів і нематеріальних активів.

Рух грошових коштів від фінансової діяльності пов'язаний з отриманням довгострокових кредитів та позик.

Грошові активи підприємства складаються з грошових коштів в національній валюті, величина яких протягом аналізованого періоду зростає.

Для ефективного управління грошовими коштами потрібно розширювати обсяги діяльності, інвестувати в прибуткові проекти інших суб’єктів господарювання з метою отримання вигідних відсотків, зменшувати величину кредиторської заборгованості з метою скорочення витрат по обслуговуванню боргу, оновлювати основні фонди, придбавати нові технології.

РОЗДІЛ 2 ЗМІСТ ТА ПРОЦЕДУРИ КОМПЛЕКСНОГО АНАЛІЗУ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ПАТ «БУДІВЕЛЬНІ МАТЕРІАЛИ»

2.1 Встановлення мети, завдань та інформаційної бази аналізу фінансового стану ПАТ «Будівельні матеріали»

Фінансовий аналіз – це процес дослідження фінансового стану й основних результатів фінансової діяльності підприємства з метою виявлення резервів подальшого підвищення його ринкової вартості й забезпечення ефективного розвитку.

Під фінансовим станом підприємства розуміють ступінь забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної господарської діяльності, а також своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями. У ньому знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства з управління фінансовими ресурсами.

Фінансовий стан підприємства визначається такими елементами:

1) прибутковість роботи підприємства;

2) оптимальність розподілу прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства після сплати податків і обов’язкових платежів;

3) наявність власних фінансових ресурсів не лише мінімально-необхідного рівня для організації виробничого процесу і процесу реалізації продукції;

4) раціональне розміщення основних і оборотних фондів;

5) платоспроможність та ліквідність.

Залежно від інформаційного забезпечення та поділу на різні групи користувачів у вивченні окремих питань аналізу фінансового стану останній поділяється на внутрішньо-господарський та зовнішній фінансовий стан підприємства.

Користувачами інформації, що стосується аналізу фінансового стану ПАТ «Будівельні матеріали», виступатимуть власники підприємства та управлінський персонал.

Основними завданнями аналізу фінансового стану ПАТ «Будівельні матеріали» є визначення якості фінансового стану, вивчення причин його поліпшення або погіршення за період, що становить три роки, підготовка рекомендацій для підвищення фінансової стійкості і платоспроможності підприємства. Ці завдання вирішуються на основі дослідження динаміки абсолютних та відносних фінансовий показників і розподіляються на такі аналітичні блоки, як:

- структурний аналіз активів і пасивів підприємства;

- аналіз фінансової стійкості;

- аналіз платоспроможності, здатності (ліквідності);

- аналіз необхідного прирості власного капіталу.

Інформаційною базою аналізу є дані бухгалтерської звітності, а саме – форма №1 «Баланс», форма №2 «Звіт про фінансові результати», форма №3 «Звіт про рух грошових коштів», форма №4 «Звіт про власний капітал» форма №5 «Примітки до фінансової звітності», а також Статут ПАТ «Будівельні матеріали». До основних методів аналізу фінансового стану, що будуть використовуватись при аналізі ПАТ «Будівельні матеріали» відносять:

- горизонтальний, тобто визначення абсолютних і відносних змін величин різних статей балансу за певний період;

- вертикальний – обчислення питомої ваги окремих статей у підсумку балансу, тобто визначення структури активів і пасивів на певну дату;

- трендовий полягає у зіставленні величин балансових статей за кілька років для виявлення тенденцій, що переважають у динаміці показників;

- коефіцієнтний зводиться до вивчення рівнів і динаміки відносних показників фінансового стану, які вираховують, як співвідношення величин балансових статей чи інших абсолютних показників одержаних на основі звітності і даних бухгалтерського обліку.

Головною метою аналізу фінансового стану ПАТ «Будівельні матеріали» є своєчасне виявлення та усунення недоліків у фінансовій діяльності підприємства і пошук резервів зміцнення фінансового стану підприємства та його платоспроможності.

Аналіз ПАТ «Будівельні матеріали» проводиться в певному порядку і складається з таких етапів:

1) оцінка майнового потенціалу;

2) вертикальний аналіз балансу;

3) горизонтальний аналіз балансу;

4) аналіз якісних зрушень в майновому потенціалі;

5) оцінка ліквідності і платоспроможності;

6) оцінка фінансової стійкості;

7) оцінка ділової активності;

8) аналіз прибутку і рентабельності;

9) оцінка кредитоспроможності підприємства;

10) оцінка вірогідності банкрутства підприємства;

2.2 Теоретичні аспекти проведення фінансового аналізу

Методика аналізу фінансового стану призначається для забезпечення керування фінансовим становищем підприємства та для оцінки фінансової стійкості його ділових партнерів в умовах ринкової економіки.

На вітчизняних підприємствах часто здійснюють аналіз характеру змін окремих статей балансу. Такий аналіз проводиться за допомогою горизонтального (часового) та вертикального (структурного) аналізу.

Горизонтальний аналіз полягає в побудові однієї або декількох аналітичних таблиць, у яких абсолютні балансові показники доповнюються відносними темпами зростання (спаду). Мета горизонтального аналізу полягає в тому, щоб виявити абсолютні і відносні зміни розмірів різноманітних статей балансу за визначений період, дати оцінку цим змінам. Для аналізу беруть базисні темпи росту за декілька періодів. Найчастіше розбивка на періоди відбувається поквартально.

Велике значення для оцінки фінансового стану має також вертикальний (структурний) аналіз активу і пасиву балансу, що дає представлення фінансового звіту у вигляді відносних показників. Мета вертикального аналізу полягає в розрахунку питомої ваги окремих статей у підсумку балансу й оцінці його змін. За допомогою вертикального аналізу можна проводити міжгосподарські порівняння підприємств, а відносні показники згладжують негативний вплив інфляційних процесів.

Горизонтальний і вертикальний аналіз взаємодоповнюють один одного, на їхній основі будується порівняльний аналітичний баланс. У порівняльному балансі відображаються лише основні розділи активу і пасиву балансу. Він характеризує як структуру звітної бухгалтерської форми, так і динаміку окремих її показників.

Фінансова стійкість – це стабільність діяльності підприємства, пов'язана із загальною фінансовою структурою підприємства, характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використання.

Фінансова стійкість як ступінь незалежності можна оцінювати за різними критеріями:

- рівнем покриття матеріальних обігових коштів (запасів) стабільними джерелами фінансування;

- платоспроможністю підприємства (його потенційною спроможністю покрити термінові зобов'язання мобільними активами);

- часткою власних або стабільних джерел у сукупних джерелах фінансування.

Розглянемо абсолютні показники фінансової стійкості.

З метою визначення абсолютних показників фінансової стійкості доцільно розглянути багаторівневу схему покриття запасів і витрат. Для характеристики ступеня забезпеченості запасів і витрат необхідно визначити наявність джерел їх формування.

1. Наявність власних обігових коштів підприємства (ВОК):

ВОК = ВК – НА,(2.1)

де ВК – власний капітал; НА – необоротні активи.

2. Показник наявності власних і довгострокових позикових коштів (ВДПК):

ВДПК = ВОК + ДЗ - НА,(2.2)

де ДЗ - довгострокові зобов’язання.

3. Загальний розмір основних джерел формування запасів і витрат (ОК).

ОК = ВОК + ДЗ +КЗ - НА, (2.3)

де КЗ - короткострокові кредити й позикові кошти.

Кожен з наведених показників наявності джерел формування запасів і витрат має бути зменшений на суму іммобілізації оборотних коштів у складі інших дебіторів та оборотних активів.

Трьом показникам наявності джерел формування запасів і витрат відповідають три показники забезпеченості запасів джерелами їх формування.

Це:

- надлишок (+) або нестача (-) власних обігових коштів:

, (2.4)

де ЗВ - запаси і витрати;

- надлишок (+) або нестача (-) власних обігових коштів і довгострокових джерел формування запасів:

; (2.5)

- надлишок (+) або нестача (-) загального розміру основних джерел формування запасів і витрат:

. (2.6)

За допомогою показників забезпеченості запасів і витрат джерелами їх формування визначають фінансову ситуацію за ступенем стійкості.

Виділяють чотири типи фінансової стійкості:

1. Абсолютна стійкість фінансового стану (для забезпечення запасів достатньо власних обігових коштів; платоспроможність підприємства гаранто­вана), задається такими умовами:

(2.7)

2. Нормальна стійкість — для забезпечення запасів крім власних обігових коштів залучаються довгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантована.

(2.8)

3. Нестійкий фінансовий стан — для забезпечення запасів крім власних обігових коштів та довгострокових кредитів і позик залуча­ються короткострокові кредити та позики; платоспроможність пору­шена, але є можливість її відновити:

(2.9)

4 .Кризовий фінансовий стан — для забезпечення запасів не ви­стачає "нормальних" джерел їх формування; підприємству загрожує банкрутство.

(2.10)

Ліквідність балансу визначається ступенем покриття зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у кошти відповідає терміну погашення зобов'язань. Цим швидше той чи інший вид активу може набрати грошової форми, тим вища його ліквідність. Абсолютну ліквідність мають грошові кошти.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні статей активу, що згруповані за ознакою ліквідності й розміщені в порядку її спаду, зі статтями пасиву, що згруповані за ознакою термінів погашення і розміщені в порядку збільшення строковості зобов'язань

Оскільки одні види активів перетворюються на гроші швидше, інші - повільніше, при аналізі ліквідності ПАТ «Будівельні матеріали» слід згрупувати за ступенем їхньої ліквідності.

Перша група (А₁) − це абсолютно ліквідні активи, такі як готівка і короткострокові фінансові вкладення (А₁ = р. 220 ф.1+р.230 ф.1+р.2240 ф.1).

До другої групи (А₂) відносяться швидко реалізовані активи: дебіторська заборгованість та векселі отримані. Ліквідність цієї групи поточних активів залежить від ряду об’єктивних і суб’єктивних чинників: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості документообігу, від попиту на продукцію, її конкурентоспроможності, платоспроможності покупців, форм розрахунків та ін. (А₂ = (р. 130+р.140 р. +150+р.160 +р. 170+р.180 + р. 190+р.200+р.210) ф.1).

Значно більший термін знадобиться для перетворення виробничих запасів і незавершеного виробництва в готову продукцію, а потім у готівку. Тому вони віднесені до третьої групи – групи повільно реалізованих активів (А₃). Крім цього, до цієї групи належать витрати майбутніх періодів та інші оборотні активи (А₃ = (р. 100+р.110 р. +120+ р.250+р.270) ф.1).

Четверта група (А₄) – це важкореалізовувані активи, куди входять необоротні активи, які відбиті у першому розділі активу балансу (А₄ = р. 080ф1.).

За настанням терміну оплати зобов'язання ПАТ «Будівельні матеріали» будемо ділити на чотири групи:

1) найбільш термінові зобов'язання П₁ – це кредиторська заборгованість за придбані товари і послуги (П₁ = р.530ф.1).

2) короткострокові зобов'язання П₂ – це короткострокові позикові кошти, поточні зобов'язання у розрахунках та інші поточні зобов'язання. Крім того, сюди слід зарахувати також частину пасивів, поданих у другому розділі пасиву “Забезпечення майбутніх витрат і платежів”, у частині сум, запланованих для виплати протягом 12 місяців, починаючи з дати упорядкування балансу або протягом операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців. Таке обмеження стосується і розділу 5 “Доходи майбутніх періодів”.(П₂ = (р.640-р.380-р.480-р.530)ф.1).

3) довгострокові пасиви П₃ – це довгострокові кредити банку і позики, а також статті другого і п’ятого розділів пасиву балансу, не віднесені до другої групи (П₃ = (р.480+р.430+р.630) ф.1).

4) постійні пасиви П₄ – власні джерела коштів, що знаходяться постійно в розпорядженні підприємства (р.380 ф.1).

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні статей активу, згрупованих за ознакою ліквідності та розміщених в порядку зниження ліквідності, зі статтями пасиву, що групуються за ступенем терміновості погашення зобов’язань.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо

А₁ > П₁; А₂ > П₂; А₃ > П₃; А₄ ≤ П₄

Для розгляду методики розрахунку відносних показників фінансового стану виділимо їх основні групи:

- коефіцієнти ліквідності;

- коефіцієнти фінансової стійкості й платоспроможності;

- коефіцієнти ділової активності;

- коефіцієнти ефективності (рентабельності)

- коефіцієнти діагностики параметрів кризового розвитку підприємства (банкрутства).

Коефіцієнтний аналіз ліквідності включає розрахунок показників: коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт загальної ліквідності і коефіцієнт абсолютної ліквідності:

1) Коефіцієнт абсолютної ліквідності:

К абс. лікв. = (ГК+ПФІ)/ПЗ, (2.11)

де ГК – грошові кошти в національній та іноземній валюті (тис. грн.);

ПФІ – поточні фінансові інвестиції (тис. грн.);

ПЗ – поточні зобов’язання (тис. грн.).

Даний коефіцієнт показує яку частину короткострокових пасивів підприємство може погасити одномоментно. Для нормального функціонування підприємства він має знаходитися в межах 20-50%.

2) Коефіцієнт поточної ліквідності:

К пот. лікв. = (ГК+ПФІ+Дт. заб.)/ПЗ, (2.12)

де Дт. заб. – дебіторська заборгованість (тис. грн.).

Показує частку поточних зобов’язань, яка може бути погашена найліквіднішими активами і очікуваними надходженнями від дебіторів. Нормативні значення становлять 0,5-1.

3) Коефіцієнт загальної ліквідності:

К заг. лікв.= (ГК+ПФІ+Дт. заб.+З+ВМП)/ПЗ, (2.13)

де З – запаси (тис. грн.);

ВМП – витрати майбутніх періодів (тис. грн.).

Коефіцієнт показує частину поточних зобов’язань, яка може бути покрита поточними активами. Для нормального функціонування встановлені межі 1,5-2,0.

Коефіцієнтний аналіз фінансової стійкості включає в себе такі показники:

1) Коефіцієнт автономії:

Ка = ВК/ВБ, (2.14)

де ВК – власний капітал (тис. грн.);

ВБ – валюта балансу (тис. грн.).

Коефіцієнт автономії характеризує можливість підприємства виконати зовнішні зобов’язання за рахунок власних коштів. Показує частку власних коштів підприємства в загальній сумі коштів, авансованих в його діяльність. Така частка повинна бути в межах 50-100% від суми джерел засобів.

2) Коефіцієнт фінансової залежності:

К ф. з. = ВБ/ВК (2.15)

Є оберненим до коефіцієнта автономії. Показує скільки одиниць сукупних джерел припадає на одиницю власного капіталу, а звідси і рекомендовані межі для зміни цього коефіцієнта: 2-1.

3) Коефіцієнт фінансового ризику:

К ф. р. = ПК/ВК, (2.16)

де ПК – позиковий капітал (тис. грн.).

Коефіцієнт фінансового ризику характеризує співвідношення позичених і власних коштів. Теоретично виправдана величина даного коефіцієнта рівна 1.

4) Коефіцієнт концентрації позикового капіталу:

К к. п. к. = ПК/ВБ (2.17)

Є доповненням до коефіцієнта автономії і їх сума повинна дорівнювати 1 (або 100%). Коефіцієнт характеризує частку позикових коштів у загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства.

5) Коефіцієнт фінансової стабільності:

К ф. с. = ВК/ПК (2.18)

Визначається як відношення власного та залученого капіталу. Чим вища величина даного коефіцієнта – тим стійкіший фінансовий стан підприємства.

6) Коефіцієнт інвестування:

Кі = НА/ВК, (2.19)

де НА – необоротні активи (тис. грн.).

Коефіцієнт інвестування показує, у якій мірі джерела власних коштів покривають проведені інвестиції.

7) Коефіцієнт маневреності власного капіталу:

К м. в. к. = (ВК+ДК–НА)/ВК, (2.20)

де ДК – довгострокові кредити (тис. грн.).

Рентабельність — це показник, який характеризує економічну ефективність. Економічна ефективність — відносний показник, що порівнює одержаний ефект з витратами чи ресурсами, використаними для досягнення цього ефекту.

Існує багато коефіцієнтів рентабельності. Використання кожного з них залежить від характеру оцінки ефективності фінансово-господарчої діяльності підприємства. Від цього залежить і вибір показника прибутку, що використовується в розрахунках. Найчастіше це чотири різних показники: валовий прибуток (р. 050 форми № 2), операційний прибуток (р. 100 форми № 2), прибуток до оподаткування (р. 170 форми № 2), чистий прибуток (р. 220 форми № 2).

У табл. 2.1 наведено алгоритм розрахунку основних показників рентабельності.

Таблиця 2.1. Алгоритм розрахунку показників рентабельності

Показники	Формула розрахунку
Рентабельність капіталу:
- рентабельність капіталу активів (майна)	RОА =
- рентабельність власного капіталу	RОЕ =
Рентабельність продажів
- валова рентабельність реалізованої продукції
- операційна рентабельність реалізованої продукції
- чиста рентабельність реалізованої продукції
Рентабельність виробничої діяльності:
- валова рентабельність виробництва
- чиста рентабельність виробництва

Аналіз поточної діяльності (ділової активності) проводиться з допомогою розрахунку наступних показників:

1) Коефіцієнт оборотності оборотних засобів:

К об. обор. зас. = ЧВр/СВОА, (2.21)

де СВОА – середньорічна вартість оборотних активів.

Показує число оборотів, що їх роблять оборотні засоби за період, який аналізується. Цей коефіцієнт характеризує розмір обсягу виручки від реалізації в розрахунку на одну гривню оборотних засобів підприємства.

2) Тривалість одного обороту оборотних засобів:

Т об. = 365/К об. обор. зас. (2.22)

Показує тривалість одного обороту оборотних засобів в днях.

3) Коефіцієнт оборотності запасів:

К об. зап. = С/(ВЗ+НВ+ГП+Т), (2.23)

де ВЗ – виробничі запаси (тис. грн.);

НВ – незавершене виробництво (тис. грн.);

ГП – готова продукція (тис. грн.);

Т – товари (тис. грн.).

Коефіцієнт показує скільки оборотів роблять запаси за звітний період.

4) Тривалість одного обороту запасів:

Т об. зап. = 365/К об. зап. (2.24)

Показує на скільки днів утворюються запаси.

5) Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості:

К об. дт. заб. = Вр/СВДтЗ, (2.25)

де СВДтЗ – середньорічна вартість дебіторської заборгованості (тис. грн.).

Показує, скільки разів на звітний період погашається дебіторська заборгованість.

6) Тривалість погашення дебіторської заборгованості:

Тр = 365/К об. дт. заб. (2.26)

Показує, через скільки днів можна в середньому очікувати погашення дебіторської заборгованості або на скільки днів підприємство кредитує своїх покупців (за скільки днів надходить оплата).

7) Фондовіддача основних фондів:

Ф = ЧВр/СВОЗ, (2.27)

де СВОЗ – середньорічна вартість основних засобів (тис. грн.).

Показує, скільки підприємство отримує виручки з 1 грн. основних фондів.

8) Коефіцієнт віддачі необоротних активів:

К від. необ. акт. = ЧВр/СВНА, (2.28)

де СВНА – середньорічна вартість необоротних активів (тис. грн.).

Показує, скільки виручки підприємство отримує з 1 грн. всіх необоротних активів.

9) Коефіцієнт віддачі оборотних активів:

К від. об. акт. = ЧВр/СВОА, (2.29)

де СВОА – середньорічна вартість оборотних активів (тис. грн.).

Показує, скільки виручки підприємство отримує з 1 грн. всіх оборотних активів.

10) Коефіцієнт віддачі всіх активів:

К від. акт. = ЧВр/СВВ (2.30)

Показує, скільки виручки підприємство отримує з 1 грн. всіх активів.

Діагностика банкрутства являє собою систему цільового фінансового аналізу, направленого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, що генерують загрозу його банкрутства в наступних періодах.

Для своєчасного визначення формування негативних тенденцій у структурі балансу ПАТ «Будівельні матеріали» можна використати модель Бівера, яка характеризує можливість генерувати кошти і показує їх відношення до загальної суми заборгованості. Якщо значення показника протягом тривалого часу не перевищує 0,2, то це свідчить про формування незадовільної структури балансу. Рекомендоване значення коефіцієнта Бівера за міжнародними стандартами – 0,17 – 0,4.

Коефіцієнт Бівера = (чистий прибуток + амортизація)/ (поточні зобов’язання + довгострокові зобов’язання)

(2.31)

В останній час найбільш поширеним методом оцінки ймовірності банкрутства підприємств є запропонована американським економістом Е. Альтманом п’ятифакторна Z-модель. Алгоритм її розрахунку наступний:

, (2.32)

де Z – інтегральний показник рівня загрози банкрутства; X₁ – співвідношення власного оборотного капіталу до загальної суми активів підприємства; X₂ – співвідношення нерозподіленого прибутку до загальної суми усіх активів; X₃ – рентабельність активів, обчислена за прибутком від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); X₄ – коефіцієнт покриття за ринковою вартістю власного капіталу, тобто відношення ринкової вартості акціонерного капіталу (вся ринкова вартість акцій підприємства) до короткострокових зобов'язань (для підприємств, що не емітують акції, цей коефіцієнт розраховується, виходячи з величини статутного фонду і додаткового капіталу з урахуванням ставки дисконтування вартості акцій аналогічних підприємств); X₅ – віддача всіх активів, тобто відношення виручки від реалізації до загальної суми активів.

Коефіцієнти 1,2; 1,4; 3,3; 0,6; 1,0 вибрані емпірично в результаті аналізу великої кількості підприємств.

Залежно від значення Z-моделі прогнозується можливість банкрутства.

Таблиця 2.2. Визначення ймовірності банкрутства

Значення показника Z	Імовірність банкрутства
до 1,8	дуже висока
1,81-2,7	висока
2,71-2,99	можлива
3 та вище	дуже низька

Також часто використовують модель Романа Ліса для оцінки фінансового стану:

Z=0,063X₁+0,092X₂+0,057X₃+0,001X_4, (2.33)

де Х₁– відношення обігового капіталу до суми активів;

Х₂– відношення операційного прибутку до суми пасивів;

Х₃– відношення нерозподіленого прибутку до суми пасивів;

Х₄– відношення власного капіталу до позикового.

Граничне значення тут складає 0,037.

Дата добавления: 2015-05-24