Матеріали до семінарського заняття № 1

В чому виникають проблеми?

Які є наробки?

- В чому ви бачите плюси інтегрованого викладання мистецьких дисциплін?»

[1][1] Козловські І.. Теоретичні і методичні основи викладання загальнотехнічних і спеціальних дисциплін: інтегративний підхід: Монографія / За ред.Ірини Козловської та Клаудюща Лєніка. – Львів: Євросвіт.- 2003.- 248с. –С. 29.

[2][2] Клепко С.Ф. Інтегративна освіта і поліморфізм знання. – Київ-Полтава-Харків: ПОІПОПП,1998. -360с.-С.13.

[3][3] Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы/ Пер. с анг. -М.: Смисл,1999.-425 с.-С.98

[4][4] Ананьєв Б.Г. О проблемах современного человекознания.-СПб.: Питер,2001. – 272с.-(Серия «Мастера психологии»)

[5][5] [5][5] Козловська І. Теоретичні і методичні основи викладання загальнотехнічних і спеціальних дисциплін: інтегративний підхід: Монографія / За ред.Ірини Козловської та Клаудюща Лєніка. – Львів: Євросвіт.- 2003.- 248с

[6][6] Картини М. Чюрльоніса «Соната» дивіться на диску: «Навчально-методичні матеріали для вчителів образотворчого та музичного мистецтва для самостійного опрацювання» там же є твори К. Дебюсі (в папці mp3)

[7][7] Кожне з понять розкривається з прикладами музичних творів та творів образотворчого мистецтва на диску

[8][8] Масол Л.М. Методика навчання мистецтва у початковій школі: Посібник для вчителів / Л.М. Масол, О.В. Гайдамака, Е.В.Бєлкіна, О.В. Калініченко, І.В. Руденко.- Х.: Веста: Видавництво «Ранок», 2006. – 256 с. – С.71

[9][9] Кучерявий І.Т., Клепіков О.І. Творчість – основа розвитку потенційних джерел особистості: навч.посібник. –К.: Вища шк..,2000. – 288с.; C.31

"Історія розвитку конфліктології як науки"

1.1. Конфлікти в докласовому суспільстві та їх відображення в міфології

1.2. Конфлікти у стародавніх конфліктах

1.3. Погляди на конфлікт європейських мислителів XIV-XIX ст.

1.4. Соціологія конфлікту

1.5. Психологія та психотерапія внутрішньо особистісних і міжособистісних конфліктів

1.1 КОНФЛІКТИ В ДОКЛАСОВОМУ СУСПІЛЬСТВІ ТА ЇХ ВІДОБРАЖЕННЯ В МІФОЛОГІЇ

Про конфлікти в первісному суспільстві складають думку, виходячи зі спостережень над так званими примітивни­ми (відсталими) народами - тими, що користувалися дерев'я­ними і кам'яними знаряддями і мали архаїчну суспільну орга­нізацію. У житті первісного племені ми можемо спостерігати конфлікти: зовнішні - з іншими племенами і внутрішні - між членами племені. Збройні сутички з іншим племенем могли бути викликані низкою причин - боротьба за мисливські угід­дя, жінок, трофеї тощо. Втім, треба зазначити, що були племена канібалів, які систематично нападали на сусідні племена з ме­тою здобуття полонених. Існували і внутрішньоплеменні кон­флікти сімейні, між родинами, між сусідами. Водночас, від­повідно до слушного зауваження М. Мід, «первинне завдання будь-якого суспільства - зберегти співробітництво людей у коо­перативних формах праці» [126, с. 321]. У первісному суспіль­стві виживання людей великою мірою залежить від примх при­роди. З іншого боку, примітивні люди гірше контролюють свої емоції. Сукупність цих факторів робить конфлікти в громаді дуже небезпечними. Через те примітивні суспільства цікаві тими формами профілактики конфліктів, що їх вони вироби­ли. Такою формою є родинні зв'язки і відповідні форми стосун­ків між родичами, які передбачають взаємодопомогу і взаємообдаровування. Також створюються процедури, які дають змо­гу зменшувати емоційну напругу невдоволення. Передусім це стосується відносин між тими, хто на чолі суспільної ієрархії, і тими, хто внизу.

Французький етнограф Арнольд ван Геннеп написав на по­чатку XX ст. працю «Обряди переходу» [33], а англійський етно­граф Віктор Тернер у книзі «Символ і ритуал» [179] інтерпретував соціальну функцію обрядів переходу у зменшенні напруженості і» суспільстві (громаді). Ван Геннеп встановив, що всі обряди переходу мають три фази: роз'єднання, грань (лат. limen), з'єд­нання. Перша фаза передбачає символічну поведінку, яка означає від'єднання особистості (чи групи) від місця, яке вона посідала раніше в соціальній структурі, або від певних куль­турних обставин. Під час другої (лімінальної) фази ритуальний суб'єкт перебуває в проміжному, перехідному стані - тобто він втратив минулий статус і не набув нового. Лімінальність часто порівнюють зі смертю чи ембріональним станом, а також із невидимістю, темнотою, двостатевістю, пустелею, затемненням (Сонця і Місяця. Лімінальні істоти іноді мають ходити голими чи її лахмітті, демонструючи, що вони не мають статусу, власності, знаків розрізнення, що вказували б на їхнє місце в системі ро­динних зв'язків. їхня поведінка здебільшого пасивна і прини­жена, вони мають цілковито підкорятися своїм наставникам, без заперечень приймати несправедливе покарання. Між собою неофіти встановлюють відносини товариськості і рівноправ'я. Тернер звертає увагу нате, що для фази лімінальності характерним є переплетення приниженості й сакральності, гомогенності й товариськості. І щось від сакральності короткочас­ного періоду приниження зберігається і пізніше, «стримуючи гоноровитість того, хто займає більш високий стан чи посаду» [179, с. 170]. На думку В.Тернера, «лімінальність перед­бачає, що високе може бути високим доти, доки існує низьке, і гой, хто високо, має відчути, що означає перебувати внизу» [179, с. 171].

У стосунках між групами обов'язком кожного члена гро­мади є захист родичів, незважаючи на те, праві вони чи ні. Будь-яке пролиття крові або вбивство вимагало помсти, незалежно від того, відбувся інцидент випадково чи був скоєний і умисно. Для осілих і напівосілих мисливців, рибалок і збирачів» характерна віра в те,що дух убитого переслідує потенційних месників до того часу, доки помста не здійсниться [25, с. 109]. Об'єктом помсти міг бути будь-який член групи реального чи гаданого вбивці, а не лише сам підозрюваний. Як правило, кровна помста передбачає вбивство особи, яка за своїм рангом і фізичними показниками була б рівноцінна вбитому.

Помста чужинцям віталася, а всередині общини намагалися уникати помсти. Наприклад, у ескімосів помста родичам здійснювалася лише у надзвичайних обставинах, коли ті вчи­нили тяжкі злочини проти громади і своєю асоціальною пове­дінкою загрожували її існуванню.

У період переходу від первісного до класового суспільства для багатьох передкласових суспільств було характерно веден­ня безперервних війн, що пов'язано з процесом майнового і со­ціального розшарування. Багато з цих війн мали на меті грабу­вання майна і захоплення рабів. Метою інших було захоплення нової території для господарських потреб. Людей, які жили на цій території, знищували чи виганяли або частково знищува­ли, частково виганяли. Часом переможці селилися серед уці­лілих мешканців. Нарешті, були війни, метою яких було заво­ювання території разом із населенням для отримання данини. Відмінності між зазначеними типами війн мають умовний ха­рактер. Наприклад, завойовницькі війни майже завжди були одночасно й грабіжницькими.

Поширеність збройного конфлікту як однієї з форм взає­модії між громадами відобразилася зокрема в уявленнях індо­європейців про гармонію трьох необхідних для виживання су­спільства функцій - виконання сакральних дій, військової та економічної діяльності [72, с. 25]. Індійський бог-войовник Індра разом із небесними воїнами Ригведи Марутами, грець­кі Арес і Афіна, римський Марс, іранські Мітра та Вритрахан, скандинавські Одін і Тор - це боги, які дарують перемогу у збройному конфлікті. Водночас численні жертви, що їх при­носили в храмах цим богам, аж ніяк не були ознакою того, що війні в ті часи надавалась беззаперечна перевага перед миром. Мир цінувався, вшановувалися боги, відповідальні за підтри­мання миру, за гостинність, за дотримання справедливості, до­говорів і обіцянок, захисники людей від пограбування, неспра­ведливих звинувачень і утисків. Поряд із цим збройна бо­ротьба була звичним способом розв'язання конфлікту, а битва сприймалася як суд - «суд зброї», Тому сила, сміливість, муж­ність, бойовий досвід і знання військової справи високо цінува­лися в суспільстві.

Поширеність збройної боротьби як звичної форми розв'я­зання спірних питань уже тоді породила проблему зменшення її деструктивних наслідків. У давні часи, ймовірно, формуються елементи «культури війни» - уявлення про обмеження у веденні бойових дій.

Поряд зі збройною боротьбою в культурі сформувалися й інші форми розв'язання суперечок (жеребкування, азартна гра, витребування сили, кмітливості, хоробрості, витривалості), де першого в змаганні є перемогою в конфлікті. «Сам виграш як такій є для архаїчного розуму доказом істини і правоти, – пише Й. Гейзінга. – Наслідок всякого змагання, хай то буде випроба сили чи азартна гра, - це священне рішення, яке благословили боги» [32, с. 97]. Позитивним наслідком такого розв'язання спорів було те, що конфліктна взаємодія здебіль­шого локалізувалася в обмеженому просторі й часі, завершен­ня конфлікту прискорювалося, і, головне, визнаючи процеду­ру розв'язання суперечки справедливою, сторони мусили ви­знавати і її результати.

Поряд з оформленням правил і норм вирішення конфлікту через пряму взаємодію сторін розвивалися форми розв'язання конфлікту з залученням третьої сторони, яка могла виконувати консультативно-дорадчі функції (порадництво), функції організації інформаційного обміну і керування процедурою перего­ворів посередництво) чи функції оцінки конфлікту і прийнят­тя директивного для сторін рішення щодо його розв'язання на підставі певних норм чи прецедентів (суд).

Перші спроби раціонального витлумачення конфліктів та чинників, що впливають на перебіг стосунків і визначають переможця у конфлікті, знаходимо у висловлюваннях, повчаннях, проповідях, поетичних та прозових творах так званих мудре­ців. Це і знамениті давньогрецькі «сім мудреців» та старозавіт­ні пророки, і менш відомі нам давньоіранські, давньоіндійські й давньокитайські мислителі, які залишили свої міркування у широкому спектрі загальносвітоглядних, моральних, управлінських, правових та інших проблем. Ось деякі поради грець­ких «семи мудреців», які дійшли до наших днів [190, с. 92-94]: «Сварки - замиряй» (Клеобул); «Про таємне здогадуйся з явно­го» (Солон); «Не лай ближніх, інакше почуєш таке, від чого засмутишся» (Хілон Лакедемонянин); «Нехай поговір не посва­рить тебе з тими, хто користується твоєю довірою» (Фалес); «Якщо ближні завдали тобі маленького збитку - стерпи» (Піттак); «Перемагай переконанням, а не силою» (Біант); «Коли сварився, думай, щоб невдовзі стати другом» (Періандр).

Із виникненням класового суспільства учення про конф­лікти запобігання їм, регулювання та розв'язання їх розвивали переважно філософи, правники, дипломати, теоретики дер­жавного управління та військові теоретики, а з виникненням У XIX ст. наукової соціології та психології - також соціологи і психологи.

Дата добавления: 2015-05-24